Флейта Пана – пращурка української свирілі

Багатовікові дослідження науковців засвідчують, що музика була і є невідступним супутником людини від початку зародження цивілізації і сягає корінням до самих витоків традиційної культури людства, відіграючи у ній дуже важливу роль. Музичні інструменти виникли понад 40 тисяч років тому, розвиваючись від первісних ударних (кістки, дерево) та духових (кістяні флейти) до складних сучасних інструментів. Один із таких старовинних інструментів , який датується ІІІ тисячоліттям до нашої ери зберігається у Дніпрі в міні-музеї Палацу культури студентів ДНУ ім. Олеся Гончара – Флейта Пана.

Флейта Пана (Сірінга) – багатоцівкова флейта, що складається з кількох (трьох і більше) бамбукових, очеретяних, кістяних або металевих дудок, порожнистих трубок різної довжини, що ступінчасто зменшуються, закритих знизу. Інструмент дійшов до сьогодення та у багатьох народів має різні назви: у Греції – сірінга, у румунів і молдаван – най, у Південній Америці – сампоньа, у литовців – скудучай, у поляків – мултанка, у китайців – пасьяо, а у нас цей музичний інструмент відомий як флейта Пана, або свиріль.

У землях сучасної України ще у XVII–XVIII столітті, іноземні мандрівники фіксували у спогадах, що бачили і чули інструмент у складі невеликих музичних оркестрів, які існували при кожному полку козаків. На Чернігівщині в XIX ст. теж траплявся такий інструмент, зразок його зберігається в музеї Чернігова. Особливої популярності така флейта набула у землях на Заході України. Згодом Пан-флейта, або свиріль увійшла до складу оркеструукраїнських народних інструментів.

Назва його походить від імені давньогрецького бога Пана, атрибутом якого був подібний інструмент. Згідно з міфом, бог лісів, отар і пастухів Пан палко закохався у наяду Сірінгу (наяди – у давньогрецькій міфології – водяні німфи, божества річок, струмків, джерел і озер).

Діва була не в захваті від залицянь веселого вдачею, але страшного ликом лісового бога – напiвлюдини-напiвцапа, з рогами на голові. Вона втекла від нього геть, Пан побіг слідом і йому майже вдалося її наздогнати біля річки. Сірінга, шукаючи порятунку звернулася до своїх сестер наяд про допомогу. Сестри перетворили її на очеретину. Засмучений Пан зрізав кілька очеретин, зробив із них сім дудок різної довжини і з’єднав їх докупи в один ряд. Так виникла багатоствольна флейта, яка стала його улюбленим інструментом і зберегла ім’я коханої – Сірінга. Пан був неперевершеним майстром гри на сірінзі, навіть викликав на музичні змагання Аполлона, але був ним переможений.

Старовинну флейту Пана у нашому краї знайшли у 1981 році під час розкопок кургану поблизу селища Ковпаківка Магдалинівського району (тепер село Личківської сільської громади Самарівського району Дніпропетровської області). Керувала тими дослідженнями Ірина Федорівна Ковальова – одна із засновниць дніпровської школи археології. (більше читати про неї за посиланням https://www.dnipro.libr.dp.ua/arheolog_istorik)

Участь у розкопках також брали працівники науково-дослідної лабораторії археології Придніпров’я – на той час старший науковий співробітник В. Шалобудов і молодший науковий співробітник С. Волкобой. Про те, що це флейта, а не прикраса чи щось інше, науковці дізнались завдяки залишкам рослинної смоли на окремих її частинах. За допомогою них і було відтворено саме музичний інструмент. Виготовлено його не з очерету, а з кісток птаха. За висновками науковців, людина, яка в ті часи володіла грою на флейті, була шанованою і, можливо, причетною до сакральних дій.

Довгий час знахідка зберігалась в археологічному сховищі Дніпропетровського державного університету (нині – Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара). 2011 року Ірина Федорівна Ковальова вирішила передати унікальний експонат до колекції Музею музичних інструментів Палацу студентів ДНУ.

Під час урочистої передачі пані професорка розповіла: «Кістки, з яких створена флейта, належать великому степовому птахові, трохи меншому, ніж страус – дрохві. Вони скріплювались між собою рослинним воском, один край трубок був закритий, інший – відкритий, за принципом клапана. За допомогою цього музичного інструменту можна було отримати сім тонів. Звук був слабкий, але мелодійний, він посилювався ще якимись ритмічними інструментами, так можна було зіграти нескладну мелодію. Очевидно, інструмент був прикрасою свят, можливо, використовувався і в житейських справах. Флейта знайдена у парному похованні людей ямної культури, скотарів: чоловіка з дуже міцним, широким скелетом та широкими здоровими зубами (до речі, ці люди не знали карієсу) і дитини. У похованні знайдені також дуже коштовні для того часу речі – сокиру, кремінці, що свідчило про високий статус цієї людини, адже той, хто грав на флейті, користувався великою повагою. Звучання цієї флейти практично ніхто не чув, але є ще живі аналоги, наприклад, такі флейти існували у класичній Греції».

На сьогодні унікальний музичний інструмент наших предків є найціннішим і найстарішим експонатом Музею Палацу культури студентів ДНУ ім. Олесю Гончара. Сам Музей музичних інструментів поки що невеликий, але цікавий, має конкретну історико-краєзнавчу спрямованість, «оскільки тут відображено музикальну палітру, що існувала на теренах нашого краю в різні часи».

Експозиція постійно працює для відвідувачів, привертає увагу і зацікавленість у студентства та викладачів до культури й історичної спадщини Придніпров’я.

Фото титул – Флейта Пана, ІІІ ст. до н. е. //
https://opentv.media/u-dnipri-zberigayetsya-flejta-pana-yakij-blizko-p-yati-tisyach-rokiv