Осада Яків Юхимович
Яків Осада – вчений і організатор трубопрокатної науки в Україні

Мальовнича місцевість в Україні по обидва береги річки Жовтої. Саме у надрах землі поряд із нею у ХІХ ст. було розвідано чималі запаси корисних копалин – уранових, золотоносних руд та інших рідкоземельних металів. Активна розробка цих родовищ розпочалась від початку ХХ ст.

30 вересня 1920 року в родині вчителів на рудникові «Жовта Ріка», який нині розташований у межах м. Жовті Води Камʼянського району Дніпропетровської області народився хлопчик Яків. За родинними переказами, батько, Юхим Якович Осада, українець, походив із давнього роду запорозьких козаків; мати – Євгенія Михайлівна Муравйова, росіянка, мала дворянське коріння. За радянської доби обоє батьків вчителювали: Юхим Якович викладав українську мову та літературу, Євгенія Михайлівна – російську мову.

У 1924 році родина майбутнього вченого переїхала до губернського міста Катеринослава, у якому батьки Ясика (так пестливо називали Якова в родинному колі) працевлаштувались за фахом у школу № 22. Батько родини отримав посаду директора й продовжував викладати українську мову та літературу, а мати стала вчителькою російської мови. Євгенію Михайлівну спіткала лиха доля: у 1931 році вона померла у віці лише сорока двох років.

Родина Юхима Яковича Осади залишилась вчотирьох – батько та три сини. Найстарший, Ігор, народився у 1911 році, мешкав у Ленінграді, під час Другої світової війни був у десантних військах. Загинув у 1943 році під час боїв у Карелії. Молодший син Михайло, народився у 1922 році. Був мобілізований до армії у липні 1941 року. Загинув того ж року поблизу П’ятигорська (Північний Кавказ).

Та повернімося до оповіді про головного героя цього нарису. У 1927 році Яків Осада вступив до школи, навчання у якій закінчив за десять років із золотою медаллю. У 1937 році вступив до Дніпропетровського металургійного інституту (ДМетІ). Навчання поєднував з роботою в артілі «Ударник» за фахом слюсаря у 1938 році та на Дніпропетровському трубному заводі ім. Леніна у травні-липні 1941 року. Водночас вів активну громадську роботу – був косморгом факультету, учасником художньої самодіяльності (відвідував драматичний гурток), на високому рівні грав у волейбол і настільний теніс. Щодо останнього виду спорту, то уже в 1950-х роках неодноразово вигравав міські змагання, будучи директором науково-дослідного трубного інституту.

Навчання у ДМетІ студентові Якову Осаді давалося легко, тож один із курсів він пройшов екстерном і на кінець літа 1941 року планував захист диплому. Але так не сталося.

Закінчивши навчання в ДМетІ в червні 1941 року і не отримавши диплома про вищу освіту, молодий фахівець у галузі трубопрокатного виробництва через початок бойових дій між СРСР та Німеччиною в червні 1941 року потрапив на навчання до Дніпропетровського артилерійського училища, ставши курсантом. Був учасником оборонних боїв з 8 по 30 серпня 1941 року. Під час боїв на лівому березі Дніпра, поблизу нашого міста, отримав контузію. У вересні-жовтні курсант Яків Осада був переведений для продовження навчання до м. Томська.

Власне у м. Томську його військова кар’єра була завершена, і у жовтні 1941 року Якова Осаду було зараховано до Магнітогорського гірничо-металургійного інституту. Водночас він поєднував навчання з роботою на посаді техніка у Дніпропетровському науково-дослідному трубному інституті (НДТІ), який на той час був евакуйований до міста Первоуральська Свердловської області на Уралі. У 1942–1943 роках молодий фахівець працював на Магнітогорському металургійному комбінаті на посаді старшого інспектора відділу технічного контролю готової продукції.

Тут ще треба окремо згадати, що саме у цей час у трубному інституті та на Магнітці працювали такі видані українські вчені як член-кореспондент АН УРСР Павло Терентійович Ємельяненко та кандидат технічних наук, доцент Кирило Федорович Стародубов.

У березні 1943 року Якова Осаду було переведено на завод № 703 на посаду майстра-інструментальника, який розташовувався у м. Первоуральську. Це була доленосна подія, адже саме в цьому місті знаходився і НДТІ, до якого 25 жовтня 1943 року Яків Осада подав заяву про вступ до навчання в очній аспірантурі за спеціальністю «Трубопрокатне виробництво».

Науковими керівниками молодого вченого стали член-кореспондент АН УРСР Павло Ємельяненко та його талановитий учень Павло Орро. За матеріалами особової справи Я.Ю. Осади, яка зберігається в архіві ДП «НДТІ» можна дослідити процес навчання молодого вченого. Найцікавішим документом є план підготовки дисертаційної роботи аспіранта Я.Ю. Осади, затверджений 5 травня 1945 року, обсягом у два аркуші за підписами П.І. Орро, П.Т. Ємельяненка та завізований в.о. директора Н.Ю. Тайцем.

Навіть побіжний аналіз цього плану дисертаційної роботи аспіранта Якова Осади дозволяє зрозуміти, що за радянської доби в Україні першочергове значення мали ідеологічна та мовна підготовка претендента на отримання наукового ступеня.

Захист дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук Я.Ю. Осадою відбувся у травні 1947 року (за інформацією дружини Ніни Герасимівни – 2 липня 1947 року), а восени після тривалої хвороби відійшов у інші світи його вчитель Павло Ємельяненко.

Тут варто зазначити, що стосунки між науковим керівником і аспірантом були надзвичайно теплими. Це засвідчують дванадцять листів, які зберігаються в родині Якова Юхимовича. У них Павло Терентійович, окрім настанов до наукової роботи аспіранта, неодноразово звертає його увагу на побутові питання, підтримку власного здоров’я, у жартівливій формі висловлює свої припущення щодо відведеного йому часу та нагальні завдання. В цілому виникає відчуття спілкування однодумців, які вкрай приязно ставляться один до одного.

Ще до успішного захисту, з 1 січня 1947 р., Я.Ю. Осаду було призначено керівником лабораторії зварних труб. А від жовтня 1949 року по березень 1951 року він виконував обов’язки заступника директора з наукової роботи трубного інституту.

Серед документів особової справи Я.Ю. Осади є протокол засідання лічильної комісії науково-технічної ради НДТІ від 24 квітня 1951 року щодо таємного голосування про присвоєння вченому звання наукового співробітника. Із 25 членів НТР були присутні 19 осіб. 18 проголосували «за», а 1 – «проти». На момент оформлення цього протоколу Я.Ю. Осада був автором 14 наукових праць.

У серпні 1951 року Якова Юхимовича Осаду призначено на посаду директора науково-дослідного трубного інституту. На ній він перебував до 1962 року. Під час керування інститутом він виявив себе талановитим організатором наукової роботи, вивів НДТІ на новий рівень: інститут отримав статус Всесоюзного, а його штат збільшився у рази, водночас відбулась диверсифікація наукових досліджень, було залучено чимало талановитих вчених, що створило підґрунтя для успішної роботи у наступні десятиліття.

У 1962–1966 роках Яків Юхимович працював начальником управління труб і метизів Державного комітету з чорної і кольорової металургії Держплану СРСР. Лише у 1968 році він захистив дисертаційну роботу на ступінь доктора технічних наук, оскільки робота у керівному апараті Держплану СРСР була в пріоритеті.

Від 1966 до 1975 року вчений обіймав посаду начальника Головного управління з виробництва сталевих і чавунних труб Міністерства чорної металургії СРСР. Робочий день керівника розпочинався о 7.00, так само, як це було й під час роботи на посаді директора трубного інституту. Перш за все, відбувались телефонні розмови з керівниками трубопрокатних підприємств, аби краще розуміти поточний стан речей. Потім тривала копітка щоденна робота з організації вирішення виявлених проблем, узгодження спірних питань тощо.

У фондах патентно-технічного відділу ДОУНБ нині зберігається 22 авторських свідоцтва, що наочно засвідчують право інтелектуальної власності на інструмент і способи виробництва труб, співавтором у яких зазначено Я.Ю. Осаду. Серед колективу авторів у цих документах неодноразово зазначено імена академіків Бориса Євгеновича Патона, Олександра Петровича Чекмарьова, Кирила Федоровича Стародубова та інших видатних вчених і науковців.

У 1975–1979 роках Якова Юхимовича Осаду було переведено на посаду заступника голови Вищої атестаційної комісії при Раді Міністрів СРСР.

Усе життя Я.Ю. Осади його надійною життєвою опорою була родина – дружина Ніна Герасимівна Чус, 1919 р.н., з якою справили весілля у грудні 1941 року, та донька Євгенія, 1946 р.н. Усі члени родини працювали на підприємствах чорної металургії та машинобудування.

3 листопада 1979 року Якова Юхимовича несподівано для всіх не стало. Діагноз: гостра серцева недостатність. Ця втрата справила неабияке враження на друзів і колег вченого, адже він не досяг навіть пенсійного віку – 60 років.

Вдячні нащадки ініціювали увічнення пам’яті талановитого вченого й організатора трубної науки. 12 жовтня 2000 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1538 Державному підприємству Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості присвоєно ім’я Якова Юхимовича Осади.