Ротенберґ Леонід Михайлович
Від Гутенберґа до Ротенберґа

До 155-річчя від дня народження Леона Ротенберґа – засновника чи не найбільшого до революції катеринославського видавництва, видавця «Кишенькової юридичної літератури», творів класиків красного мистецтва і Повного збірника творів Тараса Шевченка, виданого до його 100-річного ювілею (1914).

Прізвище його дивним чином нагадувало прізвище німецького першодрукаря Йоганна Гутенберґа. Звали його Леонід Михайлович Ротенберґ. І жив він наприкінці XIX – на початку XX століть у Катеринославі. Залишив цілу бібліотеку виданої ним юридичної літератури і зібрань творів класиків художньої літератури. Та ніхто досі, на жаль, ґрунтовно не писав про нього, як і про створене ним чи не найбільше видавництво дорадянського Катеринослава.

Щоправда, я знайшов лише три куці абзацики про Ротенберга у виданій 1973 року в Ізраїлі англійською мовою книжці про євреїв Катеринослава-Дніпропетровська. Згаданий він ще у розвідці Ол. Бистрякова «Сіоністський рух у Катеринославі». Ось і все. Моє звернення до довідкового відділу Національної бібліотеки Ізраїлю теж не дало нічого втішного. Тож час звернутися до біографії «катеринославського Гутенберґа».

Лейба (Леон, Леонід) Михелевич Ротенберґ народився у міщанській єврейській родині у містечку Іванівка на Катеринославщині (нині – село Іванівка Луганської області) у 1869 році. (В ізраїльській книжці помилково написано, що він народився 1868 року в Одесі – це спростовується прижиттєвими списками студентів Новоросійського університету). У серпні 1889-го Леон закінчує Маріупольську хлоп’ячу гімназію та вступає на юридичний факультет Новоросійського університету в Одесі. 1894 року стає дипломованим юристом.

Тепер про його дебют. Чи випадкова поява друком того року в Маріуполі хвалебної «вірші» Леона Ротенберґа? 11 липня 1894-го в Одесі він одержав дозвіл цензури на друкування свого опусу. І в тому ж році в Маріуполі в типо-літографії Л.Я. Шпарбера окремою книжечкою з'являється вірнопідданий вірш «На чудовий порятунок Государя Імператора і найсвятішої Сім'ї 17 жовтня 1888». Йшлося про залізничну аварію під Бірками неподалік Харкова, яка сталася з потягом імператора Олександра Третього 18 (29) жовтня 1888 року на Курсько-Харківсько-Азовській (нині Південній) залізниці, внаслідок якої цар і його родина не постраждали, а вийшли зі страшних уламків неушкоджені. Порятунок імператорської сім'ї оголосили дивом, що викликало у всій Російській імперії зливу радості поміж громадян. На місці катастрофи згодом споруджено храм.

Навіщо було випускникові юридичного факультету друкувати свої гімназійні вірші – важко сказати. Виявляється, то було видання, адресоване дітям. Сам автор супроводив книжечку такою передмовою:

«Заради вас, любі діти, я зважився випустити у світ цей вірш, удостоєний найвищої милості – сердечної царської подяки.

П'ять років тому над великою Руссю повисла була грізна хмара, але Бог врятував Царя та його Августійшу Сім'ю на радість нам і на славу нашої дорогої вітчизни.

Тоді в моєму юнацькому серці прокинулося гаряче патріотичне почуття і виявилося у глибоко-відчутному вбранні.

Нехай ці рядки послужать Вам, милі діти, запорукою віри у всемогутнього Бога, підставою любові та відданості Царю, Престолу та Батьківщині!»

Словом, усе зрозуміло. На початку своєї кар'єри Ротенберґ вирішив надрукувати вірнопідданську оду (до того ж автор не забув вказати, що вона була удостоєна царської подяки). Кар'єрі такі вірші аж ніяк не мали завадити, а скоріше навпаки… Та й керувався автор нібито лише мотивами виховання дітей.

Гімназист-віршівник, звичайно, перебував під помітним впливом письменника ХІХ століття Нестора Кукольника (1809–1868), який навчався, як і Гоголь, у Ніжинській гімназії вищих наук. І помер у Таганрозі всього за рік до народження Ротенберґа. А отже, недалеко від містечка Іванівка та Маріуполя. Так ось саме Кукольник написав п'єсу «Рука Всевишнього Вітчизну врятувала» (1834), присвячену одному з найбільш розтиражованих національних героїв росіян Кузьмі Мініну, який очолив у 1611-му рух за організацію Другого ополчення. П'єсу Нестора Кукольника ще деякі сучасники звинуватили в тому, що вона перейнята ідеєю «казенного патріотизму», їй властиві пихатість, пишномовність. При цьому не забуваймо, що Кукольникові просто треба було демонструвати свою вірнопідданську позицію. Адже його випустили з Ніжинської гімназії без атестату як одного з головних обвинувачених у «справі про вільнодумство», розпочатій за доносом невдовзі після повстання декабристів 1825 року. Другим із відомих обвинувачених став Микола Гоголь. Під час тієї справи студентів ганьбили за читання вільнодумних книг…

Таким чином вірш юного Ротенберґа грішив усіма лоялістськими наративами (благонаміреність, благодумство, благонадійність). Але він наважується на видання його окремою книжкою заради «милих дітей». Отже вірш, відзначений «найвищою подякою», на нашу думку, міг бути індульгенцією у разі можливих погромів…

Так входив у літературу Ротенберґ, який одразу з неї і … вийшов: вірші його були слабкі та інших літературних спроб Леоніда Михайловича ми не знаємо. Але юнацьке захоплення віршуванням бодай пояснить нам, чому перед Першою світовою війною він розпочне активно видавати твори класиків краснóго письменства.

Закінчивши університет в Одесі, Леон Ротенберґ опиняється в Катеринославі... Сватається до дочки місцевого купця. І ось що мені спало на думку. А, може, майбутній тесть Давид Кравцов звернувся до майбутнього зятя: «Ти учорашній студент? В антиурядовій діяльності не помічений? А чим доведеш?» І друкує тоді вчорашній студент оті горе-вірші. Щоб задовольнити і тестя, і владу…

Як би там не було 25-річний юрист незабаром влаштовує особисте життя. 21 жовтня 1894 року одружилися «Леон-Лейба Михелевич Ротенберґ, який закінчив курс юридичного факультету Новоросійського університету з правом на диплом 1-го ступеня, і дівчина дочка катеринославського купця Давида Кравцова Фанні». Молодому 25 років, нареченій – 20.

А 19 лютого 1898 року кандидатові прав Леону Михайловичу Ротенбергу катеринославський губернатор видав дозвіл за номером 951 на відкриття друкарні. (Висловлюю подяку колекціонерці Нурії Бусигіній за розшуканий нею архівний документ). Так він засновує в Катеринославі власне видавництво (друкарню), книжковий і паперовий магазин. Відтак почав видавати переважно юридичну літературу, особливо близьку йому. Перші його видання позначені вже тим же 1898 роком. Тож щонайменше два десятки років працюватиме він на терені катеринославського книговидання.

У видаваній Миколою Биковим газеті «Днепровская молва» (1899) ми розшукали оголошення такого змісту: «Друкарня, книжковий та паперовий магазин Л.М. Ротенберґа. Катеринослав, Проспект. будинок Михайличенка».

На місці цього будинку нині стоїть повоєнний будинок на пр. Дм. Яворницького, 46 – це поряд із сучасним «Пасажем» (колишнім «Дитячим світом»). Причому цікаво, що там здавна розташована адвокатська контора. А адвокат Ротенберґ на тому місці колись видавав літературу юридичного характеру…

Катеринослав тим часом переживав економічний бум, чудово описаний Володимиром Гіляровським. І це означало: юридична література мала особливий попит. Одні фірми злітали, інші розорялися, ставали боржниками, виникала сила-силенна майнових стосунків. Без грамотних юристів, які знали закони, як обійтися? Кандидат прав Леонід Ротенберґ, тонко відчуваючи кон'юнктуру ринку, озброював юристів і не-юристів товстими кишеньковими виданнями, присвяченими новим законам, статутам і укладенням... Його книжки ставали маяками в безкрайньому морі тогочасного судочинства. Книги переважно виходили за редакцією колеги-юриста, присяжного повіреного Семена Гальперіна, також плідного автора. У довідниках 1899–1900 років кандидат прав Л.М. Ротенберґ значиться помічником присяжного повіреного. Себто помічником адвоката.

Вражає список виданого Леонідом Михайловичем. Тут і Статути цивільного та кримінального судочинства, і Новий статут про гербовий збір, і Новий статут про векселі, й таке унікальне за розмахом видання як «Россия. Законы и постановления. Законы гражданские» (якби ці закони в Росії ще працювали!), і багато чого іншого на цю тему. Замовлення, виходить, він отримував з високих столичних кабінетів…

Сучасні дослідники звертають увагу на неймовірні звершення видавництва Ротенберґа впродовж лишень дюжини років. Отже, Росія, здавалося б, з уведенням судової реформи Олександра ІІ вступила на цивілізований шлях побудови правової держави. В країні регулярно з 1868 року видавалися збірники під загальною назвою «Решения Гражданского кассационного департамента Правительствующего сената» – спершу вони виходили раз на півроку, а від 1879 р. – раз на рік. Усього випущено 51 том. Але найцікавіше, що це видання завдяки нашому землякові … повторено: в 1902–1915 роках присяжний повірений Л.М. Ротенберґ зробив небувале, встиг передрукувати томи за 1866–1912 роки, тобто 47 (!) книжок. Звісно, на думку істориків права, порівняно зі збірниками американськими чи англійськими, котрі нараховують до декілька тисяч томів, це крапля в морі. Проте, як на російські дореволюційні умови, зроблене Ротенберґом має вельми солідний вигляд. Вкотре напрошується порівняння його з невтомним Гутенберґом.

Я проглянув як часто досі в Росії посилаються на видання Л.М. Ротенберга, і зауважив, що вони дуже запитані науковцями-юристами нашого часу. Але це книжки, які не хочеться називати, бо назви на кшталт «Империя в поисках общего блага…» Та, як кажуть, Ротенберґ в тому не винен, що імперське в Росії затяглося так надовго.

Але Ротенберґ видавав не лише юридичну літературу. Одне з видань Валентина  Волжина мало зовсім інший напрямок – книга називалася «Виправлення жорстких вод. Загальнодоступне хіміко-технічне керівництво В.А. Волжина, завідувача Хімічної лабораторії Катеринославського акцизного управління». (Катеринослав: Л.М. Ротенберґ, 1905).

А ось книжкова продукція присяжного повіреного (так називали тоді адвокатів) Семена Івановича Гальперіна, видана за допомогою Леоніда Ротенберґа і без нього: «Відлуння закону про лихварство» (Катеринослав: типо-літографія Губернського правління, 1898), «Права та обов'язки присяжного піклувальника у справі торгової неспроможності: (Практичні замітки) / Упорядник присяжний повірений С.І. Гальперін. (Катеринослав: Л.М. Ротенберґ, 1898), «Органічна теорія будови та розвитку суспільства» (Катеринослав, друкарня Л.М. Ротенберґа, 1900), «Огляд соціологічної літератури за 1901 рік» (Катеринослав, друк. Л.М. Ротенберґа, 1902), «Сучасна соціологія (Огляд соціологічної літератури за 1902)» (Катеринослав: Л.М. Ротенберґ, 1903), «Підручник російського торгового та вексельного права: Для комерційних училищ, торгових шкіл та стосовно університетських вимог. Випуски 1–2» (Катеринослав: видавець І.В. Шаферман).

1901 року створено Катеринославське наукове товариство. Л.М. Ротенберґ обраний до складу його членів і прислужився тим, що публікував у своєму видавництві й праці інших членів цього наукового товариства. Ось приклади:

Шипов, Олександр Олександрович Нарис життя та діяльності В.І. Рагозіна у зв'язку з розвитком російської нафтової промисловості: Доповідь А.А. Шипова / Катеринослав. наукове товариство (рік 2-й, № 2). Катеринослав: тип. Л. М. Ротенберґа, 1902.

Говсєєв, Альберт Якимович (1859–1920). Старі та нові течії у питанні про душевнохворих: Доповідь д-ра Говсеєва. (Катеринослав, друкарня Л. М. Ротенберґа , 1903).

Видавав Ротенберґ і книжки катеринославського окружного судді Афанасія Ерастовича Бардзького («Законы о несостоятельности торговой и неторговой и о личном задержании неисправных должников», перше видання Л. М. Ротенберґа у Катеринославі, 1899, і друге в Одесі 1914 року). Друкарнею Ротенберґа 1898 року видано і реферат  А. Бардзького, з яким той виступив на засіданні Катеринославського юридичного товариства, «О праве потерпевшего от преступления  или проступка собственника движимого имущества на возвращение ему такового от третьего добросовестного приобретателя».

На сайті київської антикварної галереї «Y2 Antique House» можна прочитати, буцімто видавництво Ротенберга випускало, окрім всього іншого, своє періодичне видання «Щотижнева суспільна і літературна газета», яка виходила щонеділі й описувала найбільш значимі події світу художньої літератури, біографії письменників, критику, та світські хроніки, фейлетони, помірну критику політичної влади. Тобто матеріали часто мали доволі опозиційний характер, проте не різкого тону, що відповідало в цілому громадянській позиції голови типографії Л.М. Ротенберга». (https://y2.com.ua/books/complete-works-rotenderg).

Проте газети з подібною назвою, котра видавалася б у Катеринославі, ми не виявили в доступних нам списках періодичних видань Катеринослава. Прізвища Ротенберга серед видавців газет Катеринослава теж не зустрілося.

А ще напередодні Першої світової Леонід Ротенберґ розпочав видання у Катеринославі серії розкішних видань класиків російської літератури – Пушкіна, Гоголя, Лермонтова, Нікітіна. Всі ці видання виходили як подарункові, гарно ілюстровані.

На цитованому вище антикварному сайті можна прочитати:

«Уся серія цих рідкісних книг виділяється на фоні іншої букіністики своєю надзвичайно пишно оздобленою обкладинкою. Вона виконана з м’якої шкіри яскраво-червоного кольору, оздобленої тисненням у вигляді витончених рослинних мотивів та портретним зображенням у верхній центральній частині одразу над назвою. На корінці є блискучі золотою фарбою виділено назву видавництва та кому присвячений том. Антикварні книги Л.М. Ротенберга цієї серії дуже схожі на однойменні книги, видані у Москві або Петербурзі товариством М.О Вольфа. Однак при детальному розгляді можна знайти найдрібніші відмінності, зумовлені матеріалами та устаткуванням. На першій сторінці більшості антикварних книг «Великие русские писатели» Л. М. Ротенберга є його герб, складений з початкових літер імені та естетично переплетених ліній». (https://y2.com.ua/books/complete-works-rotenderg).

Варто додати, що до Повного зібрання творів Гоголя (понад тисяча сторінок одного тому!) за редакцією В.В. Кудрявцева Леон Ротенберґ залучив  сучасних йому катеринославських художників – Бориса Смирнова, Михайла Вітліна і Ол. Соловйова. Художник Смирнов ілюстрував «Мертві душі», Вітлін (до речі, син катеринославського фотографа) – «Ревізора», а Соловйов – повісті Гоголя. Що з того вийшло – можна бачити на репродукціях. Дякуємо за можливість оприлюднити їх колекціонерці Нурії Бусигіній.

Повний збірник творів Шевченка

 Не обійшов Леон Ротенберґ своєю увагою і ювілей Тараса Шевченка 1914 року.

Ось що писав дослідник української видавничої діяльності Дмитро Лисиченко, засновник першої української книгарні в Катеринославі:

«До столітнього Шевченківського ювілею велике російське видавництво в Дніпропетровському Л.М. Ротенберґа видало «Повний збірник творів Т. Шевченка» під редакцією Д. Ів. Дорошенка. Це – великий том, понад 700 сторінок друку великого розміру з малюнками художника Б. Смирнова  в міткалевій оправі, тисненій золотом. Як на Катеринославські обставини, видання розкішне. Це ж видавництво мало видати окремим томом листування й щоденник Шевченка, а також видавати твори деяких українських класиків  в однотомному виданні такого ж характеру.  На перешкоді цьому стала війна, а також від’їзд з Дніпропетровського Д. Дорошенка, що мав редагувати ці видання».

Видатний український історик, катеринославський просвітянин, член гетьманського уряду Дмитро Дорошенко залишив цікаві спогади про роботу над цим книжковим проєктом:

«Літературної праці в Києві мені взагалі не бракувало. Ще в Катеринославі один видавець (Л. Ротенберґ), що мав власну друкарню і випускав дешеві видання російських клясиків, предложив мені зредагувати повний збірник творів Шевченка з біографією поета, вступною статею й примітками. Я поставив умовою, щоб видання мало вповні українську зовнішність, себто, щоб титул видання, ім’я видавця і т. д. – усе мало бути українською мовою. Видавець погодився, і вже літом 1913 року я взявся до праці. «Повний збірник творів Т. Шевченка» – так було затитуловане видання – мав містити не тільки поезії Шевченка, його «Кобзар», але й всі його російські повісти в перекладі на українську мову. Частину перекладів я мав зробити сам, а частину замовив С. Буді (був такий український літерат у Києві, нині вже покійний). Приваблювало мене видання Ротенберґа тим, що він мав спеціяльний апарат для поширення своїх друків: його агенти їздили по всій південній Україні й збірали передплатників на рати; скажем, передплачуючи твори Шевченка за 3 рублі, передплатник сплачував по 25 копійок щомісячно, які відбирав у нього агент Ротенберґа протягом цілого року. Таким способом були поширені в сотнях тисячів примірників твори Пушкіна, Лєрмонтова та ін. російських клясиків, усі в гарних оправах, однакового формату, з ілюстраціями. Перспектива, що тим же способом буде поширено 10.000 творів Шевченка, без усяких заходів з нашого боку, дуже мене приваблювала і властиво й спонукала мене взятися за справу. Видання мало бути закінчено до р. 1914, і я в Києві взявся за працю. «Кобзарь» мав бути ілюстрований, і якийсь Б. Смірнов зробив 50 малюнків. Але, видко, він не знав добре українського побуту та й не відзначився малярським хистом, його ілюстрації, на мій погляд, лиш зіпсували видання, але Ротенберґ поспішав випустити книгу до ювілейних Шевченкових днів 1914 року, і довелося помиритись з нехудожніми ілюстраціями. Книга вийшла весною 1914 року. Вона була вже наперед замовлена передплатниками і через те скоро розійшлася. Здається, вона навіть не продавалася по книгарнях».

Щодо художника Бориса Васильовича Смирнова (1881–1954), чиї ілюстрації не сподобалися Д. Дорошенкові, то він у 1905–1921 жив і працював на Катеринославщині (Павлоград, Катеринослав, викладав у гімназіях, брав участь у створенні вчительського інституту). На замовлення Л. Ротенберґа ілюстрував «Мертві душі» Гоголя для тому творів останнього, виданого Ротенберґом 1913 року.

Попри все Тарас Шевченко залишався одним із улюблених авторів художника Б. Смирнова. Так, у 1896–1898 роках ним створено серію малюнків пам'яті поета: «Портрет Т.Г. Шевченка», «Вид на могилу Т.Г. Шевченка», «Піщаний берег Дніпра біля Канева» тощо. Смирнов у той час навчався в малювальній школі Миколи Мурашка в Києві.

У роки випробувань

Коли спалахнула Перша світова війна, видавництво Леона Ротенберґа займалося благодійністю. Преса повідомляла: «Місцева контора книговидавництва Л.М. Ротенберґа передала на ім'я міського голови І.І. Способного по п'ять примірників повних зібрань творів О.С. Пушкіна, М.Ю. Лермонтова, М.В. Гоголя, І.С. Нікітіна та Т.Г. Шевченка, всього 25 книг, які просить прийняти як пожертву для бібліотек, відкритих при військових шпиталях», – писала 19 жовтня 1914 року місцева преса.

«Ротенберг був одним із відомих громадських діячів Катеринослава», – читаємо у виданій 1973 року у Єрусалимі – Тель-Авіві розвідці «Yekaterinoslav-Dnepropetrovsk. Memorial Book». – Через обмеження, накладені на євреїв, які бажали займатися адвокатською практикою, він присвятив себе одному особливому аспекту професії – класифікації рішень російського сенату (вищої судової установи в Росії), а також виданню різноманітних юридичних книжок, яке виявилося дуже корисним для юристів.

У Катеринославі Ротенберг брав участь у сіоністській діяльності та був активний у кількох установах допомоги та підтримки. Основною його роботою була робота члена Комітету товариства допомоги біженцям, створеного в 1915 році. Цей комітет опікувався 5 тисячами біженців, які прибули до Катеринослава під час Першої світової війни. Його робота, як голови Комітету, була напружена, широка, розгалужена та відповідальна, у складних тогочасних умовах.

У 1922 році Ротенберг залишив Катеринослав і переїхав до Москви, а звідти виїхав за кордон. У тридцяті роки він прибув до своєї доньки в Ерец-Ісраель (Земля обітована – майбутня Держава Ізраїль – М. Ч.), і там продовжив свою судову роботу – класифікацію законів британського мандатного уряду – і опублікував кілька томів під назвою «Закони Палестини» за редакцією Моше Духана».

До цього можна лише додати, що в Москві старий «спец» Ротенберґ працював консультантом юридичного бюро Московської губернської ради професійних спілок. 1924 року видано його грубезну книжку Л.М. Ротенберг. Трудовое законодательство. Полное собрание действующих законов о труде в алфавитно-предметном порядке. Под редакцией М.С. Бухова. Юридическое издательство НКЮстиции РСФСР. Москва. 1924 г. Том I и IІ. Стр. 820.

У Палестині він продовжив свою редакторську та видавничу діяльність у співдружності з іншим катеринославським юристом і громадським діячем Моше Духаном.

Ось одна з виданих за редакцією Леона Ротенберґа книжок «Закони Палестини» (Leon Rotenberg, ed., Laws of Palestine, 1934–35, Vol. I, Tel Aviv.– 1936). Це – збірник рішень судів Палестини 1919–1933 рр., включаючи рішення Таємної ради, Апеляційного суду, Високого суду, Спеціального трибуналу, окружних судів, земельних судів, кримінальних судів і т. д. За редакцією Макса Д. Фрідмана; складено та впорядковано в алфавітному порядку Леоном Ротенберґом, з повним та докладним покажчиком, складеним редактором.

Точної дати смерті Леона Ротенберга ми поки що не знаємо. Здогадно це сталося 1946 року, тож він зовсім трохи не дочекався проголошення в травні 1948-го незалежності єврейської держави.

Втім, діяльність Ротенберґа після виїзду з Катеринослава все ще чекає свого дослідника.

Автор висловлює подяку Нурії Бусигіній і Олексію Папіну за допомогу у підготовці цієї розвідки.