Микола Сарма-Соколовський: людина-легенда

Сарма-Соколовський Микола Олександрович

Україна, Дніпропетровська область

  • 18 травня 1910 – 9 серпня 2001 |
  • Місце народження: с. Хороше Петропавлівського району |
  • Поет, художник, прозаїк, публіцист, бандурист, священик

Микола Сарма-Соколовський – талановитий поет, прозаїк, публіцист, був членом Національної спілки письменників України, лауреат кількох літературних премій.

Плідна Самарська земля на талановитих людей, але такі діаманти як Микола Олександрович Сарма-Соколовський – рідкість. Вони, як маяки у сутінках, вказують правильний шлях, як треба жити і робити людям добро. Микола Сарма-Соколовський не жив, а стрімко мчав нелегкими шляхами до своєї найзаповітнішої мети – вільної, щасливої та прекрасної України. 

Народився він 19 травня 1910 року в селі Хороше між Петропавлівкою та Межовою в родині вчителя церковнопарафіяльної школи. Прадід, дід, дядько і батько його були священниками. З дитинства Микола привчений до молитви, обряду. Його батько-священник, кубанський козак Олександр Олексійович Соколовський, вчив сина бути справжнім українцем, козаком. і вірно служити неньці-Україні.

У 1923 році, коли Миколі було 13 років, прийшли чекісти, аби заарештувати батька. Але того дня він помер від тифу. Чи знав осиротілий тринадцятирічний хлопець, що піде батьковим страдницьким шляхом? Вочевидь, ні. Вірним другом і помічницею, порадницею, заступницею для Миколи була його мати, яка виховувала четверо синів-соколів і доньку Наталку.

Микола навчався в Миргородській художньо-керамічній школі імені Миколи Гоголя, де його вчителем був Фотій Красицький, внучатий небіж Тараса Шевченка, який став Миколі другим батьком. Від спілкування з ним в юнакові прокинулась його національна свідомість. Національне й соціальне становлення змусили Миколу стати в ряди опозиції ще тоді, в 1929 році, коли його 19-літнього юнака заарештувало НКВД за те, що грав на бандурі й у складі капели бандуристів виступав у навколишніх селах, поширював українські історичні пісні. Далі суд, концтабір УСЛОНа, будівництво Біломорканалу, втеча. Тяжкі випробування та страждання не зломили його духу і не змусили зректися своїх переконань.

Хист до малювання Микола отримав від батька. У 16 років здобув освіту маляра у профшколі при Миргородському художньо-керамічному училищі, потім на курсах при художньо-промисловому училищі у Дніпропетровську.

У 1938 році М. Сарма-Соколовський закінчує навчання в Київському художньому інституті, здобувши професію художника-живописця, їде до Сімферополя та влаштовується художником в Будинку культури. Незабаром одружується з мистецтвознавцем місцевої картинної галереї Діаною Шматько. В 1939 році в щасливого подружжя народжується донька Оксана. А через рік подружжя переїздить до Полтави. 

Але в 1942 році за чиїмось підлим доносом містом прокотилися арешти патріотів України.  Гестапо розстріляло 12 оунівців, у тому числі й дружину Миколи Діну Михайлівну Соколовську. Овдовілий священник залишився з трирічною донькою. На допомогу отцю Миколі приходить Божа ласка – прихожанка Варвара Климко, яка стає о. Миколі новою любов’ю, подругою життя та матір’ю його осиротілій дитині. Сім’я Соколовських поповнилась: у 1943 р. народилась донька – Леся, а у 1944 – донька Женя.

Микола Олександрович стає членом ОУН. Перше доручення уже легітимному націоналістові: його призначили Провідником ОУН на Полтавську область. Миколі вдалося створити активну організацію, яка згодом змушена була перейти на нелегальне становище.

Знаючи, що Миргород того часу був містом бандуристів, молодий Соколовський  поклав собі за мету – навчитися грати на суто національному музичному інструменті – бандурі. Йому допоміг Іван Скляр, а зробив віртуозом учень відомого в історії народного мистецтва сорочинського кобзаря Михайла Кравченка, ще один Іван – Ярош. Купувати бандуру не довелося, їх умів робити Іван Скляр і навчив Соколовського ладнати їх не гірше. Це уміння пізніше передалося не лише талановитому юнакові, а й тисячам в’язнів «совєтських» концтаборів, куди доля двічі закидала непоступливого музúку.

У Полтаві – відчув у собі ще один хист – літературний: його перший вірш надрукувала обласна газета «Комсомолець Полтавщини», хоч нічого комсомольського в ньому не було. Але Микола належав до тих людей, що шукають гудз (вузол). Дізнавшись про існування нелегальної групи Спілки української молоді, пристав до гурту. За що був засуджений на 5 років Соловків. 

 

Микола Сарма-Соколовський – надзвичайно талановитий поет, прозаїк,  публіцист, був членом Національної спілки письменників України. Поезія для нього стала потребою життя під час тюремних років сталінських гулагів, переслідувань. Віршування – то життєва потреба спілкування, передачі думок, болю,  туги, відтворення стану душі… Покарання   відбував в Інті, Абезі, Мордовії.

1944 року його знову арештовує НКВД, знову втеча, і під чужими документами він мешкає в областях Західної України, одержує парафію на Буковині та проводить проповіді українською мовою, знаходить втішливі слова для виснажених війною людей. 1945 року його дружина з дітьми переїжджає на Полтавщину до батьків. 

1948 року Миколу Соколовського знову заарештовують і засуджують до смертної кари, але через 15 діб вирок змінюють на 25 років таборів особливого режиму. Згодом забирають його двох братів і дружину Варвару Соколовську, вирок: кожному по 25 років ув’язнення. Була Воркута та Мордовія, а в ній ДУБЛАВЛАГ – відоме місце тортур української інтелігенції. Якщо додати попереднє перебування Миколи в УСЛОНі та БЕЛБАТЛАзі в 30-х роках, то в цілому набралося 30 років енкаведистсько-кагебістської неволі.

Від річки Самари у батьківському краї Микола Олександрович подвоїв своє прізвище і став Сарма-Соколовським. Цим іменем з’явився в українській літературі, серйозно взявшись за письменницьку працю. У зв’язку з хрущовською відлигою термін перебування в неволі влада йому скоротила, тому в 1961 році він повернувся в Україну.

По звільненні поет мешкає у Луганську під пильним оком КДБ аж до 1974 року. А в 1974 році переїздить до Новомосковська і ставить за мету – пробудити національну свідомість українців. У Новомосковську він створює гурток бандуристів, встановлює козацький хрест, відновлює козацьку паланку, сприяє створенню товариства української мови, товариства «Просвіта»; відкриттю української православної церкви Київського патріархату, створенню первинних організацій УРП, Народного Руху, організації ОУН, сіє зерна національної ідеї, створюючи Українську народну партію, товариство політв’язнів і репресованих. 

Пройнятий бажанням єдиним поглядом охопити ретроперспективу власної долі, Сарма-Соколовський вдається до поезії та прози, пише мемуари і повісті, новели й оповідання, аби не залишилися незгаданими події, в яких він брав участь, і люди, що траплялися на його шляху.

Микола Сарма-Соколовський – автор поетичних і прозових книг: «Дорогою жнив», «Коріння пам’яті», «Анафема», «На осонку літа», «Документальні новели», «Моя причетність до ОУН», «Срібне перо соколиного лету». Він – лауреат Міжнародної премії фонду Тараса Шевченка, літературної премії імені Богдана Лепкого та імені Яра Славутича.

У червні 1994 року, прибувши до Київа на 13-й Великий Збір ОУН, о. Микола відкрив його щирою молитвою за Україну і благословив роботу цього представницького форуму патріотичних сил. Тоді ж його обрали почесним членом Сенату ОУН, тим самим висловили не тільки пошану, а й оцінку його невсипущої, безприкладної праці на громадсько-політичній ниві.

Незважаючи на всі негаразди, Микола Олександрович зберіг у своєму серці промінь синівської любові до України, боровся з комуністичним режимом, як міг: і пером, і зброєю, показав цілісність натури, національний характер, високий дух.

9 серпня 2001 року перестало битися серце патріота, борця за самостійність і незалежність України. На знак визнання його як відомого поета, кобзаря і патріота у 2008 році на будинку в Новомосковську, де мешкав Микола Сарма-Соколовський, встановлено пам’ятну дошку. А в місті Коломиї за рішенням міської ради вулиця Обертинська перейменована на вул. Миколи Сарма-Соколовського.

Микола Олександрович – людина, яку знає український світ. Він примножив славу України та Новомосковська на світовому рівні. Він плідно сіяв зерна національної свідомості, національної ідеї, людина щедрої душі, духовний наставник української еліти. Але ні за колючим дротом сталінських концтаборів, ні під час кадебістських переслідувань, ні за часи «підлої влади» він не втратив гарячий промінь синівської любові до України.

Ніна Недзієльська
Бібліографія:

Сарма-Соколовський М.О. Документальні новели.– б. м.: б. в.– 160 с.
Сарма-Соколовський М.О. Коріння пам’яті: поезії.– Київ: Вид-во О. Теліги, 1997.– 280 с.: іл.
Сарма-Соколовський М.О. Моя причетність до ОУН.– Київ: Торонто: Вид-во журн. «Самостійна Україна» О. Теліги, 1974–1992.– 222 с.
Сарма-Соколовський М.О. // Антологія поезії Придніпров’я / під заг. ред. В. Коржа.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С. 286–293.
Сарма-Соколовський М.О. Срібне перо соколиного лету / ред. М. Василенко; авт. передм. М. Сидори.– Київ: Херсон: Просвіта, 2009.– 110 с.
Сарма-Соколовський М.О. Услонці: повість.– Дніпропетровськ: Ліра.– 2011.– 152 с.
***
Судзіловська Н. Художник та музикант Микола Сарма-Соколовський.– Новомосковськ, 2016.
Шаповалова Е.О. Патріот, що за любов таврований. Людина-легенда М. Сарма-Соколовський.– Дніпропетровськ, 2008.– 151 с.
***
Мешко К. У тіні його портрета // Новомосковська правда.– 2020.– 28 трав.– (№ 8).– С. 6.
Створено: 28.10.2021
Редакція від 29.10.2021