Літописець національної пам’яті

Бароненко Георгій Петрович

  • 26 червня 1936 |
  • Місце народження: м. Костянтинівка Донецької області |
  • Громадський діяч, автор книг про історію становлення та розвитку вугільної промисловості Придніпров'я

Громадський діяч, автор книг про історію становлення та розвитку вугільної промисловості Придніпров'я.

Шахтар, закоханий у рідний  край

Вугілля – це тепло, і навіть думка про нього зігріває душу. 
Вугілля – це земне, людське сонце: і світить, і енергію дає!
Георгій Бароненко

Серед Почесних громадян Павлограда багато шахтарів, серед них є й ім’я активного громадського діяча, який зробив великий внесок у популяризацію історії Павлоградського краю – Георгія Петровича Бароненка. 

Він народився в сім’ї службовця в місті Костянтинівка Донецької області. Наполегливий і допитливий підліток, який бажав отримати освіту, вступив у середню школу робітничої молоді. Жага до знань змусила хлопця вступити на третій курс Горлівського гірничого технікуму, який він успішно закінчив, потім заочно закінчив Український політехнічний інститут. Георгій з юних років зв’язав свою долю з нелегкою, повною небезпек шахтарською працею. Але він не обмежився роботою в забої. 

Він – автор книг «Вуглярі знаходять резерви», «Колиска шахтарської слави», «Флагман в степу», «Найбільша в Європі» 

Приїхавши на будівництво Західного Донбасу в 1960 році, Георгій із перших днів стояв біля витоків створення профспілкової організації гірників нового вугільного басейну, був заступником голови першого шахтарського профкому. Він був неодмінним учасником, а найчастіше – ініціатором робочих рейдів, «круглих столів» із обговорення проблем, які хвилювали робітників. Виявлені недоліки в організації праці, побутових умов, відпочинку шахтобудівників і шахтарів він висвітлював у міських, обласних, республіканських, всесоюзних періодичних виданнях. З тих пір гласність ходу будівництва шахт шахтарських міст і селищ стала невід’ємним фактором прискорення розвитку регіону. У тому, що концерн «Павлоградвугілля» міцно займає перше місце за рівнем механізації трудомістких процесів у галузі, є і його заслуга. Непрямим підтвердженням цього є звання лауреата премії Дніпропетровської обласної журналістської організації. А також книги «Вуглярі знаходять резерви» – про науково-технічний прогрес, «Колиска шахтарської слави» – про шахту «Тернівська», «Флагман в степу» – про шахту «Степова», «Найбільша в Європі» – про Центральну  Збагачувальну Фабрику «Павлоградська» та інші.

Г. Бароненко – учасник багатьох літературних альманахів і збірників. Він пише нариси та книги про своїх колег-гірників, про високі трудові досягнення колективів, про історію шахт і рідного краю. Його оповідання – це яскраві розповіді про героїв нелегкого гірницької праці, узагальнення їх досвіду роботи, впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Наприклад, нарис про бригадира шахти «Тернівська» А.П. Золотарьова увійшов до збірки «Крила міцніють у польоті», про гірняка В.М. Денискина – до збірки «Піраміда поколінь». А його книга «Генерали вугільного краю» розповідає про історію Західного Донбасу і його керівні кадри. Це історія про людей, які пройшли шлях від витоків Західного Донбасу і зробили вагомий внесок в його становлення. 

Він – голова ради первинної організації ветеранів-шахтобудівників міста Павлограда, ведучий літературної студії «Вугіллячко» школи «Юного шахтаря» і «Юного краєзнавця»

Георгій Петрович – натура, що вміє по-справжньому захоплювати. Його можна побачити на підприємствах і в навчальних закладах краю, де він виступає з краєзнавчими лекціями та бесідами. Всі свої знання і професійний досвід ветеран вкладає у виховну та просвітницьку роботу. Так, наприклад, завдяки його підтримці в школах міста Тернівки відкриваються краєзнавчі музеї, які є дієвими інструментами у вихованні підростаючого покоління. Краєзнавець яскраво, на конкретних прикладах розповідає молоді про мужні та героїчні  вчинки шахтарів у критичних ситуаціях, про людей, чиї імена вписані в історію Павлоградщини. 

Кипуча, енергійна діяльність краєзнавця згуртовує і активізує друзів і однодумців. Він є головою ради первинної організації ветеранів-шахтобудівників міста Павлограда, ведучим літературної студії «Вугіллячко» школи «Юного шахтаря» і «Юного краєзнавця». За його ініціативі проводяться презентації книг наших земляків, зустрічі з цікавими людьми, виїзні екскурсії на підприємства вугільної промисловості Західного Донбасу.

Скарбниця шахтарської доблесті

Шахти, терикони,
Заводські вогні…
Місяць в травах тоне…
І пісні, пісні…
В. Сосюра

Яскрава сторінка в культурному житті шахтарського краю – народний музей шахти «Західно-Донбаська» ВАТ «Павлоградвугілля». Разом із адміністрацією та профспілкою підприємства Георгій Бароненко стояв біля витоків цього музею. Через засоби масової інформації були підготовлені численні звернення до людей із проханням переглянути сімейні архіви, щоб поповнити музей артефактами. Та й сам директор музею Георгій Петрович за півстоліття роботи на шахтах зібрав справжній літопис розвитку вуглевидобутку басейну в періодичних публікаціях, у книжках, плакатах, мистецьких творах, присвячених шахтарській праці. В результаті кропіткої роботи з людьми, які від щирого серця ділилися тим, що у них було, розуміючи важливість справи, накопичувалися безцінні матеріали.

Серед експонатів музею – гасова лампа 1940-х рр., з якою спускався до забою міністр вугільної промисловості К. Поченков

Цей музей було відкрито 29 грудня 2005, а вже у 2007 році йому присвоєно звання Народного. На першому Всеукраїнському конкурсі «Кращий громадський музей України» в 2008 році музей нагороджений дипломом «Переможець Всеукраїнського конкурсу громадських музеїв».  Генадій Петрович – людина захоплена справою, якій віддається сповна. Тож він із головою поринув у створення Музею, в якому по грудень 2012 року і працював директором. Завдяки його невтомним пошукам і старанням експозиція музею налічує понад тисячу експонатів, які розповідають про історію видобутку вугілля, будівництво і розвиток шахти та повсякденне життя шахтарського трудового колективу. Серед матеріалів музею особливо привертають увагу відвідувачів рідкісні скам’янілості решток рослинного світу часів давніх геологічних епох, колекція мінералів, шматок першого вугілля, добутого з надр шахти у 1979 р., гасова лампа 1940-х рр., з якою спускався до забою міністр вугільної промисловості К. Поченков, каска першого управляючого трестом «Павлоградвугілля» та інше. 

Георгій Бароненко залюбки, виступаючи в ролі гіда, доповнював свої розповіді спогадами та враженнями. Завдяки його небайдужості, впровадженню інтерактивних форм спілкування Музей став місцем зустрічей представників різних поколінь і громадських об’єднань. До того ж, запровадження в роботу змінних експозицій робить заклад місцем не випадкового, а багаторазового відвідування. Кожного разу отримуєш нову інформацію та заряджаєшся великим зарядом духовного оптимізму.  

Досягнення Георгія Петровича знають скрізь: на виробництві, в освіті та культурі, в журналістиці, в поезії і прозі, в історії та краєзнавстві, в творчості й мистецтві, в спорті і туризмі. 

Він є почесним шахтарем, кавалером 2-х ступенів Шахтарської слави, членом Національної спілки журналістів України та Національної спілки краєзнавців. За багаторічну самовіддану працю він має безліч грамот і подяк: від мерів Павлограда і Тернівки, народних депутатів України, Дніпропетровської облдержадміністрації, Дніпропетровського Національного музею імені Д. Яворницького та інших музеїв Дніпропетровської області. Є дипломантом II і III Всеукраїнського музейного фестивалю і III регіонального проекту «Наші видатні земляки-2011 року».

Створено: 04.08.2017.
Редакція від 11.09.2018.
Оксана Шевченко
Бібліографія:

Гапчич Ф. Дело жизни Георгия Бароненко // Лава.– 2016.– № 20/23 (28.06).– С. 4: фот.
Коваленко А. Краевед, журналист, писатель // Лава.– 2011.– № 15/16 (23.06).– С. 8.
Степанов В. Сокровищница трудовой доблести: [народ. музей шахтерской славы г. Павлограда] // Лава.– 2010.– № 29/30 (23.12).– С. 8.
Я расскажу вам...: [биография журналиста Г. Бароненко, участие его в открытии Народного музея шахтёрской славы] // Рідний край .– 2010.– № 4 (22.01).– С. 7.