Історія готелю «Асторія»

Історія готелю «Асторія»

1913 року власники будинку і готелю, архітектор, мешканці Катеринослава ще не знали, що «Асторія» скоро опиниться у вирі бурхливих подій і стане знаменитою.

1897 року в Нью-Йорку, на 34-й стріт, Джон Джекоб Астор IV – онук першого міліонера Америки та його двоюрідний брат Уільям Уолдорф Астор закінчили зведення нового дванадцятиповерхового будинку. Над його парадним під’їздом вперше у світі з’явилася вивіска «Ноtеl “Wаldоrf-Аstоriа”».

Цю нью-йоркську «Асторію» знесли 1929 року і на її місці побудували «Емпайр стейт білдінг». Нова «Асторія» 1931 року на Парк-Авеню була більшою та розкішнішою від попередниці. Тоді престижне ім’я найбільшого готелю свого часу жило вже власним життям, і його вже мали десятки готелів у найбільших містах світу.

1913 року в Катеринославі Сара Кравцова, спадкоємиця старовинного купецького роду, закінчила побудову нового будинку на Катерининському проспекті. Над його парадним під’їздом, уперше в місті, з’явилася вивіска «Ноtеl “Аstоriа”».

Потім було відкриття. Перерізали стрічку, виголошували промови, пригощалися на бенкеті. Все, як годиться. І ні власниці будинку Сарі Кравцовій, ні першому господареві готелю Людвігові Бирнстайну, ні архітектору будівлі, ні будь-кому взагалі в голову прийти не могло, що в цей день у Катеринославі відкрито найзнаменитіший з усіх міських готелів.

Перші п’ять років «Асторії» минули тихо й спокійно. За червоними стінами п’ятиповерхового громаддя, яке нависало на Проспектом, неквапливо плинуло життя солідного готелю. Півсотні його номерів ніколи не залишалися без пожильців, у відведений час наповнювався і порожнів його ресторан. Десятки людей прибирали, готували, ремонтували, чистили, охороняли, прислуговували. Готель поволі вростав у місто, і незабаром «будинок Кравцової на проспекті» інакше як «Асторія» вже не називали.

Світові потрясіння зачепили готель лише в одному: з нього зник Бирнстайн. Людвіг Адольфович був німецько-підданим, і наприкінці жовтня 1914 року зазнав долі багатьох німців, австрійців, турків, які не встигли вчасно ліквідувати свої підприємства. «Асторію» закрили, проте через тиждень вона знову працювала, як і раніше.

1917 рік для «Асторії» нічим не різнився від попередніх. Дзеркальні вітрини однаково байдуже відбивали революційні мітинги, патріотичні маніфестації та буденне життя Проспекту. Грізним і незрозумілим передвісником майбуття була поява влітку в номері на п’ятому поверсі редакції більшовицької газети «Звезда». Більшовики не змогли довго знімати навіть один з найдешевших номерів готелю й незабаром виїхали.

У грудні 1917 року світ довкола «Асторії» вибухнув і розвалився в гуркоті більшовицького заколоту. А 4 січня 1918 року обвалився і світ самої «Асторії». Її конфіскувала нова влада. У вивільнені від пожильців номера увібралися Губком РСДРП(б), Губревком і юнацький клуб ім. III Інтернаціоналу.

На початку березня місцевій владі довелося добре потіснитися. До Катеринослава втік ЦВК України, й удруге в своїй історії місто стало столицею держави. «Асторія» при цьому прийняла під свій дах найбільш непотрібні на ті часи комітети ЦВКа – Торгівлі та Праці. Правда, вже 29 березня ЦВК утік далі. Вслід за ним зникли Губком із Губревкомом.

4 квітня, разом із німецькими частинами, до міста повернувся, коли не попередній лад, то хоча б його видимість. «Асторію» повернули законним власникам. Але три місяці хаосу та біженці, з більшовицької Росії, які затопили місто, перетворили її на звичайнісіньку нічліжку.

Серед тисяч відомих і невідомих пожильців «Асторії» 1918 року в історії залишився тільки Олексій Толстой. Та й то лише тому, що сам потурбувався про це.

Один день, в якому Рощін прокинувся «в дрянной гостиничной комнате, с грязным окном, занавешенным пожелтевшей газетой», виділив Толстой своєму герою з довгої череди таких самих довгих порожніх днів, прожитих ним самим в «Асторії». Лише день дав Толстой своєму герою для того, аби зупинитися й подумати – так само як зупинився і думав тут він сам. Цей день з «Хмурого утра» навіки ввійшов в радянську літературу, і разом із ним, символом виходу та безвихіддя, останньої межі та розлому в радянську літературу увійшла й сама «Асторія».

Автор та його герой прийняли різні рішення. Олексій Толстой виїхав за кордон, Вадим Рощін залишився. І вже через лічені тижні, 26 грудня 1918 року, в день, коли серед рознесеної на порох країни сталася маленька трагедія катеринославського готелю – його знову винесло до «Асторії».

Меморіальна дошка на готелі «Асторія» в Дніпрі, де перебував штаб Махна // https://uk.wikipedia.org/wiki/Махно_Нестор_Іванович

26 грудня Червона гвардія та повстанці батька Махна увірвалися до Катеринослава. «Асторію» захопили штурмом, і в ній, як і рік тому, розташувався Ревком, доповнений цього разу штабом Махна. 

«Готель «Асторія» з золотими візерунками на червоних мурах, постійний штаб усім переможцям над містом... Його кімнати байдуже приймали нову владу, його льох бачив усяких в’язнів, а прапор на даховому шпилі покірно зміняв свої кольори», – підсумував трагедію готелю Валер’ян Підмогильний кілька років потому.

І нібито вистачало в Катеринославі великих громадських приміщень, проте якась непереборна сила всіх «визволителів» тягнула саме до «Асторії». Услід за більшовиками та Махном, які утримували місто п’ять днів, тут побували штаби Директорії, Червоної, 1-ї Української та білої Добровільницької армій.

Верхівкою «військової» кар’єри готелю стала осінь 1919 року. Махно, який знову захопив Катеринослав, оголосив його «вільним містом» і фактично столицею своєї дивовижної держави. За старою пам’яттю Нестор Іванович зупинився в «Асторії» на шість тижнів, перетворивши її на урядову резиденцію.

Традицію, що склалася в лихі роки, частково порушили тільки останні «визволителі» міста. 1921 року 1-ша Кінна армія, хоча й зайняла «Асторію», проте вже не під штаб, а всього лише під квартири командного складу.

З початком НЕПу в місті відкрилося багато колишніх конкурентів колишньої «Асторії». В ній же, як і раніше, розташовувалися квартири офіцерів місцевого гарнізону плюс такі специфічні «Асторія» в 1920-ті рр. // http://dniprotour.dp.ua/Dnipro_chasiv_Kateryny_II.htmlорганізації як Гарнізонне Військово-Наукове товариство та Дорожньо-Транспортний відділ ДПУ. Єдиною поступкою Новій економічній політиці було відродження кількох магазинів.

Але «Асторія» не хотіла зникати. Вірніше, Місто не бажало, аби вона зникла. Рекламні оголошення 20-х років буквально рябіють фразами: «б. «Астория»», «возле б. Астории», «против б. «Астории»». Місто, яке швидко втрачало своє минуле, імена людей, будинків, вулиць, забувало та зраджувало, вперто і мовчазно противилося остаточній загибелі «Асторії».

Мовчазний спротив Міста, як не дивно, закінчився перемогою. 1931 року, того самого, коли в ситому Нью-Йорку вдруге відкривали «Wаldоrf-Аstоriа», в Дніпропетровську, на проспекті Карла Маркса, так само знову відкрили готель «Асторія». Офіцерів відселили. Перед парадним знову з’явився швейцар, за стійкою у вестибулі – портьє-«реєстратор», а в ресторані заметушились офіціанти.

Занедбану «Асторію» тридцятих, звичайно ж, не порівняти було з чарівною казкою дореволюційної «Асторії». Чого вартий сам лише гуртожиток «Асторія» на 178 місць! Та й готельний трест розпорядився готелем не найкращим чином. Третину номерів він зайняв під власну контору, а в решті розселив своїх співробітників. Аби розігнати цю велетенську відомчу комуналку, в 1936 році знадобилася спеціальна  постанова обкому партії, й лише після цього «Асторія», нарешті, стала повноцінним готелем.

«Асторія» в 1936 р. // https://uk.wikipedia.org/wiki/Готель_«Асторія»

У 1941 рік готель увійшов, коли не капітально відремонтованим, то в достатньо пристойному стані. Німці оголосили його власністю рейху і продовжували використовувати за прямим призначенням. На початку окупації тут нібито мешкав навіть штадскомісар Клостеріан.

Восени 1943 року, коли центром міста пронісся вихор артилерійських дуелей, «Асторія» не постраждала. Устаткування, звичайно ж, було знищене, опалення, водогін, електропроводка ушкоджені, шибки вибиті. Проте посеред порожніх вигорілих «кліток» вона стояла зовні незмінна.

Це, мабуть, і врятувало готель під час повоєнної реконструкції Проспекту. Коли прибирали «еклектику», «ренесанс», «модерн», зносячи руїни, обтесуючи «клітки» зруйнованих будинків в «ар-деко», надбудовуючи та перебудовуючи, «Асторія» встояла.

Та за спасіння вона заплатила іменем. 1949 року, в розпал боротьби з космополітизмом, з міських довідників і офіційних документів зникла назва готелю «Асторія» і з’явилася нова –

Сучасний вигляд «Асторії» // https://uk.wikipedia.org/wiki/Готель_«Асторія»

«Дніпро».

Один «Дніпро» ремонтувався, розбудовувався. Другий «Дніпро» жив спокійним життям нормального радянського готелю. Був оголошений пам’ятником архітектури республіканського значення. І разом із тим «Дніпро» залишався найменш відомим готелем Дніпропетровська.

Для міста та городян «Асторія» не стала «Дніпром». Навіть для приїжджих цей старий, але все ще гарний готель був «Дніпром» тільки в день поселення. Потім вони вже мешкали в «Асторії».

Не дивно, що коли готелю повернули старе і’мя, і на його фасаді знову з’явилася вивіска «Ноtеl “Аstоriа”», ніхто цього не помітив, і дня цього ніхто не запам’ятав. «Асторія» – незмінна та незнищенна – прикраса Проспекту, символ, традиція – була, є й буде. До тих пір, доки буде Місто.
 

 

 

 

Опубліковано: 11.10.2018
Валентин Старостін
Бібліографія:

Готель «Асторія» // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид. 2-ге.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001.– С. 153.
Старостін В. Історія «Асторії» // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2013 рік: Бібліограф. видання / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2012.– С. 260–263.
Фоменко А. «Готель "Асторія"» // Дніпропетровськ: минуле і сучасне. Оповіді про пам'ятки культури.– Дніпропетровськ, 2001.– С. 199–201: фото.
* * *
Асторія готель // http://viking.lviv.ua/astoriya-gotel.html
Кавун М. Кто построил «Асторію»? // https://www.dnepr.com/main/4051-kto-postroil-astoriyu.html