160 років тому (1863 р.) народилась Тетяна Степанівна Сулима-Бичихіна, українська письменниця, просвітянка, громадська діячка
Тетяна Степанівна Сулима (по чоловікові Бичихіна) – українська письменниця, драматург, актриса, громадська діячка. Свою творчість вона розпочала у 80-ті роки XIX ст. у період розквіту української реалістично-побутової драми, головним об’єктом зображення якої було життя села, де вплив патріархальних традицій відчувався особливо сильним. У творчому доробку письменниці прозові та драматичні твори: збірка «Народні оповідання», сатиричні комедії «Дячиха», «На менинах», «Хавромантій» та інші, котрі виходили окремими виданнями у Києві та Катеринославі й друкувалися на сторінках періодичних видань «Степь», «Рідний край», «Южный край», «Дніпрові хвилі».
Народилася Т. Сулима у жовтні 1863 (або ж 24 січня 1865 р.) в селі Новопавлівка Павлоградського повіту Катеринославської губернії (нині Синельниківський район Дніпропетровської області) в заможній селянській сім’ї. Успішно закінчила школу, активно займалася самоосвітою. Після навчання в одному із пансіонів м. Харкова, стала народною вчителькою, викладала в недільній школі, пробувала свої сили в літературі. У Катеринославі разом із родиною – чоловіком і двома синами, мешкала у власному будинку по вулиці Гімназичній, 8 (нині Володимира Винниченка, 8; будинок зберігся). Сини одержали освіту в Москві та Нансі (Франція).
У становленні її письменницького таланту, формуванні естетичних поглядів і демократичного кругозору відіграли роль український поет Яків Щоголев, прогресивна діячка народної освіти Христя Алчевська, історик Олександра Єфименко.
Перші твори (вірші) писала російською мовою. За порадою Я. Щоголева, з яким особисто листувалася, почала писати прозу. У 1884 р. написала оповідання «Рассказ дедушки в ночь перед Рождеством» (надруковане в харківській газеті «Южный край»). Через два роки оповідання «Прошлым летом», написане у вигляді подорожніх нотаток, у яких вона передала свої враження від села, побачило світ в катеринославській газеті «Степь» (1886). Прочитавши оповідання, Я. Щоголев у листі до Т. Сулими критично оцінив її письменницький хист, порадивши писати українською. Далі письменниця писала винятково українською мовою.
Дебют Т. Сулими в літературі припав на часи лихоліття, коли діяли валуєвський та емський циркуляри про заборону друкування художніх творів українською мовою. Написана в 1888 р. комедія на чотири дії «Дячиха» протягом майже 20 років не публікувалася, не виставлялася на сцені навіть завдяки клопотанням перед цензурним комітетом Д.Л. Мордовця, а сама письменниця, зневірившись у можливості побачити свої твори надрукованими, майже нічого не писала.
На початку XX ст., після маніфесту 17 жовтня 1905 р., котрий на деякий час скасував попередню заборону цензури, Т. Сулима, як і більшість літераторів цього часу, поновлює творчу діяльність. Перші українські періодичні видання публікують цілу низку її прозових та драматичних творів: «Рідний край» («Хавромантій», 1908; «Трудовниця Горпина», 1908; «Баба Хролиха», 1908; «Катеринославські публіцистки», 1909), «Дніпрові хвилі» («Хавромантій», 1913), «Світова зірниця» («Як баба Оришка замерала, а люде спроста їй вірили», 1906), «Село» («Присвятилися», 1909), «Рада» («На селі», 1914), «Молода Україна» («Дитяче свято в пам’ять Т. Шевченка», 1909). При сприянні відомого вченого історика Д.І. Яворницького, з яким письменниця мала теплі щирі стосунки, у Києві виходить друком сатирична комедія «Дячиха» (1908; 1910 – друге видання) з передмовою Ю. Тищенка, а також п’єси «На менинах» (1909), «Хавромантій» (1913). На жаль, 1913 р. її п’єси «Батьківське право» та «По-новому» були заборонені до постановки цензурою (твори не збереглися).
Надруковані у різних періодичних виданнях сатирико-гумористичні оповідання Т. Сулими 1911 р. були видані Українською видавничою спілкою в Києві окремим збірником «Народні оповідання». Книжка одержала схвальну оцінку критики за «живі малюнки справдішнього життя», глибоко схований «народний гумор», за «просту, зрозумілу для народу мову оповідань». Оформлення обкладинки виконав відомий художник Василь Кричевський. Одне з оповідань «Хавромантій» увійшло до збірки «Український сміх» (1921).
У своїх оповіданнях «Як баба Оришка замерала…», «Трудовниця Горпина», «Катеринославські публіцистки», «Баба Хролиха», «Хавромантій», «Присвятилися» Т. Сулима правдиво змальовувала українське дореволюційне село з його класовим розшаруванням, злиднями, забобонами та, передусім, культурною відсталістю, темнотою і безпомічністю. Типи літературних персонажів письменниця брала з життя, і, безпосередньо, із життя Катеринославщини. Вона створила яскраву галерею образів жінок – представниць сучасного їй типу «невмирущих» баб – Параски і Палажки І.С. Нечуя-Левицького. Ці баби темні, пащекуваті, часом брехливі та злі, а передусім забобонні, були типовим явищем для українського села початку ХХ ст. Авторка не тільки сміється над своїми героями, а й з сумом говорить про їх лиху долю. Рецензенти називали її оповідання «майстерно виконаними фотографіями».
Такими ж рисами характеризуються і драматичні твори Т. Сулими – комедії «Дячиха», «Хавромантій», «На менинах», які розкривають соціальні проблеми і відзначаються критичним ставленням автора до капіталістичної дійсності. У кращому з них – комедії «Дячиха» відтворено справжню владу «чумачих» на селі, те економічне зло, що придушувало, гнобило бідноту і було уособлено в образах дячих, різних полупанків, що охоче користувалися злиденним становищем і забобонністю селян і за їх рахунок багатіли.
Український письменник Д.Л. Мордовець високо оцінив твір Т. Сулими: «Я знаходжу, що це видатне явище для молодого таланту. Самий сюжет обрано дуже щасливо: автор п’єси захопив нові обставини, а народний колорит так і пашить яскравими фарбами і реальною правдою. В «Дячисі» скільки цієї правди, що я дозволяю собі висловити серйозний жарт: як Лев Толстой назвав свою п’єсу «Власть тьмы», так і цю п’єсу можна назвати «Власть Дячихи». Схвально відгукнувся на твір М.П. Старицький, побачивши у п’єсі «думку і душу світлу, теплу і художню іскру».
Творчість Т. Сулими також цінували Олена Пчілка, Я.І. Щоголів і сотні читачів та глядачів. Талант письменниці вона органічно поєднувала з талантом актриси, її гру в ролі дячихи з однойменного твору сучасники вважали незрівнянною. У Катеринославі «Дячиха» вперше була поставлена 28 лютого 1907 р. трупою О. Суслова за участю самої авторки, яка зіграла головну роль. Вистава мала великий успіх, про що писала місцева газета «Южная Заря». Свій твір письменниця присвятила Олександрі Віріній – актрисі, яка з 1882 р. грала в трупах М. Кропивницького, М. Старицького, П. Саксаганського. Згодом п’єсу почала виставляти трупа Л. Сабініна у Харкові, Полтаві, Саратові, Тамбові, Ростові-на-Дону, Бердянську, Самарі, ставилася у Києві на сцені українського театру М. Садовського. П’єсу ставили аматорські колективи на Катеринославщині, у Кам’янському, Олександрівську (нині – Запоріжжя), в Києві. Разом із любительським театром письменниця об’їздила багато міст і сіл Катеринославщини, виставляючи глядачам свою п’єсу «Дячиха». Гурток українських емігрантів ставив п’єсу у Нью-Йорку.
Довгий час Т. Сулима була активною діячкою катеринославського українського літературно-артистичного товариства «Просвіта» (1905–1921), її почесним членом і головою театральної секції. До товариства належав і її чоловік – Бичихін Сергій Сергійович. У березні 1909 р. побувала на дитячому святі в пам’ять Т. Шевченка в Києві, яке відбулося у будинку українського товариства. Разом із просвітянами влаштовувала вечори пам’яті Т. Шевченка. Зал Англійського клубу, в якому відбувався Кобзарський концерт-бал 21 листопада 1911 р., був прибраний рушниками з її колекції. У 1914 р. вона опікувалася організацією дешевої їдальні для нужденних родичів військових, входила до складу комітету у справах їдальні.
4 квітня 1913 р. громадськість Катеринослава, товариство «Просвіта» відзначали 25-річчя літературної діяльності письменниці. Урочистості відбувалися в театрі Комерційного зібрання. За участі ювілянтки гуртком аматорів було влаштовано виставу комедії «Дячиха». Після перегляду спектаклю відбулося вшанування письменниці. Зачитували привітальні адреси від катеринославської і мануйлівської «Просвіт», товариства народних учителів Катеринославщини, оголошували привітальні телеграми від часописів «Рада», «Маяк», «Рідний край», «Южная заря» та від багатьох письменників, громадських діячів із різних куточків України. Часопис «Дніпрові хвилі» вмістив портрет Т. Сулими, статті про ювілярку Л. Жигмайло, Д. Дорошенка та фото з вистави «Дячиха». Кошти, зібрані під час постановки п’єси, письменниця віддала на заснування фонду спорудження будинку «Просвіти».
15 січня 1914 р. на ювілейному вечорі з нагоди 25-річчя сценічної діяльності провідна актриса театру Г.І. Борисоглібська обрала для бенефісу п’єсу «Дячиха», де вона сама виконувала роль дячихи. Керівництво театру запросило до Києва для нагляду за підготовкою спектаклю Тетяну Сулиму.
У 20–30-і рр. Т. Сулима брала участь в організації самодіяльних драматичних гуртків у робітничих клубах міста, зокрема заводу ім. Петровського. 1931 р. Дніпропетровська міська рада призначила їй персональну пенсію завдяки піклуванню ВУСПу і редакції газети «Зоря». На жаль, творів, написаних у цей час, не знайдено. Бракує і фактів біографії.
Померла Т. Сулима приблизно між 1931–1937 рр., похована в Дніпропетровську на Севастопольському цвинтарі (нині – парк). Місце поховання не збереглося.
Творчість Т. Сулими донині залишається в центрі зацікавлень літературознавців, мовознавців, мистецтвознавців, краєзнавців А.М. Поповського, М.П. Чабана, Н.Є. Василенко. 2009 р. в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України захищена кандидатська дисертація І.П. Брижіцької «Творчість Марусі Вольвачівни, Марії Проскурівни та Тетяни Сулими в контексті української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття», готуються до видання твори письменниці.
Художня спадщина письменниці, яка зробила великий внесок у скарбницю української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст. і заслужила належне поцінування, в першу чергу, серед земляків, з 1998 р. представлена в експозиції Дніпропетровського національного історичного музею та музею «Літературне Придніпров’я». Прижиттєві видання її творів експонуються на літературно-мистецьких виставках, присвячених розвитку літературного процесу на Катеринославщині кінця ХІХ – початку ХХ ст. і діяльності катеринославського українського літературно-артистичного товариства «Просвіта».
Біографічний нарис про Т. Сулиму, п’єса «Дячиха», оповідання «Хавромантій» увійшли до навчального посібника-хрестоматії «Літературне Придніпров’я» (2005). Незначна епістолярна спадщина письменниці надрукована у багатотомному виданні «Епістолярної спадщини академіка Д.І. Яворницького», здійсненого Історичним музеєм (ІІ том, 1999).
Нині центр Павлограду прикрашає банер «Літературна Павлоградщина», де серед відомих письменників України, які життям і творчістю пов’язані з містом, розміщено портрет української письменниці-драматурга Тетяни Сулими-Бичихіної та невелика біографічна довідка про неї (з ініціативи і стараннями Кир’ян Поліни Василівни, педагога, філолога-україніста).
Наталія Василенко
Бібліографія
Сулима Т. Дячиха: Комедія на 4 дії // Бувальщина. Драми. Комедії. Діалоги. Водевілі. – Київ, 1990. – С. 23–49. Сулима Т. Народні оповідання. – Київ. – 1911.с
Сулима Т. Як баба Оришка замирала, а люде спроста їй вірили : народне оповідання // Пригоди Івана Cміхована, або Найповніша антологія придніпровського гумору від козацьких часів до наших днів. – Дніпропетровськ, 1995. – С. 151–159.
* * *
Білецький Ф.М. Сатира та гумор Придніпров’я // З любові і муки… : розповіді про літературу і письменників / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал [та ін.]. – Дніпропетровськ : Дніпро, 1994. – С. 353–356.
Василенко Н. Тетяна Сулима-Бичихіна (1863–1937) // Моє Придніпров’я : Календар пам’ятних дат Дніпропетров- ської області на 2013 рік : бібліограф. видання / упоряд. І. Голуб. – Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2012. – С. 196–200.
Василенко Н.Є. Літературно-мистецьке життя Катеринославщини в другій половині ХIХ – на початку ХХ століття / Аліванцева О.В., Василенко Н.Є. Літературне Придніпров’я: навч. посібник з хрестоматійн. матеріалами до шкіл. програм. В. 2-х т. Том І. – Дніпропетровськ, 2005. – С. 309–763.
Зобенко М. Ярославни Придніпров’я, або Сповідь жіночої душі при свічі істини // З любові і муки… : розповіді про літературу і письменників / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал [та ін.]. – Дніпропетровськ : Дніпро, 1994. – С. 274–275.
Костиря І. Сулима Тетяна Семенівна // Костиря І. С. Межівська сторона: ліричні сповіді, есеї, бібліографічні довідки, твори, статті, спогади, листи. – Донецьк : Каштан, 2003. – С. 532–533.
Сулима-Бичихіна Т.С. // Чабан М. П. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905–1921) : біобібліограф. словник : наук. видання. – Дніпропетровськ: ІМА-прес. – 2002. – С. 430–433.
