Віктор Кравченко: він вибрав свободу

Кравченко Віктор Андрійович

Україна, Дніпропетровська область

  • 11 жовтня 1905 — 25 лютого 1966 |
  • Місце народження: м. Катеринослав |
  • український інженер, письменник, «неповерненець»

Забутий в Україні і широковідомий у світі дніпропетровець Віктор Кравченко.

«Я присвячую свою книгу пам'яті мільйонів, які загинули у боротьбі проти радянського абсолютизму, мільйонам невинних, котрі скніють у незліченних кремлівських тюрмах і таборах примусової праці, пам'яті моїх друзів-співвітчизників, котрі загинули у боротьбі за нашу батьківщину мріючи про краще майбутнє для наших людей».

В. Кравченко

Віктор Андрійович Кравченко народився у Катеринославі 11 жовтня 1905 року в родині робітника залізничних майстерень Брянського заводу. Його батько був учасником робітничого руху, підпільником, був заарештований за участь у повстанні 1905 року, за участь у тюремному бунті був засуджений до смертної кари, заміненої засланням. Сім'я Кравченків проживала на вулиці Канатній у домі № 7 (в даний час нумерація домів на вулиці змінена, дім, очевидно, не зберігся), у радянський час родина Кравченків мешкала у наріжному будинку на перехресті вулиць Святослава Хороброго і Січових стрільців (буд.№ 18 на вулиці Січових Стрільців), помешкання Кравченків після реконструкції і перепланування будинку не збереглося.

Трудову діяльність Віктор Кравченко розпочав на шахті у Донбасі, пізніше працював на об'єднаних на той час заводах Леніна-Петровського. Навчання у виші розпочав у Харківському технологічному інституті, потім був переведений до металургійного факультету Дніпропетровського гірничого інституту, на базі якого 1930 року був створений Дніпропетровський металургійний інститут. 1929 року вступив до ВКП(б). За направленням обкому КПБ(у) брав участь у колективізації у Підгородньому, у 1932-1933 роках у організації польових робіт у П'ятихатському районі підчас Голодомору. Працював начальником цеху на нікопольському Південнотрубному заводі (на той час Трубосталь), директором Нижньотагільского металургійного заводу, у Кемерово на будівництві металургійного комбінату, заступником директора Південноуральського трубного заводу.

Підчас Другої Світової війни Віктор Кравченко працював у главку Комітету оборони у Москві. 1943 року був направлений радянським урядом до США як член закупівельної комісії СРСР у Вашингтоні. 1944 року покинув закупівельну місію і звернувся до уряду США з проханням про політичний притулок.

1947 року у США накладом 5 мільйонів вийшла друком англійською мовою автобіографічна книга В.А.Кравченка «I chose freedom» (Я вибрав свободу), дії в якій відбуваються у період з 1907 по 1944 роки. Того ж 1947 року книга була перекладена двадцятьма двома мовами і її загальний наклад склав двадцять мільйонів. Існує і український переклад книги, виданий у Канаді, який тепер можна знайти хіба що у канадських букіністів. Розповсюдження цього видання було заборонене автором. Причина заборони зрозуміла – переклад був зроблений дилетантами, котрі щиро хотіли розповсюдити між українцями діаспори і в Україні убивчу для ненависного СРСР книгу, але зробили те без узгодження з автором, неякісно, каліченою мовою, з купюрами і місцями перекрученим змістом. Ця заборона і розходження у політичних поглядах стали причиною непорозумінь між Віктором Кравченком і закордонними українськими організаціями. З таких самих причин було заборонене і розповсюдження російськомовного перекладу, який був неповний і складався з окремих  довільно вибраних розділів. 

«Я вибрав свободу» – єдиний бестселер з двадцятимільйонним накладом, написаний вихідцем з СРСР і Східної Європи. У книзі Віктор Кравченко розповів про голод 1920-1921 років, про умови праці на шахтах Донбасу, про те як проводилася насильницька колективізація, описав жахи Голодомору в українському селі, роботу агентури НКВС у Дніпропетровську, репресії 1937-1938 років у Дніпропетровську і Нікополі, методи слідства НКВС. Описані методи управління радянською промисловістю, зокрема брехливі звіти міністерств і підприємств про виконання планів, використання праці в'язнів таборів Гулагу, спосіб життя радянської і партійної номенклатури, паніка у Москві і крадійство високих військових керівників при підході німецьких військ. Цей список не повний, у книзі багато деталей і фактів, які викривають суть радянського режиму. 

За оцінками критиків книга Кравченка багато у чому перевершує написане Олександром Солженіциним. Вона написана значно раніше і є першим масштабним описом реалій життя у СРСР. Книга справила таке враження і так змінила ставлення до СРСР, навкруг якого створювався ореол переможця нацизму, що В. Чьорчіл використав її фрагменти і посилався на неї у відомій Фултонській промові, з якої розпочалася Холодна війна. Книга «I chose freedom» досі вивчається і входить до списку рекомендованої літератури у престижних закордонних навчальних закладах.

У СРСР пам'ять про Віктора Кравченка знищувалася і стиралася, що не дивно, переклад книги російською мовою був надісланий перекладачем особисто Сталіну, котрий, слід розуміти, впав у сказ. Задля знищення пам'яті про Віктора Кравченка і помсти його матір, батько і брат та інші родичі були репресовані. НКВС а пізніше МДБ і КГБ, виявивши місцезнаходження утікача з СРСР, слідкували за ним у США. Віктор Кравченко був змушений переховуючись від радянської агентури проживати під вигаданими іменами. Він сумував за Україною, двоє його дітей, котрі народилися у США, на його прохання називали батька незрозумілим для них українським словом «тато».

«Я вибрав свободу» не єдина книга Віктора Кравченка. Його друга книга «I сhose justice» (Я вибрав справедливість) написана за матеріалами гучного судового процесу «Віктор Кравченко проти «Летр Франсез», який відбувся у Парижі 1949 року. Цей масштабний процес, названий у тогочасній пресі процесом сторіччя, проводився між Віктором Кравченком і паризькою газетою, в якій під псевдонімом була оприлюднена наклепницька стаття. У статті стверджувалося що книга Кравченка – вигадка та що вона написана не Кравченком, що Кравченко – деградований тип і алкоголік, нездатний до написання будь чого. На боці Кравченка зголосилися виступити свідками близько п'яти тисяч вихідців з СРСР, котрі знаходилися у таборах для переміщених осіб. Свідком Кравченка був і льотчик французької ескадрільї «Нормандія-Неман», яка воювала на боці СРСР. Зі сторони «Летр Франсез» виступали свідки, привезені з СРСР, проінструктовані і підготовлені МДБ, у тому числі колишні співробітники Кравченка і його колишня дружина Зинаїда Горлова-Свєт. Крім привезених з СРСР свідків зі сторони СРСР виступили також налаштовані прорадянськи фізик Ф. Жоліо-Кюрі, єпископ Кентерберійський Х. Джонсон і журналіст П. Деке. Кравченко виграв процес, отримавши символічну грошову компенсацію у три франки. Книга «Я вибрав справедливість» великого успіху не мала.

Гонорари, отримані за першу книгу, Кравченко, відійшовши від ідеології комунізму але залишаючись соціалістом, витратив на невдалі проекти організації колективних селянських господарств у Перу та Болівії. У шістдесяті роки він відійшов від політичної діяльності. Віктор Кравченко загинув 25 лютого 1966 року за нез'ясованих обставин у його помешканні на Мангетені. Поліцейське слідство дійшло висновку про самогубство але револьвер, з якого він начебто застрелився, заходився у кишені штанів мерця.

У своєму заповіті Віктор Кравченко заповів після його смерті привезти його прах в Україну і розвіяти над Дніпром. Цей заповіт досі не виконаний. 

Паризький судовий процес В.Кравченка описаний у виданих у колишньому СРСР книгах «Этот странный парижский процесс» Б. Носика і «Без заката. Дело Кравченко» Н. Берберової. Ці книги російською мовою і англомовний текст книги «I chose freedom" можна безоплатно скачати наприклад з сайту «Все для студента» після реєстрації на сайті. На жаль українською мовою ані книги Кравченка ані матеріалів про паризький процес в інтернеті немає. Інформація про Віктора Кравченка українською мовою є в українській Вікіпедії і на сайті Українського Інституту Національної пам'яті.

Віктор Андрійович Кравченко – один з найвідоміших у світі наших земляків і пам'ять про нього як про людину, котра внесла великий вклад у розвінчання міфів про СРСР та суттєво вплинула на світові політичні процеси, у його рідному місті і в Україні має бути відновлена не лише на інтернет сайтах. Він достойний увічнення у назвах вулиць українських міст і у першу чергу у Дніпрі.

Створено: 30.03.2020
Редакція від 15.09.2020
Геннадій Сахаров
Додаткові ресурси:

Victor Kravchenko