Світлана Білоножко: осяяна любов’ю

Білоножко Світлана Григорівна

Україна, Дніпропетровська область

  • 1 вересня 1957 |
  • Місце народження: с. Маломихайлівка, Покровський район, Дніпропетровська область |
  • Українська співачка, провідна дикторка-ведуча програм УТ-1, Заслужена артистка України, народна артистка України.

Неймовірна жінка, талановита актриса, професійна дикторка телебачення, чуттєва співачка, яка від душі підтримує артистів-початківців.

Подих рідної землі

Де нас долі в житті не носили,
А дороги були не малі...
Додає і наснаги, і сили
Нам любистковий подих землі.

Вадим Крищенко

Народилася Світлана у селі Маломихайлівка Покровського району в родині Григорія Яковича та Раїси Яківни Моісеєнків. Ключовими поняттями, якими оперує Світлана Григорівна, є Батько – батьківщина, Мати – дружина – діти, сімейна згуртованість, духовна спадкоємність. Звідси ж і добросусідство, повага до старших, активне родичання, взаємопідтримка. Батько працював майстром на заводі вогнетривких виробів, а мати все життя присвятила лікуванню людей у рідному селі. Дружня творча родина гостинно зустрічала друзів у своїй домівці. Дівчинка залюбки слухала українські пісні, пританцьовувала під жваві мелодії та вміла зарядити позитивними емоціями кожного, хто приходив у гості. Недарма у селі казали, що за гарним настроєм і душевним піднесенням треба йти до родини Моісеєнків. Наявність музичного слуху, почуття ритму, акторських і пластичних здібностей відкрили Світлани двері Будинку культури. Після занять у школі дівчина грала у місцевому драмгуртку, де ставили вистави за творами відомих класиків української літератури. Репетиції проходили весело і легко. Їй добре вдавалися комедійні ролі, 15-річна дівчина талановито вживалася у колоритні образи українських бабусь, які описали у своїх п’єсах Михайло Старицький та Іван Нечуй-Левицький. Під час творчих занять і аматорських вистав формувався смак, музичний слух і ритміка дівчини, це своєю чергою сприяло опануванню професійних знань театральної гри. Згодом Світлана представляла своє рідне село на районних й обласних конкурсах та отримувала високі нагороди і глядацьке визнання.

Після закінчення школи дівчина навчалась на музично-акторському відділенні в театральному училищі у Дніпропетровську. Цікаво, що педагог із вокалу бажав зробити зі студентки справжню класичну співачку. Наспівність, протяжність звучання, глибока душевність, щирість почуттів, декламаційна виразність – притаманні співу Світлани. Перспективну випускницю запросили на конкурс артистів-солістів до Київського державного театру оперети, який вона успішно пройшла. На сцені цього театру вона зіграла безліч сольних партій у класичних і сучасних оперетах. Впевнена в собі дівчина довела, що завдяки темпераменту й акторській майстерності на неї всі звертатимуть увагу. Серед калейдоскопу запальних музичних партій і легких діалогів Світлана зустріла кохання всього свого життя. Після чергової вистави в затишній гримерці серед театральних афіш відбулася доленосна зустріч статного красеня Віталія Білоножка з молодою перспективною актрисою. Їхнє знайомство почалося з палкого кохання та теплих почуттів, які вони зберігають протягом подружнього життя. 

Повага один до одного та до професії, до тієї справи, якими вони займалися й стали фундаментом міцних стосунків. З першого дня молодята підтримували один одного у мріях і планах на майбутнє. Світлана переконала чоловіка попри скрутні фінансові можливості вступити до Київської консерваторії та розвивати всій співочий талант, сама серед сімейного клопоту вступила до Київського інституту театру і кіно імені Івана Карпенка-Карого. Тож серед підручників з акторської майстерності та книг з виховання дітей минали юні роки Світлани Білоножко. Як мудра жінка вона намагалася створити комфортні умови для творчого розвитку чоловіка: йому треба було навчатись у консерваторії, опановувати навички запису пісень, додатково займатися вокалом. Молода жінка залюбки розчинилася в родині, серед діток і люблячого чоловіка вона намагалася знайти свій творчий шлях. Але від зйомок в кіно довелося відмовитися, праця на театральній сцені вимагала багато часу.

Коли малі дітки потребують щоденної материнської турботи, неможливо суміщати гастролі, які тривали по три місяці, з вихованням дітей. Так у 1980 році в житті молодої актриси з’явилося телебачення.

Доля артиста

Не вірте, що живеться легко нам,
Що дні артиста солодом облито.
Іду на сцену – свій постійний храм,
І починаю пісню, як молитву.

Вадим Крищенко

На 1980-ті роки припадає найскладніший період в історії розвитку телебачення. Увесь цей час радянське телебачення залишалося державним. На всій території СРСР транслювалося два телевізійні канали: перший – Всесоюзне телебачення, другий – Українське телебачення. Програма телепередач була чітко регламентована. Кілька разів на день виходив черговий випуск новин, обов’язковий вечірній випуск програми «Врємя». Певні дні та час відводився для пізнавальних і дитячих програм, у вечірній час демонструвалися художні фільми. Сміливо, упевнено та зі щирими почуттями відвідала Світлана Білоножко конкурс дикторів на українському телебаченні. Керівник Микола Охмакевич був вражений не тільки відчайдушністю молодої конкурсантки, а й її неповторним шармом і колосальною харизмою.

Світлана успішно пройшла конкурс і почала мріяти про цікаві програми та проєкти. Виразна і чітка мова, певний тембр голосу, інтонації, вміння володіти собою, не боятися камери, відчувати себе спокійно і нескуто перед нею допомогли їй отримали бажану роботу. Та як же вона була шокована, коли її в перший день роботи повели до перукарні відрізати її довге попелясте волосся. Такий початок телевізійної кар’єри жінку не влаштовував, не допомогли навіть посилання до професійних стандартів зачісок ведучих, вона стрімголов побігла до керівництва та написала заяву на звільнення. Вислухавши доводи Світлани, було прийнято рішення зробити виключення та згодом дозволити їй працювати з довгим волоссям. Як пригадує ведуча, за 14 років роботи на телебаченні їй довелося ще багато разів руйнувати стереотипи, наполегливо йти до поставлених цілій і, головне, чинити так, як відчувала, не ламати себе, бути вірною своїм принципам.

Її програми були незабутні та щирі. Працюючи з будинком моди Михайла Вороніна, вона  готувала цікаві та інформативні репортажі для передачі «Мода, мода». Ведуча натхненно розповідала про досягнення українських модельєрів, давала поради, як стильно та якісно формувати свій гардероб. Енергійна Світлана майстерно будувала сюжети, інтерпретувала події та проводила ефіри з природною манерою й інтонацією. Завдяки привітальній програмі «Зичимо щастя» виникли і перші з чоловіком дуети, як вони їх називали тоді, пісні на двох. Якось подружжя зняло відеоряд на одну з таких пісень та продемонструвало його глядачам. На телебачення почало надходити багато листів із пропозиціями продовжувати й далі робити пісенні дуети. Як ведуча святкових концертів вона професійно встановлювала міжособистісний контакт із глядачами, у процесі телевізійного спілкування дарувала їм гарний настрій і душевне тепло. З особливою ностальгією згадує дикторка й участь у культовій програмі українського радянського телебачення «Вечірня казка». Традиція дитячої вечірньої казки вже існувала на Першому національному, і була завжди улюбленою як дітьми, так і дорослими. Окрім того, що батьки знали – після перегляду «Вечірньої казки» вони можуть спокійно відправляти дітей спати, безумовно, програма мала і виховний характер. На думку Світлани Григорівни, це справжній  національний телевізійний продукт, який став таким, що становить об’єкт нашої української культури. Цікавий факт, що спеціально для «Вечірньої казки» була написана українська «Колискова» з барвистою анімаційною заставкою, яку заспівав Віталій Білоножко.

Після розважально-пізнавальних програм популярну ведучу запросили вести інформаційні блоки новин і програму «Актуальна камера». Красива статна пані у прямому ефірі розповідала про події в країні та була взірцем елегантності і шарму. Її робота в кадрі – результат відточеної професійності диктора, помноженої на вроджену харизму і талант. Робота диктора – хороша школа як для зовнішнього вигляду, так і самодисципліни. Потрібно ніколи не запізнюватися, треба бути вимогливим до себе, виконувати все на відмінно, не помилятися. Щодо образу, то Світлана Григорівна знайшла свій – унікальний, який би не дратував людей. Якийсь англійський автор сказав, що людина в ефірі не повинна бути надзвичайно красивою, щоб не відволікати уваги, але й не дратувати людей. Повинна мати внутрішнє світло і вміти знайти контакт із телеглядачем. Тож Світлана Білоножко усвідомлювала, що вона, як дикторка – одна з мільйонами та водночас наодинці з кожним глядачем.

24 серпня 1991 року в телевізійній діяльності Світлани Григорівни сталася особлива подія. Був звичайний робочий день, дикторка прийшла задовго до ефіру та почала готуватися до чергового випуску програми «Новини». У дирекції їй дали звичайний білий аркуш з текстом, який вона повинна була зачитати в історичному ефірі. Це був довгоочікуваний Акт проголошення незалежності України. Розуміючи всю відповідальність, Світлана Білоножка опанувала хвилювання й оголосила всій країні важливу новину. Сьогодні, виступаючи перед майбутніми журналістами, ведуча багатьох програм розповідає про секрети професій, ділиться своїм досвідом роботи у створенні актуальних репортажів та роботі у прямих ефірах. У той час професія ведучого на телебаченні не була стовідсотково безпечною, техніка давала випромінювання, тож дикторів щороку перевіряли на радіацію. Її спогади про українське телебачення сповненні любові та поваги до колег і віри у майбутні інтернет-технології. З усмішкою на вустах Світлана Григорівна згадує часи, коли вона змушена була з останніх сил тримати марку вишуканої дикторки та бути зразком для наслідування. За державний кошт ведуча мала можливість придбати тільки декілька суконь, загалом вимушена була на роботу вдягати свій гардероб. Як приклад, якось блузку з бантом вдягала двічі. Спершу, як належить, бантом вперед, наступного разу перевернула її задом наперед – і ось вона вже з викотом. Люблячий чоловік намагався балувати дружину та на  гастролях всі вільні гроші витрачав на стильне вбрання для дружини. Молодим фахівцям вона невпинно нагадує, що за публічним і блискучим зовнішнім боком професії ведучого криється щоденний нелегкий труд. Хороша пам'ять, винахідливість, кмітливість, широкий кругозір, знання в різних галузях мають чимале значення для досягнення професійних успіхів.

Мелодія двох сердець

Мелодія для двох, для двох сердець,
Яких повік не роз’єднати.
Мелодія для двох, для двох сердець,
Яку нікому не відняти.
Її не всім дано почуть, дано почуть,
Її нічим не заглушити.
І значить – є навіщо жити, і в цьому є
Найвища суть!!!

Світлана та Віталій Білоножки

Після реорганізації на телебаченні ставку диктора скоротили, велика кількість професіоналів залишилася на вулиці. Світлана Білоножко вірила у вислів «Все, що не робиться, – на краще». Заручившись підтримкою чоловіка, вона впевнено перегорнула чергову сторінку своєї біографії та почала нову пісенну главу. Вільні художники та творці – подружжя  у 1999 році заснувало і запатентувало міжнародний фестиваль родинної творчості «Мелодія двох сердець». Ця фраза влучно характеризує їхню пару, життєву філософію, яку вони гідно проносять через роки викликів і випробувань. Концерти стали справжнім святом української пісні й української родини. Організатори відвідували віддалені куточки країни, шукали справжні українські таланти, щоб потім вивести їх на сцену головного палацу України. Віталій і Світлана Білоножки не просто відкривали народні таланти, з допомогою добрих друзів-спонсорів вони нагороджували переможців путівками на відпочинок, зокрема й за кордон. Якогось разу з меценатами не склалося, й подружжя прийняло рішення за особисті гроші купити всім учасникам на добру згадку про зустріч по телевізору. Як артисти вони находили родзинки в кожній співочій сім’ї та давали їй поштовх до творчої реалізації. «Мелодія…» утверджувала словом і піснею, що любов’ю живиться світ, а родиною міцнішає країна. 

Світлана Білоножко активно працює з багатьма композиторами та поетами, котрі довіряють їй прем'єри своїх пісень як яскравій творчій особистості. Виконанню Світлани притаманна висока культура, смак, яскрава сценічна зовнішність, оригінальність у трактуванні музичного матеріалу. У 1999 році за високу виконавську майстерність їй надали звання народного артиста України. Світлана Григорівна учасниця і лауреатка багатьох всеукраїнських фестивалів: «Пісенний вернісаж», «Пісня року», «Шлягер року» тощо. Серед прихильників її таланту  широковідомі аудіоальбоми: «Мотив для двох сердець» і «А яблука падають». Яскраві відеокліпи та музичні телевізійні фільми, концертні програми «Буде свято» і «Мотив для двох сердець» знайшли схвальні відгуки у засобах масової інформації і в серцях широкого загалу публіки, телеглядачів і радіослухачів.
Співачка активна учасниця численних благодійних акцій, концертів для дітей-сиріт, воїнів-афганців, учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Зарекомендувала себе як Берегиня української музичної культури, зокрема творів лірико-патріотичного спрямування. Пісні «Над Україною», «Я не хочу війни», «Дзвони Софії», «Отака історія» «Сім’я – колиска роду» та багато інших пронизані любов’ю до Батьківщини, шанобливим ставленням до рідної землі, вдячністю воїнам- захисникам, їхнім матерям і родинам. Пісні, виконанні від щирого серця, допомагають людині позбутись болю, заспокоїтися, дати сили жити та мріяти. Українська пісня є однією зі святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією.

Оксана Шевченко
Бібліографія:

«Мелодія двох сердець» – «Голос родини в «Голосі України» // Голос України.– 2002.– 30 листопада.
Фросевич С. 30 років тому Світлана Білоножко з телеекрана повідомила про Незалежність країни // Український репортер.– 2021.– 20 серпня.
Шарикова З. Віталій і Світлана Білоножки: «Цінуймо любов. Бо вона – наш політ без падіння...» // Віче.– 2013.– №11.
Створено: 29.03.2022
Редакція від 29.03.2022