Олексій Суровцев. Історія змін і перемог

Народився Олексій 1982 року у Дніпропетровську (нині Дніпро) у робітничій родині. Батьки працювали на Дніпропетровському заводі імені Карла Лібкнехта (нині Інтерпайп НТЗ – Нижньодніпровський трубопрокатний завод). Вдома у Суровцевих панувала творча атмосфера: батько, Анатолій Григорович, писав вірші, мама, Олена Володимирівна, добре малює. Актор упевнений, що саме від неї йому передалася творча жилка. В Олексія є старший брат, «який завжди був більш талановитий, ніж я. Він і малював краще, і грав краще. І я за ним тягнувся, намагався його наслідувати», – зізнається актор.

Так у дитинстві майбутній артист самотужки опанував гру на п’яти музичних інструментах (гітара, бас-гітара, барабани, блок-флейта, саксофон), а також брав участь у КВК. Музикування, творчі посиденьки так захопили підлітка, що навчання у школі відійшло на другий план. І хлопець – відмінник до сьомого класу, закінчив дев’ятий із «трійками» та «четвірками» в атестаті. Хоча з фізкультури, малювання та музики мав завжди найвищі бали. Після дев’ятого класу хотів вступати до театрального коледжу – творче середовище таки приваблювало. Але батьки наполягли, щоб син отримав якусь «серйозну» професію. Вибір впав на престижну на той час спеціальність – «холодильне обладнання і системи кондиціювання». Юнак вступає до монтажного технікуму, який закінчив у 2001 році з червоним дипломом.

Було в Олексія ще одне захоплення – серйозне, якому він присвятив багато років, це – спорт. Тому після технікуму вирішив спробувати себе саме на цьому шляху. Вступає до Дніпропетровського державного інституту фізичної культури (2001) (нині Придніпровська державна академія фізичної культури і спорту). Два роки потому виконує норматив майстра спорту з плавання, долучається до резерву збірної України. Здавалось, – ось вони, омріяні перспективи, попереду нагороди і п’єдестали, але Олексій несподівано, для багатьох, прийняв кардинальне рішення – покинути професійний спорт. Але цьому передувало багато міркувань і роздумів. Насправді причин було декілька. В одному з інтерв’ю актор пригадує ті часи: «Я розумів, що вище голови не стрибнеш. Не кожен спортсмен може стати чемпіоном світу. Як би ви не працювали, але якщо у вас немає таких унікальних природних антропометричних даних, як у Майкла Фелпса (американський плавець, багаторазовий чемпіон світу та олімпійських ігор), то досягти якихось серйозних результатів досить важко. Я знав свої фізіологічні можливості та розумів, що максимум, чого я можу досягти – це стати чемпіоном України».

Хвилювала юнака і майбутня скромна фінансова складова – «…я не уявляв, як на такі гроші можна утримувати сім’ю, ростити дітей, щоб вони ні в чому не знали потреби». А ще, він напевне, дуже втомився фізично. Виснажливі тренування двічі на день шість днів на тиждень, суворі режимні вимоги, обмеження, усе буття підпорядковане розкладу, змаганням,досягненням. Як зізнається сам актор, іноді йому здавалося, що він більше плаває, ніж ходить.

А далі доля зробила крутий віраж і привела його до танцполу. Його, який вважав, що не вміє танцювати, який завжди соромився вийти на танцювальний майданчик і не був шанувальником нічних тусовок. Цьому передував випадок: одного разу, за спогадами актора, він потрапив до нічного клубу, де виступав чоловічий шоу-балет, який показував танцювальні номери з легким еротичним «флером». «Це було настільки красиво, що я був по-справжньому вражений. Тоді подумав, що хочу бути таким же крутим, таким елегантним, як і вони».

Захопився, «загорівся», почав шукати фахівців, зв’язки, потрапив на кастинг – не відмовили, але порадили «трохи позайматись», брав уроки… Наполегливість, мотивація і натхнення дали свої ознаки і вже через пів року почав «танцювати стриптиз» і навіть їздити з гастролями по нічних клубах. Хоча чоловік не любить словосполучення «танцювати стриптиз» (у перекладі «стрип» означає «роздягатися», а «тиз» – «дражнити») і називає свою діяльність еротичним шоу. «Так, ми роздягалися, але ніколи не спокушали людей і не ставили собі за мету, щоб нас хотіли зі сцени. Це було більше про естетику, як бодібілдинг чи балет. Ми робили дуже сильні театральні вистави на популярні теми. Тож я не можу назвати це просто стриптизом. Хоча я тричі вигравав чемпіонат України зі стриптизу, назвати себе стриптизером можу, але не хочу. Основний акцент у нас був на шоу – ми проїздили з ним по всьому світу»,– розповідає актор. До слова, на цій ниві Олексій познайомився зі своєю майбутньою дружиною, яка теж свого часу була чемпіонкою країни з еротичного танцю. Їх навіть запрошували виступати разом у парі.

У 2015 році пробує себе ді-джеєм і створює діджейський проєкт «Strike erotic DJShow», з яким вирушає у гастрольний тур до Китаю. Шоу мало шалений успіх і контракт із артистом продовжили ще на два роки. В Україні Суровцев став відомим після участі у проєкті «Танцюють всі» на каналі «СТБ» (2013), де він показав композицію, присвячену Майклу Джексону. У 2021 році його запросили до 8-го сезону шоу «Танці з зірками», де він виступав разом із Марією Колосовою. Дует довго не протримався на паркеті й змушений був покинути змагання.

А потім в його житті сталося кіно… Він завжди мріяв про акторство і, мабуть, на інтуїтивному рівні, на півсвідомості поступово йшов до цієї мети. Спочатку доля подарувала йому шанс отримати роль у антрепризній виставі «Спокуса».

«Саме так я зробив перші кроки на шляху до акторської професії. Звісно, що кроки ці були досить невпевнені, я робив багато помилок…», – розповідає актор. Можливо, саме у цій виставі його побачив хтось із кіношників і запросив на знімальний майданчик. Спочатку були невеличкі епізоди у фільмах і телесеріалах («Пес», «Я. «Побєда» і Берлін», «Коп з минулого» та інші, усі в 2020 році), де він виконував ролі брутальних молодиків. А потім прийшла пропозиція від проєкту детективного серіалу «Слід» (2020–2023, 3 сезони, 284 серій) приїхати на проби на роль оперуповноваженого. Олексій був збентежений, він ніяк не бачив себе у такій ролі, вважав що в нього мало акторського досвіду, що й зовні він не походить на оперативника. Але на проби таки поїхав і був впевнений, що успішно їх «провалив». Але через деякий час його запросили до Києва, і невдовзі перед глядачами постав незвичайний детектив – майор-спецпризначенець Тарас Римар. Високий, спортивний, харизматичний, з оригінальною зачіскою, сережками у вухах. Він «профі» з бездоганною інтуїцією, хороший аналітик, сильний, ризиковий, вправно володіє бойовими прийомами і
зброєю, безжальний до злодіїв і чутливий до страждань потерпілих. Герой Суровцева одразу привернув увагу глядачів та підкорив серця жіночої аудиторії.

Хоча сам актор критично оцінює ту свою роботу: «Працювати мені було дуже складно… У «Сліді» мені всі допомагали, бо всі знали, що в мене немає ніякого досвіду, і тому всі актори мені підказували, що і як треба робити на знімальному майданчику. Перші серії «Сліду» я зараз узагалі дивитися не можу. Я там точно як дерево виглядаю, ніякої думки в очах, ніяких емоцій, просто промовляю потрібний текст і все. Вважаю, мені просто пощастило, що мене запросили до цього серіалу і що я в ньому втримався. Я впевнений, що без «Сліду» мені не вдалося б «зачепитися» за акторську професію».

Потім був «К.О.Д.» (продовження «Сліду»), де знову Олексій втілював образ Тараса Римаря, робота у серіалі «Охоронець», яку актор дуже цінує: «… мені дуже подобається працювати в цьому проєкті. Це, якщо можна так сказати, наступна сходинка на шляху до акторської професії».

У 2025 році Олексій Суровцев спробував себе у ролі ведучого 4-го сезону докудрами «Містичні історії. Новий погляд» на каналі «Світло» (докудрама, від «документальний» і «драма» – це гібридний жанр кінематографа та телебачення, який поєднує художню реконструкцію подій із документальною точністю). Незважаючи на те, що серіал отримує багато критичних зауважень від фахівців, насамперед, за «пропаганду псевдонауки та забобонів», серед глядачів є багато прихильників цього містичного жанру. Судячи з відгуків, Олексій добре «вписався» до команди і з роллю впорався – «він загадковий, вишуканий, симпатичний, з приємним голосом».

Війна застала їх із дружиною на відпочинку в горах. Вирішили одразу повертатися до Києва. Олексій пішов до тероборони, але йому сказали зачекати – бажаючих було дуже багато. Тоді з товаришами він на добровільних засадах почав патрулювати місцевість, облаштовувати бомбосховища, готувати «коктейлі Молотова». Коли підірвали Романівський міст, щоб зупинити просування росіян на Київ, він з хлопцями брав участь в устаткуванні переправи – єдиного проходу для біженців, яких потім кожного дня вони переводили по ньому.

А невдовзі став волонтером, рятівником покинутих і постраждалих від війни тварин. Актор в одному з інтерв’ю пригадує як то сталося: «Одного дня у Telegram-каналі на очі потрапило щемливе повідомлення: «Врятуйте кота, якого забули в машині у закритій валізі». Шансів знайти тваринку живою було мало – вже пройшло чотири дні, але вирішив перевірити. Знайшов те авто і ту валізу, і кота – живого! Виклав його фото в «Instagram»… а наступного дня «прокинувся відомим зоозахисником». Після цього його буквально почали «завалювали» проханнями про допомогу, знайти і врятувати зниклих домашніх улюбленців. Їхав, розшукував і забирав усіх, не тільки на замовлення, загублених, покинутих, наляканих, поранених. За місяць боїв на Київщині Олексій вивіз з Ірпеня та Бучі понад 300 тварин – котів, собак, папуг, шиншил, морських свинок. Були також рятувальні операції в Бородянці, Торецьку, Алчевську та у інших прифронтових територіях. Після підриву російськими військами Каховської ГЕС, актор з іншими волонтерами вирушив на Херсонщину допомагати жителям затоплених населених пунктів та рятувати тварин.

Постало питання про прихисток для тварин, хоча б тимчасовий. Спершу це було підвальне приміщення у Києві, де самотужки облаштував мінімально придатні умови для притулку. Хоча Олексій не любить слово «притулок», яке у нього асоціюється з клітками, зачуханими тваринками, неприємним запахом. Тому вирішив будувати свій «кОтель». «У мене була мрія створити такий рай для котиків, щоб їм було тут краще, ніж у багатьох вдома», — розповідає волонтер. Багато хто його відмовляв, доводячи, що не на часі, потрібно почекати закінчення війни – попереду невідомість, можуть бути руйнування, хто профінансує витрати. Але Олексій зробив так, як вирішив і жлдного разу не пошкодував про це. Попервах вклав свої кошти, з рештою допомогли благодійники і волонтери. І вже у липні 2022-го в Ірпені Суровцев відкрив притулок для котів «Бородата Котомамуля», де було тепло, світло, комфортно. Наразі тут можуть перебувати до 80-ти чотирилапих мешканців. Згодом облаштували клініку, бо багато «знайд» потребують лікування. До слова, до притулку забирають переважно тяжкохворих тварин, за яких мало хто береться. Виходжують, відгодовують, прилаштовують до нових родин. На місяць вдається знайти нових опікунів для 15-ти котиків. «Коли до тебе привозять кота з відірваною лапою, практично нежиттєздатного, коли розумієш, що шанс вижити мінімальний, все одно берешся. І потім, через рік чи два, отримуєш фото цього кота, що лежить на подушках у новій родині, – ось це надає сили. І таких історій маю багато», – розповідає зоозахисник.

У штаті «Котомамулі» десять помічників, які допомагають підтримувати чистоту та лад, опікуватись тваринами. Наразі притулок існує на пожертви благодійних організацій і небайдужих людей.

Його часто запитують – чому саме коти? «Любов до тварин у мене змалку. У нас удома завжди були різні коти, але всіх їх звали чомусь «Васьками», – зізнається актор. Тепер він дає своїм підопічним інші цікаві та лагідні прізвиська: «Яблучко», «Семен Семенович», «Дядя Саша», «Кляксуня», «Мазі», «Клопик». За багато років спілкування, догляду і спостереження за тваринами Олексій набув солідний досвід, вивчив їхні звички, вподобання, поведінку. Багато читав, збирав інформацію і став достатньо компетентним у цій сфері. Тепер ділиться своїми знаннями, порадами на сторінці в YouTube.

У планах Суровцева будівництво котопарку, де коти могли б вільно ходити по території та жити у природніх умовах. За словами актора, майбутній центр стане місцем психологічної реабілітації людей за допомогою котів. «Це буде центр фелінотерапії. Коти дуже позитивно впливають на психоемоційний стан людини. Тут проводитимуться сеанси фелінотерапії та котойога. У мене дружина психолог, і ми вирішили, що можемо рятувати людей за допомогою врятованих котів», – зазначає Олексій Суровцев. Передусім проєкт розрахований на допомогу ветеранам війни та всім, хто потребує психологічного відновлення.

Вдома у актора теж живуть волохаті вихованці – шестеро котів і алабай, кожний з яких має свою історію порятунку. Зокрема й заради них актор продав квартиру у Києві та переїхав у передмістя до приватного будинку, який поки що орендує, але сподівається викупити на майбутнє.

Олексій продовжує зніматись у детективних серіалах, чекає на нові якісні кінопроєкти, на кшталт масштабного історичного фільму, мріє зіграти вікінга чи козака, або персонажа із Середньовіччя. Але зізнається, що нині найближчими для нього стали ветеринарія та зоозахист, який вважає найважливішою справою свого життя.

Рідним містом для актора зостається Дніпро, куди він навідується за першої можливості. Тут, як і раніше, живуть його мама і брат із родиною. На жаль, у 2020 році після тривалої хвороби пішов з життя батько Олексія.

У нелегкій клопітній справі його підтримує дружина Ксенія, з якою вони разом пройшли через багато випробувань, але змогли порозумітись.

Головним секретом міцного шлюбу Олексій вважає відкритий діалог. «Потрібно розмовляти – це і є весь секрет. Розмовляти, поважати, не пригнічувати, дискутувати й знаходити компроміси», – переконаний актор.
Історія Олексія Суровцева – це про вміння вчасно змінювати напрямк, не боятися починати усе наново й обирати справу, яка справді, надихає і приносить задоволення, а ще про любов і відповідальність.

Фото-титул. О. Суровцев // https://detector.media/community/article/237466/2025-01-24-aktor-khoreograf-i-zoovolonter-oleksiy-su