Тетяна Охріменко: чудова мить на полотні

Охріменко Тетяна Миколаївна

Україна, Дніпропетровська область

  • 24 грудня 1985 |
  • Місце народження: м. Дніпро |
  • Художник-живописець, викладач, член Національної спілки художників України.

Мисткиня працює у жанрі станкового живопису: портрету, пейзажу, натюрморту та сюжетної картини, а також займається викладанням живопису.

Удача любить сильних, а успіх – працьовитих

Якими фарбами розмалюєш своє життя, таким воно і буде.

Тетяна Охріменко

Тетяна Охріменко народилася 1985 року у місті Дніпро. Майбутня художниця росла у селі Мурав’ї Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Саме тут жила рідня батька – Миколи Макоєда. Близькі знайомили  дівчину з народними традиціями та святами, формували її смаки та прагнення, виховували допитливість і спостережливість. З дитинства дівчину оточували мальовничо-барвисті краєвиди, які формували її світогляд, дарували вміння бачити красу природи. Маленьке село, незабутні пейзажі на погорбованому рельєфі Новгород-Сіверщини залишили в її душі та долі виразний слід. Енергетика Сіверщині й спонукала маленьку дівчинку до праці з олівцем і пензлем. І коли однолітки найбільше часу віддавали пустощам і розвагам, Тетянка сідала в тихому закутку зеленої дідівської садиби і малювала. Її мама стала першою рідною людиною, яка вгледіла в дитині здібності до малярства. Помітивши обдарування своєї доньки, мати віддала її до художньої школи, де дівчинка навчалася три роки. 2001 року Тетяна вступила до Дніпропетровського театрально-художнього коледжу на спеціальність «живопис» і професійні кроки початківця робила під орудою відомого живописця, заслуженого діяча мистецтв України та чудового педагога Леоніда Антонюка. Саме він  перший дав своїй учениці ази розуміння та любові до живопису, можливість відчути виразну пластику його лексики. Її дипломом стала робота «Яблучний спас», яка привернула увагу відвідувачів регіональних вернісажів і виставок. Уже після середнього закладу Тетяна вийшла на життєвий простір справді сформованою творчою особистістю з власним стилем не лише створення робіт, але й, перш за все, баченням того, що відбувається навколо.

Її заповітною мрією завжди була академія живопису. Тож у 2006 році Тетяна Охріменко вступила до Харківської державної академії дизайну та мистецтва, де стала вчитися під керівництвом народного художника України, професора Віктора Ковтуна. Навчання було спрямоване на фундаментальне вивчення академічних аспектів станкового та монументального живопису. Головний акцент викладач робив на поглибленому вивченні пластики людини як основного об’єкта образотворення, розуміння внутрішнього зв’язку об’єкта і середовища та психології образу. Віктор Іванович вчив мислити гостро та пластично виразно у художньому вирішенні тематично-сюжетної картини, володіти живописними якостями умовного живопису, використовувати у творчому арсеналі широкий спектр інструментарію, технік і технологій для виконання авторського проєкту. Саме під впливом цього яскравого педагога та провідного українського живописця склалися фундаментальні творчі пріоритети молодої художниці. Доказ тому – її дипломна робота «Покрова у селі Мурав’ї», де примітною ознакою її індивідуального стилю є своєрідний синтез реалістичних рис і декоративності народного мистецтва. В роботі ясно відчувається незгладимий відбиток вражень дитинства, що минуло в древніх і мальовничих місцях Чернігівщини. 

Мить споглядання – мить насолоди

Для справжнього художника, де життя, там і поезія.

Тетяна Охріменко

Молода художниця досить стрімко досягла того, на що іншим знадобилися б роки. Вона увійшла до Золотого фонду нації «Національні лідери України-2013», одержала перемогу в номінації «Найкращий молодий художник України-2011», дістала регіональну премію Артіс у номінації «Художник року-2013», активне бере участь у міських, всеукраїнських і міжнародних художніх виставках. Працьовитість, внутрішня наповненість враженнями й ідеями, прагнення самовдосконалюватися спонукають її до активного виявлення свого обдарування, про що засвідчує велика кількість творів. Викликає захоплення діапазон художніх зацікавлень мисткині.

Художні твори, як і люди, мають власний характер, неповторну індивідуальність. Але ж автор, зазвичай, розповідає про себе, дозволяє ближче дізнатися про нього як людину, про головні риси вдачі, коло зацікавлень і захоплень. Не випадково, в яких би жанрах не працював творець: пейзажі, натюрморти або тематичні полотна, – всі вони до певної міри автопортрети. Творчі роботи Тетяни Охріменко передають її емоції та настрій, вони задумливо чуттєві та затишні, для них характерна правильна композиційна вибудованість і потяг до фундаментальних основ, до свого генетичного коріння, традицій. У щільному концентрованому просторі композицій виникають сильні внутрішні струми та вібрації, що, своєю чергою, проявляється в складних колористичних рішеннях, у насиченому світло-повітряному середовищі. Про рівень майстерності побудови композиції свідчить те, що простір картин ніколи не буває перевантаженим і зберігає баланс між ретельним проробленням деталей і враженням стихійної експресії. Вона знає, як у живописі зберегти відчуття природності та живої краси. 

Дуже дорога серцю мисткині серія «Спогади дитинства. Мурав’ї». Стан духовного переживання, такий властивий творчому баченню художниці, з особливою переконливістю відбитий у циклі пейзажів із відомими в Україні храмами та монастирями, тими істинно святими місцями, які протягом століть бережуть божественну ауру. Прозора ніжність тонального рішення колориту творів «Фороська церква», «Березень у Седневі», «Катерининська церква. Чернігівський вал», їхня композиційна панорамність, наповнена світлом і повітрям, надають зображенням якоїсь ефемерної легкості примарних видінь. Коли дивишся на ці архітектурні пам'ятники, мимоволі людина згадує, що для неї святе і значуще в цьому житті. Наприклад, художниця майстерно показала неповторність, красу і велич родової козацької церкви у в Седневі на Чернігівщині. Храм Святого Георгія – це старовинна дерев’яна церква початку ХVIII століття, яку козаки зробили без єдиного цвяха. Картина викликає почуття захисту, але водночас і самотності. У центрі на полотні зображена церква, яка вражає витонченістю і водночас – простотою. М’які пластичні верхи барокового стилю додають їй якоїсь особливої урочистості. Навколо церкви немає ніякої міської суєти. Вона оточена з усіх боків лише природою, тишею і повною гармонією. Пані Тетяна, малюючи свою картину, бажала передати теплоту пори року і яскравість того дня. Вона підбирала яскраві фарби для всього, що тільки є на картині. Блакитно-біле небо, сонячний храм випромінюють зичливість того дня. Картина надихає і викликає захоплення.

Її сільські краєвиди приваблюють якоюсь дивною милозвучністю й особливим духовним наповненням, що дає можливість говорити про очевидний поетичний дар художниці. Тиша і спокій переломилися у її ностальгійних спогадах і знайшли відбиток у характері  композиційного та колористичного вирішення пейзажних образів: у повільному ритмі горизонталей простору Десни на картинах «Човни», «Осінній спокій» «Лелека прилетів», вертикалей сільських будівель і стовбурів дерев на полотнах «Жовтень. Батьківське подвір’я», «Багряний вечір», у м’якості колірних поєднань, побудованих переважно на розтяжках зближених тонів у роботах «Коні. Задощило», «Хліба достигли». Пейзажі пані Тетяни – це набагато більше ніж маленький шматочок великого світу, вміло відтворений людиною. Вони налаштовують на певний настрій, дарують відчуття прекрасного, спонукають насолоджуватися життям кожен день і самому відшукувати щоденні дива посеред сірої буденності. Ця талановита художниця дуже любить рідну природу, прагне у своїх роботах донести чистоту та красу українського пейзажу. Дивлячись на картини, одразу сповнюєшся кришталево чистим повітрям і мрієш опинитися у такому казковому місці. Хочеться зануритися в цей дихаючий природною рівновагою світ, щоб віднайти свій зв’язок із самим собою.

На написання картин художницю надихає рідне місто, його незабутні краєвиди та величні храми як виразники історії нашого краю, від яких віє величчю та спокоєм. Пані Тетяна  прагне донести до корінних жителів Дніпра та його відвідувачів ландшафтну неперевершеність і красу міста, а також приємні та теплі почуття, аби назавжди зберегти неповторні моменти життя і поділитися ними з оточенням. На полотнах постають краєвиди міста і його околиць, храми та собори, які, у поєднанні зі зображенням навколишньої природи, надають картинам цілісності та довершеності. На картинах – яскрава палітра кольорів, від чого з полотен віє теплотою, незалежно від того зима чи весна відображена. У її картинах живе світло, яке торкається найпотаємніших струн душі людини. У міських краєвидах володарює натура, яка вибудовує свою особливу пластичну лексику. Саме вона визначає образ Дніпра як міста, що розкинулося на берегах найбільшої ріки України, та диктує композиційне рішення відповідне до такого сприйняття.

Погляд живописця або ковзає водяною гладдю, яка займає більшу частину полотна та спрямовує погляд у глибину річкових далей, або розгортає панораму міста з висоти пташиного лету, що дає можливість відчути урбаністичний характер міської архітектури, або різко підіймає горизонт, аби підкреслити велич рукотворної краси дніпровських мостів. При спогляданні на картини зникає відчуття того, що храми намальовані, бо на полотнах вони мають вигляд, ніби реальні. Знайомі багатьом краєвиди міста, написані пані Тетяною, пробуджують позитивні емоції та зупиняють плинність буття. Вони допомагають поринути кожному у свої потаємні спогади – дитинство, дружні бесіди, романтичні зустрічі. 

Окрім краєвиду та інтер’єру художниця багато працює над натюрмортом. Тут її пензель по-особливому сміливо ліпить форму корпусним мазком, не лякається розмаїття живописної пластики, дає великий простір творчої фантазії. У своїх творах пані Тетяна прискіпливо добирає предмет до предмета, дрібничку до дрібнички, вибудовуючи естетичну та гармонійну композицію. Художниця вважає натюрморт найбільш вдячною формою освідчення у любові до чуттєвої матеріальної краси світу. Наприклад, у картині «Волошки» ніщо не відволікає глядача від квітів: авторка не створила жодної деталі навколо волошок у банці, за яку глядач міг би зачепитися поглядом. Вся увага звернена на квіти, які божественно прекрасні у своїй простоті та свіжості. Польові квіти вражають ніжністю та пишністю. Всі квіти різної довжини: складається враження, що букет був зібраний поспіхом, без особливої уваги. Але саме в цій недбалості прихований особливий шарм. Немає нав'язливості чи пафосу в букеті – тендітні квіти радують око, не претендую на особливе значення. Волошки стоять у звичайній банці просто неба. Таким квітам не належить підбирати особливі вази – на природі, під  розлогим деревом, вони стали ще яскравішими. Здається, що всі відтінки блакитного та синього зібралися саме у цьому букеті, й іншого такого вже ніколи не зібрати. Елементарний, на перший погляд, сюжет сповнений глибокого емоційного змісту. Художниця майстерно висловила найтонші нюанси своїх переживань.

Вишуканий натюрморт зі зображенням посуду на столі приваблює глядача своєю розкішшю, невимушеною красою, спокоєм домашнього затишку. Композиція полотна, який складається з багатьох предметів, є цілісною та врівноваженою. Букет білих квітів сюжетно і композиційно займає центральне місце на полотні, саме від нього залежить відтворення простору, що вигідно підкреслює і вимальовує кольори букету. Натюрморт ніби наповнений сонячним світлом, квіти ефектні та святкові. Картина уособлює справжній гімн життя і щастя. Розглядаючи полотно, можна зрозуміти навіть не прочитавши підписів, що картину написав життєрадісний і люблячий живописець. На картині зображені не просто квіти як прикраса інтер'єру, а квіти, що уособлюють почуття, букет як мелодія кохання та злагоди.

Окрім цього, Тетяна Охріменко вже протягом 18 років очолює мистецьку школу, де ділиться своїм талантом із маленькими дітьми. Їй дуже приємно передавати досвід, навчати, відкривати талант. Адже, на думку художниці, кожна дитини талановита – тільки треба цей талант розгледіти. Тому не дивно, що її учні стають гідними послідовниками свого вчителя – ось уже близько десятка персональних виставок юних митців радують око поціновувачів прекрасного. «Що може виховати краще, ніж щось красиве? Тільки щось красиве, зроблене власноруч», – без вагань додає пані Тетяна, котра надзвичайно пишається своїми вихованцями. Та зізнається, що вони – її натхнення і мотивація творити більше. Художниця при цьому зазначає, що повністю щаслива, адже обрала ту професію, яка і називається мудрим словом «покликання». Своїм учням вона радить прислухатися до себе та своїх бажань і завжди торувати власний шлях до мрії. Вона впевнена, що успіх – це результати в тій справі, яку любиш. Саме тому найкраща порада, на її думку, – скоріше визначитися із бажаннями та впевнено йти до результату.

Тетяна Охріменко є співорганізатором і головою журі Всеукраїнського конкурсу дитячого малюнка та писанкарства «Пасхальна палітра», автором арт-проєктів «Малюю літаки», «Мій літачок», «Земля колискова», «Мистецький погляд у минуле та прийдешнє. Філософія – очима сучасності» та інші. Роботи мисткині зберігаються в багатьох музеях: у Харківському, Дніпропетровському, Луганському, Запорізькому, Чернігівському, Сумському художніх музеях, Чугуївському художньому музеї ім. І.Ю. Рєпіна, Новгород-Сіверському історико-культурному музеї, Луб'янському та Полтавському художньо-історичних музеях, в українському фонді культури міста Києва, в Музеї українського живопису міста Дніпро та інших. А також в приватних колекціях України, Білорусі, Болгарії, Грузії, Франції, Китаю.

Оксана Шевченко
Бібліографія:

Тверська Л. Світло душі // Образотворче мистецтво. – 2015. – №1. – С. 124.
Домоцький Б. Тетяна Охріменко – художниця з розумними очима // Деснянка вільна. – 2012. – № 49.
Вербицкая Л. Татьяна Охрименко: признанный молодой талант // Банкир. – 2011. – №3. – С. 48.
Створено: 07.06.2022
Редакція від 07.06.2022