В'ячеслав Апет: художник, закоханий у колір

Апет В'ячеслав Петрович

Україна, Дніпропетровська область

  • 26 грудня 1962 |
  • Місце народження: м. Дніпро |
  • Художник-живописець, член Національної спілки художників України.

Один із найхаризматичніших художників міста Дніпра, який працює у власному неповторному стилі.

Кожна картина – діалог про життя

Картини – це мости, що поєднують погляди, почуття, душі художника і глядача, що дають можливість перейти  від безбарвної буденності у світ тонких різнокольорових матерій,  з повсякденної метушні – у простір космічної гармонії.

В'ячеслав Апет

Живопис В’ячеслава Апета добре закріпився у свідомості українського поціновувача прекрасного як мистецтво інтелектуальне, естетично вивершене, формально відточене, переважно філософськи наповнене. Йому абсолютно покірні головні інструменти художнього образотворення – лінія, композиція, ритм, колір. Роботи митця завжди упізнаванні завдяки «фірмовому» образному узагальненню натури, дещо вільному потрактуванню форми, «математично» точному інтригуючому композиційному рішенню, просто таки «аксіоматичному» кольоровому укладу, часто – тонким тональним співвідношенням, «смачним» нюансованим накладенням. Творчість В'ячеслава Апета – яскравий приклад привнесеного нового «чистого» в мистецтво, вона позбавлена перевантаженості та роздробленості, постмодерністського песимізму та відчуття безвиході, демонструє чудовий зразок цілісного світогляду. Його образна мова позбавлена стереотипів, перевантаженості та роздрібненості.

Картини художника зрозумілі та близькі не лише мистецтвознавцю, а й пересічному глядачеві: вони випромінюють світло, спокій, кожен образ наповнений своєю особливою привабливістю. Сумна одухотвореність обличчя, плавний ритм фігури і рук, приглушені тони, ніжно окреслюють постаті, викликають відчуття жвавості та теплоти жіночого тіла, надають надзвичайної поетичності. Художник наче починає процес створення світу наново, використовуючи чисті та стримані барви. Мальовничі композиції митця виділяються пластичною завершеністю, метафоричністю, майже скульптурною наповненістю форми та вишуканістю візуальної багатозначності. Особлива манера пана В'ячеслава відчувається у певній недомовленості, у серйозністі задуму та гармонії форми і змісту. Його картини вимагають від глядача широти асоціативного мислення та серйозної емоційної напруги. Створюючи картину, живописець шукає свого глядача та співрозмовника. Він спонукає до роздумів, допомагає людям побачити прекрасне і вічне. Митець розглядає кожного глядача як продовження своєї творчої роботи, бо, що би не замислював автор відтворити на полотні, глядач побачить своє, домислить нове та подивиться під іншим кутом.

В'ячеслав Апет сформувався як художник у місті Дніпрі. Тут він народився у 1962 році, ще з дитячого садочка захопився малюванням, закінчив спочатку художню школу, а потім – Дніпропетровське державне художнє училище. Його вчителями були художники Григорій Чернета, Леонід Антонюк, Всеволод Шпиганович. У 1988 році взяв участь у першій виставці з портретом «Наташа», а згодом у львівському бієнале українського образотворчого мистецтва «Львів 91 – відродження». Виставка об'єднала митців із 25-ти міст і представила культурно-мистецькі реалії часу та дала відчуття причетності до формування культурного процесу в Україні. На виставці було висвітлено актуальні культурні процеси, концептуальні підходи, пріоритети художників старшого, середнього та молодшого поколінь, які живуть і працюють в Україні та за її межами, показано те спільне, що їх об'єднує, а також ширший зріз українського мистецтва, його розвитку та потенціал. Після участі в бієнале В’ячеслав чітко визначив сферу діяльності на все життя та пов’язав його з живописом. Відтоді його творчі роботи можна побачити на багатьох міських, обласних, всеукраїнських і міжнародних виставках.

В'ячеслав Апет багатогранний митець, який наполегливо, невтомно та самовіддано працює щодня. Кожна його персональна виставка – незабутня подія для мистецького життя мегаполіса. Головною темою картин експозиції «Дихання півдня» є пейзажі, передані автором із точною палітрою кольорів і пластичною завершеністю. Художник любить проводити час на природі та надихатися красою і багатогранністю всесвіту. Кожного літа з родиною традиційно вирушає на морський відпочинок, де заряджається енергією сонця та силою морських хвиль. Морський пейзаж у виконанні пана В'ячеслава простий і лаконічний. Головною метою автора є показати «життя» природи, її гармонію з людиною. Художник занурює глядача у світ південної природи – це море, скелі, долини, і тут він завжди знаходить свою точну колірну інтонацію. Самі тільки скелі, що повторюються в декількох роботах, створені майстром при різному освітленні, яке підкреслює і розкриває красу пластики кам'яної маси: чи то відблиски сонця («Скелі»), ноктюрні з нюансами нічного освітлення («Різнокольорові скелі» та «Сині скелі») або початок світанку в «Ранковому мерехтінні». Митець впевнений, що колір сам по собі набагато важливіший за форму, важливіший за образ, зображений на полотні. Він самодостатній, здатний викликати асоціації та тонко впливає на почуття якимось надприродним чином. Крім того, колір має сотні можливостей для трансформації простору, перетворення його на щось нове і незвичне.

Творче кредо митця: «Вір собі та природі», а напрямок своєї діяльності він визначає як «егореалізм», певною мірою іронічно оцінюючи буденність. Тож свої пейзажі пан В’ячеслав пише без відвертого пафосу. В них є щось від образної позачасовості й разом із тим це – особисте, майже інтимне сприйняття художником навколишнього світу, який у картинах природи здатний побачити широкий спектр людських думок і душевних переживань. Картини «Ранкові відгомони», «Таємниці півдня», «Арка. У степу» чітко зрежисовані за композицією і колірним рішенням, приваблюють вишуканістю візуальної асоціативності, розрахованої на широту глядацьких уявлень і почуттів. Вони наповнені авторськими відчуттями і роздумами про нескінченність метаморфозних станів природи. Світ його творів захоплює глядача гармонією, відкритою щедрістю та розмаїттям переживань.

Неординарною була творча виставка митця «Білий міст», яка об'єднувала 28  робіт, написаних художником з 1990-го по 2002 роки. В'ячеслав Апет не випадково дав таку романтичну назву експозиції. Він вважає, що картини це – своєрідні мости, що з'єднують погляди, почуття, душі художника і глядача, дають можливість перейти від безбарвної буденності у світ тонких різноколірних матерій. Білий колір же складається з усіх кольорів видимого спектру. Він і домінує в картинах, які витримані в одному стилі та написані у стриманих кольорах. Найбільше  запам'яталися глядачам картини, створені виключно білими фарбами. Образ там видно нечітко, але при детальнішому розгляді впізнається й обличчя дівчини, і силует оголеної жінки.

Як сучасний художник вдумливий В'ячеслав Апет не міг обійти своєю увагою мотив воістину загальний для світового мистецтва – образ жінки з точки зору категорії прекрасного. Однак, для нього уявлення про красу досить двоїсте, часом парадоксальне. Його Єви – уособлення вічної жіночності, як у роботі «Портрет під сонцем», і жіночої «сили», як на полотні «Жінка серед хмар». Вони – скоріше символи, то м`якості й пластичності, то загадкової таємничості, то гострої непередбаченості. Це своєрідні фантазії художника про вічну жіночність. Тому, ретельно розробляючи композиційний і колористичний лад полотна, він не приділяє особливої уваги опрацюванню індивідуальних рис обличчя і фігури моделі. Для нього жінка – вічне джерело поетичного натхнення і постійний пошук рівноваги між властивою слов'янам цнотливістю до жіночої наготи та її розумінням сучасним, загальноєвропейським. Тому запам'ятовуються ці твори відразу і надовго, змушуючи знову і знову переживати непередбачуваність жіночої природи. Він вміє вибрати позу, жест, вираз обличчя, що дозволяють виявити своєрідну гармонію зовнішнього і духовного у своїх моделях, їхню інтелектуальність і одночасно поетичну безтурботність. Його образи-почуття дають глядачеві можливість відчути цілісність натури і самого автора, який не терпить суєтності ні в житті, ні в мистецтві.

У будь-якого художника є якісь улюблені теми, сюжети. Такі теми є й у В'ячеслава Апета. В першу чергу це – натюрморт. Натюрморти митця дуже гармонійно зібрані та графічно підкреслені, коли дивишся на них, то  бачиш життя речей у майстерні художника. Ці предмети, потрапивши на полотно, своєю чергою і самі показують характер живописця. Автор ніби розповідає про тихе життя речей, які завжди поруч і здаються непомітними. Скільки цікавого вони можуть розповісти й про самого художника. Набір речей завжди простий і обмежений: один-два предмети побуту, кілька пляшок, лічене число плодів або невибагливий букет сухих квітів, де в аскетично строгому мотиві присутні чітка графіка малюнку і монохромний колорит. В інших натюрмортах він використовує складну живописну багатошарову техніку з чергуванням гладкої та шорсткої фактури і звучного контрастного тонального кольору. Наприклад, у творах «Ваза з гранатом», «Веселий гранат» художник вміло з любов’ю переніс красу соковитого плоду на полотно, з великим ентузіазмом і захопленням зобразивши на своїх картинах  рубінові зерна граната. У них наче закодоване життя: кров і любов. А ще у різних народів гранат це – символ весни і сонячної енергії, родючості та достатку, відродження і безсмертя, доброчесного продовження роду та щасливого майбутнього.

Кожна картина пана В’ячеслава дає можливість відчути неординарну особистість автора, чий інтелектуальний живопис емоційно вибудовує світ його задумів, гармонію форми, змісту та манеру спілкування завдяки вільному асоціативному мисленню. Пластика пейзажу, сутність речей, краса природи, натхненність жінки гармонійно виявляють роздуми та поступ художника, його неповторність і нескінченність  уяви.

Спалахи вогню... Спалахи почуттів

Життя – завжди привабливе. Воно буває прискореним, буває повільним, але ця пульсація змушує художника писати, створювати, побачити щось незвичайне…

В'ячеслав Апет

У 2013 році В'ячеслав Апет став лауреатом міської премії для живописців ім. Ф. Решетникова, м. Дніпро та лауреатом першої премії в номінації «Майстер пленеру» IV Січеславського пленеру. Наприкінці 2015 року отримав престижну регіональну премію за досягнення у мистецтві «Артис-2015» у номінації «Художник року». Потужний, стихійний живопис митця парадоксальний. Він органічно поєднує умовності живопису зі справжнім диханням життя, зі свободою вираження художнього темпераменту і правди почуттів своїх героїв. Головна тема для художника – людська сутність у різних її проявах.

Місто Дніпро є центром українського емальєрства. Цьому сприяла діяльність приватного Музею українського живопису, створення єдиного в Україні Музею художньої емалі, організація майстерні художньої емалі. Саме на базі цієї майстерні талановиті фахівці в цій царині відроджують емальєрне мистецтво у регіоні, проводять фестивалі, симпозіуми та майстер-класи. Тож цілком закономірно, що пан В’ячеслав звернувся до емалі, бо побачив у цій техніці нові можливості для втілення своїх творчих задумів. Цікавий факт, що саме він став першим учнем у щойно створеній емальєрській майстерні. Попри те, що В'ячеслав Апет був відомим, сформованим художником зі своєю яскраво вираженою індивідуальністю, майстер береться за освоєння техніки емалі з нуля та бере уроки у Станіслава Юшкова. Це дуже давня техніка, вона досить складна, але й досить оригінальна і поза часом, тому художникові було цікаво спробувати. І чим складнішим виявлявся процес, тим цікавіше було його освоювати. Він досконало вивчав теорію і все, що стосувалося його нового захоплення.

Емаль – це скло, яке загартовується на металі. Основа – мідь, сталь або срібло. Скло перетирається на порошок, а колір надають окиси металів. Цей порошок зволожується, наноситься на метал шпателем, поступово підсушується і кладеться в піч на кілька хвилин, залежно від того, яка основа. Є легкоплавкі та тугоплавкі емалі. Для легкоплавких вистачає півтори хвилини в печі, де температура становить від 650°С до 820°С.  Треба зауважити, що технологія небезпечна для здоров'я, тому треба дотримуватися техніки безпеки: захищати очі, обличчя. При роботі з сухою емаллю працювати необхідно в респіраторах, щоб пил не потрапляв у легені.

В'ячеслав Апет належить до числа тих художників, які вважають за краще працювати не поспішаючи, серйозно і зосереджено. Працюючи у новій для себе техніці, йому цікаво було повторити свої мальовничі сюжети на емалі. Тож він переніс технічний прийом – багатошаровість на емаль і виконує унікальні роботи, які умовно можна назвати емаль-графіка. А ще митець упевнений, що у роботі з емаллю завжди є співавтор – це піч. З нею треба добре домовлятися, бо якщо ти заклав готовий малюнок, вийти може зовсім не те, що було у творчому задумі. Піч іноді диктує свої правила, і доводиться по кілька разів переробляти, щоб отримати задумане. За виробом у печі треба постійно спостерігати, щоб відчути, який шар емалі поставити і на якому етапі виріб потрібно вийняти. Якщо шар товстий – то колір буде «глухим», якщо кварц наносити тонкими шарами – взагалі складно сказати, чим це закінчиться: червоний колір, наприклад, може перейти в помаранчевий. Потрібно розуміти, скільки виріб тримати в печі та як остудити. Тож техніка емалі така, що кінцевий результат не контрольований настільки ж, наскільки це відбувається при роботі з олійними фарбами. Працюючи з полотном, автор веде з ним діалог, а у випадку з емаллю перед ним не просто площина та фарби. Емаль – це природний кварц, а кварц – носій інформації й енергії. Тому, працюючи з емаллю, автор має внутрішньо відчути, який шар накласти і яким способом. У тому, якою буде готова робота, грає роль і час випалу в печі, його температура, які теж мають своєрідне «право голосу».

Митець працює з гарячою емаллю декілька років, і, за його словами, вже пізнав чимало секретів емальєрної майстерності, пізнав «себе» в емалі. Художник використовує у своїх роботах драматичні напливи кольорів, м’якість лінії, різні фактури, зав’язує в одній композиції емаль різної «щільності» зі склом, сталевою стружкою, мідною фольгою, тоненьким дротом тощо. Щодо жанрових уподобань майстра в новій техніці, то він лишається вірним собі, звертаючись до улюбленого пейзажу, натюрморту і, звісно ж, nude. Характерно, що у творчім арсеналі В’ячеслава Апета з’являються і композиції абстрактного порядку. Використання гарячих емалей дає можливість авторові проєктувати ювелірні вироби високої художньої цінності, створювати яскраві сюжети й естетично привабливі для споживача ювелірні вироби. Рівень якості ювелірних прикрас і предметів ювелірного мистецтва досягається завдяки урахуванню усіх естетично-технологічних особливостей при нанесенні гарячих емалей на поверхню металу. Мистецькій мові художника властиві глибокий філософський зміст, узагальненість форм, чистота ліній і кольору, лаконізм.

Мистець завжди готовий експериментувати на міцній основі культурних і технічних надбань усіх віків і народів. Він цінує пошук нових форм, матеріалів і засобів вираження у різних видах і жанрах мистецтва, що збагачує і розвиває кожний з них окремо. У роботі з усіма матеріалами намагається досягти максимального звучання і виразності кожного, але так, щоб це не принижувало значущості образно-пластичної ідеї. Твори В’ячеслава Апета зберігаються в зібраннях Дирекції виставок НСХУ у місті Києві, Дніпропетровському художньому музеї, Музеї історії міста Кам’янське, Музеї сучасного мистецтва у Нью-Йорку, а також у колекціях приватних галерей і фізичних осіб в Україні та Франції, Німеччини, Канади, Японії.

Оксана Шевченко
Бібліографія:

Апет В. Вячеслав Апет: «У меня в руке кисть, а не фотоаппарат»: [Інтерв'ю] / провела Е. Чередниченко // Вісті Придніпров'я. – 2014. – № 99 (23.12). – С. 1, 5.
Кокошко Ю. На волнах чувств плот не нужен // Днепр вечерний.– 2013. – 09.01.
Рекуненко Н. Новые горизонты днепровского художника Вячеслава Апета // Вісті Придніпров’я. – 2018. – 19.01.
Створено: 21.06.2022
Редакція від 21.06.2022