З історії Шляхівки: Гофштеттери та Негрескули

Колишнє робітниче селище Шляхівка сьогодні є інтегральною частиною міста Дніпра. Але колись давно, ще до 1775 р., земля, на якій розпросторилися її вулиці, належала Кодацькій паланці Війська Запорозького низового і використовувалася для випасання худоби жителями військової слободи Половиці, яка у 1787 р. несподівано для себе стала губернським містом Катеринославом. Після ліквідації Січі, дерибану козацького майна та військових земель потьомкінськими «визволителями», маєток у балці Сухій, у кількості 300 десятин придатної для сільського господарства землі, дістався власникові тамтешнього зимівника багатому запорожцеві, а потім полковому старшині Чорноморського козацького війська, Іваньку з поселеним ним же хутором. Відмежував його у 1785 р. землемір Яків Пономарьов. І, згідно зі складеним Планом генерального межування Катеринославського повіту, маєток розташовувався на дачі № 3, яку оточували резервні казенні землі губернського центру («А»), землі міщан, призначені для вигону та випасу худоби («В») і земельна дача Катеринославської казенної сукняної фабрики («С»).

За загальноприйнятою й устійненою серед місцевих краєзнавців версією, катеринославське губернське правління з цієї резервної землі виділило за особливі заслуги 300 десятин штаб-лікарю Карлу-Августу Роде під рекреаційний сад. Насправді ж, відомий усім Карл Іванович Роде (1746–1821) у 1790 р. купив у Катеринославському повіті у полкового старшини Іванька у яру Сухому 300 дес. із хутором. Надбання було узаконено ордером ще живого Г. Потьомкіна.

На початку ХІХ ст. штаб-лікар і міський аптекар володів хутором у балці Сухій, де загальних 345 дес. землі (із них 45 дес. непридатної). За ним також у м. Катеринославі три садиби (одну з них купив у колишнього запорожця Андрія Токаря, поселянина слободи Половиці), які використав під житло, аптеку та лікарню. За ревізією 1811 р. за ним пустка Суха в 345 дес. із хутором у балці, яку у місті вже почала називати Аптекарською. А за межовими книгами в 1820 р. на дачі № 3 ПГМ, у формі правильного квадрата, і знаходилася ця пустка Суха в 345 дес. та 180 кв. саж. землі, на яких був поселений безіменний хутір – все власність колезького асесора Карла Івановича Роде.

Коли К. Роде помер, маєток у балці Сухій якимось чином (кажуть, що за заповітом) дістався багатим дворянам Синельниковим, які володіли ним «тридцять літ і три роки», а у 1854 р. спродали частинами. І основну ділянку цієї землі (335 із 345 дес.) купила Олександра Негрескул – дружина майора, командира Катеринославської арештантської роти.

Олександра Павлівна, уроджена Гофштеттер, була другою донькою та другою дитиною чиновника 7-го класу, мешканця м. Катеринослава, сина придворного метрдотеля та уродженого австрійця Павла Андрійовича Гофштеттера та його дружини Ганни Михайлівни Буздижан, родом із молдавських дворян. Точної дати народження Олександри ми не знаємо. Можемо лише припустити, що це сталося у містечку Ольгополі наприкінці 1825 р. чи початку 1826 р., оскільки у 1842 року їй зазначено 16 років. Також нічого не відомо і про ранній період її життя. Ймовірно, що кочувала вона з батьком по місцях його служби, аж допоки у 1838 р. той вийшов у відставку і вся родина осіла в Катеринославі. Освіту та виховання здобувала домашню і, ймовірно, закінчила Одеський інститут шляхетних дівчат (чи приватний пансіон там же).

У грудні 1842 р. Олександра вийшла заміж за старшого за себе, але вже у поважних чинах і при добрих посадах Федора Федоровича Негрескула. Народився він близько 1809 р. і походив із безпомісних молдавських дворян, які перебували у спорідненості з Буздіжанами. Згідно з формулярним списком, почав служити ще підлітком у рідному військовому поселенні. На дійсну військову службу вступив у квітні 1829 р. у 20 років у 1-й Дунайський козачий полк козаком. Там отримав свій перший офіцерський чин урядника, а далі  – хорунжий – сотник – осавул. У 1842 р. за сімейними обставинами (для одруження) пішов у відставку капітаном. З цього часу постійно мешкав у м. Катеринославі. Повернувся на військову службу 1853 р. У Кримську війну майор, член Катеринославського комітету для влаштування госпітальних приміщень. У 1853–1856 pp. перебував у м. Катеринославі у тимчасовому 10-му військовому шпиталі начальником. У походах і боях із ворогами участі не брав, але мав нагороди за вислуги. 21 квітня 1861 р. попросився у відставку і був звільнений від дійсної військової служби підполковником з пенсією та мундиром. Перебуваючи і далі у військовому відомстві, у 1861–1865 роках  призначався  катеринославським поліцмейстером. Подальшу його кар'єру зіпсували діти своїм революційним народництвом та боротьбою з царським режимом, який Федір уособлював та захищав.

Негрескули мешкали родиною в маєтку на хуторі Сухому та у м. Катеринославі у власному будинку. У щасливому (як стверджують) шлюбі у Федора й Олександри народилося шестеро дітей: Автоном (1843), Михайло (1845), Ольга (1847), Еммануїл (1852), Яків (1854) та Олена (1856 р.). У сім'ї ще розмовляли німецькою: сини в листах називали матір «мутерхен» (мамуля). Більшість дітей присвятили себе народницькому руху, за що й страждали, до того ж підставляючи під удар батьків, особливо заслуженого по поліцейській та жандармській частині підполковника та поліцмейстера батька.

15 грудня 1886 р. Федір Негрескул пройшов дворянську нобілітацію у місцевому дворянському зібранні і внесений за власними заслугами по чину майора з молодшими дітьми у другу частину родовідної книги спадкових дворян Катеринославського повіту. Тобто, у 1886 р. він був живий, проживав із сім'єю в Катеринославі, але власником землі та душовласником не значився. Поміщицею та домовласницею і далі була Олександра Павлівна.

У 1853 р. вона придбала в Катеринославі у колезького реєстратора Іларіона Матухова домоволодіння. А в 1854 р. купила у спадкоємців лікаря К. Роде за 4 версти від Катеринослава в балці Сухій згаданий вище маєток у 335 дес. землі. За які кошти куплено все це добро – невідомо: підозра падає на дуже «хлібні» посади її чоловіка, певно, що сам не хотів «світитись» (тоді як і тепер). І на час скасування кріпацтва в 1861 р. за нею згадані ці 335 дес., але ревізських душ не зафіксовано.

Тут, за чотири версти від центру Катеринослава, на його західній околиці, на місці хутора К. Роде Олександра Негрескул поселила свій хутір – Олександрівський, названий на честь власниці. Але зазвичай його називали Суха Балка (іноді Старий чи Негрескул). Біля хутора ріс невеликий, але просторий ліс, який теж почали звати Негрескулів. Про нього згадував місцевий учений-натураліст Іван Акинфієв: «У верхів'ях балок і поблизу лісів – міського та колишнього Негрескула – що знаходиться від центру міста в чотирьох верстах, нещодавно тулилися майже всі ті степові південноруські рослини, якими під час Запорозької Січі покривалися козацькі степи».

На цьому хуторі бували всі брати та сестри Олександри Павлівни, їхні друзі. Зокрема, Катерина Павлівна з другим чоловіком, відомим на всю імперію літератором Григорієм Єлісеєвим, активні учасники народницького руху брати Андрій і Григорій Гофштеттери та усі їхні діти (деякі навіть народилися там). Тут жила і народжувала дітей донька відомого ідеолога народництва Петра Лаврова Марія, двічі невістка Олександри Павлівни – спочатку за старшим Михайлом, а потім за молодшим Мануйлом. Про хутір написав спогади племінник – Василь Андрійович Гофштеттер, якому дуже подобалося, як у «старі добрі часи» в старій садибі Негрескулів неквапливо текло, тоді привільне, і безтурботне дворянське життя.

Сама Олександра часто відвідувала у Петербурзі молодшу сестру Катерину, бувала на її журфіксах, де зустрічалася та спілкувалася зі столичними знаменитостями, письменниками, поетами, музикантами (вона сама добре грала на роялі). Там познайомилася і духовно зблизилася з Марією Вілінською, більш відомою як Марко Вовчок.

Олександра Павлівна, мати та бабуся, дружина (а потім вдова) підполковника, жила також і в Катеринославі у власному будинку у 3-й поліцейській частині, домоволодіння № 391. У цьому домі мешкав Мануїл з Марією Лавровою, тут з листопада 1885 р. по лютий 1887 р. нелегально перебував відомий народоволець Олексій Макаревський. Тут, у лютому 1887 р. був заарештований Мануїл Негрескул, за переховування того державного злочинця, отримавши 5 місяців в'язниці та 2 роки відкритого нагляду.

До кінця своїх днів Олександра Негрескул залишалася землевласницею. Схоже, що ще 15 липня 1875 р. вона розпорядилася своїми угіддями, заповідавши основну їхню частину одруженому синові Емануїлу, або поділившись із ним. Бо згідно з земською земельною статистикою, за нею в Катеринославському повіті в 1882–1886 рр. у власності 335 дес. землі та хутір Суха Балка (він же Олександрівка) біля Катеринослава.

8 травня 1889 р. земельна дача біля хутора Суха Балка була межована землеміром Скарлигіним для дворянина Емануїла Федоровича Негрескула, якому вже належали тут 288 дес. (з них придатної землі 268 дес. і 940 кв. саж.). Межову книгу здали до архіву експедиції 16 січня 1892 р. і в ній інших власників земельної ділянки не вказувалося. А Олександра Павлівна 67 дес. спочатку залишила собі, а потім у рівних частках вони дісталися її донькам Олені та Ользі Негрескул. У заміжжі Олена стала дружиною надвірного радника Андріана Якимовича Шляховського, а Ольга вийшла за підполковника Андрія Олександровича Померанцева.  

Співвласники часто вдавалися до кредитів у Державному дворянському земельному банку. Про це свідчать п'ять архівних справ, що збереглися за 1886–1898 рр. У 1886 р. позички брали Емануїл Федорович, Яків Федорович і Олександра Павлівна Негрескули. Остання ще двічі брала кредит у 1890 р.

Мануїл Федорович взяв у Дворянському банку кредит на 9 900 руб. під заставу 148 дес. та 2160 кв. саж. землі, який мав сплатити з відсотками. Але наприкінці 1895 р. несподівано помер. Борг залишився його спадкоємцям, дітям від Марії Лаврової: Михайлу та Зінаїді Негрескулам та Ользі, вже заміжній за Котильовим, а також найменшому братові Якову. Банк виставив маєток на громадські торги (стартова вартість оголошена в 10 081 руб. і 71 коп.). Тоді ж його розпродали з молотка. Більшість скупили родичі – зяті А. Померанцев і О. Шляховський. Дещо купили також дворяни Микола Косовський (45 дес.), Євген Попов (11 дес.) та Ольга Лукашевич (1,2 дес.).

На придбаних угіддях у грудні 1896 р. Андріан Шляховський заснував для робітників навколишніх металургійних заводів приватне селище Надєждіно, назвавши його на честь дочки, яка мала його успадкувати. У народі він отримав назву Шляхівка – нині північно-західна околиця Дніпра. Згодом у А.Я. Шляховського ці землі купив А.О. Померанцев (його свояк).

Схоже, що Олександра Павлівна в цей час ще була жива, тому що в 1899 р. знову вдалася до послуг Дворянського банку про позику під заставу маєтку. Ділянки інших Негрескулів на той час вже продали з молотка. Можна припустити, що померла вона на початку ХХ ст. у своєму катеринославському будинку і була похована на міському цвинтарі.

Але історія із Сухою Балкою цим не закінчилася. На її місці у 1899 р. уже був хутір Наталіївка (Наталіївський) Діївської волості у 18,5 дес., що належав Якову Негрескулу. А у 1901 р. між ним та його зятем А.О. Померанцевим спалахнув побутовий конфлікт – суперечка про право володіння ставком у балці Сухій. Справа дійшла до суду, а потім і до Цивільного касаційного департаменту Сенату, про що свідчить справа за 14 листопада 1901 р., що збереглася в архіві. Тяжби та суплікації тривали аж до 1917 р., коли прийшов гегемон і вирішив конфлікт декретом про землю.

Титульне фото: Шляхівка сьогодні. Фото Сергія Ковтуна // https://uk.wikipedia.org