Грановський Самуель (Грановський Хаїм Соломонович)
Самуель Грановський. «Ковбой Монпарнаса»

Приїхавши до Парижа, я хотів побачити тільки одного художника – це був Сем Грановський.

Амедео Модільяні, італійський художник і скульптор.

Його життя нагадувало авантюрний роман, повний пригод, щоправда, з трагічним фіналом.

Хаїм Грановський народився в Катеринославі в міщанській єврейській родині. У 1901 році вступив до Одеського художнього училища. Восени 1904 був тимчасово відпущений з навчання для добровільного проходження військової служби у зв'язку з російсько-японською війною. Після армії до училища не повернувся, в 1908 році виїхав для продовження художньої освіти до Мюнхена (Німеччина).

Пізніше, у 1909-му, він за порадою друзів переїжджає до Парижа, бо згоден з ними, що у цій столиці творчих людей на нього обов'язково очікує успіх. Він оселяється на Монпарнасі у гуртожитку для бідних художників з назвою «Вулик» (La Ruche). До «Вулика» зліталися художники з усього світу: хтось, рятуючись від переслідувань, хтось намагаючись забути нещасливе кохання, але всі – щоби знайти себе.

Один із найзнаменитіших його жильців, художник Марк Шагал, описав історію мешканців «Вулика» жорстокою фразою: «Тут або помирали з голоду, або ставали знаменитими…»

Навіть серед химерної паризької богеми Грановський вирізнявся оригінальною поведінкою: він ходив вулицями в яскравій картатій сорочці, з косинкою на шиї, у шкіряних штанях-галіфе та техаському капелюсі. Часом він прогулювався Монпарнасом верхи на коні. Саме тому в очі його звали Семом, а позаочі  – «Ковбоєм з Монпарнасу».

Любов до галіфе з’явилася у нього після перебування на фронті Першої світової війни. Потім Грановський мандрував Америкою, знімався у двох вестернах, хотів побудувати кар’єру в кіно, але знаменитістю не став. Саме звідти він привіз до Парижа цей незвичайний костюм ковбоя, і завдяки американському іміджу став Семом.

За спогадами сучасників, іноді вдень, а частіше вночі з відкритого вікна колишнього винного павільйону, прозваного «Вуликом», долинав переможний крик Хаїма-Сема:

– Я геній! Геніально! Ура!

Цей вигук свідчив про те, що якийсь його задум особливо вдався, і художник дуже задоволений.

Наприкінці Першої світової війни, у 1918 році, Грановський ненадовго відвідав Одесу. Взяв участь у виставці Товариства незалежних художників, де було виставлено п'ять його робіт.

Саме тоді відомий одеський колекціонер авангардного мистецтва Яків Перемен купує чотири його роботи. Колекцію він збирав усвідомлено, планував виїхати до Палестини, а тому прагнув привезти картини незалежних єврейських художників, бо вірив у майбутню єврейську державу, і в цих картинах бачив перспективу розвитку мистецтва. Він привіз до Ізраїлю майже двісті сорок творів живопису та графіки одеських «Незалежних» художників.

Третину колекції (86 робіт) вже у наш час, у 2010 році, було виставлено нащадками Якова Перемена на аукціон Sotheby`s у Нью Йорку та викуплено групою українських меценатів, які створили Фонд українського авангардного мистецтва. Три з тих «одеських» робіт Самуеля Грановського теж були серед викуплених.

Із остаточним встановленням радянської влади перервалася історія одеських незалежних художників. Хтось виїхав в еміграцію, хтось загинув, ще хтось залишився в країні, але змушений був пристосовуватись, підлаштовувати свою творчість під проголошений соцреалізм.

Наближення більшовиків змушує волелюбного Сема Грановського у 1920 році повернутися до Парижа. Він знову оселяється у «Вулику» і поринає у мистецьке життя та творчість.

Грановський був дуже різнобічнім митцем – писав сцени паризького життя, його типових персонажів, ярмарки, музикантів. Крім того, він любив зображати тварин (особливо коней) і оголену жіночу натуру, якої було найбільше серед його робіт. Створював настінні фрески у приватних будинках, розписував меблі та ширми. Працював переважно пастельними фарбами, використовуючи метод роботи мастихіном. Захоплено займався скульптурою, створивши низку цікавих абстрактних композицій.

Художник мав яскраву зовнішність, незвичайний характер і потужну харизму. Був із настільки привабливим обличчям і гарною статурою, що, коли не вистачало коштів від художньої діяльності, працював натурником в академії Гранд-Шом'єр. Або ж підробляв прибиральником (це красиво називалося: службовець із господарства) у легендарній кав’ярні «Ротонда» («La Rotonde») і знімався статистом у німому кіно.

У Парижі Грановський знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Аїшею. Ця мулатка була однією з найпопулярніших натурниць серед місцевих художників. Про те, щоби писати з неї портрети, вони домовлялися за кілька місяців наперед. Грановський також написав декілька портретів дружини. Вдвох вони складали дуже колоритну пару, що була завжди і всюди помітна. Але про їхнє подальше життя і долю цієї жінки нічого не відомо. Як і про можливих дітей художника.

Грановський був одним із символічних персонажів епохи. Його паризькі вуличні сценки, роботи в стилі «ню», портрети виставлялися у кращих паризьких галереях: в Салоні незалежних, в Осінньому салоні.

На початку 1920-х років Сем Грановський був активним членом групи «Через» («Cherez», 1923–1924) та Союзу російських художників у Франції. Захоплювався дадаїзмом, авангардистською мистецькою течією початку XX століття. Для неї були характерні заперечення верховенства розуму, логіки, та відмова від слідування усталеним естетичним нормам.

Грановський відомий також як театральний сценограф. У 1923 році разом із художниками Сонею Делоне та Віктором Бартом оформив благодійну постановку дадаїзської п'єси Трістана Тцара «Повітряне серце».

Сем Грановський був учасником численних групових виставок: «47 художників» і «Сотня з Парнасу» (1921), виставок художників у Лондоні (Whitechapel, 1921) та Парижі (галерея La Licorne, 1923; кав’ярні «Port-Royal», 1924 і «La Rotonde», 1925; галерея Zak, 1936). Він виставлявся в Осінньому салоні (1920–1922, 1924–1927, 1929–1938), салоні Незалежних (1921–1923, 1925–1929); учасник виставок «Salon du franc» (Musée Galliera, 1926) та Товариства художників Монпарнасу «La Horde» (зал Varenne, 1927).

1940 рік став піком популярності Грановського. Французька критика пророчила йому славу генія. Наприклад, відомий французький мистецтвознавець Моріс Рейнал зазначав, що «роботи Грановського… нічим не нагадують реальність нашого життя. Елементи в його роботах не відповідали нашій концепції існуючих об'єктів, хоча вони зберігали свою схожість зі сферою та кубом у будівництві. Його мистецтво може бути новим шляхом або новим художнім рухом, який набуде власної естетики».

Але мирне життя в Європі скінчилося. На зміну Першій прийшла Друга світова війна. Париж швидко було окуповано німцями. На євреїв влаштовують облави, тому багато людей мистецтва, що належали до іудейської нації, розсудливо виїхали з країни або ж надійно сховалися. Але непосидючий Сем не погоджується ховатися і майже не змінює свого способу життя. Він наївно вважає, що йому нічого не загрожує у місті, де він є знаковою фігурою, де його знають і люблять.

Проте 17 липня 1942 року під час облави він був заарештований французькою поліцією, переданий німцям та інтернований в ешелоні «конвою № 9» до концентраційного табору Дрансі. 22 липня 1942 року його депортували до Освенцима. Того ж року його розстріляли за 60 кілометрів від Кракова. Грановському було лише 53 роки.

«…він був людиною діяльною, бідний Сем [Грановський], і напевно встиг би довести (якщо не між війнами, то після нової війни), що він геній, якби французька поліція не звезла його влітку 1942 року до концтабору, де він і загинув у віці трохи більше п'ятдесяти років від народження. Але французькій поліції, їй, як і гестапо, з яким вона душевно співпрацювала, було все одно, які у тебе художні плани: з них питали план щодо євреїв, а Сем, він хоч і був справжнім ковбоєм, згідно з відміткою в паспорті був якраз тим самим, кого треба було палити. Їх згоріло в табірних печах понад вісім десятків художників з Монпарнасу (точніше вісімдесят два)...», – Борис Носик з книги «Єврейська ліміта і паризька доброта».

Про особистість художника настільки мало відомо, що знайти матеріал про його життя і творчість було вкрай важко. У підготовці цього матеріалу ми спиралися в тому числі на статтю блогера під ніком Парашутов, розміщену на інтернет-ресурсі LiveInternet. Він провів серйозну роботу зі збору усієї інформації, фотографій Грановського та репродукцій його картин з відомих зарубіжних аукціонів. Відчувається, що це захоплена людина, якій не байдуже, чи будуть знати і пам’ятати Самуеля Грановського, «Ковбоя з Монпарнасу». За це автору можна тільки подякувати.

У 1955 році роботи Самуеля Грановського експонувалися в Парижі на Виставці художників і скульпторів, які загинули в депортації (галерея Zak). У 1968 році був представлений на меморіальній виставці «Єврейські художники, які загинули в Голокості» в Музеї мистецтв Тель-Авіва, у 2001 році на виставці «Паризька школа. Художники-євреї в Парижі, 1905–1939), у 2006 – на виставці «Одеські парижани» у Рамат-Гані, в Ізраїлі.

Багато скульптур і картин художника було знищено. Тому здебільшого його роботи зберігаються у приватних колекціях, а на батьківщині художника – у Дніпрі, на жаль, немає жодної.

У 2000 році у Франції вийшла ілюстрована енциклопедія «Єврейські художники Паризької школи» («Peintres Juif's 1905–1939 Ecole de Paris»), де було розміщено інформацію про художника Самуеля Грановського.

У 2016 році харківське видавництво «Фоліо» випустило книгу одеського письменника і культуролога Євгена Деменка «Вся Одесса очень велика». Серед інших видатних одеситів, розсіяних по світу, автор згадує і Грановського.

Улітку 2023 року місто Дніпро відвідав французький режисер Серж Еліссальд. Він робив замальовки міста, щоб потім надрукувати їх у газеті. Водночас обговорював майбутній анімаційний фільм про україно-французького художника Самуеля Грановського. Автором сценарію виступив заслужений діяч мистецтв України, керівник Художньої ради при міському голові Дніпра Григорій Гельфер. Фінансують проєкт французькі та іспанські організації. Перша версія фільму буде французькою мовою, згодом –  переклад українською.

Окрім цього, у «Мистецькому провулку» у середмісті Дніпра з’явилася інсталяція, присвячена нашому видатному землякові, художникові та скульпторові Самуелю Грановському.

На жаль, про художника дуже мало знають у місті, де він народився. Тож, нехай спільними зусиллями буде заповнена ця «біла пляма» необізнаності. І ім’я Самуеля Грановського займе гідне місце в когорті наших славетних земляків. «Щоб пам’ятали…»