Тетяна Сулима-Бичихіна: колоритна письменниця Катеринославщини

Сулима-Бичихіна Тетяна Степанівна

Україна, Дніпропетровська область

  • жовтень 1863 – 1931 |
  • Місце народження: с. Новопавлівка, Павлоградський повіт (нині Межівський район, Дніпропетровська обл.) |
  • Письменниця, драматургиня, актриса, громадська діячка

Тетяна Сулима-Бичихіна – оригінальне літературне обличчя нашого краю, драматургиня, акторка, громадська діячка, активістка Січеславської «Просвіти».

Життєвість художнього малюнка

Нарис «Катеринославські публіцистки» дає мистецько-фотографічний зразок народної розмови; знаходимо в ньому силу чудових лівобережних слів, таких вдатних та виразних, знаходимо такий натуральний гумор, що іскриться у всіх тих прислів'ях, у всіх тих народних висловах, до ладу та до прикладу...

Олена Пчілка

Плодюча літературна нива Придніпров’я в усі часи була щедра на незрівнянні таланти. Справжньою знахідкою для знавців літературного спадку Катеринославщини стало ім’я Тетяни Степанівни Сулими-Бичихіної. Народилася майбутня письменниця в жовтні 1863 р. у селі Новопавлівка Павлоградського повіту Катеринославської губернії в заможній селянській родині. Відомостей про батьків не знайдено, лишень є дані, що її матір Марія Степанівна працювала вчителькою  у Катеринославському залізничному училищі. Блискуче скінчивши сільську школу, дівчина багато займалася самоосвітою. Після навчання в одному з пансіонатів Харкова вона стала народною вчителькою та залюбки викладала в недільній школі. Жінка вважала, що змінити державу може лише молодь, тож приділяла її вихованню багато часу.

Кожну вільну хвилинку Тетяна читала захопливі романи, твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Григорія Квітки-Основ’яненка, Миколи Гоголя, Івана Нечуя-Левицького. Саме професійні майстри слова надихнули дівчину й саму спробувати себе в літературі. Спершу вона пробує свої сили в поезії, яка бере початок у пісні, у ритмі праці та звуках природи, на просторах рідного краю. Пишучи вірші, Тетяна ніби налагоджувала струни багатозвучної ліри, і та звучала чарівними мелодіями. В цих звуках народжувалася поезія, сповнена краси та життєствердної сили. Її поезія викликала зацікавленість в українського поета Якова Щоголева. Прочитавши оповідання, поет у листі до авторки оцінив її письменницький хист, водночас висловив деякі посутні зауваження, зокрема порадив писати українською мовою. Хоч то був час, коли офіційно заборонялося друкувати художні твори українською мовою, Тетяна Сулима прислухалася до його порад і далі почала писати лише українською. Поет також узяв діяльну участь у перших публікаціях її творів. Це знайомство мало великий вплив на формування світогляду Тетяни, на становлення її як письменниці. Поет навчав дівчину, посилаючись на підручники, розтлумачував закони й правила віршування, критикував надіслані на його суд спроби пера. 

У становленні письменницького таланту, формуванні естетичних поглядів і демократичного кругозору дівчини відіграли роль прогресивна діячка народної освіти Христя Алчевська та історик Олександра Єфименко. Бунтарський дух і європейські погляди Христі імпонували Тетяні, вона підтримувала заклики жінки щодо самоосвіти й організації навчання жінок у народних школах. Гостинна оселя подружжя Єфименків стала місцем, де збирались та обговорювали важливі наукові проблеми й питання громадського життя численні представники харківської інтелігенції. Молода письменниця часто бувала на таких зустрічах, де попри заборону, обговорювали українські книжки, піднімали гострі питання з історії України. Відвідувала Тетяна й лекції Олександри Яківни про життя і творчість Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Григорія Сковороди.

Початок письменницької діяльності Тетяни Сулими припадає на 1884 рік, вона друкується в харківській газеті «Южный край», у Катеринославській газеті «Степь», у першому українському часописі «Рідний край» та «Дніпрові хвилі». Головним джерелом її творчості було її життя, в якому вона знаходила героїв, теми й сюжети, виділяла щось суттєве, особливе та перетворювала буденний факт на яскравий образ. Вона придивлялася до життя односельців, нотувала все, що лунало з народних уст, часом майже «фотографувала» своїх героїв у тому середовищі, з якого ті походили, й відтворювала побачене засобами живого слова. Наприклад, в оповіданні «Минулого літа», письменниця правдиво відтворила свої враження від села на Катеринославщини в період посухи 1885 р. з її згубними наслідками для селян південноукраїнських степів: пожежами, неврожаєм та загибеллю худоби, що потягло за собою велику смертність людей.

У період з 1908 до 1914 року письменниця повністю віддається літературній роботі. У своїх творах вона документально змальовувала українське Катеринославське село з його класовим розшаруванням, злиднями, забобонами та, передусім, культурною відсталістю, темнотою і безпомічністю. Портретні, психологічні та мовні характеристики персонажів її творів зображають неповторну творчу манеру авторки, тому їх не можна сплутати ні з якими іншими. Кожен із героїв має свою вдачу, звички, характер, душу; кожен несе в собі певну ідею. Надруковані у різних українських періодичних виданнях оповідання Тетяни Сулими були видані Українською видавничою спілкою в Києві окремим збірником «Народні оповідання» у 1911 році. Книжка одержала схвальну оцінку критики за «живі малюнки справдішнього життя», глибоко схований «народний гумор», за «просту, зрозумілу для народу мову оповідань». Цікаво, що оформлення обкладинки виконав відомий художник Василь Кричевський. 

Від смішного до великого

Я знаходжу, що «Дячиха» – видатне явище для молодого таланту. Самий сюжет обрано дуже щасливо: автор п’єси захопив нові обставини, а народний колорит так і пашить яскравими фарбами і реальною правдою.

Данило Мордовець

Інтерес до культурних традицій та фольклору простежується у Тетяни Сулими з ранніх років. Саме у селі зберігалася оригінальна мова, не втрачався зв'язок із давньою фольклорно-естетичною традицією. Тому воно й живило українське письменство, створювало підґрунтя для творів. Фольклор та  етнографія були рідною стихією дівчини. Вона черпала мовні багатства з незасміченого джерела та вірно відтворювала стиль народної мови, його першооснову. Письменниця широко використовувала фольклорні джерела як живий матеріал для своїх творів. Саме знання побуту українців допомагали їй колоритніше та вірогідніше описувати життя селян Катеринославщини кінця ХІХ – початку ХХ, зрозуміти їх світогляд, естетичні смаки та етичні норми. Тема селянського життя була домінуюча у творчості нашої землячки, саме в таких творах найповніше виявляється її талант оповідачки. Наприклад, події оповідання «Розповідь дідуся в ніч проти Різдва» розгортаються на тлі Різдвяного свята з його обрядами, веселощами та іграми. А п’єсу «На менинах» критики одностайно назвали чудовим зразком народної мудрості. Мова головних персонажів соковита, повна влучних афоризмів, жартівливих приказок і прислів'їв, комічних порівнянь: «Пусти свиню за стіл, то вона й лапи на стіл», «Краще пташці на сухій гілці, ніж у золотій клітці». 

Велику увагу у своїй творчості авторка приділяє одному з найдавніших жанрів фольклору – замовлянню. Як відомо, за всіх часів за допомогою заклинань та могутньої сили слова людина намагалася вплинути на людину, силою вимовленого слова вона пробувала викликали дощ, розбудити кохання, позбавитися біди, застосувати замовляння для порятунку, або ж, навпаки – для завдавання шкоди. Цікаву сторінку в описи замовлянь вписала Тетяна Сулима в оповіданні «Баба Хролиха», важливо те, що вони збережені в автентичному варіанті, тож можуть становити інтерес для науковців.

В оповіданні «Катеринославські публіцистки» письменниця вдало вживає народнорозмовні форми («отамечки», «отутечки», «присоглашала», «теперечки»), які вільно вплітаються в барвисту тканину побутового спілкування, стають його окрасою, наближуючи оповідь до спонтанного побутового мовлення. Письменниця дбайливо зберігає лексику Катеринославщини: «гіндики», «ходю», «ненавидю», «ондечки», «просю», «линтварі», а також місцеві фразеологізми: «Так і вкрила мене, мов мокрим рядном», «чув десь стон сірої кобили й нам плете!», «буде пам'ятати до нових віників» та інші.

В цьому оповіданні Тетяна Сулима яскраво демонструє схильність до гумору – особливо це помітно в діалогах героїнь і в описах побутових ситуацій. Це своєрідна розмова кількох персонажів – Гапки, Параски та ще однієї жінки, які виїхали на ярмарок до міста і «правлять теревені» про різні події. Комізм «Катеринославських публіцисток» побудований на обговоренні жінками музею, побаченого у місті. Цікаво й дотепно одна з селянок намагається пояснити іншим жінкам, що таке музей, описати його директора пана Яворницького: «/…/ у Мазеї /…/ чого тільки там нема!.. І гроші лежать /…/ у скриньках позамикані. Є там, кажуть, такий пан в окулярах, він там завжди, день і ніч стереже, і ото показує усім, хто приходе подивитись /…/ отой пан – великий митець клади шукати. Скілько вже він їх порозшукував, так і краю нема! Ото ж і кістки з мертвяків він туди поназносив /…/ Щоліта, кажуть, копає /…/ Бог його зна, чи він, отой пан, що в мазеї, з книжок вичита, чи так що зна, що він вгада, де той клад шукати і як копати?». Однак, за описом кумедних ситуацій, ми відчуваємо біль Тетяни Сулими за відсутність культури та освіти в селянському середовищі.

У березні 1888 р. Тетяна Сулима закінчила сатиричну комедію на чотири дії «Дячиха», яку присвятила Олександрі Віриній – актрисі, що грала в трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Панаса Саксаганського. У ній зображено життя й побут сільського українського попівства, показано служителів церкви з усіма сімейними взаєминами, звичаями, чварами, а також ставленням до навколишнього світу. Ця п’єса стала яскравим прикладом реалістичної соціально-побутової драми. Вона написана з пильною увагою до так званих щоденних дрібниць. Жанрова специфіка комедії полягає в тому, що зображений повсякденний плин життя родини представників духовенства розгортається в найрізноманітніших побутових виявах, які окреслюються в гумористичному плані. Схильність до відтворення комічних недоречностей письменниця вважала однією з рис характеру українців, органічним елементом національної психіки, багатої на жарти, смішки, гостре слівце. Комедія прикметна виведенням нешаблонного жіночого образу, незвичайного навіть і в контексті всієї тогочасної української драматургії: Дячиха наділена непоступливим, навіть жорстким, а разом з тим лукавим і підступним характером, від якого потерпає і її чоловік, сільський дяк, і син, і все оточення.

Проте через цензурні умови п'єсі не судилося побачити світ протягом двох десятиліть. Тільки 28 лютого 1907 році «Дячиху» вперше поставила на сцені в Катеринославі трупа українського драматурга Онисима Суслова за участю самої авторки, яка зіграла головну роль. Вистава мала величезний успіх у місцевої публіки. Критика високо оцінила як саму комедію, так і театральну постановку. У 1908 році за сприяння Дмитра Яворницького в Києві п’єса виходить окремою книжечкою з передмовою публіциста Юрія Тищенка, який добре знав родину письменниці та її творчі здобутки. Після цього «Дячиху» ставили в Києві, Катеринославі, Харкові, Полтаві, Бердянську та в інших містах. Ця вистава мала велику культурно-просвітницьку вагу та навіть лікувальний ефект. Недарма її з добродійною метою ставили у лікарнях, бо сміх, як відомо, добре лікує. Відомо, що театральний гурток українських емігрантів поставив п’єсу у далекому Нью-Йорку. 

На сторожі національних традицій та духовності

Хотілось думати, що всюди, всюди згадають брати-українці, навіть у далеких убогих куточках, того, хто для нас жив і душу положив.

Тетяна Сулима

Початок XX ст. відзначився сприятливими умовами для розвитку української культури, зокрема українського театру. Культурно-освітнє життя в Катеринославі набирало обертів, зокрема різноманітним було театральне життя. Місцева інтелігенція створила літературно-артистичне товариство «Просвіта», яке складалося із драматичної, літературної, вокально-музичної та бібліотечної секцій. Тетяна Сулима тривалий час була активною діячкою місцевого осередку «Просвіти», її почесним членом і головою театральної секції. Жінка ставила перед собою завдання своєю творчістю та рішучими діями сприяти просвіті українського народу, плекати його рідну мову. Свою діяльність вона спрямовувала на влаштування літературно-музичних вечорів, драматичних вистав, дитячих ранків тощо. 

Активним помічником письменниці був її чоловік – Сергій Бичихін, катеринославський юрист, громадський діяч, член ради товариства «Просвіта», дійсний член Катеринославської вченої архівної комісії. За безпосереднього керівництва Тетяни Степанівни в Катеринославі в 1914 році було відкрито дешеву їдальню для нужденних родичів військових і запасних чинів, яка відкрилася 6 вересня 1914 на Мандриківці. Згодом разом з іншими активістками вона ввійшла до комітету, який відав справами цієї їдальні. 

Театр відіграє важливу роль у культурно-національному відродженні країни, тож любительські гуртки почали з’являтися серед представників різних верств суспільства. Аматорський театр знайшов у робітничому середовищі плідний ґрунт для свого розвитку. У клубі заводу імені Петровського Тетяна Степанівна брала активну участь в організації самодіяльних вистав. Вона зустрічалася з робітниками, знайомила їх з кращими зразками української драматургії, намагалася збільшувати інтерес людей до історії літератури та мистецтва, а тим самим підвищити їхні духовні та людські якості. 

Як письменниця-просвітниця вона покладала великі надії на своїх героїв, які могли б стати взірцями для наслідування, у своїх оповіданнях вона застерігає недосвідчених селян від ошуканства, звертає увагу на їхню забобонність. Це, зокрема, має місце в оповіданнях «Баба Хролиха», «Як баба Оришка замерала, а люде спроста їй вірили», «Хавромантій», «Трудовиця Горпина».

Поза комічною оболонкою творів авторка порушує проблему змізерніння людської душі, зумовленого постійною залежністю від матеріального. З монологів її героїв читач дізнається про коло їхніх нагальних потреб і турбот. У своїх творах письменниця зуміла показати різноманіття образів, наділених цікавими долями й характерами. Тетяна Степанівна зображує тип нової жінки: із внутрішнім потягом до незалежності, з намаганням протистояти патріархальним законам, із тяжінням до особистої свободи. Наприклад, трагедія Катерини з п’єси «На менинах» зумовлена силуваним шлюбом із багатим нелюбом. Але дівчина не бажає терпіти приниження та знущання чоловіка і своїм рішучим вчинком – розривом із ним, демонструє інший рівень свідомості. Письменниця показує відкидання патріархальності в сім’ї, духовні сили жінки та її здатність до боротьби з обставинами. Тему виховання молоді авторка висвітлює в оповіданні «Павлик» – тут на прикладі однієї сім’ї вона спробувала дослідити певну модель виховання: надмірна опіка, материнські пестощі зіпсували молодого, гарного хлопця. Цю актуальну тему вона продовжує розвивати у невеликому оповіданні «На селі».

Тетяна Сулима у своєму прагненні відтворити тогочасну дійсність, у своїй боротьбі з вадами суспільного життя та загальнолюдськими вадами, у боротьбі з усім потворним, неприйнятним для її природи та життєвих ідеалів постійно шукала різноманітних засобів. Художня спадщина письменниці, яка зробила великий внесок у скарбницю української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст. заслужила належне поцінування, в першу чергу, серед земляків. Творчість Тетяни Сулими донині залишається в центрі зацікавлень літературознавців, мовознавців, мистецтвознавців, краєзнавців Анатолія Поповського, Миколи Чабана, Наталії Василенко. В Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України захищена кандидатська дисертація Ірини Брижіцької «Творчість Марусі Вольвачівни, Марії Проскурівни та Тетяни Сулими в контексті української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття». На жаль, не всі твори письменниці витримали випробування часом. Відкриті ж заново, заново прочитані, вони поглиблюють наші знання про життя наших земляків кінця ХІХ – початку ХХ ст., надаючи йому належної повноти та колоритності. 

Створено: 04.11.2020
Редакція від 04.11.2020
Оксана Шевченко
Бібліографія:

Брижіцька І.П. Фольклорні мотиви у творчості Марусі Вольвачівни, Марії Проскурівни та Тетяни Сулими // Антропологія літератури: комунікація, мова, тілесність. – Вип. 25. – Тернопіль, 2008. – С. 218–222.
Сулима-Бичихина Т.С. // Чабан М. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905–1921): Наукове видання. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 430–433.
***
Брижіцька І.П. Забутий співець Катеринославщини // Дивослово. – 2008. – № 10. – С. 57–61.
Тетяна Степановна Сулима // Патріот Придніпров'я. – 2008. – № 9 (9.10). – С. 4.