Єлизавета Кондрашова: не втратити ту щиру дитину в собі

Кондрашова Єлизавета Олегівна

Україна, Дніпропетровська область

  • 3 листопада 1997 |
  • Місце народження: м. Дніпро |
  • Прозаїкиня, поетка, перекладачка

Молода дніпровська авторка, багатогранна особистість реалізує себе через творчість: прозу, поезію, музику, театр.

За 15 років свого існування молодіжне літературно-мистецьке об’єднання «Віварт» виховало цілу плеяду молодих літераторів. Серед них яскрава представниця сучасних українських авторів – Єлизавета Кондрашова – багатогранна особистість, яка реалізує себе через творчість: прозу, поезію, музику, театр. Учасниця Всеукраїнських фестивалів «Book-fest», «Book Space», артпроєкту «VivArt»  та літературної студії «ЛітПиріг».

Отже, відверта розмова з молодою авторкою про творчість і життя.

– Добрий день, Лізо! Розкажи про себе, свою родину.

– Я обожнюю осінь за те, що вона дала мені життя. І з кожним роком я маю можливість розповісти світові більше про себе. Але, кажуть, що в кожній дівчині має бути загадка... Одну, мабуть, відкрию. Я – Скорпіон. Уже намалювали собі образ? А якщо серйозно, то сподіваюся, що з цього інтерв'ю ви дізнаєтеся про мене достатньо.

– У якому віці ти написала свій перший вірш?

– Цю історію я пам'ятаю досить добре. Було це в ніч, напередодні мого дня народження. Мені виповнювалося сім. Я знала, що, як завжди, завтра прийдуть мої родичі і знайомі батьків. Коротше кажучи, збереться велика компанія дорослих людей. Мені завжди у товаристві  старших було до душі. Втім, як і кожній дитині, напевно. І, звичайно ж, мені захотілося чимось здивувати настільки гідних людей. Всі лягли спати, а я дістала ліхтарика, аркуш паперу і олівця (ці атрибути досі лежать біля ліжка, щоб у разі необхідності – нічного натхнення – скористатися ними). За кілька хвилин у мене вже був  готовий вірш про осінь. 

Оригінальні рукописи загубилися, але мені пощастило мати візуальну пам'ять. А взагалі, нещодавно ми перебирали дитячі малюнки і знайшли твори «доросліші». Серед творчості до 6 років були знайдені казка «Принц Аргай» і пісня без назви, але з народною мудрістю і сильним моральним кодом (остання характеристика була дана авторці в її дорослих літах).

– Як твої близькі ставляться до твоєї творчості?

– Палко підтримують! А мама часто стає першою читачкою і слухачкою моєї творчості.

– Що тебе надихає?

– Чесно кажучи, все, що завгодно. Це можуть бути люди, випадкова чиясь фраза або цікавий діалог двох друзів у транспорті. Це може бути інша книга, не обов'язково художня. Досить часто я надихалася на написання оповідань саме науково-популярною літературою. Це може бути відома особа і кумедний випадок, розказаний в якомусь інтерв'ю. Загалом, все: від пишноти природи за вікном до ординарного побуту.

– Розкажи, будь ласка, як ти пишеш? Як відбувається процес? Цікаво, є такі слова, образи, рими, які ніколи не приживуться в твоїй творчості?

– У двері стукає натхнення, кидаю все, сідаю і пишу. В процесі написання зовнішній спостерігач не помітить нічого особливого, посидить хвилин п'ять, зітхне і піде. «І що цікавого в цих письменників?»... Але глядач, який розчарується, так і не дізнається, що весь секрет у внутрішньому стані автора. Коли я пишу, я – захоплена. Мені подобається це відчуття. Подобається створювати нових персонажів. Вони здаються... Ні! Чи не здаються! Вони живі! У кожного свій характер і свої вимоги. Для людей іншого складу ці слова здаються фантастичними, але насправді – реальні.

Щодо другої частини Вашого питання, є такий вислів: «Ніколи не кажи: «Ніколи». Я не можу стверджувати щодо майбутнього, але, безумовно не планую писати китайською та ельфійською мовами. Також не вживаю ненормативної лексики в «своїй» мові, але не можу поручитися, що один із моїх персонажів не захоче вставити «міцне слівце».

– Який із твоїх віршів є найулюбленішим?

– Я люблю всі свої твори однаково. Це ж – як любити своїх дітей. Ти не можеш сказати, хто кращий, а хто гірший. Незважаючи на те, що характери можуть різнитися, як ангел і демон. Однак я точно знаю, який вірш сподобався більшості моїх слухачів. Отже, «Космонавт»:

Он шёл по дороге вечерней домой,
Вокруг – только лужи повсюду мелькали.
Ведь только недавно здесь дождь проливной
Отмерил участки большими шагами.

Малыш не боялся оков темноты.
Свободы и счастья найти он пытался,
А мысли... всё строили в небо мосты.
По ним неустанно в ту синь поднимался.

Как только последние отзвуки дня
В вечерней заре навсегда растворялись,
Спадала незримо дневная броня
И радостью сердце его наполнялось.

Он видел рождение первой звезды,
Над ним пролетали, красуясь, кометы.
Казалось, сквозь плотный покров темноты
Он мог разглядеть и другие планеты!

Сегодня он шёл, не подняв головы.
Охваченным грустью мальчишеским взглядом
Пробиться хотел он сквозь твердь синевы.
Но прошлый прохожий был ещё рядом.

Друзья его – тучи – огромной гурьбою
Встали одною перистой стеною,
И дымкой окутана книга небес –
Ничто не пробьётся сквозь этот завес.

Но маленький путник бредёт одиноко,
А рядом лишь сгустки воды неглубокой.
Но что это? Чудо? Вдруг ринулся весь,
Он вниз устремился – мир полон чудес!

Всё замерло разом внутри и вокруг,
Лишь импульсов сердца неровный был стук.
Ведь раньше он видел их только вверху...
А ветер чуть слышно качает ольху.

Он в лужи смотрелся и ввысь улетал,
И в лужах себя самого обретал.
Ведь там, из небесного края гнезда,
Блестела, горела, сияла звезда!

– Чи можна навчитися писати вірші? Чи існує якась особлива техніка?

– Може, вона й існує, тільки я про неї нічого не чула. Я пишу виключно серцем. У прямому розумінні, мої вірші – це мої реальні емоції, які я відчуваю кожен день або час від часу. Тому, тим, хто хоче «навчитися» писати, мені нічого розповісти. Пишіть душею, пишіть щиро, і це буде подобатися не тільки іншим, але і вам, в першу чергу.

– Хто є твоїм улюбленим поетом?

– Сергій Єсенін. Я не знаю, як так вийшло. Просто він один з кумирів дитинства, вірші якого запали в душу. 

– Чи є автори, які на тебе вплинули?

– Кожен автор, якого я читаю (а читаю я багато), так чи інакше впливає на мене. Прикро, що вплив не виливається в правильну пунктуацію. З особливою теплотою ставлюсь до  Достоєвського. Це та філософія, від якої я не готова відмовлятися. Мені взагалі важко зупинитися на чомусь одному. Я завжди читаю по 5 книг одночасно, бо під різний настрій пасують різні книги.

– Кого із сучасних авторів ти виділяєш, хто здається тобі найцікавішим?

– Зараз дуже багато різної літератури. Щодня книги виходять великими тиражами, не встигнеш прочитати. Чи то завдяки розкрутці, чи то завдяки унікальному цікавому змісту, на їхньому тлі чітко виділяється «Гра престолів» Джорджа Мартіна. Знову ж таки, це одиничний приклад. Я впевнена, що подібних речей набагато більше, але це те, з чим зіткнулася я особисто, і що припало до смаку.

– Як ти потрапила до «Віварт»?

– Це приголомшлива історія. Результат ланцюжків подій, який показує, що ніщо в цьому світі не випадкове. Після моєї участі в поетичному університетському конкурсі «Poetry 2018» адресу моєї електронної  пошти дали Марії Дружко, яка тільки починала збирати всю творчу молодь Дніпра. Точніше, пошту дали бібліотеці ім. Свєтлова, звідти зі мною зв'язалися особисто по телефону, запросили на зустріч, і там я вперше познайомилася з Марією. З тих пір ми підкорили багато різних сходинок. Можна сказати, саме тоді почалося моє активне публічне творче життя. До цього я теж виступала і в школі, і в університеті, але на «справжніх письменницьких зібраннях» не доводилося бувати.  Згадати б все, що було... Це і участь у різних конкурсах, і книжковий фестиваль «BookFest», і літературні зустрічі з письменниками з НСПУ, і поїздка-пригода в Ірпінь на поетичний батл, і озвучування оповідань, інтерв'ю на Дніпровському радіо, і видання альманаху «VivArt». Якби не карантин, нас було б не зупинити. Як тільки все повернеться в норму – ще заявимо про себе!

– Який він, на твою думку, сучасний поет?

– Адже ми граємо в асоціації, вірно? Як не крути, у мене уявлення далеко не райдужні. Коли чуєш «сучасний поет», відразу уявляється меланхолійний тип особистості, який періодично страждає від депресії, має тонку, занадто вразливу і чуттєву для цього світу натуру. Слово «сплін», найкраще вписується в цю картину. Ви можете заперечити: «Лізо, як же так? Ти ж протягом всього інтерв'ю посміхаєшся, весело відповідаєш на питання. Та й узагалі, справляєш враження оптимістично налаштованої на життя людини». І матимете рацію. Тільки от я не називаю і не вважаю себе «поетом». Я – творча особистість, а значить, «сучасний поет» – це не про мене.

– Чи виступаєш ти зі своїми віршами перед публікою?

– Якщо трапляється така можливість – так! І дуже навіть люблю! 

– Ти щось видавала з написаного?

– Є публікації в альманасі «Віварт» та збірці «Крізь час і простір: видатні історики світу». Першою світ побачила незвичайна і унікальна для мене розповідь. Унікальна, бо в подібному стилі мені писати поки не хотілося. «Їжачок» є в українському та російському варіантах, але в збірник потрапив перший. Можу показати вам уривок:

«– Ви ж справді не вмієте плавати?
– Хм… Дивлячись, що ви розумієте під словом «плавати». Якщо у річці – то так, не можу. Якось ми попрямували туди з моїми братами (я наймолодший в сім’ї). То вони, хитренькі, мене першого кинули до води, а самі не схотіли приєднатися! Я тоді ледь не спудився! Слава Їжаковому черевцю, Лис опинився поруч…
– Лис?
– Так, саме Лис. Він тоді врятував мене. На чому я закінчив? Ага, тож з річкою в мене не дуже вдалий досвід, проте, можливо в озері… або на морі... я зміг би. Ох, мої голочки! Я так хочу побачити море!
– Зачекайте-но, ви маєте на увазі… Лис витягнув вас з води? І не з’їв?
– А нащо б це йому мене їсти? Він же веган.
– ?..
– Дійсно! Його верне від м’яса ще з самісінької колиски!
– Нащо ж він тоді цупить курей?
– А… це… Ні, я не можу сказати.»

– Чим ти ще захоплюєшся крім письменства?

– Повторюся, що позиціоную себе як творчу людину. Щоб було зрозуміліше, я можу зацікавитися абсолютно всім, де є хоч крапля уяви і творчості. І перше, і друге я можу побачити як у фізиці, так і в музиці. Але, якщо бути конкретним і не мучити читачів філософськими роздумами, то на даний момент серед моїх захоплень є музика, театр, кіно. Я співаю в ансамблі «Чарівні мавки». Ви могли чути про нас, бо ми неодноразово виступали і продовжуємо виступати на всіх міських заходах. Все почалося з музичної школи. Спочатку закінчила клас фортепіано, а потім пішла на вокал. Завдяки цьому можу складати свої пісні і виконувати їх. До речі, вийшли два знятих мною кліпи на авторські пісні. Подивитися їх можна на моєму YouTube-каналі. Вже рік я є учасницею театральної студії «Флора». У нас приголомшливий колектив і атмосфера, яка щоразу дає натхнення і сили. Для мене всі ці перевтілення – незабутній досвід! І в письменницькому плані всі ці сфери, звичайно ж, переплітаються. Про любов до літератури згадувати не доводиться, бо я вважаю, що справжній письменник просто зобов'язаний любити книги. Що ще? Іноді захоплююся своїм блогом. В цьому році зняла один сезон випусків хороших новин свого району. Програма так і називається: «Good News» – в перекладі, «Добрі новини». А на моїй сторінці в Інстаграм (@lizidekond-посилання) ви можете знайти цікаві літературні замальовки і проєкти. Так що, переходьте за посиланнями! Буду рада!

І як же я забула згадати мій першочерговий, професійний інтерес – мови! Зараз вивчаю французьку та іспанську, англійську знаю досконало. Але зупинятися на цьому не планую. Пишу теж різними мовами. Але більше російською та англійською.

– Ти любиш співати? Які пісні ти найчастіше виконуєш?

– Співаю постійно завжди і всюди: від зупинок громадського транспорту до душової кабінки (сміється). Я – меломанка. Мені подобаються абсолютно всі жанри в музиці. Виконую кавери під настрій. Нинішні осінні вечори проводжу за підготовкою авторської програми. В моєму репертуарі понад 20 пісень.

– Завдяки сучасним технологіям і соціальним мережам у нас зараз набагато більше можливостей спілкуватися один із одним. Однак парадоксально в наші дні світ страждає від самотності. Ця проблема стосується багатьох. Чи відчуваєш ти іноді себе самотньою?

– Інколи так. Соціальні мережі в принципі допомогли доставляти повідомлення швидше, але ще більше закрили людей один від одного. Спілкування змінюється. Раніше, часто виходили в люди, було ціле мистецтво розмови, підтримки бесіди. Якщо казати про людей звичайних, вони бачилися щодня на роботі, або ж вечорами після роботи. Розваг було не так вже й багато, а обмін інформацією приносив величезне задоволення. Зараз нескінченні обсяги інформації просто не вміщаються в нашій голові. Щодня виходять тисячі новин і людям, часом, просто ніколи спілкуватися. Навіщо? Адже і так є чим зайнятися. При цьому не потрібно осягати мистецтво розмови, думати, як сказати, що сказати, щоб не зачепити почуттів іншої людини. Не знаю. Для мене спілкування – важлива і невід'ємна частина життя. І я відчуваю себе самотньою, коли недоотримаю цього спілкування. Коли в моєму житті стає мало спілкування. Мені не подобається гуляти самій. Мені чомусь стає сумно. Тому живу людину для мене ніщо не замінить. Якщо знайдеться хоч одна така за день – все чудово! 

– Якби ти могла змінити що-небудь в цьому світі, що ти змінила б?

– Нічого. Я боюся втручатися в просторово-часові лінії. Мене цьому навчили різні фільми і серіали, які показували, що нічого доброго зі змін не виходило. (Наприклад, улюблений серіал королеви Єлизавети Другої – «Доктор Хто», всім раджу). Тобто, можливо, все буде краще, ніж зараз, але це буде вже не мій світ. І я не відчуватиму себе комфортно в ньому. А це означає, що я не буду щаслива. І навіщо мені таке? Правильно – нема чого. Тому, моя відповідь – нічого.

– Що дає тобі радість?

– Все шоколадне. Я давно помітила, що шоколад дійсно піднімує настрій. Причому настільки стрімко, що тобі добре від самого погляду на нього. Ну, а ще, звичайно ж, ті моменти, коли я створюю щось нове. Перші секунди результату – кульмінація щастя.

– Що ж все-таки більше надихає – сам процес роботи чи результат?

– Питання зі шпилькою, звичайно. Це абсолютно різні ступені щастя. І надихнути може як одне, так і інше. В процесі ти просто не помічаєш годин, працюєш над певною ідеєю і вже під дією натхнення. Думаю, що результат – це апогей щастя. І саме результатом, навіть через час, можна надихнутися на нові проєкти.

– Якби у тебе було більше часу, чим би ти ще хотіла зайнятися?

– У дитинстві я мріяла стати вченим. Або археологом, або фізиком, або футурологом. Любила дивитися науково-популярні передачі. Романтизувала все це у себе в голові і мріяла зробити якесь відкриття. Так що, думаю, я відокремила б Доктора Джекіла від Містера Хайда (гуманітарія від технаря) і одночасно підкорювала різні вершини. А ще я їздила б в експедиції по аномальним місцях. І обов'язково «вибила» б собі місцинку на космічному туристичному кораблі.

– Які найближчі плани, проєкти?

– Складно сказати. Поки що є певні плани працювати над своїм портфоліо. Виписати все, що в голові на папір. Зібрати, сформувати. Відзняти кліпи на пісні, випустити альбом. І отримати освіту сценариста. Відчуваю, що не вистачає знань. А хочеться написати мюзикл.

– Які цілі ти собі поставила на найближче майбутнє?

– Не подорослішати. І вилити всі думки на папір.

– Багато, особливо людей молодого покоління, марять про те, щоб знайти своє щастя десь за кордоном. Ти хотіла б спробувати пошукати місця під сонцем десь ще?

– Безумовно! Я хочу пожити в інших країнах, побачити світ, відповідно, і попрацювати доведеться. Не скажу, що мрію оселитися в іншому місці, але варіант частих відряджень за кордон мене дуже навіть влаштував би. Адже це так чудово – мати можливість побачити світ!

– У тебе є мрія?

– У першу чергу я мрію здійснити те, що мені судилося. Щоб не шкодувати про те, чого не зробила. Тому і беру участь у різних проєктах, коли маю бажання. Намагаюся пробувати нове. Все інше, я впевнена, додасться. Головне, не сходити зі свого шляху.

– Що ти хотіла б побажати нашим читачам?

– Власне, знайти себе. Почути себе і не втратити тієї щирої дитини в собі. Завжди радіти кожному дню і мати сміливість робити те, що хочеться!

– Дякую за твої відповіді та бажаю творчої наснаги і здійснення мрій.

– Дякую.

Створено: 24.11.2020
Редакція від 25.11.2020
Тетяна Дороніна
Бібліографія:

Кондрашова Є. Жизнь ежа как она есть // Vivart.– 2019.– №4.– С. 90–95.
Кондрашова Є. Геродот // Крізь час і простір: видатні історики савіту: навч. видання.– Дніпро, 2020.– С. 5–10