Володимир Падун: Творчий шлях

Падун Володимир Макарович

  • 21.06.1942 – 21.09.2016 |
  • Місце народження: с. Плавні Запорізької обл. |
  • художник, майстер народної творчості, педагог

Володимир Падун – відомий український художник, майстер живопису та декоративного розпису, багато років викладав у Дніпровському театрально-художньому коледжі.

Володимир Падун – український художник з оригінальним особистим авторським стилем, митець з великої літери, майстер живопису та декоративного розпису.

В історію регіонального мистецтва В.М. Падун потрапив за часів незалежності України. До того – негласне табу на все національне і те, що не вписувалося в радянську ідеологію. Серед мистецтвознавців, хто доторкнувся до творчості художника, були О. Годенко-Наконечна та В. Старченко, які висвітлювали її в місцевій пресі в контексті чергової виставки. Було декілька радіо та телепередач за участю художника. Творчий доробок Падуна побіжно згадується в альбомі «Художники Дніпропетровщини» (2004) та у дисертаційному дослідженні О. Світличної. 

Серед регіональних художників Дніпропетровщини постать Володимира Макаровича Падуна посідає неабияке місце. Народившись у запорізькому краї та всотавши в себе його красу, він намагається зберегти її й передати свої почуття до неї через призму свого мистецького чуття. Народився в Запорізькій області в с. Плавні біля Великого лугу у 1942 р., закінчив Дніпропетровське художнє училище, став членом Спілки художників України з 1990 р., майстром народної творчості. За період творчої діяльності художник організував ряд персональних виставок: 1989 р. (м. Львів), 1990 і 1997 р. (Дніпропетровськ), 2002 р. (м. Київ, Дніпропетровськ). Творчий доробок митця розвивався в двох напрямках: декоративний розпис і живопис. До першої групи належать творчі роботи майстра «орнаментально-знакові концептуальні композиції, в основі яких кодоване абстрактне сприйняття світу та ґрунтовні знання з історії орнаменту, знакової системи українського народного декоративно-ужиткового мистецтва. Друга – етюдний живопис, «декоративні твори з використанням знакової системи в їхньому традиційному національному символічному трак¬туванні» та живопис «смугастого періоду».

Петриківський розпис – знакове мистецтво

Починаючи з лав Дніпропетровського художнього училища, колиски більшості провідних художників Дніпропетровщини, він, майбутній професійний живописець, уперше побачив петриківський розпис у виконанні своєї сокурсниці. Це був той самий, відомий усім, сучасний петриківський розпис, насичений різностильовими елементами, перехідним мазком, «петушінням» та іншими запозиченнями з «хохломи» і «палеху», що так надовго в’їлися в чисте джерело «петриківки», змінивши її до невпізнання. Враження у Падуна від такого було кепське. Але доля подарувала йому знайомство з іншою «петриківкою», тим самим чистим, не замуленим джерелом, що надихає, бринить усіма барвами, вражає і підсилює чуттєві емоції – роботами сільських майстринь, тепер усім відомих Надії Білоконь, Оришки Пилипенко, Ганни Павленко. Перші роботи традиційного петриківського розпису побачив завдяки Борису Булавіну, який разом із Андрієм Пікушем, на сьогодні відомим народним художником України, в 70-х роках ХХ століття допомагав стареньким майстриням вижити, розповсюджуючи забуте традиційне малярство. З того часу почався пошук своєї творчої долі, вивчення традиційного петриківського письма, і, власне, формування дуже цінної на сьогоднішній день, колекції мальовок петриківських майстринь. Їх Володимир Падун купував інколи у збиток власній родині. Спостерігаючи, як майстриня виконувала для нього замовлення, як майстерно володіла примітивними засобами народного розпису: пензликом-квачиком, рогозинкою та пучками пальців, навіть як готувала фарби для роботи – він поступово самотужки оволодів технікою народної образотворчої мови. Став майстром народної творчості. Докопатися до серцевини образотворчої істини українського народу стало сенсом творчості Володимира Макаровича Падуна. Адже одна з найбільших у світі фольклорних культур – українська народна творчість – ущент насичена символами, алегоріями та метафорами. Народне мистецтво в образі автентичного петриківського розпису стало основним джерелом формування В.М. Падуна як художника та педагога. Найбільше, що приваблювало його в розписі – це знакове письмо, яким народні майстрині володіли не усвідомлюючи цього. Захоплюючись традиційною вишивкою рушників, народного строю, писанки – він намагався осягнути забуті знання. Символіка – ось ключовий момент в пошуку істини.

Творчий доробок майстра на ниві петриківського розпису базується на традиціях. Зберігаючи автентику народного письма, художник шукає власний стиль. Мотиви його ранніх робіт такі близькі серцю: ті ж самі рослини, що оточували життя стареньких сільських художниць: квітучий мак, жоржини, калина, яблучка і груші. Але художник не був би художником, якби не користувався набутими професійними знаннями. Його розпис із площини паперу, перейшов на іншу основу – картон, ДСП, стіну, навіть були вдалі спроби у використанні тканини. А традиційна для петриківських майстринь яєчна темпера з додаванням анілінових барвників змінилася на олійні фарби та темперу. Світ побачили композиції «Шипшина», «Будяк», «Маки», «Пшениця», «Півники», «Васильки». Художник у своїх творчих роботах зберіг одну з головних особливостей народного розпису – живе біле тло, яке дихає, взаємодіє з рослинним орнаментом, вступає з ним у діалог. Рослинні форми вільно живуть у площині, не наповзають одна на одну, як у сучасній «петриківці». І колорит у художника – традиційний: чисті, відкриті спектральні кольори. Головна особливість колористичної побудови твору – протилежність, контраст, боротьба теплого і холодного. В його роботах зберігається мажор, властивий творчості народних майстринь.

Фаховий художник-оформлювач

Набута майстерність стала художникові в пригоді тоді, коли він у радянські 1970–1980-ті роки активно використовував цю техніку в оформленні різноманітних освітніх закладів, культури та харчування, працюючи у Дніпропетровському обласному виробничому художньому комбінаті. Розписи можна поділити на дві групи: екстер’єрні та інтер’єрні.

До групи екстер’єрних розписів належать: оформлення дитячого садка в с. Андріївці; розпис середньої школи та десяти будинків (орнаментальний фриз) у с. Єленівці; щорічні оформлення міських парків Шевченка та Чкалова (зараз Глоби) на такі свята як День квітів, Новий рік (оформлення центральної площі ім. Леніна, нині – «Героїв Майдану) та радянські травневі й жовтневі свята. Це були орнаментальні панно, виставлені у просторовому середовищі паркової зони.

Групу інтер’єрних оздоблень очолюють розписи приміщень закладів харчування та вестибулі середніх навчальних закладів і музичної школи. Це їдальні середніх шкіл і технікумів у Китайгороді, Дніпропетровську, Павлограді, їдальні міської друкарні, заводу ім. Артема у Дніпропетровську та взуттєвої фабрики «Оріль». Так, оформлення вестибулю середньої школи № 66 у м. Дніпропетровську складається з декоративного настінного розпису який поєднує жанрові зображення кобзарів, чумаків, побратимів та інших образів народного фольклору та петриківського розпису.

Окрім того в творчому доробку було безліч ескізів і картонів, які розроблялися для виконання в інших техніках, зокрема вітражу. Для віражної техніки був зроблений стилізований ескіз розпису та картон в натуральну величину, а роботу в матеріалі виконували фахівці зі скла. Спроби освоїти розпис на тканині вилились у виконання «килима» розміром 6 х 6 м. на туалі для виступу танцювального колективу.

Живописець із національним, корінним, цікавий світу

Але цим творчо-виробниче життя В.М. Падуна не обмежувалося. Ще була інша сторона самовираження – професійний живопис. Ще в молодому віці він визначив для себе долю художника і поставив за мету стати саме регіональним художником – адже за словами самого художника «на світовий рівень треба виходити зі своїм національним, корінним – тільки так можна бути цікавим світові». Починав з вивчення української культури, козацької спадщини, хотів обійти пішки і замалювати південно-центральний регіон України, аби стати не просто українським, а саме місцевим художником, бо кожна «мала земля», на його думку, – унікальне природне та художнє явище. З таких окремих земель складається строката, проте і цілісна картина культури України. І реалізація цих задумів займе усе життя.

Дуже надихала митця місцева природа. До схід сонця виїжджав у степ та улюблені місця Огрінського передмістя. Не заважала йому в цьому будь-яка погода – чи то спекотне сонце, чи тріскучий мороз. В теплу пору року міг місяцями жити просто неба, малюючи красу рідного краю, відчуваючи кожен подих землі. В його акварелях і живописних полотнах відчувається захоплення від навколишнього середовища. Це і милування простою степовою квіткою, і захват від палаючого заходу сонця та рельєфів балок, яруг і байраків. Це художник, який обожнює природу. Характерна особливість творчості митця – те, що над своїм живописом він ніколи не працював у майстерні. Всі роботи написані на одному подихові, за один сеанс. Від природи бере найголовніше, характерне – емоції, враження, суть. І підтвердженням цьому – акварельні роботи: «Лелека», «Вечірня Оріль», «Домівка», «Зашелестіло», «На Кільчені», «Пливе човен»; етюди в олійній техніці: «Верба», «Сонячні плями», «Сонячна заграва» та інші. Інший живописний доробок – декоративний. Хоча сам художник заперечує, «коли його творчу манеру називають «декоративною», бо декоративність означає лише поверхову привабливість, оздобу, тоді як справжній твір мистецтва, створений на основі народної традиції, пульсує життям усіх прожитих цим народом віків, є художнім втіленням генетичної пам’яті народу»  

«Пливе човен»Могилівська груша

«Смугастий» період творчості

Наступний етап в творчому житті В.М. Падуна починається, коли з’являються роботи, що передують «смугастому періоду»: «Свіжий вітерець», «Береговий вітерець», «Осіння груша», «Біля озера», а остаточно сформувався в новому баченні й трактовці образів тоді, коли він з’їздив на творчий міжнародний пленер у Словаччину в 1997 році. Переосмислення усього життєвого доробку вилилося в зовсім іншу стилістику, але суть залишилася – національний колорит, символічні засади, зосередження на головному, і найважливіше – ідея, яка прочитується головним стрижнем в кожній роботі. 

Степові стовпи

Отже, творчість дніпропетровського художника Володимира Макаровича Падуна базується на традиціях та світогляді українського народу, які втілилися і в декоративному орнаментальному розписі, і у декоративному живописі, що несе в собі символічне навантаження та ідеї, пов’язані із самоідентифікацією. Вона відображає оспівування рідних місцевих краєвидів, використовуючи усі можливі виразні образотворчі засоби: колір, ритм, фактуру, композиційну побудову. Митець йшов складним шляхом пізнання самого себе, йшов до істини через власну творчість, тримаючи в пам’яті слова Григорія Сковороди. 

Перспективи подальших досліджень відкривають для дослідників глибокий аналіз творчості місцевого художника Дніпропетровщини у контексті загальнодержавних мистецьких напрямків, а також стають підставою для ґрунтовного висвітлення творчості художників Дніпропетровщини кінця ХХ – початку ХХІ століття.

Створено: 05.04.2019.
Редакція від 05.04.2019.
Олена Половна-Васильєва
Бібліографія:

Богданова Л.В. Художники Дніпропетровщини / Л.В. Богданова, Л.В. Тверська, О.П. Годенко.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– 383 с.: іл.
Володимир Падун.– Дніпро, 2017.– 58 с.: іл.
Світлична О. М. Художнє життя Катеринослава – Дніпропетровська кінця ХІХ–ХХ століття: дис. на здобуття наукового ступеня канд. мистецтвознавства: спец. 17.00.05 «Образотворче мистецтво».– Харків, 2009. – 165 с.
***
Годенко-Наконечна О. Життя не вистачає все пізнати // Наше місто.– 2003.– 14 січня.– № 5 (1789). – С. 3.
Старченко В. Художник степу. Шкіц до літературного портрету Володимира Падуна // Літературне Придніпров’я.– 2002.– грудень.– № 8 (21).– С. 4.