Євгенія Платонова: людина правди і добра

Платонова Євгенія Миколаївна

Україна, Дніпропетровська область

  • 5 березня 1958 – 10 січня 2011 |
  • Місце народження: с. Порплище, Вітебська область, Білорусь |
  • Письменниця, педагог.

Євгенія Платонова була людиною з обмеженими фізичними можливостями та необмеженими талантом і творчою фантазією.

Життя прожити…

Євгенія Платонова, Альбіна Аліновська… Ці два імені об’єднують насичений і такий непростий життєвий шлях однієї дивовижної жінки – поетеси та прозаїкині.

Народилась Євгенія у Вітебській області Білорусі в селі. З 4-х років любила складати віршики, співати й танцювати, говорила в риму, віршами. Вона була не за роками розвинутою, веселою дитиною. Любила багато читати, могла говорити на будь-які теми з людьми різного віку, мріяла про сцену та про журналістику. В 16 років (потай від батьків) вступила в Мінське театральне училище на акторський факультет, але через заборону матері, з якою були складні стосунки, так і не втілила в життя свою мрію.

У наступні роки – переїзд, нелегке сімейне життя, отримання вищої педагогічної освіти, народження сина. Працювала в дитячому садку методистом. Вона могла організувати будь-яке свято так, що приносила радість і дітям, і дорослим, граючи свої ролі протягом 12 років. 

Потім був... страшний діагноз, який і зараз не менш страшний – розсіяний склероз. А їй було лише тридцять років. Поступово почали відмовляти ноги, слабнути руки, з’явився страх, невідомість, невизначеність. Одна… Допомоги нізвідки немає. На руках 10-річний син. Женя ще ходила на роботу, спираючись на «сильні» плечі свого маленького хлопчика. 

Источник 

Не пей из этого ручья, 
Пей из другого, он целебный. 
И вкус воды в нём просто хлебный, 
Да и вода в ручье ничья.
Ты только помни, жизнь дана, 
Не для того, чтоб мухой виться.
А для того, чтобы забыться.
Но не забыть – она одна.

З вигляду – чарівна квітуча молода жінка. Але – від долі не втечеш. Вона – доля, дала Євгенії головний іспит, який став поворотною миттю всього її життя. В 40 років Женя опиниласяь в інвалідному візку...

Творчість, народжена болем

Знаючи життєві обставини письменниці, можна зрозуміти, чому її історії часто бувають відірвані від реального життя і живляться виключно її фантазією.

Тетяна Мєліхова

Яскрава, натхненна, творча натура Євгенії Платонової не могла так просто змиритися – вона почала писати. Могла цілий день або всю ніч дивитись у вікно і спостерігати, як накрапає дощ, іде сніг, спішать у своїх справах перехожі та проживати життя героїв своїх оповідань і поезій. Вона могла побачити малюнок на упаковці з-під чаю і придумати романтичне, повне переживань, подій, глибоких роздумів оповідання. Так, наприклад, виник «Червоний каньйон» – хвилююче, ліричне оповідання про життя сільської дівчини, яка знає мову тварин, і про американського юнака, артиста, дресирувальника з цирку.

Вона розуміла, що її час обмежений і тому писала весь вільний час, дякуючи, що фантазія та політ творчої думки дозволяли їй це. Не все, написане нею, видане. Більша частина залишилась у рукописах, які дбайливо зберігає її син Павло Платонов. Коли в нашій бібліотеці ми зустрілися з Павлом, він поділився з нами цікавими моментами з життя Євгенії Платонової (до речі, оповідач він відмінний – мабуть позначаються гени). 

– Розкажіть, про моменти з життя та творчості Євгенії Миколаївни, які найбільше Вам запам’яталися?

– Хочу сказати, що дивні та цікаві історії з мамою відбувалися завжди. Але наймістичніша й унікальна сталася, коли ми з сім’єю приїхали в Одесу. Зняли квартиру, першу-ліпшу, бо почався літній сезон, а можливості обирати не було. Нас попередили, що телевізор не працює, але це не було проблемою.

Мама була великою фанаткою Пауло Коельо. Все сталося випадково. Моя дружина Юля автоматично ввімкнула телевізор, і він – запрацював! У цей час по місцевому телебаченню повідомили, що в Одесу приїхав дуже популярний в Україні португальський письменник Пауло Коельо і, що відбудеться презентація його нової книги. І маму «переклинило» – «Я повинна з ним зустрітися!»

А далі все пішло, як по маслу: я посадив маму в інвалідний візок, бо не вдалося викликати спеціальне таксі, а мама дуже спішила, мені довелося виконувати роль рікши. Дорогою також траплялись дивні ситуації, але зараз мова не про них. Коли ми дісталися готелю, адміністрація повідомила, що Коельо у внутрішньому дворику. Нам допомогли туди дістатися через круті сходи працівники та добрі люди. 

Маестро там був не один. З ним була перекладачка та ще двоє людей. Яскраво світило весняне сонце, і мама довго згадувала казкові рубінові відблиски в бокалі вина, який тримав у руці кумир. Вона дуже хвилювалась, а він, побачивши перед собою гарну, осяяну білосніжною усмішкою жінку, як мені здалося, теж розхвилювався. Вона представилася, сказала, що є українською письменницею і шанувальницею його творчості. Вони довго спілкувалися через перекладача, багато сміялись, подарували один одному свої книжки з автографами. Потім вони листувалися декілька років. Не знаючи мови, обоє користувались комп’ютерним перекладачем, що призводило іноді до курйозних ситуацій...

– Павле, розкажіть, а якою була Євгенія в житті?

– Вона дуже багато знала, тому що все життя читала багато книг. При цьому, вона не просто їх прочитувала, а філософськи усвідомлювала, беручи в себе частинки мудрості. Ми розмовляли з нею на глибокі теми досить довго, годинами.

Ще вона, коли говорила з людьми, які були їй цікаві, до кожного могла підібрати «ключика», знаходила теми для спілкування, які були цікаві саме цій людині. Але особливий талант мами у вмінні фантазувати і творити. Ця творчість була у всьому: від уміння дати смішне, оригінальне ім’я домашньому улюбленцеві – коту до дивної можливості потоваришувати з цікавими людьми – Ельдаром Рязановим, Оксаною Байрак, Георгієм Делієвим.

Дружба з Георгієм Делієвим, відомим коміком групи «Маски-шоу», переросла в спільну творчість, і в результаті його малюнки стали чудовими ілюстраціями до двох нових книжок Є. Платонової «Задворки» і «Такая игра», видані в Одесі в 2007 році.

Її вірші друкувались в газетах «Криворожские ведомости», «Наш век», «Металлург», в альманасі «Саксагань». У 1998 році вийшла збірка «Рыжая Соня», а в 1999 – «Непричёсанные стихи» і «Одеяло лазуревого цвета». В 2000 році – збірка віршів «Осколки желаний» і проза «Город женщин». Далі були «Третья дверь» (2002) і «Последняя ночь» (2003).

Не поддаются уговорам
Бегом бегущие года.
И в этом темпе, очень скоро, 
Бежать придётся в никуда. 
И хоть понятна цель забега,
И суть препятствий налицо, 
Две силы – Альфа и Омега
Выходят биться на крыльцо. 
Получит лавры победитель.
Сыграют туш ему года.
А тот беспечный горе-зритель
Останется таким всегда. 

Якось мама задумала дуже цікаву книжечку. Знайома вихователька сусіднього дитячого садочка принесла їй малюнки дітлахів. До кожного малюнка мама написала коротенький віршик. Ідею обкладинки у вигляді сумочки вона придумала сама і назвала книжечку «Стишочки и рисуночки из разноцветной сумочки». Можете уявити собі подив малюків, коли на випускному святі в дитячому садку кожна дитина отримала книжку зі своїм малюнком! 

Три ёжика

Три ёжика бежали в лес, 
И на опушке у дорожки,
Легли на спины, спрятав ножки, 
И стали ждать. Чего? Чудес. 
Им чудеса нужны простые – 
Чтоб ножки были не босые!

Улитки

Позабыли две улитки, 
Как ползти им до калитки. 
До ромашки доползли – 
Дальше ноги не несли!

Ця книга та наступні були видані під псевдонімом Альбіна Аліновська.

Життя Євгенії Платонової, незважаюси на її обмежені можливості, було насиченим і різноманітним. Наприклад, на запрошенням Злати Рапової ми змогли всією сім’єю побувати в Європі, після чого в 2010 році народилася повна гумору і яскравих вражень книга  «Пустите Альбину в Европу».

Ми всією сім’єю цікавились і вивчали філософію сходу, в результаті в 2010 році в Денвері (США, штат Колорадо) вийшла книга «Ассоциации».

Даровало Небо, даровало, 
Даровало ночь и звёздный плёс.
Раскрывало Небо, раскрывало, 
Тайны зарождающихся грёз. 
Рисовало Небо, рисовало, 
Золотом обугленный причал.
Отдавало Небо, отдавало,
Знание истока и начал.
Только мы не знали, брать ли даром, 
Может, покупать, а где цена? 
И смывали жизненным отваром, 
Тех даров святые имена.

Також несподіваною була перемога в Міжнародному конкурсі короткого оповідання в американській газеті в Денвері. 

У січні 2011 року мами не стало. На її прохання ми розвіяли прах над Чорним морем. 

Спелость 

Пришло время, созрело семя.
В яблоко превратилось, с дерева покатилось. 
Покатилось в траву, закричало: «Живу!
И пусть моя сладость, принесёт вам радость!
Я для этого зрело, весело и умело. 
Знаю точно, время придёт, всякий упадёт. 
Главное – упасть без страха, 
Нас, упавших, боится плаха. 
А пока я лечу в траву, 
С громким криком, 
Что я живу!»

Ольга Підкоша
Бібліографія:

Платонова Е. «Вы уехали…»; «Или сари, или кимоно…»; «Я в японском кимоно…»; «Все говорят…»; Ностальгическое; «Рыбка с золотистыми глазами…»; «Давай не будем…»: стихотворения // Стежина.– Кривий Ріг: І.В.І., 1999.– С. 75–77.
Платонова Е. По…; «Добраться до конца и не упасть…»; Белый сарафан: Прозрачно: стихотворения // Молитесь Правде на Земле. Рудана-2000: поэзия, проза.– Кривой Рог: И.В.И., 2000.– С. 19–22.
Платонова Е. Рыжая Соня: рассказы и стихотворения.– Кривой Рог, Библиотечка «Саксагань», 1998.– 80 с.
Платонова Е. Третья дверь.– Кривой Рог: И.В.И., 2002.– 292 с.
***
Алиновская А. Сказки старой тетушки Фог // Символ.– 2017 .– Вип. 5.– С. 248–260.
Алиновская А. Моя земная история: автобиография // Символ.– 2017 .– Вип. 5.– С. 240–241.
Алиновская А. Стишочки и рисуночки из разноцветной сумочки // Символ.– 2017.– Вип. 5.– С. 239.
Алиновская А. Метаморфозы: рассказ // Символ.– 2010.– Вип. 1.– С. 158–161.
Платонова Е. Маленькое непокорное счастье: мелодраматический рассказ // Саксагань.– 1995.– № 3–4.– С. 50–52.
Платонова Е. Несостоявшийся роман: рассказ // Саксагань.– 2008.– № 2.– С. 5–17.
Платонова Е. Параллельные тапочки; Боцман плачет: рассказы // Саксагань.– 1999.– № 1.– С. 25–37.
***
Алиновская Альбина. Жили-были…: рассказ [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://www.zlata-galerie.ru/newsd.aspx?news_id=7278
Алиновская, Альбина. Моя земная история [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://www.zlata-galerie.ru/newsd.aspx?news_id=7501
***
Борщова, Є. «Стихами или звездами ночными…» // Червоний гірник.– 2001.– 6 січ. – С. 3.
Борщова Є. Непричесана поезія Жені Платонової // Червоний гірник.– 1999.– 23 листоп.
Вакс Я. Талант – тяжелый крест: стихотворение // Саксагань.– 2013.– № 2.– С. 36.
Євгенія Платонова у футлярі // Вестник Кривбасса.– 2003.– № 29.– С. 3.
Мелихова Т. Жизнь продолжается!: Альбина Алиновская жила, любила, мечтала и творила с 5 марта 1958 по 10 января 2011 // Символ.– 2017.– Вип. 5.– С. 240–247.
Своя стежина Жені Платонової // Наш век.– 1999.– 18 нояб.
Ткач О. «Счастье – в идее счастья» // Звезда-4 .– 2001.– № 5 .– С. 43.
Чухан Л. Мужня Женя // Червоний гірник.– 2001.– 23 січ.
***
Альбина Алиновская [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://zlata-galerie.ru/newsd.aspx?news_id=2409
Альбина Алиновская [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://apple.cofe.ru/author/Albina-Alinovskaya
Хвостова О. Кривий Ріг-літературний зразка 2011 року: Ейяфйатлайокудль [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://olahvostova.livejournal.com/5288.htm
Створено: 12.12.2021
Редакція від 26.12.2021