Бабайківська дерев’яна церква в ім’я святителя Христова Миколая

Бабайківська дерев’яна церква в ім’я святителя Христова Миколая

Україна, Дніпропетровська область

Архівні джерела, іконографія, натурні дослідження дають уявлення про зниклу пам’ятку архітектури – церкву на честь святителя Христова Миколая у селі Бабайківці.

Бабайківська дерев’яна церква в ім’я святителя Христова Миколая:
місцезнаходження та архітектурно-містобудівні особливості

На теренах колишніх Вольностей Запорозьких існувала велика кількість храмових споруд. Більшість із них являли собою справжні витвори народного мистецтва, але, на жаль, жоден не зберігся до нашого часу. Розповімо про один із таких шедеврів, дерев’яну церкву на честь святого Миколая у слободі Бабайківка (сучасне село Царичанського району). За допомогою віднайдених архівних і бібліографічних джерел спробуємо відновити мистецький образ святині козацького часу.

У часи Нової Січі слобода Бабайківка (Бабаївка) територіально належала до Протовчанської паланки. Д.І Яворницький вказує, що у 1770 р. слободу приєднано до Орільської паланки, хоча в тій же праці у рік закладки церкви – 1773 р. – говорить про село Бабайківку, на Протовчах. Справа приєднання села до Орільської паланки продовжувалась і у червні 1773 р., тому не дивно, що у різних документах того часу зазначено протовчанську й орільську належність слободи.

За картографією кінця ХІХ століття добре видно, що слобода Бабайківка являла собою велике поселення на лівому березі річки Оріль. З півдня та півночі ділянка поселення окреслювалася численними озерами: Підпільне, Луки, Багнувате, Томаріна, Піскувате та інші. Посеред села розташовувався великий майдан – центральна частина села. Від нього радіально розходилися сільські вулиці. Така планувальна схема говорить про давню містобудівну традицію походження населеного пункту, з півночі та півдня захищеного плавнями, з заходу – рікою, а зі сходу – височиною, що простягалася з півночі на південь. Але на сьогодні маємо історичні документи, в яких поселення вперше згадується лише у 1740 р.

Село Бабайківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії на карті. Прорис автора за картографією XIX cт.

Храмова споруда розташовувалась осторонь від центральної частини села. Це дуже рідкісний варіант розташування церков у поселеннях Вольностей Запорозьких, оскільки у такому випадку церква була осторонь від громадської частини села. Можливо, на місце розташування вплинула наявність іншої споруди на центральному майдані.

З архівних джерел відомо про існування у Бабайківці каплиці. У 1774 р. до Бабайківської каплиці на двомісячний термін було виряджено правити службу священника Іоанна Ковалевського (до 1744 і у 1777 рр. він обіймав посаду у Самарському духовному правлінні). Найімовірніше, в центрі на майдані вже існувала православна церква. На жаль, поки не виявлено даних стосовно архітектурно-містобудівельних особливостей згаданої каплиці та років її існування.

За візуальним сприйняттям, Миколаївський храм розміщувався дуже вдало. Його збудували на невеличкій береговій височині р. Орелі, отже він потрапляв у поле зору з далеких відстаней (особливо з протилежного, значно вищого берега річки), закладений по вісі головної вулиці села (прямувала з заходу на схід, перетинаючи центральний майдан (нині вулиця Широка), являючи собою значну домінанту Бабайківської округи.

Головний вхід до церковної споруди було влаштовано з боку річки, вівтарна частина храму розташувалася з боку поселення. Сільський цвинтар влаштували на значній відстані від церкви, на північній сільській околиці.

Церкву в ім’я святителя Миколая закладено з благословення київського митрополита Гавриїла на клопотання полковника війська запорозького на Протовчах. Клопотання підтримав кошовий отаман Петро Іванович Калнишевський з військовою старшиною і товариством (початок 1772 р.) і духовне правління Старокодацького духовного намісництва. За рекомендацією Коша, священником храму (який у 1774 р. було майже завершено) пропонували обрати колишнього полкового старшину Нестора Гаврилова, а дияконом – Костянтина Дубину. З архівних документів відомо, що священником Миколаївської церкви обрано ієрея Іонникія Соломацького (Соломахський – козак Кущівського куреня) – дияконом К. Дубину (у 1777 р. його обрано другим священиком), а Нестор Гаврилов безслідно зник. Ктитором Бабайківської церкви став козак Деревянківського куреня Йосип Швидкий.

Невідомо, через які обставини, фінансові, адміністративні чи політичні, але освячення храму затягнулося на тривалий період. Лише у січні 1777 р. від Самарського духовного правління було відправлено донесення архієпископу Євгенію про закінчення спорудження храму.

Спочатку священник Бабайківської церкви Іонникій Соломацький з парафіянами у формальному донесенні до духовного правління зазначав: «У слободі Бабайківці... храму святителя Христова Миколая новозведено... з завершенням вікон... і у готовності ж в ній... до освячення і богослужіння готова для того в духовне правління на розгляд представляючи, уклінно просимо про освячення...». А потім вже з духовного правління у донесенні до архієпископа писали, що «храм зовнішньою і внутрішньою побудовою цілком готовий, начинням, вбранням, посудом, книгами та іншими речами для служіння забезпечений.., тому просимо дати дозвіл на видачу антимінсу й освячення храму».

Благословительну грамоту на освячення храму було отримано у лютому того ж року. Церкву освятив протопоп Олексій Хандалеєв 20 березня 1777 р. На той час у Бабайківці існувало 232 двори парафіян зі 1516 мешканцями.

Якою ж була дерев’яна церковна споруда? Зовнішній вигляд церкви святителя Миколая у Бабайківці автор цієї статті віднайшов у особистому архіві відомого дослідника церковних споруд С.А. Таранушенка. Вказане зображення у вигляді графічного малюнка, виконаного К. Сидоровим для монографії Стефана Андрійовича «Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України» є прорисом зі старої фотографії, що не збереглася.

Добре відомо, що С.А. Таранушенко на запрошення Д.І. Яворницького приїздив у липні 1928 р. до Новомосковська і Катеринослава для дослідження кількох давніх храмів, а також збирання матеріалів, пов’язаних із їхньою історією. Можливо, тоді до його рук і потрапило фото Бабайківської церкви. На жаль, досліджені пам’ятки регіону Запорожжя опубліковані Таранушенком не повністю (Бабайківська церква не потрапила до монографії), але маємо нагоду опублікувати вказане зображення. Світлина Миколаївської церкви зроблена наприкінці 1920-х років.

Свято-Миколаївська церква у с. Бабайківка. Зовнішній вигляд храму. Прорис К. Сидорова за фото 1930-х рр.

Церква належала до типу триверхих хрещатих храмів із шестигранними раменами і восьмигранним центральним зрубом, однаковим за висотою з бічними. Добре видно, що первісна церква була тридільна з широкою восьмигранною нáвою і вужчим п’ятистінним вівтарем і бабинцем. Усі зруби вінчалися двозаломними верхами зі світловими восьмериками й глухими ліхтарями. У першій половині ХІХ – наприкінці ХІХ ст. церква зазнала ремонтів і добудов: первісну форму бань було замінено на сферичну, восьмерик над бабинцем зі світлового перетворено на глухий, вертикальне зовнішнє шалювання стін замінено горизонтальним, а перед входами до храму з трьох боків прибудовано невисокі, прямокутні в плані, притвори з чотириколонними ґанками та трикутними фронтонами на фасадах.

Тож у довідниках Катеринославської єпархії початку ХХ ст. зазначено рік побудови церкви – 1898 р. Насправді церкву лише перебудували, як і більшість старовинних церков губернії. На користь закладання церкви у 1773 р. говорить ще один дуже цікавий факт. Маються на увазі дубові одвірки бічних вхідних дверей Свято-Миколаївської церкви, поверхня яких використана для вправно виконаного різьбленого напису.

Вперше і мабуть востаннє про цю пам’ятку згадував мистецтвознавець М.П. Скрипник. Зазначивши, що вона зберігається у Дніпропетровському історичному музеї, він надає коротенький опис пам’ятки: «... дубові одвірки вхідних дверей (висотою 210 см і шириною по нижньому краю 120 см)... Одвірки прикрашені орнаментально-лінійним різьбленням... Відповідно до форми одвірків, одна третина площі з внутрішнього боку прикрашена орнаментом, основні елементи якого мають народну назву «сльозинки». Решту площі заповнюють два рядки глибокого вирізьбленого тексту. Текст, вирізьблений на одвірках, свідчить про високу майстерність різьбяра, який залишив свої ініціали М.В.Л. Майстер зумів вписати вирізьблені літери в орнаментальний мотив, органічно поєднати текст та орнамент...» Автор не наводить повного тексту та його зображення (з тексту вказаної роботи зрозуміло, що авторові був відомий вирізьблений текст), але не має сумніву, що автором цієї композиції був один із помічників відомого запорозького різьбяра Сисоя Шалматова!

Тож, користуючись нагодою представляємо зовнішній вигляд колишніх бічних дверей Миколаївського храму села Бабайківка і зображення текстової композиції на одвірках: «Благоволением отца изволением сына и спостешествованием свято духа За держави Великой Государыни Императрицы Екатерины Алексеевни благословение святейшего Правительствующаго синода и его яснее в Богу преосвященства Гавриила митрополита киевскаго владения Воиска запороскаго за атамана кошового Петра Ивановича Калнишевского старанием и коштом того воиска Товарища + куреня Деревянкивскаго Иосифа Сидоровича Швиткого Создася храм сеи Святителя Христова Николая 1773 года июля 20 д. М.В.Л.»

Двері пономарні з вирізьбленим на одвірках написом. Прорис К. Сидорова за фото 1930-х рр.Ікона «Св. Микола» зі Святомиколаївської церкви с. Бабайківка, ХVІІІ ст. З кн.Яценко Л. «Українська ікона». Схема різьбленого напису на одвірках. За матеріалами священника бабайківської церкви Тимофія Лангінова (1887 р.). – якщо можна, зробити всі три ілюстрації приблизно однакового розміру у висоту

На дерев’яному витворі з лицьової сторони літературною мовою кінця ХVІІІ ст., майстерно закомпоновано текст із двох рядків. Кожен рядок складено з каліграфічних, рясно вирізаних літер. У середині верхньої планки одвірка вирізано хрестик – обов’язковий символ християнської храмобудівної традиції. В останньому рядку напису вирізано абревіатуру «М.К.Л.», можливо, ініціали майстра, що виконав витвір.

Історико-культурний контекст пам’ятки Бабайківської церкви – яскравий приклад епіграфічної науки, яка наприкінці ХVІІІ ст. часто зустрічалася на Запорожжі (на жаль, збереглася невелика кількість таких пам’яток). Дуже важливим і цікавим в її структурі є вказівка на причетність до її створення певних історичних осіб (П. Калнишевського та І. Швидкого). Напис на одвірках – це, перш за все, джерело відомостей про втрачену пам’ятку та сторінок з історії життя запорозьких козаків.

Церкву знищено наприкінці 1930-х років.

Цілком можливим вважаємо відродження зруйнованої об’ємно-просторової композиції історичної частини села Бабайківка за рахунок відтворення архітектурної домінанти – Миколаївської церкви.

Після співставлення різноманітних джерел виникає потреба археологічних розвідок колишньої церковної ділянки. Для локалізації місцезнаходження залишків фундаментів Свято-Миколаївської церкви, збудованої у 1773 р., дзвіниці поруч із нею, освяченого цвинтаря поблизу вівтарної частини храму доведеться досліджувати майдан у західній частині поселення на березі річки Оріль. За допомогою виявлених решток цілком можливим є уточнення параметрів культової споруди для відтворення в натурі втраченої пам’ятки.

 

Титульна іл.: Свято-Миколаївська церква у с. Бабайківка.
Зі ст. О. Харлана, «Січеславський альманах», Вип. 5, 2010.

 

 

Створено: 18.01.2021
Редакція від 20.01.2021
Олександр Харлан
Бібліографія:

Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ 1713–1776.– Київ: Наукова думка, 1994.– 232 С.
Голобуцький В.О. Запорізька Січ в останні часи свого існування (1734–1775).– Дніпропетровськ: Січ, 2004.– 421 с.
Феодосій (Макаревський А.) Слобода Бабайковка // Матеріали для историко-статистическаго описанія Єкатеринославской Епархіи: Церкви и приходы прошедшаго ХVІІІ столетія.–Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2000.– С. 440–442.
Харлан О.В. Бабайківська дерев’яна церква в ім’я святителя Христова Миколая. До питання локалізації місцезнаходження та архітертурно-містобудівні особливості // Січеславський альманах: Зб. наук. праць з історії українського козацтва.– Дніпропетровськ: НГУ, 2010.– Вип. 5.– С. 107–115.
Яворницький Д.І. До історії степової України.– Дніпропетровськ: Січ, 2004.– 443 с.
Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. У 3-х томах.– К.: Наук. Думка, 1990.– Т. 1.– 592 с.