Вчений-металург Лев Фортунато

Виповнюється 160 років від дня народження Льва Михайловича Фортунато (1861–1934). Середню освіту майбутній вчений отримав у Єлисаветградському реальному училищі, продовжив навчання в Академії художеств у Петербурзі, але на четвертому курсі навчання перейшов до Петербурзького гірничого інституту. У 1895 р. Лев Фортунато отримав звання гірничого інженера.

Свою наукову діяльність Л. Фортунато розпочав після освоєння практичної, обіймаючи різні посади на металургійних заводах. Після закінчення університету він три роки працював начальником пудлінго-прокатного цеху Сулинського чавуноплавильного, залізообробного і сталеливарного заводу на Донбасі. У 1897 р. був запрошений на посаду управителя Миколаївського заводу Східно-Сибірського металургійного товариства в Іркутській губернії. З 1899 по 1904 р. Л. Фортунато працював начальником томасівського і мартенівського цехів заводу Таганрозького металургійного товариства. На цей період його життя припадає стажувався на сталеливарних заводах Німеччини (1899) та Бельгії (1902).

Восени 1904 р. Рада Катеринославського вищого гірничого училища (нині – Національ-ний технічний університет «Дніпровська політехніка») одноголосно обрала Льва Михайловича викладачем кафедри металургії та технології металів. На той час він мав уже досить солідний вік – 43 роки, але активно включився у навчальний процес і наукову діяльність. На сторінках фахових видань Л. Фортунато опублікував монографію, у якій оприлюднив результати своїх досліджень з виробництва сталі на томасівському заводі Таганрозького металургійного товариства. У 1918 р. він захистив магістерську дисертацію на підставі виданої ним праці «Общие законы равновесия предельной системы металлшлак основного мартеновского процесса».

Спочатку в Катеринославському вищому гірничому училищі Л. Фортунато завідував кабінетом металургії сталі, а з 1906 по 1927 р. очолив кафедру металургії сталі.

Паралельно з викладацькою роботою Лев Фортунато займався також організаційною діяльністю. 1919 р. він брав участь у створенні в Катеринославі відділення Російського металургійного товариства, до якого увійшли відомі вчені-металурги та інженери, зокрема П. Рубін, І. Бардін, А. Виноградов та інші. Був членом Катеринославського наукового товариства, Катеринославського відділення Російського наукового товариства, Науково-технічного товариства при Катеринославському гірничому інституті, активно працював у різноманітних комісіях цих товариств, зокрема в Комісії з вироблення технічних умов на постачання сталевого литва для залізниць.

Принагідно зауважимо, що Лев Фортунато добре грав на скрипці, а захоплення музи-кою супроводжувало його все життя. У 1918 р. він був обраний головою Катеринославського музичного товариства, наступного року під його головуванням була відкрита Катеринославська музична консерваторія. Згодом її було реорганізовано у музичний технікум. У ньому він працював старшим викладачем і викладав загальну історію музики. З 1919 по 1921 р. вчений і музикант Л. Фортунато очолював музичний комітет підвідділу мистецтв Наркомосвіти у Катеринославі. На початку 1925 р. він захворів на інсульт, що викликало на певний час правосторонній параліч. Після одужання Л. Фортунато у березні того ж року поновив свою викладацьку діяльність, але у 1928 р. у зв’язку зі станом здоров’я був вимушений відмовитися від викладання у Дніпропетровському музичному технікумі.

Нагадаємо, що у 1930 р. металургійний факультет Дніпропетровського гірничого ін-ституту було перетворено на Дніпропетровський металургійний інститут, в якому з травня 1930 р. Л. Фортунато очолив кафедру металургії сталі. В цей період наукову діяльність він зосередив на питаннях фізико-хімічної теорії металургійного виробництва сталі, конструюванні та використанні мартенівських печей у металургійному виробництві сталі. Л. Фортунато планував узагальнити ці дослідження у монографії «Какие мартеновские печи нужны социалистическому хазяйству». У книзі планувалося розглянути історію виникнення, розвиток і застосування за кордоном печей. Вчений здав наукову працю у видавництво в 1933 р., але її доля і досі невідома. 12 липня 1934 р. Л. Фортунато пішов з життя, похований на Севастопольському цвинтарі.

Лев Фортунато був людиною дуже ерудованою, виявив себе як талановитий вчений у галузі металургії, знав німецьку та французьку мови. Хоча лекції читав російською, але літературу міг читати і українською (у всякому разі, так зазначено в його особовій справі).

Марія Шевченко

Література:

Архів НТУ «Дніпровська подітехніка». Особова справа Л. М. Фортунато. оп. 1. спр. 3730.

Єлінов І. М. Наукові дослідження вчених КВГУ-КГІ-ДГІ в галузі металургії (1900–1930 рр.) / І. М. Єлінов// Історія культури Придніпров’я. Невідомі та маловідомі сторінки : науковий щорічник – Дніпропет-ровськ : НГУ, 2009. – Вип. 6. – С. 18–24.

Зимницька С. П. Фортунато Лев Михайлович / С. П. Зимницька // Професори Національного техніч-ного університету «Дніпровська політехніка». 1899–2019 / ред. кол. : Г. Г. Півняк, Г. К. Швидько, Г. Л. Первий [та ін.]. – Дніпро : НТУ «ДП», 2019. – С. 428–429.

Миронов М. Р. Л. М. Фортунато / М. Р. Миронов // Діяльність видатних вітчизняних учених у Дніпро-петровську / М. Р. Миронов ; за ред. С. Т. Ростовцева. – Київ, 1951. – С. 52–53.

Савчук В. С. Металург і громадський діяч Л. М. Фортунато. Катеринославський період життя і діяль-ності / В. С. Савчук // Історія і культура Придніпров’я. Невідомі та маловідомі сторінки. – Дніпропет-ровськ : НГУ, 2004. – Вип. 1. – С. 90–101.

* * *

Бойченков Б. М. Його справа живе / Б. М. Бойченков, Ю. А. Нефедов // Кадри металургії. – 2011. – 5 дек. – (№ 30). – С. 1.

Малигіна Л. І. Внесок Івана Манжури у формування української лексикографії / Л. І. Малигіна // Дос-лідження з лексикології і граматики української мови : зб. наукових праць. – Дніпропетровськ : Літог-раф, 2010. – Вип. 9. – С. 200–210.

Марфобудінова М. М. Фольклористична діяльність І. Манжури на Катеринославщині й сучасний фо-льклорний процес / М. М. Марфобудінова // Вісник Дніпропетровського університету. Історія та архе-ологія. – Дніпропертровськ : ДНУ, 2002. – Вип. 10. – С. 165–171.

Машуков В. К биографии И. И. Манжуры / В. Машуков // Летопись Екатеринославской Ученой Архивной Комиссии. / ред. А. Синявский. – Екатеринослав : Тип. Губерн. Земства, 1912. – Вып. 7. – С. 245–250.

Памятники истории и культуры Украинской ССР : каталог-справочник. Київ : Наукова думка, 1987. – С. 108.

* * *

Світленко С.І. Українські народолюбці Катеринославщини: Іван Манжура / С. І. Світленко // Грані. – 2002. – № 3. – С. 14-18.