Микола Мілаш – камертон ХХ століття

Мілаш Микола Ілліч
Микола Мілаш – камертон ХХ століття

Україна, Дніпропетровська область

  • 19 грудня 1925 – 21 травня 2017 |
  • Місце народження: с. Вербівка, Харківська обл. |
  • поет-фронтовик, член Міжрегіональної спілки письменників, Міжнародного співтовариства письменницьких спілок, Конгресу літераторів України, лауреат літературних премій

Літературна творчість поета Миколи Мілаша як тонкого камертона вібрацій ХХ століття, з його злетами та падіннями, осягненнями й оманами, драмами і трагедіями.

Поет цікавої долі та великої душі
А человек стоит столько,
Сколько он отдал людям
Микола Мілаш
Поет Микола Мілаш – людина з цікавою фронтовою біографією, підсумком якої стала літературна творчість, в чому він вбачав сенс свого життя. Його доля воістину унікальна. Він більше ніж поет, він охоронець душ від втрати історичної пам’яті, яка живить духовні сили людства на шляху до Істини. Шлях поета в простріляній шинелі в сорокові минулого століття – шлях поборника великої правди Любові на Землі. 
 
Микола Ілліч Мілаш народився 19 грудня 1925 року в селі Вербівка Харківської області в багатодітній козацькій родині. На все його життя, як і на долю цілого покоління, наклала відбиток війна. У 1941 році п’ятнадцятирічним юнаком пішов добровольцем на війну, накинувши собі два зайвих роки. Після навчання в Харківському танковому училищі потрапив на фронт, далі передова і головний бій його життя – битва на Курській дузі, танковий бій під Прохорівкою. Дослужився М. Мілаш до командира танкової роти, помічника начальника штаба полку, дійшов до Берліну, штурмував Рейхстаг, чотири рази був поранений, контужений, сім раз горів у танку. Попри все вижив і не втратив великої душі, любові до життя і творчого натхнення. Нагороджений бойовими нагородами. Служив у Румунії, Німеччині, Польщі, Чехословаччині. Вже в мирний час закінчив юридичну академію. Займався громадською діяльністю, десять років Микола Ілліч вів у Діорамі «Битва за Дніпро» в Дніпропетровську творчі зустрічі, збираючи письменників, композиторів, виконавців – творчу інтелігенцію міста. Помер 21 травня 2017 року.
 
М. Мілаш – автор багатьох поетичних збірок російською мовою: «Цветы на броне», «Честь имею!», «Стихи с натуры», «...А мне пятнадцать миновало...», «Письма Наташе», «От Балаклеи до Берлина», «Балаклея – молитва моя», «Соловьи слагают песни ночью», «Милашутки» в 2-х томах, «Слобожанщина», «Мы все – дети Солнца», «Глазами сердца», «Харьков», «Как закалялась сталь», «Колокола памяти», «Рассветные стихи», «Союз сердец и стали», 3-томника вибраних поезій та інші. Співавтор багатьох колективних збірок.
 
Така біографія – чудова база для художника, яка дозволяє відобразити в його творчості і панораму життя цілого століття, і мікросвіт особистості в ній. І М. Мілаш вирішує цю задачу з усією неповторною індивідуальністю свого таланту.
Вібрації епохи
«Ми в боях поетами ставали»Мілаш читає вірші зі збірки «Стихи с натуры», 2012 р.
 
…И так вот от боя до боя
Шагаю танкист и поет,
И песню-попутчик с собою
Несу в направленье – рассвет.
 
И с грустью сердечной и тонкой,
С горячим волненьем в крови,
Несу моим дальним потомкам
Бесценную ношу любви.
Микола Мілаш – поет-фронтовик складної та трагічної долі того покоління, в життя якого втрутилася війна. Як згадував поет: «Щосекунди доводилося помирати!» Пройшовши її пекло, він залишився людиною великої душі та високої культури. Свій життєвий досвід, вболівання за минуле і сьогодення, життя людей, побачених ним крізь призму любові до Вітчизни, поет відобразив в десятках своїх творах.   
 
Лірика М. Мілаша пройнята патріотизмом, вірністю правді батьків, любов’ю до життя, до людини. Він співає про Кохання, про Батьківщину, про її Шляхи, про красу та силу народу та її землі, про Жінку, про сучасників і нащадків – про все, що помітили його розум і серце.
 
Я воспевал тебя, мой край,
И в светлый час, и в час печали.
Ты мой сентябрь и ранний май.
Любовь нам деды завещали.
 
В тебе есть горечь, есть и мёд!
Но здесь так дышится легко мне!
Целебный воздух щедро льёт
Из сладких сот твоих медовых.
Писати вірші Микола Мілаш почав ще з 12 років. Путівку в творче життя дав йому відомий в ті часи поет Терень Масенко. М. Мілаш згадував:
«Він приїжджав до нас у школу, і вчителька дала йому мої вірші. Він забрав їх і надрукував у всеукраїнській газеті «На смену». Після цього я ще більше повірив в свої сили і з поезією вже не розлучався. Поки воював, теж писав, друкувався в фронтових газетах». 
Його вірші – це найкраща пам’ять про війну. Бо ж їхній автор, пройшовши через смерть і випробування, навчився по-справжньому любити життя.
А день на войне – словно век,
И труден, и крут бесконечно.
Его непредсказанный бег,
То медленней, то быстротечней.
Как по лезвию жизнь течет –
На грани на тонкой, той самой.
И дней тут ведется отсчет
Атаками, а не часами.
На війні поетична доля звела автора з медсестрою і поетесою Юлією Друніною та її чоловіком, теж поетом, Миколою Старшиновим. Завдяки Друніній і вийшла перша збірка автора «Цветы на броне». 
А мы не мстителями были…
 
Мы в боях поэтами стали.
Хоть пели осколки рядом.
Мы Музы из пуль извлекали,
А серенады – снаряды.
Любви к Отчизне ты не зови –
Она наш маяк и знамя.
К родимой земле любовь – в крови,
А злость мы ковали сами.
Господь учил: греховна месть. –
Мы и не мстителями были,
А их оружьем – их же били
И защищали нашу честь.
                * * *
Завоеватели
С алчными грёзами,
О чём вы думали?
Куда вы шли?
Завоевали
Кресты берёзовые.
По два аршина
Сырой земли.
Його вірші яскраві, звучні, проникливі та відверті, тому що вони асоціативні, вони – історія життя поета, переломлені через призму його свідомості. Тому його вірші покладені в основу понад півтораста пісень. Серед них пісня про Дніпропетровськ – «Голуби, голуби над Днепром»:
«Голуби, голуби над Днепром», 
Как вестники мира, взовьются,
Значит, на счастье всем, на добро
И новые песни польются.
 
Припев:
Мой солнечный край,
С тобой вечный май,
Родные края,
Вы гордость моя….
Своє життєве та творче кредо поет вбачав в тому, щоб віддавати себе людям і закликав:
Чтоб никому нас не согнуть,
Науку предков постигай:
Ежеминутно, день ко дню,
Невзгоды грудью лишь встречай,
И стой всегда лицом к огню!
 
А також треба шукати і захищати правду: 
 
Поет страдает за идею,
Как правды сущей следопыт….
                 * * *
Как пишутся стихи? Не скрою:
Сердца сжигая нам порою,
Их пишет жизнь. Она – учитель,
Ты только лишь ее служитель. 
 
А жизнью все живут поэты
Рискованной, но праведной,
Сердец их огненные клети
В стихи все переплавлены.
 
Поэтам путь назад отрезан – 
Он есть поэт родного края,
Что должен высказать в поэзии – 
Об этом только сердце знает.
 
Как буревестник – вещей птицей – 
Все вверх и вверх – и кредо это.
Стареть поэту не годиться,
Иначе же – какой поэт он?                                                            
«Я воспевал тебя, мой край»
Поезія М. Мілаша від любові до природи, до рідного краю, до жінки. Він тонкий лірик:Милаш Н.И. Избранное: В 3-х томах, 2008
Я – степняк. Люблю и луг, и поле,
И пшеничный золотой прибой.
Отчего же часто снится море
В неспокойной чаше голубой?
 
Почему в степях – тоска о море,
А у моря – о моих степях?
Как мне мил тот сказ о лукоморья,
Что и лугом, и волной пропах!
 
Что же их связало воедино
И в душе моей отозвалось?
Брызги моря – как пшеничный иней,
А во ржи – как море разлилось…
П’ять книг М. Мілаша є своєрідним зізнанням в любові рідним місцям. Його називають сонячним поетом, бо вся любов поета просякнута світлом:
Сродни улыбке матери –
Краса родной земли.
Ты только повнимательней,
Попристальней взгляни.
                 * * *
Над полем плыл день светло-рыжий,
И млела земля в нетерпенье.
Рожь к солнцу тянулась – повыше,
Как будто лучей продолженье.
 
Светило, орбиту осилив,
Садилось в покосы литые.
Комбайны не стебли косили,
А солнца лучи золотые…
Поет пишається Україною, її героями, особливо людьми-трударями і присвячує вірші «Как молитвеник Кобзарь», «Откуда Украйны величие?», «Пахарь» та інші.
Откуда Украйны величье? –
От мовы певучей, речистой,
Вишневых садов, нив пшеничных
И духа полей золотистых…
«Я «Женщина» пишу с заглавной…» – так шанобливо-ніжно говорить автор про жінку. М. Мілаш стверджує, що життя – це бій, праця, подолання перешкод, сили для яких дає кохання і сповідається жінці проникливо, вибачаючись:
Есть чувства – словно мотыльки,
А есть – что душу обжигают.
 
Мы словно звезды в небесах,
Сердцами женщин открываем.
                 * * *
Все повторяется на свете…
…………………………..
Лишь у любви повторов нету…..
Його любовна лірика романтично-захоплююча перед жінкою на війні, яка воює нарівні з чоловіками, і яка хвацько танцює на броні танку. Автор зберіг відсторонений погляд на стосунки чоловіка та жінки, але житейська мудрість вкраплюється в такі рядки:
Давно нашей жизнью замечено:
Когда к нам приходит женщина,
Мы обрастаем жиром и ленью,
И её не жалеем, не ценим.
Только норов счастья изменчивый:
Когда от нас уходит женщина,
Потерю увидишь, словно изгой,
Если с нею счастлив кто-то другой».
Іноді автор не приховує іронії:
«Голос украдчивый,
Робкий, гортанный
Тихо спросил меня, 
Можно ли Таню.
И я мужчине
Ответил: «Я – муж…»
В трубке – молчок и молчок. –
Почему ж?...» 
 
І тут же – в іншій епосі, іншому часі, але те ж:
 
«Припудрив свои веснушки,
Наташа – вся в ожиданье…
… Мазурку танцует Пушкин,
И зал затаил дыханье.
Життєве осягнення автора відобразилося в його гумористичних «мілашутках» (2 книги):
                 * * *
И грусть иногда, и потеха
На бумагу ложатся занозой.
И выходит подчас – вместо смеха –
Выдаю «милашутки» сквозь слезы.
 
У наш непростий час, сповнений природними катаклізмами, не можна не погодитись зі словами М. Мілаша:
Мы из недр твоих, природа, вышли,
Колыбель твоя качала нас.
Боль твою мы перестали слышать –
Жертвенный огонь любви погас.
…Где же мы, когда порастеряли
Тайны первозданной бытие?                                         
Останній доробок поета – тритомник вибраних творів, присвячений історичній пам’яті – пам’яті про найтрагічнішу війну ХХ ст.
 
Ганна Мілаш, онука поета сказала про свого діда Миколу Ілліча Мілаша:
«Люди того покоління мені здається, зовсім інші, по-іншому дивляться на життя, у них інші життєві установки, дуже сильно відрізняються від нинішнього покоління, від молоді сучасної. Від сучасної, навіть, старшого покоління – батьків наших. Вони боролися за ідею, за державу, за країну. У них не було особистих корисливих цілей, на відміну від сучасного покоління». 
 
Світлана Сухіна

Микола Мілаш: біографія і творчість поета

Бібліографія:

Книги поета
Цветы на броне: лирика.– Днепропетровск: Проминь, 1989.– 56 с.
Честь имею!: стихи.– Дніпропетровськ: Пороги, 2003.– 127 с.
Дорога на Балаклею: стихи разных лет.– Дніпропетровськ: Пороги, 2004.– 141 с.
Избранное: В трех томах.– Т. 1.– Дніпропетровськ: Пороги, 2008.– 427 с.
Избранное: В 3-х томах.– Дніпропетровськ: Пороги. – Т. 2.– 2008.– 465 с.
Стихи с натуры.– Дніпропетровськ: Алексей Ленский, 2012.– 65 с.
Балаклея – молитва моя: стихи.– Дніпропетровськ: Алексей Ленский, 2012.– 140 с.
Соловьи слагают песни ночью: стихи о любви.– Дніпропетровськ: Алексей Ленский, 2012.– 148 с.
Глазами сердца: Стихи о любви.– Днепропетровск: Издатель Алексей Ленский, 2013.– 184 с.
Как закалялась сталь: военная лирика.– Дніпропетровськ: Алексей Ленский, 2013.– 152 с.
Милашутки [Текст]: стихи: в 2-х т. Т. 1.– Дніпропетровськ: Алексей Ленский, 2013.– 156 с.
«А мне пятнадцать миновало…»: лирика.– Дніпропетровськ: Издатель Алексей Ленский, 2014.– 124 с.
Мы все – дети солнца: лирика.– Дніпропетровськ: Издатель Алексей Ленский, 2013.– 144 с.
Песни днепропетровских композиторов на слова Николая Милаша.– Дніпропетровськ: Алексей Ленский, 2013.– 80 с.
Слобожанщина: поэзия.– Дніпропетровськ: Алексей Ленский, 2013.– 156 с.
Харьков: лирика.– Дніпропетровськ: Изд. Алексей Ленский, 2013.– 208 с.
Избранное: стихотворения.– Дніпропетровськ: Изд. Алексей Ленский, 2014.– 220 с.
Колокола памяти: лирика.– Дніпропетровськ: Алексей Ленский, 2014.– 124 с.
Рассветные стихи: лирика.– Дніпропетровськ: Издатель Алексей Ленский, 2014.– 124 с.
Про автора
Шевченко І. З долею солдата, з душею поета: [творчий вечір поета-фронтовика М.І. Мілаша в героїко-патріотичному клубі «Пам'ять»] // Зоря.– 2004.– С. 3.
* * *
Браво бравому солдату: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://dv-gazeta.info/old/4/bravo-bravomu-soldatu.html Назв. с титул. екрану: Днепр вечерний
Ленская Л. О творчестве Николая Милаша»: [Електронний ресурс] // Режим доступу:
https://9musesjournal.wordpress.com/2014/05/05/%D0%BB%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D1%8F-%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F-%D0%BE-%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%87%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B5-%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%8F-%D0%BC%D0%B8/ Назв.з титул. екрану: 9 Муз
«Люди, воевавшие в 1 гвардейской танковой армии»: [Електронний ресурс] // Режим доступу http://ta-1g.narod.ru/ludi/m.html
«На війні такій великій було місце і віршам»: [Електронний ресурс] // Режим доступу http://salut-vam.com.ua/ua/2016/07/03/na-vijni-takij-velikij-bulo-misce-i-virsham/ Назв. с титул. екрану: SALUT-VAM
Романчук Л. «Я «Женщина» пишу с заглавной…»: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://dv-gazeta.info/old/7/ja-zhenschina-pishu-s-zaglavnoj.html
Спогади у віршах. Зустріч з ветераном війни»: [Електронний ресурс]// Режим доступу: http://mir-pravoslaviya.org.ua/ukr/node/3806 Назв. с титул. екрану: Мир православ’я https://www.youtube.com/watch?v=RJezDKfX7Hs
Створено: 14.09.2017
Редакція від 09.09.2020