Чумацьким шляхом. Частина 4. Легенди Придніпров’я

Чумацьким шляхом. Частина 4. Легенди Придніпров’я

Україна, Дніпропетровська область

Приготуйте чумацьку кашу за старовинним рецептом та познайомтеся з народними легендами краю про чумацькі часи!

Щоб добра пам’ять про «миле браття»,
«магеланів українських степів» збереглася і для
наступних поколінь, мусимо зробити все можливе,
щоб воскресити незаслужено призабуту історичну
пам’ять про українське чумацтво.

Володимир Кукса

 

 

 

 

 

 

Чумацькі мандри – це тяжка праця і зустрічі з небезпекою, де часу для міркувань майже не залишалося. Всі епізоди чумацького життя обговорювалися на ночівлі. Ночівля в степу з куховарством та вечерею ставала чи не найважливішим моментом на чумацькому шляху, ланкою у передачі народної історичної пам’яті.

Ось як про це розповідав Василь Рубель, селянин с. Білозірка, який переказав записи свого діда Данила Рубеля стосовно чумакування у 1826 році: «Після вечері розляглися в траві і спочили трохи, як гаркнули «веселеньку», узявши найвище; аж трава гнеться і немов виляски понад низом очеретом пішли та десь далеко-далеко затихли. Говорив Данило, що співали усяких веселих, і про дідів, як у поход ходили, а були такі умники як почнуть, як почнуть із прадідів, то всю ніч би прослухав, дивлячись угору на зорі, було і ночі мало, заслухаєшся. Як билися, як сонних рубали та у полон брали, виколюючи їм очі, або як від турчина тікали та в степових травах тижнями жили без хліба. Чого тіко за ніч не перегуторять!».

Чумацькі пісні, як справедливо зазначив дослідник чумацтва І. Рудченко, «то виконані з непідробним ліричним піднесенням, то вражачі істинним трагізмом, залишилися пам’ятником чумацтва, яке частково було притулком для вимираючого козацтва».

Ой у степу криниченька,
З неï вода протiкає. (2)
Гей, там чумак сивi воли пасе
Та з криницi напуває.
Воли ревуть, води не п'ють.

Бо в Крим дорiженьку чують. (2)
Ой Бог знає, та Бог i вiдає.
Де чумаченьки ночують.
Ой ночують чумаченьки
В чистiм степу при долинi, (2)
Розпустили сiрi воли пасти
При зеленiй муравинi.
Умер, умер чумаченько
Та в недiленьку вранцi, (2)
Поховали того чумаченька
У зеленому байрацi.
Ой прилетiла сива зозуленька.
Та все «ку-ку» та «ку-ку». (2)
– Ой подай, чумаче, та подай, голубе,
Та хоч правую руку!
– Ой рад би я, моя мила.
Хоч обидвi подати: (2)
Насипано та сироï землi.
Що не можу пiдняти.

Чумацтво зникло, проте збереглися пісні, ще довго існували оповіді й ширилися байки та приказки про славні «чумацькі часи» і пригоди, про дивні звуки та чудні видіння у безмежному українському степу. Записані фольклористами й етнографами, деякі народні легенди і перекази про «славних чумаченьків» у нашому краї збереглися. Назавжди закарбувалося чумацтво в прізвищах нащадків: Чумак, Чумаченко, Чумачок, Чумачко…

Старожили розповідають бувальщини, записані з вуст старих чумаків, адже колись чумакування у наших краях було вельми популярною справою.

Де бере чумаків біс

Колись була така приказка в старих чумаків: «Савур-Могила, Теплинський ліс, де бере чумаків біс». Жив колись на Савур-Могилі Сава – ватаг з товариством. Було поставить ратище біля шляху, а біля ратища простеле повсть. Чумаки й кладуть: хто хліба, хто солі, хто зерна якого сипне. Хто покладе, то той і байдуже – проїде; хто не покладе, то тому вже й біда, про того вже й приказка говорить. Одного разу їхали чумаки повз ратище, а з ними був невеликий хлопець. Стали вони сипати зерно на повсть, а хлопець і каже: «Не сипте! Проїдемо й так. А хто нападе, то я поговорю з ним і проїдемо благополучно». Послухали чумаки хлопця: не сипали ні зерна, ні хліба не клали. І поїхали. Від’їхали од ратища, коли це женуться розбійники, а між ними й сам Сава. Догнали чумаків, а хлопець і вчепився з Савою говорити. Сава помітив, що то хлопець був із розумних та й узяв його з собою, а чумаків пустив. От, звісно, хлопець пристав до розбійників у шайку і знав, де що ховалось. Одного разу послав Сава своїх гайдамак у Київську губернію, а там їх половили і забрали в москалі. Взяли й того хлопця, що заграбував Сава в чумаків. Пройшло з тієї пори вже багато років, і самого Сави не стало на могилі. Пасе одного разу чоловік біля могили скотину, а тут находять дощові хмари. Став накрапати дощ, а скотар зійшов на могилу, сів серед неї, нап’яв сіряк і сидить під ним. Слухає – щось стугонить. Оглянувся він – коли іде до нього москаль на милиці. Підійшов та й каже:

– Здоров!

– Здоров!

– Хто оту нивку виорав, що збоку могили?

– Такий-то і такий чоловік.

– Що ж, він багатий?

– Та розжився здорово!

– Еге, погане діло... Один казанок грошей був таких, що можна було б узяти, та й того нема. Отут, де ти сидиш, є льох з сріблом та золотом, є й побіля могили багато грошей, та не можна брати: місце закляте. – Пожалкував-пожалкував за чавунцем і давай розказувати скотареві, що діялося в старовину на могилі. Бо це москаль був той самий, котрого Сава хлопцем узяв у чумаків»
(Савур-Могила: легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини.– К.: Дніпро, 1990.)

Дійшли до нашого часу й легенди про чумацькі скарби. У легендах чумаки першими дізнаються від старих запорожців про приховані скарби, які найчастіше сховані в могилах поблизу чумацької дороги. Прибутковість промислу призвела до виникнення переказів про безпосередньо чумацькі скарби.

Клад у льоху поблизу Довгої Могили
(земля Неплюєва Катеринославського повіту)

На степу Неплюєва, біля хутора, єсть могила Довга, а біля неї запорожці заховали клад в льоху. Гроші срібні і золоті в бочьонках, а срібна посуда поставлена біля їх. Клад сховали дванадцять козаків і закляли: «Хто буде один откопувать, того дощ зальє». Пробували копать, так куди там: де у Бога візьметься дощ і так і льє, так і льє! Там колись чумак загубив воли і не найшов. Махнув він до тієї могили, – підійшов, – аж там льох, а в ньому сидить лукавий і бумажки просушує. Глянув лукавий і пита:

– Чого тобі тут треба?

– Так і так, – каже, – загубив воли та не найду!

– Не шукай, – каже, – а купи другі! Дав бумажку – пьятьдесят карбованців, – і той купив воли
(Дід Федір Єлисеєвич Жмудь, 92 роки, с. Покровське Катеринославського повіту, 17 серпня 1901 року).

Козацькі скарби і народні легенди. Худ. М. Добрянський. З кн.: Новицький Я. Твори: у 5 томах.– Т. 2.– Запоріжжя: ПП «АА Тандем», 2007. На переправі. Худ. Сергій Світославський // https://uain.press/blogs/sergij-svitoslavskyj-hudozhnyk-zakohanyj-u-pejzazh-1350835

Могила Ґалаґанка*​

Жили на цій могилі розбойники з ватагом. Як забачать було з могили, що їде чумак шляхом, то винесуть ратище і застромлять над шляхом. Як доїжжа чумак, то вже й зна, що треба класти всього потроху с харчів, які в його є; покладе і їде собі дальше. Які чумаки нічого не клали, то розбойники їх грабили. Це було після того, як цариця стакувала Січ, бо розбойники були з запорозьців.

В Сухачевці, літ десять уже буде як умер старий дід, покійник Прихідько. Було ще за жизні старий дід багато де чого росказує про Ґалаґанку. Було, каже, йому літ дванадцять, як пас він вівці біля Ґалаґанки. Раз, каже, стали варить куліш, коли до їх приходе п’ять чоловік: два заковані в залізо, а три ні; ті два були, кажуть, розбойники, а три чоловіки гнали їх в Томаківку. Наварили чабани кулішу і дали всім п’ятьом попоїсти. От як попоїли розбойники куліш, повставали, помолились Богу, подякували і кажуть чабанам:

– Отут, хлопці, шукайте гроший; тут, – кажуть, – на всхід сонця, біля могили, закопано гроший дуже багато: один льох з золотом, а другий з ломом. Приміти, кажуть, на льоху, що з грішми, лежать чотири каміня, на дверях якраз, зверх землі; на льоху, де лом, нема приміти.

Погнали розбойників, а чабани й заходились ножами та паліччами копать. Копали, копали й понаходили каміння, та такі великі, шо й з міста не зворухнеш; бачать, шо нічого не зроблять, та взяли те каміння, та й загорнули уп’ять землею і більше вже й не копали.

Як виріс Прихідько, то взяли його в салдати, і там він був тридцять літ. Після служби прийшлось йому чумакувать; віз він раз хуру з губернії в Кічкас; приїхав до Ґалаґанки, пустив волів на пашу, а сам заходився шукать приміти, де колись він бачив каміння; шукав, шукав с півдня і не найшов того міста. Старі люди кажуть, що тіх грошей і досі ніхто не забрав, бо вони глибше ввійшли в землю (Дід Йосип Омельченко, 70 р., Лоцманська Кам’янка, 28 травня 1875 р.).

*Могила Ґалаґанка знаходиться в 20–25 верстах від Дніпра, в Язиковському степу Катеринославського повіту. Повз неї здавна проходить поштова дорога, у напрямку від Катеринослава в м. Олександрівськ. Записав Я.П. Новицький.

Пейзаж з волами. Худ. С. Васильківський // https://barcaffe.ru/hudozhnik-sergej-vasilkovskij-1854-1917-malorossijskie-prostory/Широкий пейзаж з поселенцями. Худ. І. Айвазовський //https://commons.wikimedia.org/wiki/File:%D0%98%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9A%D0 %BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%90%D0%B9%D0%B2%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_-_%D0%A8%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B5%D0 %B9%D0%B7%D0%B0%D0%B6_%D1%81_%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%86%D0%B0%D0%BC%D0%B8.jpg

А мова, яка мова!.. Може, саме така прадавня, записана зі слів старожилів Катеринославщини – є первинна, справжня мова степового люду, яку зараз ми називаємо душею народу! Мова, якою говорили запорожці…

Коржева могила (засада гайдамаків)

Під Верходніпровськім єсть Коржева могила, а біля неї йшла колись гряниця Запорожської області; поз ту могилу лежав Великий шлях. В старину було як ідуть чумаки поз могилу, то гайдамаки виставлять ратище на могилі, а самі заляжуть в тернах і дивляться, чи покладуть чумаки харчів чи ні. Кладуть було чумаки сухарі, сіль, рибу, пшоно, сало. Хто дасть, – іде благополучно дальше, а хто не дасть – тому бувало всього… Біля Коржевої могили були льохи, байраки, всяке безкеття, де вихевувалась гайдамашня довго ще і після того, як сплюндрували Січ (Записано Я. Новицьким зі слів діда Дмитра Биховського, 79 років, м. Нікополь Катеринославської губернії, 12 листопада 1895 року).

Пейзаж з волами. Худ. С. Васильківський // https://barcaffe.ru/hudozhnik-sergej-vasilkovskij-1854-1917-malorossijskie-prostory/

Згідно з легендою, яку повідав І.І. Гусаров, автор книжок з історичного краєзнавства, саме чумаки назвали річку, що протікає територією нинішньої Дерезуватської сільради Синельниківського району, Татаркою. На межі двох районів – Новомосковського і Синельниківського – біля села Дороге пролягає Чумацький шлях, яким чумаки ходили в Крим по сіль.

Про річку Татарку і Чумацький шлях

«Колись дуже давно, на місці села Дорогого було поселення, через яке протікала швидка і глибока річка Татарка. У цьому селі жили дівчина Марійка і хлопець Іванко, які кохали один одного і мріяли побратись. Та на весілля не мали грошей, бо хлопець був сиротою. Марійка говорила своєму коханому, що можна побратися і без весілля. Та той про це й слухати не хотів. І задумав йти з чумаками в Крим, щоб заробити грошей на весілля. Відмовляла його кохана – та де там.

Настав день від’їзду. Плакала дівчина і вмовляла хлопця не їхати, бо віщувало дівоче серце лихо. Заревіли воли, заскрипіли мажі, грянула чумацька пісня, і валки рушили на південь. Скільки було видно вози, стільки й стояла дівчина і махала хустинкою навздогін своєму коханому. І не було такого дня, щоб вона не вибігала на шлях виглядати милого з важкої дороги. Минуло два чи три місяці. Одного вечора показалась в степу величезна хмара пилюки. Рипіли мажі, ревіли воли. Все село висипало на вулицю зустрічати чумаків. Але що це? На розі вола отамана палала червона стрічка, яка віщувала смерть: село притихло. Кинулася Маріика до чумаків:

– А де мій Iванко? Вони ж мовчки хрестилися і проходили повз неї. Нарешті один не витримав:»Загинув твій Iванко бою з ворогами»... Як підбита чайка скрикнула дівчина і кинулася з крутого берега Татарки у воду. Витягли її люди, але вже мертву. Відтоді і зоветься цей шлях Чумацький, бо по ньому пішов у небуття молодий чумак Iванко.

 Чумак // https://amazing-ukraine.com/kolektsioner-vyklav-u-vilnyi-dostup-40-ridkisnykh-lystivok-z-ukrainskymy-kraievydamy-xix-pochatku-xx-st/?fbclid=IwAR2uMrbCzPDQ_U932q6umlnHQZFWGS3Xt16VqtbbcTU7hxtlnGGPOwcbu2o Український пейзаж з чумаками при місяці. Худ. І. Айвазовський. 1846 //https://bigartshop.ru/painters/ayvazovskiy-ivan/ukrainskiy-peyzazh-s-chumakami-pri-lune

Легенда Таромського

Вулиця Коханівщина з’єднувала два кінці села Таромського (нині у складі м. Дніпро) – Терни та Лушпіївку. Там було невелике озерце. Про це озерце у народі переказувалась така легенда.

...Колись, у давні часи, у вдови Марії Ярош була єдина донька – Явдоха, дуже гарна. Жили вони на Лушпіївці. А на Тернах у багатія Петра Гордієнка був син Іван, стрункий, високий, чорнобровий. Був він п’ятим сином у родині. Відрізнявся завзяттям і сміливістю. З часом Іван та Явдоха покохали один одного і поклялися одружитися. Батько Івана змолоду трохи козакував, а згодом почав чумакувати і мав не один віз із волами. Якось старий Петро Гордієнко зібрався в Крим по сіль. Зібралася чумацька валка у кілька десятків возів. Цього разу захотів поїхати молодий Іванко замість старших братів. Поїздка була довга, дуже затяглася на цей раз: пішли розмови, що чумаки загинули, або що їх забрали в полон татари, бо пройшли всі строки повернення. Молода Явдоха кожного дня виглядала свого коханого, та коли почула, що Іванко нібито загинув, пішла до озерця закоханих... Тільки її й бачили. Нескоро повернувся старий Гордієнко і привіз хворого сина. Дізнавшись про загибель своєї милої, Іван ще дужче захворів і ледве вижив, пролежавши до трьох місяців. Після цього випадку озерце почало заростати все більше. Всі його намагалися обминати, кажучи, що загибла Явдоха у місячні ночі виходить з води, оточена русалками, і тужить за своїм коханим, і що водиться в озерці всяка нечисть... (Із зошита Михайла Івановича Лояна, педагога, краєзнавця, соратника Д.І. Яворницького).

Богданова криниця

В селі Булахівка Павлоградського району існує легенда про Богданову криницю, біля якої колись зупинялись чумаки.

Недалеко від річки Вовчої, на узвишші стояла корчма, де могли перепочити чумаки, козаки, купці. А поряд з корчмою була криниця, яка тамувала спрагу. Вода цієї криниці була цілющою, коли її нап'єшся, втому немов рукою знімає. Одного разу Богдан Хмельницький мандрував землями Самарської паланки і проїздив біля цієї криниці, пив її цілющу воду. Покуштував і оковиту у корчмі зі своїм почтом. Не одну кварту горілки випив він зі своїми козаками під дубом. За те і прозвали той дуб п’яним. Більше як 350 років дубові, вже майже трухлявий, але являється історичною пам’яткою, а криниця вже майже зруйнована…

Залишки Богданової криниці // https://openbiz.org.ua/tour-hub-0/fleshmob-na-maydanakh-istorii-dnipropetrovschiniЧумаки. Худ. Нестор Кізенко // https://sverediuk.com.ua/hudozhnik-kizenko-nestor-mitrofanovich/Чумаки на відпочинку. З фондів Нікопольського краєзнавчого музею //https://www.facebook.com/110800550293698/videos/226284905120147
Степ з чумаками ввечері. Худ. О. Саврасов // https://muzei-mira.com/kartini_russkih_hudojnikov/1472-step-s-chumakami-vecherom-savrasov-1854.html Грибна чумацька каша // https://cookorama.net/uk/drugi-stravy-z-krup/kasha-chumacka-grybna.html

…а наостанок – грибна чумацька каша!

Рецепт неймовірної грибної чумацької каші тележурналіст Костянтин Грубич привіз із села Закусили Народицького району на Житомирщині. Назва села, за однією з легенд, походить від чумацького обіду в цій мальовничій лісистій місцині.

– Добре закусили! – із задоволенням підвели підсумок подорожні. Відтак з’явилася назва невеличкого хутора, який згодом розрісся у велике село, де донині готують грибну чумацьку кашу. Наші чумаки там бували, кашу грибну куштували і собі рецепт привезли.

Каша грибна чумацька

Складники

200 г пшона,
500 г грибів свіжих,
60 г цибулі ріпчастої,
100 г сала,
сіль, перець, м’ята за смаком,
огірковий розсіл (у ньому можна варити пшоно)

Спосіб приготування

Свіжі білі гриби [або печериці, шампіньйони – Т.Г.] обчищають від землі, відрізують ніжки, добре промивають у холодній воді з огірковим розсолом, після чого розрізують ніжки уздовж навпіл, а шапинку – на чотири частини і обсмажують на салі до напівготовності, додавши посіченої ріпчастої цибулі. Одночасно промите пшоно варять у підсоленій воді до напівготовності. Зварене пшоно гарячим змішують з грибами і цибулею, солять, розмішують і доводять у духовці за температури 200°С до готовності. Готова каша має бути розсипчастою. Вже у тарілці посипають дрібно посіченою м’ятою.

Особливо смачною вийде каша, якщо її приготувати на природі, на вогнищі, у великому казані... І їсти, споглядаючи Чумацький шлях і слухаючи розповіді про чумаків разом із друзями або ріднею… Це зробить ваш куліш незабутнім. Смачного!

 

Чумацьким шляхом. Частина 1. З Богом в путь! 

Чумацьким шляхом. Частина 2. З косою і рушницею 

Чумацьким шляхом. Частина 3. В степах Катеринославщини

 

Створено: 22.12.2020
Редакція від 24.12.2020
Тетяна Глоба
Бібліографія:

Гусаров І.І. Степ та воля – гей, чумацька доля....– Дніпропетровськ: Інновація, 2011.– 72 с.
Міляєва В.Ф., Головіна М.М. Сторінки історії Таромського: Від козацького займища – до житлового масиву міста Дніпропетровська: Історико-краєзнавчий нарис.– Дніпропетровськ:
АРТ-ПРЕС, 2005.
Нариси з історії Нікопольського району (від найдавніших часів до початку ХХ ст.).– Київ-Нікополь-Запоріжжя: Тандем-У, 2002.
Новицький Я. Твори: у 5 томах.– Т. 2.– Запоріжжя: ПП «АА Тандем», 2007.
Савур-Могила: легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини.– К.: Дніпро, 1990.
* * *
Бойко А.В. Чумацький промисел Нікопольського краю  [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://www.bizslovo.org/content/index.php/en/istoriya-nikopolya/136-xviii-xix/1017-
boyko.html (дата звернення: 18.12.2020)
Грубич К. Грибна чумацька каша: [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://starylev.com.ua/club/blog/grybna-chumacka-kasha-vid-kostyantyna-grubycha(дата
звернення: 18.12.2020)