Німецька католицька колонія Ямбург

Німецька католицька колонія Ямбург
(с. Дніпрове Дніпропетровського району Дніпропетровської області

Ямбург (Jamburg) – німецька католицька колонія Катеринославського повіту Катеринославської губернії (нині с. Дніпрове Дніпровського району Дніпропетровської області).

Заснована в 1789 році на правому березі р. Дніпра поблизу Катеринослава. Першими мешканцями поселення були 15 родин католиків – вихідців із Вельбурга, Бургенланда, Верхнього Пфальця та Баварії, які раніше мешкали в німецьких поселеннях під Санкт-Петербургом. З кінця XVIII ст. – по середину 60-х років ХІХ століття Ямбург був центром релігійного життя католицької громади м. Катеринослава, представники якої брали активну участь у релігійних відправах, громадському житті парафії, жертвуючи власні кошти на утримання церкви. Загальний земельний фонд нової колонії становив 2000 десятин землі. Наприкінці XVIII століття колоністи отримали по 15 дес. землі на кожну чоловічу душу, згодом площа земельної ділянки царським урядом була збільшена до 65 дес.

У 1801 р. у католицькому поселенні мешкало 232 особи, в 1826 р. – 1394, в 1886 – 1409, 1913– 1595 осіб, в 1926 – 1031, 1942 – 683 особи. Розмовною мовою колоністів був староверхньобаварський діалект німецької мови, який інші колоністи називали «ямбурзькою мовою».

Головним заняттям населення колоній було орне землеробство, скотарство, садівництво, шовківництво та рибальство. Серед мешканців селища було багато ремісників – столярів, стельмахів, ковалів, малярів, гончарів, чоботарів, кравців, забійників худоби. Але найбільше в колонії нараховувалося ткачів. На кожні три родини колоністів припадав один ткацький верстат.

Наприкінці ХVІІІ – до 60-х років ХІХ століття Ямбург входив до складу Йозефстальського колоністського округу, який підпорядковувався Катеринославській конторі Опікунства, а потім Опікунському Комітету іноземних колоністів, що розташовувався в м. Одесі.

У 1798 році в колонії був висвячений збудований з деревини католицький костьол, в якому систематично проводились меси. 15 вересня 1897 року костьол через займання повністю вигорів, колоністам вдалося врятувати тільки церковне начиння та книги. З 1897 року відправи проводились настоятелем костьолу Хейном у місцевій школі, до відбудови релігійної споруди. Згодом упродовж 10 днів була збудована невелика дерев`яна каплиця – 15 м довжиною та 8,5 м завширшки. 5 серпня 1898 року це приміщення було підпалене злодіями. У вогні згоріли книги та церковні речі. Одночасно згоріла школа та 4 будинки місцевих господарів. Автором плану та проєкту нового католицького костьолу в Ямбурзі став відомий катеринославський архітектор Леонід Альбертович Бродницький. Керував будівництвом костьолу відомий катеринославський технік Гершес. На потреби будівництва було витрачено 3000 карбованців. Активну участь у відбудові храму брав настоятель Сімон, який розпочав кампанію зі збирання коштів на відбудову католицького храму. Кожен господар колонії надав грошові та натуральні пожертви на його спорудження. В будівництві брали участь переважно місцеві мешканці, які мали відповідну кваліфікацію та практичні навички. Долівка храму була викладена спеціальними кахлями. Місцеві теслі виготовили вікна, двері, лави та церковні меблі. Згодом костьол був освячений і оздоблений різноманітними прикрасами.

Середній земельний наділ одного господарства Ямбурга дорівнював 65 десятинам землі. В 1871 році у зв’язку зі скасуванням особливого екстериторіального статусу колоній колонія Ямбург була реорганізована в окрему волость Катеринославського повіту Катеринославської губернії, що підпорядковувалась повітовій та губернській адміністрації.

На початку ХХ століття в селищі був збудований громадський хлібний магазин, функціонувала невелика лікарня. З моменту заснування колонії діяла початкова школа, де здобували освіту діти обидвох статей.

Населення колонії спеціалізувалося на виготовленні різноманітних кінних транспортних засобів – великих фур для транспортування зерна, бричок, колясок, фургонів. Місцеві ремісники виготовляли прядки, різноманітні меблі та предмети домашнього вжитку, які продавали на місцевих ринках повіту та м. Катеринослава. Мешканці колонії на початку ХХ століття займалися розведенням високопродуктивної великої рогатої та тяглової худоби, городництвом, ремонтом сільськогосподарського реманенту, возів та приватним візництвом. Місто було значним ринком збуту продукції місцевого кустарного виробництва та столярних майстерень Ямбурга.

З початком Першої світової війни частина чоловічого населення колонії була мобілізована до лав російської імператорської армії. Як правило, мобілізовані німці-колоністи відбували військову службу на Кавказькому фронті в складі різноманітних військових підрозділів і частин. Значна частина з них через смертельні поранення та хвороби не повернулась до рідних осель.

Доба українських Визвольних змагань стала періодом вкрай складних суспільно-політичних та економічних випробувань для мешканців Ямбургу, які опинилися в епіцентрі військового протистояння між прибічниками різних політичних сил і угруповань: загонів УНР, більшовиків, денікінців та місцевих анархістів під керівництвом Нестора Махна. Перші підрозділи більшовиків з’явилися в колонії ще восени 1917 року, проводячи на місцях низку експропріацій.

Уже восени 1917 року колонія стала об’єктом численних нападів місцевих кримінальних груп, які вбили та пограбували декількох заможних мешканців колоній, забравши кращих коней і фури.

Значного масштабу експропріації набули в 1919 році, коли слабка влада була не в змозі контролювати ситуацію на місцях і зупинити анархічну стихію, яка супроводжувалась масштабним насильством, безкарними вбивствами колоністів, руйнуванням господарської інфраструктури поселення. Восени 1919 року колонія зазнала нападу загонів Н. Махна, які вчинили масштабний погром: пограбували місцевий хлібний магазин, лікарню, приватні господарства колоністів, в яких розтрощили сільськогосподарську техніку та реманент. В будинках колоністів махновці вибивали двері, розбивали віконні шибки, меблі й ужиткові речі. Махновці на 13 великих фурах вивезли експропрійоване у колоністів майно. Згодом махновським керівництвом на колонію була накладена значна грошова контрибуція.

У 1920 році католицька колонія постраждала від епідемії тифу, яка забрала багато життів мешканців. У 1921–1922 роках у Ямбурзі вирував голод, спровокований наслідками природної стихії та руйнівними суспільно-політичними процесами, спричиненими соціальною політикою більшовиків – масштабними реквізиціями збіжжя та продуктів харчування в 1920 році.

У колонії, за даними офіційних джерел, голодувало більше 50% мешканців. Всього в 1922 році від голоду в колонії померло 102 особи. Загальна ситуація ускладнювалась через заборону приватної торгівлі, що стимулювало натуральний обмін між різними групами населення, а це негативним чином позначилось на загальному рівні життя мешканців Ямбургу.

Доба НЕПу стала періодом поступової стабілізації соціально-економічного життя колонії, відновлення господарської системи

З середини 20-х – на початку 30-х років ХХ століття колонія почала поступово втрачати характер моноетноконфесійного поселення німців, де з’являлися українці та росіяни. В 1926 році в Ямбурзі були створені перші товариства. В 1927 році всі господарі колонії одноосібно обробляли свої земельні наділи на підставі загального перерозподілу земельного фонду колонії. Кожен робітник, який досяг 18 років і мешкав в поселенні, отримав у користування земельний наділ площею в 18 дес. землі.

Значних змін у період радянізації зазнала шкільна система. До 1927 року мовою викладання в початковому навчальному закладі була німецька, згодом у навчальний процес була впроваджена українська. В 1938 році більша частина навчальних дисциплін викладалась уже російською мовою. Перед війною в семирічній школі викладало семеро вчителів – один німець і шестеро росіян. Де-факто навчальний заклад втратив свій специфічний етнокультурний характер, перетворившись на інструмент насильницької асиміляції та русифікації німецького населення Ямбурга.

Восени 1929 року в колонії була розпочата примусова колективізація: ліквідовані одноосібні господарства, створений колгосп, першим головою якого став виходець із сусіднього українського села Кайдаки, який був призначений на посаду місцевими органами виконавчої влади. Паралельно влада посилила наступ на релігійні установи колоністів, які розглядала як
осередки прихованої опозиції. В 1929 році був остаточно закрито католицький костьол колонії. Релігійне життя, яке ледве жевріло в той період, фактично завмерло.

Колективізація в Ямбурзі супроводжувалась масовими арештами та депортацією колишніх заможних господарів. У період з 1930 по 1939 роки в колонії було розкуркулено та депортовано до Сибіру 59 осіб. У 1931–1932 роках із колонії органами державної безпеки було депортовано до Уралу 24 родини місцевих колоністів. Праця в колгоспі в той час була вкрай виснажливою та безоплатною.

У 1932–1933 роках у колонії від голоду померло 36 осіб. У будинки розкуркулених німців-колоністів виконавча влада заселила місцевих росіян і українців. Перед війною в Ямбурзі мешкало 10 українських та 4 російських родини. В період – 1937 по 1939 роки колонією прокотилася хвиля політичних репресій. В Ямбурзі було заарештовано й ув’язнено 26 чоловіків, які згодом безслідно зникли в сталінських катівнях.

На початку війни населення колоній було задіяно в зборів врожаю злакових культур і підготовці до евакуації великої рогатої худоби, сільськогосподарської техніки.

24 серпня 1941 року Ямбург був окупований частинами вермахту. Під час окупації в колонії був обраний бургомістр та троє поліцейських, які наглядали за порядком. Функції перекладача в місцевій німецькій адміністрації виконував дев’ятнадцятирічний Георг Донгаузер.

У 1941–1943 роках у католицькій колонії функціонувала загальна освітня школа, яку відвідувало 22 дівчинки та 16 хлопчиків. Заняття проводив учитель-німець. Навчальний процес здійснювався німецькою мовою.

У період окупації загальний земельний фонд колонії становив 1627 га. На цих землях місцеві колоністи відновили одноосібні господарства.

Через наступ радянської армії у вересні 1943 року населення колонії почало підготовку до евакуації з військами вермахту. Керівником евакуації став дев’ятнадцятирічний Георг Блейхер, якому допомагало двоє поліцаїв колонії. 20 вересня 1943 року було сформовано евакуаційний потяг, який складався з 60 фур, навантажених особистими речами колоністів. Евакуаційний транспорт через сім днів прибув до Апостолова, де планувалось завантажити колоністів до потягів, що відбували до Німеччини. Через брак потягів і залізничних вагонів колоністи змушені були евакуюватися власним транспортом через Немирів, Вінницю, Проскурів, Лодзь, Дебнітц.

Спорожнілі будинки німців-колоністів після їхньої евакуації органи радянської влади заселили вихідцями з західноукраїнських земель, які були окуповані радянською армією в 1944 дев’ятнадцятирічний 1945 роках.

За матеріалами Державного архіву Дніпропетровської області, Центрального архіву України, звітів оперативного командування зондеркоманди доктора Карла Штумпа, довідників, катеринославської та колоністської преси, земських статистичних видань, наукових робіт А. Моора, К. Штумпа, Ю. Берестеня, Д. Брандеса, О. Безносова, С. Бобилєвої, К. Ліндемана, Й. Маліновського, Д. Мєшкова.

Фото надані автором