Ігор Пуппо: долею – журналіст, а душею – поет

Пуппо Ігор Петрович

Україна, Дніпропетровська область

  • 9 січня 1931 – 27 квітня 2010 |
  • Місце народження: м. Єнакієво Донецької області |
  • Поет, прозаїк, перекладач, журналіст, лауреат премії ім. Г.І. Петровського, ім. Христо Ботєва (Болгарія)

Поет-ідеаліст, романтик-журналіст, не бажаючи того, прагнув «підірвати» атмосферу брежнєвського застою.

Романтик і мандрівник Ігор Пуппо запам’ятався Дніпропетровщині проникливими віршами, гострими фейлетонами, публіцистичними статтями про Олеся Гончара, про непрості долі земляків – поетів, фронтовиків. Він часто публікувався на сторінках республіканських і місцевих видань, на його вірші написано багато пісень. Він щедро ділився своїм поетичним талантом із молодими поетами-початківцями. Ігор Петрович був ідеалістом, із невгамовною фантазією і бунтарським духом. Поет, можливо, не бажаючи того, намагався «підірвати» атмосферу брежнєвського застою.

Ігор Петрович Пуппо народився 9 січня 1931 р. у м. Єнакієвому на Донбасі в сім’ї педагогів. 1933 року сім'я переїхала до Дніпропетровська. У період німецької окупації ховався із сім'єю від розстрілу в селах поблизу П'ятихаток.

Після війни закінчив школу робітничої молоді. 1954 року закінчив історико-філологічний факультет ДДУ, працював кореспондентом ТАРС у Казахстані. Ігор Пуппо від початку і до кінця був учасником наукової еколого-дослідної експедиції «Арал-88» у республіках Середньої Азії, з проблематики подолання меліоративноїта бавовняної катастрофи в середньоазіатському регіоні та питань відновлення Аральського моря.

Після повернення з Казахстану в 1956 році Ігор Пуппо розпочав роботу в дніпропетровській газеті «Молодий ленінець», після – завідувачем відділу в газеті «Прапор юності», з 1972 року – у відновленій газеті «Дніпро вечірній» (з наступного року стала російськомовною з назвою «Днепр вечерний»); до 1995 року – беззмінний завідувач відділу літератури та мистецтва цієї газети, з 1995 по 2001 роки – оглядач газети «Наше місто».

Помер 27 квітня 2010 р., похований у м. Дніпрі на Сурсько-Литовському цвинтарі. На могилі поета встановлений памятник у вигляді розкритої книги:

…Не просохли чернила, и так далека ещё старость,
Оборвалась струна, только песня на память осталась…

«…Немає творчості без самокатування…»

И вздрогнет вдруг перо в руке слегка,
И выплеснется первая строка,
И каждый нерв – как сгусток осязанья,
Сквозь сомкнутые веки – лунный свет…
…Нет творчества без самоистязанья,
Как без зачатия – рожденья нет.

Ігор Пуппо

За свідченнями колег, Ігор Пуппо віддав журналістиці більше ніж 45 років життя. Він був не тільки талановитим журналістом, але і яскравим самобутнім поетом. Пуппо – автор тринадцяти книжок, йому була підвладна будь-яка тематика поезій, чи то любовна лірика, чи міський «романс», чи громадянська поезія.

Перша публікація – вірш «Новогоднее» – надрукована 1 січня 1946 року в багатотиражці «Октябрьский гудок» Ворошиловградського паровозобудівного заводу. Друкуватися постійно почав ще в студентські роки, перша його книжка поезій «Степь золотая» побачила світ 1957 р. У 1963 р. Пуппо вступив до Спілки письменників.

Видав ряд поетичних збірок і книг оповідань: «Степь золотая» (1957), «Баррикадная улица» (1961), «Третий тайм» (1965), «Командировка» (1969), «Память» (1974), «Постижение» (1981), «Во имя чего я живу» (1983), «Звёзды на рейде» (1986), «Ступня на лопатках»  (1990), «Первые цветы в мае» (1995), «Эрстэ блюмэн ин мэй» (1995), «Я гляжу со своей колокольни» (1998), «Мы живые над Днепром и над веками» (2006), «Пять поэм о великой войне» (2006).

Також друкувався у журналах «Новий світ», «Юність», «Ранок», «Зміна», «Радянський Воїн», в газетах «Комсомольська правда», «Праця», «Радянська культура». На вірші І. Пуппо написано пісні. Він  лауреат комсомольської премії ім. Г. Петровського.

Брав участь у публікаціях колективних збірок: «Поступи как друг» (1962), «Краю мій робітничий» (1972), «Мой комсомол» (1975), «До голубых уральских гор» (1975), «Юність моя комсомольська» (1978), «Вітчизни світле ім`я» (1984), «Как искры общего огня» (1986), «В горах Афганистана» (1988); «Рабочая песня» (1989); «Судьба – журналист, (1999); «Антологія поезії Придніпров`я» (1999); його вірші увійшли до антології «Русские советские поэты Украины» (1987); він – упорядник збірки творів своїх вихованців – юних прозаїків і поетів Дніпра «Чисті їх юні серця» (2001). За своє творче життя Ігор Пуппо видав тринадцять книг. Остання з них, «Мы живые над Днепром и над веками», увібрала найкраще з написаного ним про Другу світову війну.

Ігор Пуппо  Ігор Пуппо «Мы живые над Днепром и над веками»  Поетичні збірки І. Пуппо. Фото: https://dv-gazeta.info/wp-content/uploads/2020/04/puppo-666.jpg

Творчим кредо Ігоря Пуппо завжди залишалася тема вітчизняної історії та людей праці, братерства народів і наступність поколінь. Багато творів були присвячені буремним сторінкам історії, війні, вболіванню за долю країни в період перебудови, постперебудови, перших років незалежності. Як епітафія звучать рядки з поеми:

Без малой искры не разжечь огня.
Страх не познав, не сможешь стать бесстрашным.
А кто пренебрегает днем вчерашним,
Тот недостоин завтрашнего дня!

Пік його поетичної творчости припав на «брєжнєвські застойні» часи. Коло інтересів Ігоря Пуппо: тема мужності людини у війні (поема «Залп веку // памяти А.И. Маринеско», «Третий тайм», «Танго смерти», «Каштановые волосы», «Уходили нашы…», «Памяті Фр. Шиллера, який вмер за 140 років до Великої перемоги»,) спогади окупації Дніпропетровщини (повість «Первые цветы в мае», поема «Эрика», «Их бин грикке», «Памяті моего брата», поема «Улицы моей боли», «Поклон генералу В.К. Баранову»).

Своїми враження від наукової еколого-дослідницької експедиції «Арал-88» у республіках Середньої Азії поет поділився в цілому циклі віршів, описуючи катастрофу Аральського моря:

Как горькая накипь на совести нашей встаёт
Кладбище в Муйнаке – в песках похороненный флот,
И дети детей не простят нам во веки веков
Убитых морей. И ползущих по дну пауков!..

Ігор ПуппоБагато віршів і новел – це враження від поїздок по країнах Європи (поетичний цикл «Моя Греция», «Египетськие ночи»), Середземноморських країнах (повість «Старик с улицы Марса», «Говорят пирамиды», «Домой»), мандри по Карелії, Балканах і Середньої Азії. Його хвилює епоха перебудови та перші роки незалежності («Не обижайте родину свою», «Нищета», «Доускорялись», памфлет «Страна без героев», поема «Как перед Господом Богом…», сатирична поема «Время – назад», «Я гляжу со своей колокольни»).

Народившись на Донбасі, він більшу частину життя провів у Дніпрі, якому присвятив багато віршів і пісень («Слово про рідне місто», «Ти – любов і коліска, ти – мрії мої», «Живи, моє місто» та інші). У них знаходили відображення минуле і теперішнє міста, його трагічні та світлі періоди.

Пуппо називали «комсомольським» поетом, як колись Михайла Свєтлова й Олександра Безименського. З нетерпінням чекали читачі сатиричних віршів поета, фейлетонів у віршах та у прозі. Але Пуппо був і тонким, чуйним ліриком:

Отшелестел багряный листопад.
У кромки года суть его итожим:
Всесильны мы! Лишь одного не можем –
Былое хоть на миг вернуть назад.
Чтоб друзами соцветий вспыхнул сад,
И над жасмином звон пчелиный ожил,
И вот бредешь ты с той, что всех дороже,
В метели лепестковой наугад.
О повторись, как песнь, в душе звуча,
Прикосновенье легкое плеча, –
К чему слова там, где бессильно слово…
Два вешних сердца, бьющиеся в такт!..
…Придет весна – всё повторится снова.
Всё повторится снова, но – не так.

ВЕРБОВА ВІТЬ

Тарасе, здрастуй!..
Лагідний, лапастий
Замріяно останній пада сніг...
На чистий сніг
дозволь тобі покласти
Вербову віту котиків до ніг.
Нехай ясніють кетяги вербові,
Весняно випромінюють зорю –
Я з Кобзарем на українській мові –
Поет російський – нині говорю.

Зірка, що запалила інші зірки

Постегаю Пегаса: вперед, старина!
За спиной – сто дорог,
сто утрат, сто могил –
И себя не берег, и добра не копил.

Поєднуючи роботу в газеті, творчість і відрядження країнами Європи та республіками СРСР, Ігор Пуппо також був багаторічним керівником Літературної студії палацу культури студентів і палацу культури заводу ім. К. Лібкнехта.

У Дніпропетровську тоді було четверо авторів, які протягом багатьох років навчали молодь і яких по-справжньому любили і поважали. Це – Ігор Пуппо, Віктор Корж, Володимир Крот і Володимир Буряк. Ю. Кокошко, Н. Девятко, Ю. Кириченко, С. Кадура, К. Кропотов, Н. Пономарьов, В. Третяк, К. Тарасов, Н. Мілаш, Н. Усатенко, П. Кашаєв, А. Штипель, В. Корж, С. Заславский, Л. Северцева… далеко не повний перелік імен тих, кому Ігор Пуппо дав «зелене світло» в літературу.

Перший у верхньому ряду зліва І. Пуппо, Дніпро, 1997 рік, далі Павло Кашаєв, Володимир Крот, Ігор Тищенко, Галина Сидлецька, Людмила Щипахіна. Фото: https://www.facebook.com/photo/?fbid=3471842692941224&set=a.3471870849605075

Своєю енергією Ігор Петрович заражав усіх. Він, як магніт, притягував до себе всіх творчих людей своєю неординарністю, свободою думок, артистичною, заворожливою манерою читати вірші, часом категоричністю висловлювань, своїм талантом нарешті і променистим, доброзичливим поглядом.

Багато років він плідно працював з композиторами І. Тищенком, І. Калишенком, В. Ярцевим, Г. Кутеповим, результатом стали численні пісні, навіть гімни для вишів міста.

 

Світлана Сухіна
Бібліографія:

Пуппо И. П. Степь золотая.– Днепропетровск: Обл. изд-во, 1957.– 39 с.
Пуппо И. П. Баррикадная улица: Стихи.– Днепропетровск: Кн. изд-во, 1961.– 65 с.
Пуппо И. П. Третий тайм.– Днепропетровск: Промінь, 1965.– 65 с.
Пуппо И. П. Командировка: Стихи.– Днепропетровск: Промінь, 1969.– 80 с.
Пуппо И. П. Память: Стихи.– Днепропетровск: Промінь, 1974.– 64 с.
Пуппо И.П. Постижение: Стихи.– Днепропетровск: Промінь, 1981.– 94 с.
Пуппо И.П. Во имя чего я живу: Стихотворения.– К.: Дніпро, 1983.– 158 с.
Пуппо И.П. Звёзды на рейде: Рассказы.– Днепропетровск: Промінь, 1986.– 108 с.
Пуппо И.П. Ступня на лопатках: Фельетоны, стихотворения, поэмы.– Днепропетровск: Проминь, 1990.– 64 с.
Пуппо И.П. Первые цветы в мае: Стихи.– Днепропетровск: 1995.– 67с.
Пуппо И.П. Эрстэ блюмэн ин мэй: невыдуманные истории / И. Пуппо.– Дніпропетровськ: ИМА-Пресс, 1995.– 112 с.
Пуппо И.П. Я гляжу со своей колокольни: Злые стихи и поэмы.– Днепропетровск: Южная Пальмира, 1998.– 106 с.
Пуппо И.П. Мы живые над Днепром и над веками: Поэмы.- Дніпропетровськ: ИМА-пресс, 2006.- 88 с.
***
Бушель А. У мене є друг (І. Пуппо) // Слово про літературу та письменників Придніпров’я. Нариси та есеї / Упоряд. Л. Степовичка.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– С. 334–336.
Фролова К. Поетичне слово над Дніпром // З любові і муки...: Розповіді про літературу і письменників / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994.– С. 295–327.
Створено: 28.03.2022
Редакція від 01.04.2022