«Відчуй Дніпро»: історія міста в мініскульптурах. Частина ІІ

Проєкт «Відчуй Дніпро» – це історія міста у бронзових мініскульптурах, які символізують історію славетного Дніпра. Метою проєкту є підвищення культурної та туристичної привабливості міста. Згідно із задумом, в середмісті у 2021–2022 рр. продовжують встановлювати  скульптурні мініатюри, присвячені видатним особистостям чи значущим подіям.

Автор проєкту «Відчуй Дніпро» – Карен Агаджанян, співавторка – Ганна Самойленко. Нові 5 мініскульптур встановлені коштом фонду «Культурна столиця». Проєкт має власний сайт: https://vidchuy.dp.ua/ та свою сторінку у Фейсбуці: https://www.facebook.com/vidchuydnipro/

Чергова мініскульптура проєкту «Відчуй Дніпро» – «Катеринославська цегла».

На початку XIX ст. на території сучасної України почався стрімкий розвиток виробництва з випуску цегли. У 1848 р. у Російській імперії вийшло положення про виготовлення цегли казенними приватними заводами. На кожну вироблену цеглину почали наносити фірмовий знак виробника. Цегла вироблялася за спеціальною рецептурою з домішкою тирси, соломи, вугілля. Остання добавка при випалюванні надавала цеглі особливої міцності.

До 1864 р. Катеринославська губернія мала 110 цегельних заводів. Цеглу виробляли якісну і різноманітну: звичайну будівельну, порожнисту, лекальну, радіальну, огороджувальну, трубну, колодязну, облицювальну, силікатну. Катеринославська цегла з самого початку відрізнялась від виробів конкурентів особливим видом і високою якістю, і саме вона широко поширилася по імперії та стала основою для знаменитого Катеринославського архітектурного стилю. Катеринославська цегла мала прекрасну якість, тому її ще й сьогодні використовують у будівництві. Раніше стару цеглу викидали на звалище, а сьогодні її перебирають, штабелюють і продають.

11 вересня 2021 р. відкрита мініскульптура «Катеринославська цегла», яка являє собою купу цеглинок з фірмовими написами заводів і товариств, які її виробляли цеглу. Її доповнюють кельма та ноші. Адреса скульптури – вул. Троїцька, 3-Б, історична будівля Кафмана.

Олексій Гаврилович Крилов (15.12.1913–01.10.1991) – байкар, дитячий поет, автор збірок віршів для дітей «Как лечили петуха» (1955), «Кот Василий» (1960; 1964; 1971; 1972; у перекл. нім. мовою Л. Степовички – 2001), байок «Храбрый Заяц» (1956), «Ручеек» (1968) та інших творів.

Письменник почав друкуватися від 1938 р. У 1959–1964 рр. О.Г. Крилов був також головою книжкового видавництва «Промінь» (нині –  «Січ»). Від 1964 р. перебував на творчій роботі. Одним із найпопулярніших творів Крилова стала збірка «Кот Василий».

Всім поетичним творам автора притаманні образність, жива розмовна мова, музикальність. Загальний наклад книжок Олексія Гавриловича перевищує 9 мільйонів примірників. Його твори були перекладені німецькою, польською, болгарською, угорською, чеською мовами. А збірка «Кот Василий» витримала більше ніж 20 перевидань.

4 жовтня 2021 р. відкрита мініскульптура «Кіт Василь» на честь автора віршів Олексія Крилова та художника Володимира Любарського, який намалював образ героя твору. Адреса скульптури – вул. Січеславська Набережна, 37 д.

Пилосос «Ракета» довгі роки був символом хатнього добробуту. Його виробляли у місті з 1952 до 2000-х рр. на Дніпропетровському агрегатному заводі.

Перші пилососи мали назву «Дніпро». З 1956 р. пилососи отримали назву «Ракета» і вже під такою назвою їх випускали аж до 2000 р. За весь цей час завод випустив більше ніж 3 мільйона пилососів, які експортували до Чехії, Польщі, Румунії, Індії. У 1960-х рр. пилосос «Ракета» побував у космосі.

Найбільш відомі моделі пилососа «Ракета» – 7, 9, 12. Апарати виробляли вручну, ретельною була перевірка якості виробу. Найбільшою популярністю користувався пилосос «Ракета 7М» потужністю 400Вт. А вже у 12-й серії потужність апаратів істотно відрізнялася. Так, пилосос «Ракета 12А» споживав 400 Вт, а «Ракета-12В» – вже 600 Вт. Корпус пилососа був металевим, кришка – карболітова, пилосос мав гофрований шланг, шнур і вимикач. У кожної моделі був базовий варіант, згодом деякі з них були покращені. Для маркування модифікацій використовувалися літери А, В, М.

До комплекту входило відразу 5 щіток і насадок для чищення: килимова; меблева; одежна; щілинна; універсальна для прибирання. Довжина шнура становила 7 м. Мішок для пилу знаходився у носовій частині, яка кріпилась за допомогою спеціальних застібок. Вимикач був на ручці. Крім того додавалася поличка для приладдя і розбризкувач рідини, що використовувався для побілки. Детальна інструкція описувала не тільки схему пилососа і його матеріальну частину, а й нюанси використання щіток-насадок. У комплектацію входили 2 додаткові електрощітки, тому що основні зношувалися в процесі експлуатації. Пилосос мав сигароподібну обтічну форму з «соплом» на кінці. Саме тому цей агрегат явно був схожий на ракету. Основні кольори: блакитний та коричневий. Потужний двигун пилососа міг працювати 50 хв., далі 10 хв. перерви – і знову до роботи.

Особливість «Ракети» полягала в тому, що вона не тільки втягувала сміття, а й видувала повітря. Таким чином, пилосос використовувався не тільки для прибирання пилу, але й для фарбування та побілки під час ремонту. Коштував пилосос 38, а згодом – 45 карбованців.

15 грудня 2021 р. відкрита мініскульптура «Пилосос «Ракета», що відтворює цей агрегат. Вона розташована за адресою вулиця Короленка, 3, напротив «Будинку побуту». Саме в цьому будинку продавали та ремонтували такі пилососи.

Вадим Абрамович Сідур (28.06.1924–26.06.1986), всесвітньо відомий український художник, скульптор, поет і прозаїк.

Митець народився в Катеринославі. Він був учасником Другої світової війни. За своє життя створив більше ніж 500 скульптур, близько 2000 гравюр і малюнків, збірку віршів, книгу авангардної прози, кінофільм. Найбільшу популярність митцю принесли  скульптури з циклу «Пам'ятники».

Цілим світом для митця була його дружина – Юлія, – кохана, турботливий,  вірний друг, соратниця, підмайстер. Образ дружини вгадується в численних малюнках майстра; вона ж – героїня його автобіографічної прози «Міф».

Характерною особливістю творчості В. Сідура є уміння мислити та творити серіями. Ключовими темами творів скульптора були жах війни та насильницької смерті, пошук гармонії в руйнівному світі, схиляння перед силою людського генія. У 1970-х роках митець створив творчий напрямок «гроб-арт», який називав «мистецтвом епохи рівноваги страху».

Роботи Сідура зберігаються в міських галереях Касселя і Дрездена, в університетському музеї в Нью-Джерсі, в Третьяківці. Його графіка та скульптури поповнили зібрання Семюела Бекета, Бенджаміна Бріттена, Генріха Белля, Мілана Кундери, канцлера Німеччини Гельмута Шмідта та колекціонера Нормана Доджа. На малій батьківщині митця, у місті Дніпро, працює Музей Вадима Сідура.

15 лютого 2022 р. відкрита мініскульптура «Муза митця Вадима Сідура». Вона розташована на фасаді навчально-виховного комплексу №33 «Маріїнська гімназія» за адресую вул. Троїцька, 1, де свого часу навчався видатний художник і скульптор. На скульптурі зображена його дружина Юлія. Поруч з фігуркою жінки неодмінний персонаж скульптур – котик. У цьому ж приміщенні розташований Музей Вадима Сідура.

Іван Васильович Лешко-Попель (17.09.1860–13.12.1903), український лікар і громадський діяч. У листопаді 1886 р. І. Лешко-Попель закінчив військово-медичну академію і був направлений лікарем до Катеринослава у резервний батальйон. 7 лютого 1887 р. став земським лікарем. З 1888 р. був членом Катеринославського медичного товариства.

Крім платних клієнтів, лікар приймав десятки хворих катеринославців, котрі не мали коштів на лікування. Двічі на тиждень він робив безкоштовні операції. Купував ліки нужденним. Майже 17 років він невтомно працював у Катеринославі на ниві народної медицини, оточений любов'ю і повагою простих людей. Перед смертю мав чин надвірного радника. Мешканці Катеринослава називали Івана Васильовича «народним лікарем», «другом знедолених», «видатним лікарем-людиною». На початку грудня 1903 р. лікар отримав зараження крові  від пацієнта – тяжко хворої дитини і помер.

У 1913 р., на вимогу Дмитра Яворницького в місті Катеринославі з’явилася вулиця імені І.В. Лешко-Попеля, яка зберегла цю назву і  понині. Вона розташована у сучасному районі Південного вокзалу та Медичної академії.

8 вересня 2022 р. відкрита мініскульптура «Лікарська валіза Івана Лєшко-Попеля». Скульптура має форму лікарської валізи сторічної давнини; усередині валізи можна побачити приладдя медиків – молоточок, ножиці, записну книжку лікаря, фонендоскоп. На лікарській валізі сидить кіт, який тримає у лапах склянку з валер’янкою. Скульптура розташована на стіні будівлі Дніпровського медичного університету за адресою вул. В. Вернадського, 9.

Дніпровські лоцмани – провідники суден через Дніпрові пороги у 1700–1932-х рр.

Поріг – це гряда каміння, яка перегороджує річку від одного берега до другого. Дніпровими порогами називають виходи гранітів, гнейсів мігматитів та інших кристалічних порід Українського щита у річищі головної водної артерії країни, розташовані між містами Дніпро та Запоріжжя. На Дніпрі пороги розташовані в такому порядку: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситецький, Вовнигівський, Будильський, Лишній і Вільний.

Витоки лоцманства на Дніпрі пов'язують з існуванням Ненаситецької берегової охорони запорожців. Г. де Боплан в «Описі України» стверджує, що переправою через пороги займались козаки. Після зруйнування Січі запорожці оселились у Кодаку і Половиці та займались лоцманством за вільним наймом. У 1775–1846 рр. лоцманські поселення відбували державну повинність, виконуючи лоцманські та гідротехнічні роботи. У 1846–1879 рр. дніпровські лоцмани користувались обмеженими правами самоврядування. У 1879–1917 рр. лоцманська організація існувала як професійна корпорація з підпорядкуванням міністерству шляхів сполучення. У 1919–1926 рр. лоцмани працювали у професійно-виробничих об'єднаннях та артілях. Шлях лоцманів обмежувався ділянкою в 66 км від Катеринослава до Кічкаса.

Центром професії перевізників через Дніпровські пороги стало історичне поселення Лоцманська Кам’янка. У віданні Лоцманської контори Дніпровських порогів перебувало 4 поселення: Лоцманська Кам'янка, Старі Кодаки, Широке, Сурські Хутори.

Після введення в експлуатацію Дніпрогесу у 1932 р. і завершення шлюзування на Дніпрі лоцманство припинило існування. У часи Дніпробуду лоцмани займалися перевезенням будматеріалів і обслуговували численних туристів, які бажали востаннє побачити пороги.

Сьогодні на Дніпрі існують шість шлюзів, які перетинають річку. На дніпровські води заходять іноземні суда, які не мають права пересуватися без лоцмана. Завдання лоцманів – розшлюзувати судно безпечно, зайти чи вийти з порту.

У м. Дніпро на вул. Мільмана, 63 існує Музей «Історії лоцманів Дніпрових порогів», який має власний сайт http://tourism.dp.gov.ua/.../muzey-locmaniv-dniprovskyh.../  та сторінку у Фейсбук https://www.facebook.com/lotsmandp/

4 листопада 2022 р. відкрито мініскульптуру «Дніпровські лоцмани» на Січеславській набережній навпроти водоспаду «Поріг Ревучий». Мініскульптура – відтворення довбанки (човника з дерева) з котом, веслом, хвилями і дніпровськими порогами.