Юлія Купіч: писати надихає життя

Купіч Юлія Олександрівна

Україна, Дніпропетровська область

  • 6 липня 1988 |
  • Місце народження: м. Дніпродзержинськ |
  • Поетка, літературознавчиня

Молода поетка Юлія Купіч ділиться роздумами про життя і творчість.

Душевна бесіда за філіжанкою кави з поеткою Юлією Купіч

– Доброго дня, пані Юліє! Розкажіть, будь ласка,  про своє дитинство: де народились, коли почали писати вірші?

– Народилася та виросла у мальовничому індустріальному місті Кам’янському. З дитинства захоплювалася читанням. Аж так, що мама забирала книжки з рук, аби любов до художнього слова не заважала загальному навчальному процесу. Батьки мали велику домашню бібліотеку, але вона була сформована переважно з літератури, орієнтованої на дорослого читача (Хемінгуей, Пушкін, Лермонтов, Моем, Бабель, Золя, Мирний, Стельмах і багато інших), відтак ще у початковій школі регулярно відвідувала «Зорянську» бібліотеку (філія біля готелю «Зоря»). Навчалася у СЗОШ № 18, пізніше вступила до Дніпродзержинського технічного ліцею, і саме там почав розкриватися потенціал філолога, з’явився перший рядок завдяки вчительці української мови та літератури Парасковії Андріївні Кураченковій. За роки навчання були і перемоги на обласних конкурсах зі знання української мови, і І місце в обласному етапі Малої академії наук (секція «Літературна творчість»). Саме Кам’янське подарувало мені зустріч усього мого життя – знайомство зі членкинею Спілки письменників України Марією Дружко, з якою ми товаришуємо вже багато років, і яка є не лише моєю порадницею та кермачем у творчій царині, а і рятівним колом у найтяжчі миті мого життя.

– На вашу думку, поетами народжуються чи стають?

– Поетом народитись можна, але ти цього не дізнаєшся, поки не напишеш свого першого рядка. Саме робота над собою, певна безжальність до себе у робочому процесі спричиняє зростання, а відтак – становлення поета, трансформацію з аматора у професіонала. Кілька років тому мала за щастя працювати над книжкою літературного Патріарха Січеславщини – Миколи Антоновича Миколаєнка. Надзвичайно вражена була тим, якою силою та працездатністю наділена була ця мудра, щира, надзвичайно тактовна людина. Кажуть, що геній – це 10 відсотків таланту, а решта – праця. Дякую долі за те, що змогла зустрітися з цією людиною, що змогла бодай на дещицю усвідомити, яку силу духу треба мати, щоб у поважному віці працювати з такою результативністю. 

– Як ви можете описати процес створення своїх віршів? Як вони до вас приходять?

– Процес написання вірша чи прози це – таїна. Таємницею є, звідки воно родиться, чому відчуваєш певний трем і не можеш не написати. Не можеш, бо воно або вирветься назовні емоцією, або вибухне усередині, спричинивши саморуйнацію. Творення – це певна психологічна допомога, лікування, звільнення від переживань, з якими не можеш упоратись. Кожна людина є деміургом, але процес творіння, лікування у кожного свій: готування смаколиків, гра на музичних інструментах, малювання, складання двигуна, головне, – щоб це допомагало. Мій рядок – реакція на агресивний вплив обставин, які мене оточують. Коли болить – пишеш. А коли не пишеш – значить можеш упоратись, тож, хоч процес метаморфози між рефлексією і графічним втіленням на папері до кінця не зрозумілий, знаю, що це гарт особистості.

– У яких літературних конкурсах брали участь?

– Переможниця обласного літературного конкурсу «Війна без права забуття» (2006, І місце), дипломантка ІІ ступеня ХІ обласного фестивалю літературної творчості «Чарівна книжка» (2006), міжнародного фестивалю студентської творчості «Вагант» (2006, ІІ місце), літературного конкурсу «Vivart», номінація поезія (2006), «Золотий "Vivart"» (2007, І місце), переможниця ІІІ міського конкурсу «Подивімось на місто з любов’ю» (2007), заочного літературного конкурсу серед творчої молоді «Молода муза» (2007), Дніпропетровського обласного літературного конкурсу «Моя Батьківщина» (2008, ІІ місце). Учасниця Всеукраїнського з’їзду молодих літераторів (Коктебель, 2008), дипломантка конкурсу огляду творчої молоді родини Івана та Марусі Гнип на сторінках журналу «Борисфен». Членкиня молодіжного літературно-мистецького клубу «Vivart» і СТОД. Маю публікації у газетах «Свобода» (м. Філадельфія, США, 2007), «Іжиця», «Філолог», журналах «Бористен», «Факел», «Січеслав», літературно-мистецьких альманахах «Свічадо», «Vivart» (2006, 2007), співавторка збірників «Собори наших душ», «Січеславці про Багряного», «Зорі над морем-2008», збірки поезії та прози «Сходження» учасників конкурсу «Молода муза» (2007, 2008). Авторка поетичних збіркок «Зоряна пектораль» (2007), «Опромінення» (2011). Членкиня Національної спілки письменників України.

– Коли настає той момент, що людину, яка пише вірші називають поетом?

– Момент перетворення настає тоді, коли слухач, реципієнт, починає відчувати емоцію, яку намагається передати автор, коли відбувається співпереживання, коли уява вимальовує образи, які автор формує через слово, коли досягається початкова мета – поділитися, сказати  про важливі речі. На літературних вечорах і зустрічах цікаво спостерігати не лише за авторами, що декламують свої твори, а й за глядачами. Коли людина починає замислюватися над тим, що звучить, у неї змінюється погляд, вона дивиться на світ душею. Для досягнення цього стану авторові варто працювати. Дуже показовою продуктивною поеткою у цьому сенсі є Наталка Пирогова. Вона пише про такі тонкі невагомі речі, так майстерно «малює» відчуття, що не зануритись у роздуми, неможливо, шукаючи саме той регістр, на якому було схоплено емоцію. 

– Які основні теми звучать у ваших віршах?

– Як на мене, то тематика розмаїта: урбаністичні мотиви, патріотичні, звичайно ж, кохання, є трохи соціально-спрямованих творів. Можливо, із плином часу відбудеться розширення, бо всі ми живемо і набуваємо досвіду.

– Ваш улюблений вірш серед своєї лірики?

– Улюблених чи недолюблених немає. Вірші – то діти. І більше любити старшого чи молодшого не можна. Кожен твір – то етап тебе. Ти не можеш змінити чи не любити твоє минуле. Так є, і з цим треба примиритися. Тож, я «мирюся» зі своїми віршами і не виділяю улюблених серед них. 

– Чи бувають часи, коли не пишеться?

– Бувають. Передусім, це пов’язано з браком часу. Коли вкрай напружений робочий графік і не вистачає часу на сон. Коли від утоми не тримається ручка у руках. Або, коли все дуже добре. Але так буває рідко. Насправді, коли дуже хочеться, можна і на клапті паперу ручкою, і на піску паличкою й у телефоні в замітках, і просто надиктувати на диктофон. Було б натхнення.

– Що вас надихає писати?

– Писати надихає життя. Як вправний ювелір огранює камінь, так життя змінює нас. Додаючи нові риси, змінюючи погляди. Тіло змінюється, душа трансформується. На схилі літ люди усі, як слід, відшліфовані. Вічні сподвижники творчого процесу в усі часи – краса і біль. Споглядаючи красу чи потворність, відчуваючи щастя чи, контрастом, – біль, ми всі надихаємось, допоки дихаємо. 

– Хто ваш найсуворіший критик і перший читач?

– На щастя, мені дуже поталанило: я від її народження маю найріднішу і найліпшу подругу. Неупереджену, з критичним мисленням і математичним складом розуму. У цьому двобої «фізиків і ліриків» перемагає результат. Тож виходить, що найсуворішим критиком для себе виступаю я, а першим читачем – моя сестра.

– Чи є у вас друковані твори?

– Окрім двох поетичних збірок, маю наукові публікації «Філософія осягнення світу у ліриці Світлани Богдан», у часописі «Український смисл» (2009), «Елементи сленгу у творчому доробку Світлани Богдан», у збірнику «Молодь прагне осягнення слова» (2009), студентського наукового товариства «Філолог» і у збірнику нарисів про випускників університету «О, Alma mater, зоре світанкова!» (2009), (про Марію Дружко та Наталку Девʼятко) та інші.

– Назвіть три книги, які має прочитати кожна людина?

– Усе дуже неоднозначно. У різні вікові періоди читаєш різні книжки, тому порада навіть собі 30-річному від себе 20-ти річного не може бути абсолютом. У будь-якому випадку, практично всі книжки чогось навчають і до чогось спонукають, а яку книжку ти вибереш, згідно своїх уподобань, вирішуєш сам.

– Чи є книга, яка змінила ваше життя? Якщо є, то яка?

– Без жартів. Український радянський енциклопедичний словник у трьох томах. Моя початкова школа припала на ті часи, коли про Інтернет ще ніхто не чув, інформацію треба було дійсно шукати. Цей старий тритомник мені ставав у пригоді кілька років. І саме завдяки ньому я зрозуміла, що хочу зібрати власну колекцію сучасних енциклопедій.

– Хто для вас є взірцем?

– Люди, які пропри усі негаразди «лупають сю скалу», сильні жінки та витривалі чоловіки. Ті, хто не бояться, ті, хто нарікають, але роблять, і ті, хто не жаліється і все одно продовжує робити. Люди без пихи, зарозумілості, обмеженості у поглядах. Ті, хто розуміє, що світ не ділиться на чорне і біле, що немає абсолютного добра і зла. Взірцем може бути будь-хто, якщо я відчую потребу потиснути його руку.

– Чи маєте захоплення крім літератури?

– Люблю музику, хороші книжки, свою роботу і дивитися на світ, пізнавати щось нове, навіть, якщо це складно.

– Ваші творчі плани на майбутнє.

– Стартує черговий однойменний конкурс від літературно-мистецького клубу «Vivart». Думаю, що долучуся у певному плані до його проведення. Пишу роман. На черзі – нова літературна збірка. Але загадувати не варто. Бо, хтозна які плани у мене на життя, у долі вони можуть виявитися зовсім іншими.

– І на звершення – побажання читачам нашого Порталу? 

– Читайте, всотуйте, цінуйте життя і тих, хто поруч із Вами, бережіть себе та близьких, кохайте до перехопленого подиху, бажайте усім серцем, і вірте, що Завтра – буде.

– Дякую вам, Юліє!

Створено: 22.02.2021
Редакція від 23.02.2021
Тетяна Дороніна
Бібліографія:

Купіч Ю. Зоряна пектораль: Поезії.– Дніпропетровськ: Пороги, 2007.– 65 с.
Купіч Ю. Опромінення: Поезії.– Дніпропетровськ: Пороги, 2012.– 63 с.
Купіч Ю. Поезії // Барви слова: Збірка поезії та прози переможців і фіналістів конкурсу «Молода муза – 2011».– Д.: Пороги, 2011. – С. 119–126.
Купіч Ю. Поезії // Світанкова палітра: Збірник віршів та прози.– Дніпропетровськ: Пороги, 2012.– С. 6–17.
Купія Ю. Поезії // Сходження: Збірка поезії і прози учасників конкурсу «Молода муза Придніпров’я».– Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2007.– С. 5–12.
Купіч Ю. Поезії // У вирі дум і почуттів: Збірка поезії і прози учасників конкурсу «Молода муза Придніпров’я».– Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2008.– С. 27–32.
Купіч Ю. Поезії // VivArt: Літературний альманах №3.– Кам’янське: Видавничий дім «Андрій», 2017.– С. 148–155.
***
Купіч Юлія Олександрівна http://esu.com.ua/search_articles.php?id=51677
Юлія Купіч // https://gorod.dp.ua/tema/litera/?pageid=1687 // «Нехай музика й живопис заговорять віршами» – свято поезії в Дніпропетровську
https://9-channel.com/2013/03/22/nehay-muzika-y-zhivopis-zagovoryat-virshami-svyato-poeziyi-v-dnipropetrovsku/
Молодих літераторів надрукує обласна рада // http://www.golos.com.ua/article/93205
Коли закінчиться війна - проєкт «Читаємо своїх». Читає Юлія Купіч // https://www.facebook.com/watch/?v=1731001480559807