Савчук Варфоломій Степанович
Варфоломій Савчук: від фізики до історії

Суспільство, крім багатьох різних ознак, визначається ще й тим, наскільки воно здатне обирати для себе приклади та напрями розвитку. Не в останню чергу подібні здібності формуються завдяки краєзнавчому пошуку, який навчає націю розуміти та любити свою землю, тих хто працює на ній і для неї, від землероба до науковця.

У цьому, 2025 році, ми святкуємо 80-річний ювілей одного із таких трударів – професора Варфоломія Степановича Савчука, людини, завдячуючи якій історія науки Подніпров'я збагатилася багатьма визначними іменами, забутими подіями, таємницями рідної минувшини. 17 вересня 1945 року, у містечку Біла Калитва Ростовської області (СРСР) у родині геолога Степана Васильовича і лікарки-акушерки Лідії Варфоломіївни Савчуків народився майбутній науковець. Доктор історичних наук, кандидат біологічних наук, професор кафедри теоретичної фізики факультету фізики, електроніки та комп'ютерних систем Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара, відмінник освіти України, заслужений працівник освіти України, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, почесний академік Академії наук вищої освіти України – цей значущий перелік далеко не повний, через те, що так завжди й буває при спробі надати стислу характеристику дослідникові різних порубіжних галузей науки та вченому, педагогу-енциклопедисту.

З часом батько Варфоломія Степановича отримав запрошення обійняти посаду викладача на кафедрі історичної геології та палеонтології рідного йому Дніпропетровського гірничого інституту, а згодом очолив галузеву науково-дослідну лабораторію геології вугілля. Тому дитинство та шкільні роки Варфоломія Степановича минули у Дніпропетровську, де він і закінчив школу № 23 у 1963 році. Потяг до дослідницької роботи привів вчорашнього школяра до лабораторії при кафедрі оптики і спектрального аналізу, де він і розпочав свою трудову біографію. Наступним свідомим кроком став вступ у 1964 році до відділення радіофізики та електроніки фізичного факультету Дніпропетровського державного університету, мабуть, однієї із найзатребуваніших і найромантичніших спеціальностей того часу. Захоплення, помножене на талант, трансформувалося у 1969 році в диплом із відзнакою і направленням на посаду інженера Науково-дослідного інституту чорної металургії.

Здавалося, визначено чіткий напрям подальшої професійної діяльності на тривалий час. Але є особлива «порода» людей, кругозір і неспокійне серце змушують їх дивитися на речі під незвичним кутом зору, шукати свій непроторенний шлях, намагатися зазирнути за обрій, знайти межу і з'єднання різних галузевих напрямків. Для Варфоломія Степановича таким спонукальним мотивом стала біофізика, що привело його до Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця АН УРСР, де він навчався спочатку як аспірант, а потім працював молодшим науковим співробітником. Уже через чотири роки, у 1974-му, відбувся успішний захист дисертації на здобуття ступеня кандидата біологічних наук. Так фізик та інженер став біологом. Те, що віками змушувало дослідників рішуче ступати у невідоме, не зважати на «втрати енергії й розпорошення сил», те, що рухало Леонардо да Вінчі, Іваном Пулюєм та іншими, знайшло своє втілення й у душі молодого науковця.

Ще через півтора роки, у 1975-му, Варфоломія Степановича покликала рідна Alma Mater, він стає доцентом кафедри фізики у Дніпропетровському університеті. Напружена й одночасно цікава педагогічна діяльність, авторові цих рядків доводилось неодноразово переконуватися, що учні Варфоломія Степановича, навіть із далеких 1970–1980-х років добре пам’ятають і шанують свого вчителя, особливо зворушливо це виходить при випадкових зустрічах. Але життя науковця, педагога, дослідника складається із небачених оком складних різнорівневих течій, серед яких то одне, то інше виходить на поверхню. В ті часи доцент В.С. Савчук активно досліджує та публікується у спеціальних виданнях, присвячених біофізиці, біокібернетиці, біогеотехнологіям, металофізиці та іншим науковим напрямам. Як бачимо із самих назв дисциплін, науковця, перш за все, цікавило життя у найглибшому сенсі слова. Домінуючою складовою дослідницьких напрямів завжди знаходимо вставку «біо-», спроєктовану на царину порубіжних наук. Для усвідомлення практичного значення подібних наукових уподобань варто лише згадати вперше розроблений у СРСР (під керівництвом В.І. Скока) метод збігання відведених потенціалів дії та створення установки для реалізації цього методу, а також математичну модель (разом із професором Ю.І. Петуніним) аналізу потенціалів дії. Вже подібна ілюстрація могла б зазначити всю потужність та неординарність досліджень, що проводилися вперше. Разом з Г.І. Тиригіною було відкрито ефект дії магнітних полів певного частотного діапазону на бактеріальне вилуговування марганцю з руд. Вивчено та проаналізовано електричні властивості титанових сплавів і багато іншого. Але душа науковця шукала головне для себе, а може, – себе через те головне. У такий спосіб Варфоломій Степанович визначився із темою дослідження докторської дисертації – розвиток природничих і технічних знань у природничо-наукових товариствах Півдня російської імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть. Активний пошук в цьому напрямі проводився з середини 1980-х років. Так фізик і біолог стає істориком науки, переважно зосередившись на матеріалах Подніпрянського регіону і пов’язаних із ним територій, особистостей, установ і організацій.

Треба погодитися, що подібна корекція науково-пошукового вектору потребує від дослідника неабиякої внутрішньої самодисципліни, сміливості та самоорганізації. Уявімо, скільки разів потрібно було пояснити колегам, учням і просто зацікавленим – як подібне можливо? Але творче життя професора В.С. Савчука є кращим переконанням того, що не тільки можливе, а й вельми продуктивне, адже у всіх своїх подальших розробках дослідник спирався на ґрунтовні знання фізичних і біологічних наук. Почалося життя не лише лабораторного працівника, експериментатора, але й слідопита, філософа, мандрівника. Для того, щоб на світло університетської аудиторії з'явилася нова публікація, нове ім'я, потрібно було чимало подихати пилом архівів, спеціальних відділів бібліотек, провести безліч ночей у роздумах у готельних номерах і під стук коліс на безкрайніх рейкових шляхах.

Наприкінці 1980-х років з'являються перші роботи, присвячені розвитку фізики й астрономії у Подніпрянському регіоні. Варфоломій Степанович рішуче відкриває для себе і для нас нову сторінку краєзнавчої науки, галузі особливо прекрасної, як чудової спроможності бачити красу глиці у поєднанні з красою ялинового лісу. Виявляються зв’язки Подніпрянщини з багатьма європейськими країнами та науково-навчальними закладами. Пізніше ця обставина стала мотивуючою для іноземних фахівців, для яких дослідження Варфоломія Степановича стали неоціненими для власних пошуків.

Своєрідним центром кристалізації уваги Варфоломія Степановича виступає діяльність природничо-наукових товариств Катеринославщини та історія наукових досліджень у Дніпропетровському державному університеті та Національному гірничому університеті (Вищому Гірничому училищі). Червоною стрічкою наукових пошуків проходить життя і діяльність відомого дослідника флори та ботанічної географії України І.Я. Акінфієва. Взагалі розмах інтересів ученого охоплює питання агрокультури Катеринославщини, історію культурно-освітніх установ нашого регіону, життя і діяльність видатних науковців, пов'язаних із Подніпров'ям. У нагоді стають фізика і педагогіка. З під пера Варфоломія Степановича виходять роботи, присвячені історії розвитку ракетної техніки в Дніпропетровську й історії розвитку класичних університетів, з їхньою проєкцією на історію України. Діяльність наукових товариств, особливо у краєзнавчому контексті, має величезне значення для усвідомлення тих процесів, що відбувалися на перетині практичної та дослідницької діяльності в умовах конкретного регіону. Вона якомога краще розкриває зв’язки, мотиви, унікальні місцеві обставини, віддзеркалює глобальні події. Все це ми знаходимо у працях професора В.С. Савчука, присвячених висвітленню діяльності товариств природознавчого, математичного та технічного спрямування, культурно-освітній діяльності товариств природознавців, науково-практичним питанням сільського господарства в діяльності природознавчих товариств Півдня України та Бессарабії та багато іншого. Свого роду квінтесенцією майже десятирічної праці стала монографія, присвячена проблематиці природничих товариств в Україні другої половини ХІХ – початку ХХ століть.

Такі книжки як «Нариси з історії фізичних досліджень на Дніпропетровщині (1917–1945)», «Іван Якович Акінфієв. 1851–1919», «Секретний» підрозділ галузі», «Класичний університет: еволюція, сучасний стан, перспективи», «Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара: від перших споруд до сучасного університетського містечка», «Ректори Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (1918–2018)» стали беззаперечним досягненням вітчизняної історії науки і повернули суспільству забуті події та імена діячів науки й освіти Подніпрянського регіону.

Вражають більше ніж пів тисячі публікацій десяток захищених під керівництвом професора Савчука В.С. кандидатських і декілька докторських дисертацій. Проте за офіційною статистикою не завжди видно авторську глибину, особистість дослідника. А саме цим питанням найбільше опікується Варфоломій Степанович, коли проводить свої розвідки, присвячені як видатним науковцям, так і, здавалося б, непомітним діячам науки та практики нашого краю. У сферу його інтересів входять фізики та математики, інженери, ветеринарні лікарі та лікарі медицини антропоіатричної, агрономи й геологи, громадські діячі та публіцисти. Серед знакових постатей Подніпров’я, до яких звертається в своїх дослідженнях В.С. Савчук, – В.О. Біднов, В.С. Будник, В.І. Данилов, М.Я. Дахнов, В.Е. Дзержинський, Г.Є. Євреїнов, О.Л. Караваєв, В.М. Ковтуненко, О.С. Компанієць Г.В. Курдюмов, В.В. Курилов, І.Ю. Огієвецький, Ф.Олексієнко, А.Е. Малиновський, М.І. Лебедєв, Л.В. Писаржевський, П.Г. Рубін, В.В. Таланов, Ф.В. Тарановський, В.М. Фідровський, Л.М. Фортунато, С.Б. Шарбе, Д.І. Яворницький, М.К. Янгель та інші. В центрі уваги – особистість, найскладніший ланцюг причинно-наслідкових зв’язків, живі обличчя, турботи, радощі та сподівання реальних живих людей, які насичували Подніпров'я життєдайною силою власної завзятості, вірності служіння народу, нації, вірою у кращу долю рідної землі. Власне до них потрібно віднести й самого Варфоломія Степановича Савчука.