Свято-Успенська церква: історія найбільшого храму Катеринослава

Свято-Успенська церква: історія найбільшого храму Катеринослава

Україна, Дніпропетровська область

Церква Успіння Пресвятої Богородиці була в Катеринославі найбільшим храмом.

Понад 170 років тому, 26 листопада 1850 року ректор Катеринославської духовної семінарії архімандрит Іоанн освятив нову муровану Церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Таким чином найбільш значущий храм Катеринослава отримав нове життя, а саме місто – найбільший храм у своїй історії.

Передісторія

Успенська церква у Катеринославі виникла зовсім не на порожньому місці. І хоча можна нескінченно сперечатися про її роль в історії церков, що існували у тому місці до неї (та й самі сучасники подій не могли дійти у цьому питанні певної згоди), але ці храми були. І вони пов’язані з церквою Успіння Пресвятої Богородиці єдністю місця та чітко визначеною послідовністю в існуванні.

У 1781 р. за ініціативи колишніх січовиків Лазаря Глоби, Гната Каплуна, Андрія Мандрики та Данила Косолапа у слободі Половиця Саксаганського повіту Новоросійської губернії було розпочато будівництво першої в історії Церкви в ім’я Святих Петра і Павла. На цей час Половиця, яка налічувала понад 100 дворів і близько 1500 чоловік населення, належала до числа найбільших населених пунктів повіту і могла дозволити собі зведення достатньо пишного храму. Відомо навіть ім’я будівничого – це був Данило Дерев’янко зі слободи Кам’янське (тепер місто). Але який вигляд мала Петропавлівська церква, ми вже ніколи не дізнаємось. Завершена влітку 1783 року, вона так і не була освячена, серед білого дня запалала одна з церковних бань. Загасити вогонь було неможливо, і за кілька годин від плодів кількарічної праці залишилось саме згарище. Причини цієї пожежі залишились невідомими.

У 1784 р. половичани вдруге подали прохання про спорудження церкви, але через чутки про плановане спорудження міста Катеринослава і можливу ліквідацію слободи з будівництвом вирішили зачекати. Невдовзі чутки підтвердилися. До Половиці ринув потік робітничого люду, арештантів, солдатів, силами яких мало здійснюватися будівництво. Але все-таки плани зі спорудження міста були настільки непевними, що у 1786 р. місцеві жителі ще встигли побудувати молитовний будинок в ім’я ікони Казанської Божої Матері. Створили його мінімальними засобами зі звичайного жилого будинку, до якого просто добудували вівтарну частину та дзвіницю.

Більш ніж скромна споруда Казанського молитовного будинку, яка, за примхою долі стала першим храмом розбудовуваної столиці Катеринославського намісництва, існувала недовго. 15 січня 1791 р. у Катеринославі врешті-решт освятили міську церкву, яка успадкувала ім’я від молитовного будинку. Цілком можливо, що вона успадкувала від нього і садибу. В усякому разі розташування церкви безпосередньо в житловому кварталі (на розі сучасної вулиці Ширшова та площі Успенської 1, 2) не відповідало існуючим планам міста, за якими для розміщення церков передбачались спеціальні майдани.

Та й сама будівля Казанської церкви ні за розмірами, ні за архітектурою не пасувала столичному майбуттю міста Катеринослава. Дерев’яна будівля була споруджена ще у 1780–1781 рр. для розміщення костьолу у Катеринославі на річці Кільчені в дусі провінційного російського бароко. У 1790 р. її лише перенесли до частини міста, яка зводилась на правому березі Дніпра. Тимчасовість її була очевидна.

Стара монастирська церква та новий міський собор

Питання про будівництво постійної парафіяльної церкви у нижній частині Катеринослава постало дуже швидко. Вже 2 жовтня 1795 р. розпорядженням намісника князя Платона Зубова було виділено перші кошти на її спорудження. А 31 серпня наступного року в день свята Положення чесного поясу Пресвятої Богородиці було освячено місце під новий храм. Місце обрали на великому майдані у повній відповідності до пропозицій плану Катеринослава, затвердженого у 1792 р. А 15 липня 1797 р. місцеве духовенство отримало від преосвященного Гавриїла, митрополита Катеринославського і Херсонеса Таврійського, дозвіл на освячення дерев’яного храму. Церемонія освячення відбулася в серпні 1797 р.

Таке швидке зведення великого храму пояснюється тим, що він теж був зовсім не новий. До переносу в Катеринослав церква мала ім’я Преображенської і належала Сокольському Преображенському чоловічому монастирю, заснованому ще у 1714 р. ігуменом Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря. Преображенський монастир стояв при березі Ворскли біля гори Духова і містечка Соколки (нині ця місцевість закріплена за Кобеляцьким районом Полтавської області). Закрили його у 1786 р. під час секуляризації церковних маєтків. Звісно, Преображенська церква була значно «молодша» за монастир. Але все ж вона вела свій родовід від першої монастирської каплиці, зведеної у 1714 р.

Велика п’ятибанна церква, побудована в стилі українського бароко, внесла до Катеринослава елемент усталеності, традиційності, подібності до історичних міст України. Вже важко сказати, доречно чи не дуже виглядав бароковий храм у місті, яке, з одного боку, мало стати центром і символом імперської колонізації козацького краю, а з другого – довго не було спроможне перерости слободу Половицю.

Загальний вигляд міста з Успенською церквою. З фонду ДОУНБ.Успенська церква. З фонду ДОУНБ.Загальний вигляд міста з Успенською церквою. З фонду ДОУНБ.

Із самого початку свого існування Успенська церква перетворилась на громадський центр міста. Вже на початку серпня 1797 р. віце-губернатор Казанський визначив, що «для общаго собрания в господские праздники и высокоторжественные дни и отправления молебствий, до построения настоящей соборной церкви (Преображенського собору, недобудовані руїни якого розташовувались на Горі – авт.) приличнее оставить освященную в минувшем августе месяце Успения Пресвятые Богородицы церкви по обстоятельству тому, что она в средине города и близка отовсюду». Величезна роль церкви в житті міста зумовлювала і її відповідне опорядження. В основу ризниці храму лягли предмети, передані зі Сокольського монастиря, Казанської церкви та соборної Миколаївської церкви міста Новий Кодак.

У 1804 р., коли до Катеринослава нарешті було переведено з Новомиргорода катеринославських архієреїв, Успенську церкву визнали собором. Майже одразу ж поставили питання про спорудження замість дерев’яного храму нового – мурованого. У 1806 р. після затвердження проєкту Преображенського собору місцева влада вирішила, що його спорудження на пустельному віддаленому від міста пагорбі є недоцільним. Далі думки розділилися. Архієпископ Іов (Потьомкін) вніс пропозицію зводити собор безпосередньо біля Успенської церкви, а губернатор граф Ланжерон – на місці Троїцького храму. Довгу та запеклу суперечку на деякий час припинив указ 1812 р. про припинення в імперії мурованого казенного будівництва до завершення відбудови зруйнованої Москви. З відміною цього указу у 1818 р. суперечка поновилася, хоча посади – як архієрея, так і губернатора – обіймали вже зовсім інші особи. Лише у 1828 р. Синод остаточно підтримав пропозицію архієреїв і прийняв рішення про будівництво Преображенського собору поряд із дерев’яною Успенською церквою. Вже виділили кошти і розпочали підготовчі роботи. Але інженери Губернського правління, підпорядковані губернаторові, після дослідження виділеної під собор ділянки визнали її непридатною для будівництва через слабкі ґрунти та високий рівень ґрунтових вод. Тож справу було повернуто до Петербурга на розгляд імператору Миколі І, який не прийняв точок зору місцевих угруповань і розпорядився будувати собор на місці його заснування Катериною ІІ.

Опісля 1835 р., незважаючи на те, що архієрейська кафедра була перенесена до новозбудованого преображенського собору, Успенська церква повністю зберігає своє значення в житті міста. Вона, як і раніше, має найбільшу та найбагатшу парафію. Зберігаються і архієрейські хресні ходи на Водохрещу, свята Преполовіння П’ятидесятниці та Серпневого Спаса, бо проводити їх із Собору, розташованого на високій крутій горі, було незручно. У той же час роки існування дерев’яної Успенської церкви були вже злічені.

Найбільший храм Катеринослава

Невдовзі після побудови Преображенського собору до Комісії проєктів і кошторисів надійшло розпорядження виконати для Катеринослава проєкти мурованих парафіяльних церков замість існуючих дерев’яних. У 1837 р. проєкти нових церков затвердив Микола І. 31 травня 1838 р. вийшов указ Синоду з дозволом на спорудження нової Успенської церкви. А 18 червня 1839 р. на майдані, західніше старої Успенської церкви, відбулася церемонія закладання нового храму. Проєкт, виконаний архітекторами Петром Вісконті та Людвігом Шарлеманем, вражав своїм розмахом. Нова церква мала стати набагато більшою за стару і навіть за Преображенський собор. Причому, як не дивно, про зауваження десятирічної давнини щодо слабких ґрунтів і рівня ґрунтових вод під час закладення храму ніхто й не згадав.

Храм зводили 11 років. Для тогочасного міста це цілком нормальний термін, зумовлений нестачею і будівельних матеріалів, і кваліфікованих майстрів, і, найголовніше, коштів на будівництво. З останньою проблемою церкві значно допоміг купець першої гільдії Іван Васильович Колесников, який фактично став її ктитором, покривши більшу частину видатків на будівництво. Причому, схоже на те, що з освяченням церкви у 1850 р. роботи з її опорядження далеко не завершилися. В усякому разі дерев’яна Успенська церква була «по ветхости своей упразднена» лише у 1852 р. Тобто більше року стара і нова церкви співіснували поряд.

По ліквідації дерев’яної Успенської церкви на місці її вівтаря встановили дерев’яний пам’ятний хрест (встановлення на місці ліквідованих церков хрестів, каплиць або пам’ятників було прописане у тодішньому законодавстві). Дещо пізніше довкола Успенського хреста на міські кошти створили Успенський сквер, який існує і до сьогодні.

Вулиця Торгова з Успенською церквою на задньому плані. З фонду ДОУНБУспенська церква. З фонду ДОУНБЗ фонду ДОУНБ

Нова Успенська церква первісно мала чотири престоли на двох поверхах. Головний був освячений в ім’я Успіння Богоматері, правий – Різдва Іоанна Предтечі, лівий – Георгія Змієборця. На нижньому поверсі розташовувався престол в ім’я Святого Миколая. Останній став причиною багатьох проблем не лише для церкви, але й для міста в цілому. Річ у тім, що інженери кінця 1820-х рр. таки мали рацію – рівень ґрунтових вод у цьому районі був високим. У 1884 р., коли храм уперше закрили на капітальний ремонт, міській владі довелося виділяти місце та грошову субсидію для спорудження гарнізонної церкви (духовні потреби гарнізону до цього року забезпечував саме приділ – боковий вівтар – Святого Миколая). А в 1902 р. рівень ґрунтових вод піднявся настільки, що приділ довелося взагалі закрити. Загроза церкві змусила міську владу створити спеціальну комісію з розробки проєкту дренажної мережі довкола храму. Проєкт, загальна вартість якого перевищувала 20 000 руб., був складений досвідченими інженерами у 1906 р., і реалізований у наступні роки. Миколаївський престол при цьому так і не відкрили.

Звичайно, життя церкви не обмежувалось проблемами і їх вирішенням. Вона мала щедрих старост і меценатів, завдяки яким збудували багату ризницю та проводили численні роботи з облаштування храму. У 1860-х рр. староста Михайло Остроухов власним коштом встановив на її дзвіниці перший у місті баштовий годинник. На старих фото ми бачимо величну будівлю, увінчану п’ятьма могутніми банями, з гордовито піднесеною на небачену до цього висоту дзвіницю, яка здіймалася над приземкуватими міськими кварталами. Незважаючи на бурхливе будівництво на початку ХХ ст., місто так і не спромоглося «перерости» Успенську церкву. Втім, не вдалося йому цього і пізніше.

Ліквідація

Ліквідація храму розпочалася з його грабунку. За роки громадянської війни та перші роки радянської влади від пишної ризниці храму лишились самі спомини. І добре, якби церковні речі, які мали і художню, й історичну цінність, передавалися до музею (як це було у 1900–1910-х рр.). Але ні – вони вилучались на вагу заради нової влади. Збідніла церква і в значній своїй частині коштовних металів і каміння. Десь у 1920-х рр. зник і Успенський хрест – річ мало потрібна в соціалістичному місті, яка позначала нікому не цікаве місце і події. Відбилися на храмі й розколи, які охопили православну церкву завдяки релігійній політиці нової влади. Збідніла і в значній своїй частині знищена парафія вже не була спроможна утримувати Церкву Успіння в належному стані. Але, як не дивно, храм проіснував ще досить довго. Його закрили в середині 1930-х., одним із останніх у місті. Після закриття у храмі демонтували бані та дзвіницю і розмістили контори та склади обласного відділення Союзтекстильтресту. Ця реконструкція змінила образ міста. Там, де вивищувався величний храм – гордість і один із наочних символів історії Катеринослава, – з’явилася жахлива і потворна споруда незрозумілого вигляду.

Пізніше, невдовзі після звільнення міста від німецьких військ приміщення колишньої Успенської церкви надали фельдшерсько-акушерській школі. У 1948 р. школу звідси виселили, а в церкві розташували поліклініку та шпиталь для інвалідів війни. А з 1952 р., після чергової перебудови, у храмі розташувався стаціонар 10-ї міської лікарні, яка працює там і досі.

Проєкт відбудови Успенської церквиПроєкт відбудови Успенської церкви. Макет // https://arts.in.ua/artists/Vlad2/w/512838/


Титульне фото з фонду ДОУНБ

 

Створено: 18.01.2021
Редакція від 18.01.2021
Валентин Старостін
Бібліографія:

Старостін В.С. Головні храми міста // Столиця степового краю. Дніпропетровськ: Нариси з історії міста.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 69–76.
Успенський собор // Іванців А. Зруйновані храми Дніпропетровська: Історико-публічні нариси.– Дніпропетровськ: «Пороги», 2004.– С. 7–12.
***
Басан Т. Возродится величие Успенского Собора? // Наше місто.– 2009.– № 147 (21.10).– С. 4.
Кавун М. Больница снова станет церковью // Недвижимость в движении.– 2011.– № 41.– С. 9.
Новицкая Е. Первый собор возрождают из руин // Зоря.– 2013.– №27 (5.04).– С. 8.
Романчук Л. Храмы, церкви и соборы Днепропетровской области. часть 3 // Днепр вечерний.– 2020.– №14 (2.04).– (вставка).
***
https://uk.wikipedia.org/wiki/Свято-Троїцький_собор_(Дніпро)