Скелі МОДРу, Інгул, Інгулець: історія та легенди

Минуле і сучасне – як місток у майбутнє. Роки течуть, мов річка плине, минають століття, змінюються люди, формації, переглядаються цінності, але є і такі, що, мов скелі, непорушні. Бо вони – то любов. До землі, де народився, до батьків, що зростили, до краю, оповитого легендами та переказами...

Спогади очевидців розбуджують пам'ять, і оживає в цих оповідях минувшина, овіяна любов’ю до землі предків, до нашої історії. І тоді вирушаємо в подорож у часі...

Кривий Ріг. Один із найбільших залізорудних басейнів України. Місто, яке для багатьох асоціюється з глибокими шахтами, розлогими кар’єрами, а ще – найбільшою у світі металургійною домною. І цей степовий край аж ніяк не можна назвати гористим. А виявляється, гори тут є теж. Ну, не зовсім гори в прямому розумінні, а – скелі. З дивною і трохи незвичною для немісцевого подорожнього назвою «Скелі МОДРу». Що ж то за така абревіатура «скеляста»?

Ще до війни існувало тут селище з назвою МОДР. Розшифровується як «Міжнародна організація допомоги борцям революції». Назване згідно з радянськими традиціями увінчання різного роду комуністичних символів. Уже давно одвіяли більшовицькі вітри, давно вже нема організації, що опікувалася революціонерами і переймалася долею її борців. У міжнародному масштабі вона діяла до Другої світової війни, а її радянська секція працювала до 1947 року. А «МОДР» як назва природного об’єкту та житлового масиву збереглася і досі. Немає впевненості, що будь-який криворіжець зможе розтлумачити, що то за назва така дивна, але, що МОДРом названа криворізька пам’ятка природи загальнодержавного значення – знає кожний.

Розповідь піде про скелі МОДРу. Коли дивишся на цю дивовижну місцину, то здається, сама земля оголила перед нами свою душу. Ці плити, які час і тектонічні зсуви виштовхнули назовні, заворожують особливою і незвичною красою. Геологи стверджують, що вік цих красунь сягає 2050 мільйонів років. Природна пам’ятка має площу 62 га. Група скель височить на схилах річки Інгулець і належить до українського кристалічного масиву Східноєвропейської платформи, що простягнулась на території України вздовж течії Дніпра. Загальна площа скельних виходів і природних зон близько 500 га. Дрібні скелі (їх ще називають «гривками») сягають висоти 27 метрів. Найбільшу скелю МОДРу називають Орлиним гніздом. Старожили розповідають, що свою назву вона отримала за висоту і виступи, що нависають над р. Інгулець, адже тільки орли, ці величні і горді птахи, можуть вити свої гнізда на такій висоті від землі.

Ці місця згадуються в козацьких легендах. Скелі мають гроти та печери, що, за переказами, і досі приховують у своїх глибинах козацькі скарби, які залишаються недосяжними ось уже сотні років.

Залізокварцитові сланці простягаються до гирла річки Саксагань. Скелі МОДРу приваблюють як поодиноких туристів, так і групи екскурсантів, любителів природи. Це знахідка для спритних альпіністів, що тут організовують регулярні змагання зі скелелазіння, бо де ж іще, як не тут, можна відпрацювати навички підкорення вершин? Це місце для запеклих геологів, невтомних туристів, романтиків і мрійників, ботаніків і просто любителів гарних фото для Instagram.

Людина і природа… Вони завжди поряд і взаємодіють. У результаті цього взаємного впливу на Криворіжжі утворились нові унікальні геосистеми: озера в затоплених кар’єрах, техногенні каньйони, штучні печери, гроти, навіть підземні річки. Чи знайдете ще дещо подібне? Живуть ці екосистеми за своїми законами. Тільки б у людини вистачило мудрості та поваги, аби зберегти ці скарби і не зашкодити своєю діяльністю природі. Тоді й гармонія буде. Між людиною і природою...

На південь пролягає битий шлях 
Через степи, і села, і діброви.
Хто перший торував його в віках 
Які точились тут колись розмови?
Чия ступала вперше тут нога 
І відпечатались чиї копита?
Все замела далеких літ пурга,
Метелиця століть несамовита...

Григорій Донець

Кожен, хто не байдужий до історії рідного краю, мабуть, не раз ставив собі такі питання: коли була заселена людьми наша місцевість, хто заснував поселення? Чому саме так називається річка, що протікає через місцину? Археологи, краєзнавці, науковці досліджують ці назви. Але існують легенди і перекази, що живуть у народній пам’яті. Вони теж розповідають свої версії походження назв. Ось кілька легенд про назву річки Інгулець вздовж якої простягнулися скелі МОДРу.

Ген гулець

Поверталися колись чумаки з Криму додому. Ледве ступали стомлені воли, тягнучи важкі вози з сіллю. Та ось вони неначе оживали і починали рухатися веселіше. Поглянувши на волів, чумаки і собі починали прислухатися. Звідкись здалеку долинав неясний гул. І тоді промовляв котрийсь із чумаків до своїх товаришів: «Ген гулець чути, скоро вдома будемо». То гула річка, минаючи на своєму шляху пороги. Люди, які часом їздили з чумаками, не розуміли, про що йде мова, та і почали називати річку, повз яку проїздили, – Генгулець. А згодом назва змінилася на Інгулець та так назавжди і залишилася.
Записано Анастасією Степаненко у 1930-ті роки, Чорногорка.

Монголець

Колись у прадавні часи захопили наші землі татаро-монгольські орди. Завойовники тут же стали давати місцям у безкрайніх степах – річкам і озерам – свої назви. Деякі з тих назв залишилися від них і до цього часу, інші – змінилися.

Та ось наші предки нарешті прогнали завойовників зі своєї землі, а разом із тим пішли зі степів і деякі їхні назви. Але степову річку люди й далі кликали Монгольцем. Їхні діти називали її Мунгольцем чи Мингольцем. А вже внуки й правнуки – Інгульцем.
Записано Анастасією Степаненко у 30-ті роки, Чорногорка.

Інгулець – брат Інгула

Якось із Криму разом із чумаками в наші степові краї забрів сванець, а по-теперішньому – грузин. Що він тут шукав, ніхто цього не знає. Але від чумаків, кажуть, не відставав. 

Ось він час від часу і проїжджав у Крим і з Криму повз безіменну степову річку з мальовничими скелями на берегах. Вона нагадувала йому рідну річку в далекій Сванетії – Інгур. От і став сванець називати її Інгуром. А потім вже чумаки переінакшили незрозуміле слово на свій лад, і стала безіменна річка Інгулом.

А Інгулець – це брат Інгула, – так вирішили чумаки, адже обидві річки течуть в один бік і майже поруч. То чому б їм і не мати схожих назв?

Сибірське ім'я

Розповідають, що в наших краях завжди жили не лише тутешні, але й приїжджі з інших місць люди. Ніхто й ніколи до них не ставився вороже, якщо вони самі не затівали чогось поганого.

Якось забрів сюди нащадок росіянина, який разом із Єрмаком завойовував для царів сибірські землі. Став він тут жити й поживати, і так колишньому сибірякові вподобалася тутешня повновода річка, що почав називати її так само, як звалася річка в його далекім-далекім сибірській краї – Інгут. Незвичним було нашим людям таке дивне ім'я. Але приїжджого, як і всіх старих людей, тут поважали. А чужинець пояснював таку назву тим, що на березі сибірської річки загинув його бойовий побратим. Звідти він привіз не лише спогади, але й жменю сибірської землі.

Та й справді, доки старий завойовник Сибіру був живий, то люди річку так і називали – Інгут. А коли він помер, то потроху стала змінюватися й назва. А скоро річку стали називати Інгулом. Назва прижилася й запам'яталася, а річка-сусід Інгула отримала свою назву – Інгулець.