Маменко Ростислав Петрович
Ростислав Маменко. Цілющі властивості його Слова

Доля відміряла довге життя поетові-лікарю Ростиславу Маменку, поетичне самовираження якого базується на фольклорних традиціях народно-поетичних зразків. Як відзначав Віктор Корж у вступних статтях до збірок Маменка, що цьому поетові властива самобутня «складна простота» поетичної системи автора, котра вся з першоджерел фольклорних традицій, і він є її прихильником.

Ліричний герой поезій любить, сумує, страждає, радіє – і все це споріднюється в образах поета і природи. Така собі щемлива незнайома пам'ять серця, в якому озиваються радощі, прикрощі, марнощі, любощі буття земного. Драматичний оптимізм, ліризм, національний колорит, співзвучність з пісенною народною лірикою властивий його ліриці. І Велика любов до землі, своєї країни України!

Творче кредо поета – не втрачати віри в благословення всесилля рідної землі. Ліриці притаманна природність звіданих почуттів у житті, він чує голоси минулого і майбутнього, голос надії сподівання. Він провіщає безсмертя роду українського на землі матері України.

Ростислав Маменко – автор семи поетичних збірок, які оцінили Віктор Корж, Володимир П’янов. Оцініть його творчість і ви.  

«Я виріс з пахощів степів…»

Я виріс з пахощів степів,
Води річок, роси гаїв,
Пісень, легенд свого народу,
Із мови, що з села і роду.
Р. Маменко

Ростислав Петрович Маменко народився 17 серпня 1936 року у м. Дніпродзержинську, нині – Кам’янське Дніпропетровської області, у вчительській сім’ї. В 1949 році сім'я переїхала з міста на постійне мешкання в село Ганнівку (до війни – Красний Кут) Верхньодніпровського району – родинне село батька. Великий вплив на формування національної свідомості автора мало оточення численної батьківської рідні, спадкових хліборобів, які добре знались на фольклорі, володіли народними музичними інструментами, співали. Серед них уперше він почув заборонені тоді українські пісні, церковний спів. Потайки вдома велися розмови про самостійну Україну.

Закінчив українську середню школу в с. Лихівка в 1953 році. До школи ходив пішки: вона була розташована за сім кілометрів від с. Ганнівка. Виховувався на засадах української державності, пріоритетах класичної української літератури. Село, розташоване на березі річки Омельник, своєю мальовничістю справляло велике враження і вплинуло на ліричну творчість поета.

Я зовні городянин ніби,
Та серцем завжди у селі,
Бо знаю гірку ціну хліба,
І біль у п’ятах від стерні.

Після школи навчався на лікувальному факультеті Дніпропетровського медичного інституту за фахом «лікар-терапевт». Працював лікарем, пройшов шлях у Дніпропетровському науково-дослідному інституті експертизи працездатності від молодшого до старшого наукового співробітника, був головним лікарем. Автор кандидатської дисертації «Працездатність робітників гарячих цехів пенсійного віку». Нагороджений відзнакою «Відмінник охорони здоров'я».

Працював в Управлінні охорони здоров'я м. Дніпропетровська на посаді лікувально-профілактичного інспектора, виконував обов'язки завідуючого районним відділом охорони здоров'я. Сорок років працював у медичній сфер, мешкав в м. Дніпропетровську.

Вірші писав давно та складав у шухляду. Публікувати не наважувався з політичних мотивів, оскільки в творчості тяжів до громадянської державницької теми, що в ті часи трактувалося як прояв українського буржуазного націоналізму. Вирішив опублікуватися лише в 2000 році. Провідна тема творів – незнищенна любов до рідного краю і свого хліборобського роду, неповторна доля окремої людської особистості. Мав напрацювання в прозі і драматургії.

Автор збірок «Мій човен – він як птах» (2000), «Життя мого надії», «Годинник», «Моя довіра» (усі – 2001), «Про Гая-Гайявату» (2002), «Я чую ваші голоси» (2009), «Маскарад» (2011). Лауреат літературних премій ім. І. Сокульського, ім. Д. Кедріна. Член НСПУ з 2004 року.

Єдина пісня буття земного

Колись я буду,
буду в добрій силі.
То ніжні, то рушійнії слова
Ще рознесу по новій Україні!
Зосталася би вона,
Як я жива.
Р. Маменко

Поетичний доробок Ростислава Маменка – сім збірок віршів, дві поеми. Маменко поет-лірик, який зберігає любов до життя, до всього прекрасного. Його поезія – це щемлива і незнайома пам`ять серця, в якому озиваються і радощі, і прикрощі, і марнощі, і любощі буття земного, в летючій миттєвості постають в самобутньому національному колориті.

Перша поема «Життя мого надії» написана в 1989–1999 роках. Це своєрідний заспів до всієї творчості поета як єдиної пісні його земного буття. Поема про те коріння, свій рід, на якому тримається світогляд поета, звідки він черпає розуміння світу і себе:

Яка буде зрада,
Ну, зовсім як страта,
Якщо я не встигну про вас написати!...
Коли б описать все од краю до краю,
Від долу до неба!
І, сестро, про тебе,
Про тебе, про всіх тих, кого вже немає, –
Ще серце тріпоче, надію плекає.

Перед нами 1913 рік, родина діда в селі, де «Все квітує! / Все з Богом в злагоді панує. Була там річка Омельник.. / Як скло текла у ній вода».

Жив дід в ті роки небуремні,
Заможно, правда за царя.
Колись не був дід посивілим,
А хата була біла, біла!
А в хаті – доньки і сини,
Його голубки й соколи.
Простий був дід, робив у пана,
Робили  в того всі селяни.
Пан, ніби, їх не зобижав,
Сам жив і людям жить давав…
…………
Співали. Здавен так велось.
Піснями славилось село.
Серед пісень отих зростав, –
Свідомість змалечку плекав.
Пісні ті, довгі й коротенькі,
Були про Україну-ненку
І про пошану до народу,
Що більш за все любив свободу.
Отак зростав я, виростав
І в душу все оте ввібрав.
Од коней, річки і вишень
До дару Божого – пісень.

Безтурботне дитинство поета, співи, розповіді про козацтво і ось революція…

О запропащена земля!
Доволі хліба ти вродила –
Весь революція одбила,
Все для московського Кремля!
Що б ви без нас, вожді, робили,
Коли б селяни не робили?!
………..
Життя не поле і не море,
Була війна, голодомори,
А як згадать, то в тих роках
Був що не рік, – все жах та жах.
Очкур тугіше затягли,
Бо комунізм все будували….[1991 р.]

…Держава прийме правові закони,
І стане все на правовий терен.
Все буде: будуть слово й мова, –
Та вже не буде посеред живих
Моїх ровесників імен.

Відзначимо другу поему Ростислава Маменка – «Про Гая-Гайявату», де автор по-своєму намагається провести паралель між героєм славнозвісної «Пісні про Гайявату» Лонгфелло і українським козаком Гаєм. Вони обидва прагнули миру, волі й щастя для своїх народів. Поема «Про Гая-Гайявату» – лише скромний відгук на тему спільності в долі волелюбних народів, які ввесь час повинні виборювати свою національну належність, національну самосвідомість і тим самим – свою людську гідність.

Тема високої національної моральності героя поеми і сьогодні не менш сучасна, ніж колись – у козацьку давнину.

Навіки щастя б сталося,
Коли б не те одно,
Що миру не давали їм,
На щастя зазіхали їх
Ворожі бусурмани,
Сусіди, яничари,
Що прагли їх земель.
Ті з півдня, інші з півночі,
А декотрі із заходу
По черзі йшли навалою.
І бились-боронилися
(На смерть вкраїнці билися),
За землю і дітей.
І слави здобували,
І волю воювали:
Століттями – було.
Та ворогів все більшало
З усіх границь.
Сильнішими
Бували вороги.
Й нескорених скорили,
На клапті розділили
Вкраїну всю мою.

Поеми вийшли окремо в 2000 і 2001 роках. Перша поетична збірка віршів вийшла у 2000 році. Найпершим поціновувачем творчого хисту поета була дружина, яка і принесла рукопис першої поетичної збірки «Мій човен – він як птах!» Вікторові Коржу. Той познайомив з поезіями Ростислава Маменка вимогливого критика Володимира П’янова, який дав добро на видання збірки. Вони побачили в цьому лікарі за освітою поета, який розуміє і знається на цілющих властивостях рідного Слова. В цьому Слові є енергетика духовного оновлення, воскресіння національного єства, і Слово це – народне. Поет творить свій неповторний художній світ. У його віршах ми не знайдемо метафор, версифікаційних засобів, вишуканих прийомів. Цілющі властивості його слова – це простота, народна мова, українська пісенність, якийсь драматичний оптимізм.

Творче кредо поета – не втрачати віри в благословенне всесилля рідної землі. Тематика поезій «Мій човен – він як птах!» – це ліричні сповідання, про  кохання, природу, любов до рідного краю, патріотична лірика тощо.

Душа поета споріднена з душею природи, вірші мають пісенне забарвлення:

На обрії – краєвиді
На снігу тремтить тополя.
Ой, холодно! Ой, холодно!
Одинока моя доля!...
Тремтить стовбур, гілки гнуться,
Душа стогоном стенає.
                               ***
Цвіте терен на узліссі,
Білим полум’ям хапає.
І тим духом, духом-цвітом
Я від щастя захлинаюсь!
                               ***
А у полі жито-жито!
Як життя своє прожити?
Як же щастя те добути,
Щоб про квіти не забути?
Мої квіти – мої мрії.
Мої діти – ви надії!
Та чого ж я так сумую,
Як од жита вітром віє?
                               ***

Чорний ворон, чорний ворон,
Ти скоріш лети із двору
Ген-в далекий край!
Не жени на мене тугу
І не клич на дім наругу.
Щастя не чіпай

Любовна лірика відверта і щемлива:
Прийми із рук конвалії оці,-
В них є душа.
І з ними – мій уклін!
А з ним – захоплення тобою...
                               ***
Ой арфа так грала!
Пісень все співала,
Пісень про любов.
А та заблукала.
І арфа стихала,
То – знов...
Бо пару шукала –
Шукала любов.
Повисла на гілці,
І грала сопілці,
Аж стукала кров!
Що кидалась в скроні,
І стигла в долонях.
Та де ж та любов?

Збірка поезій «Маскарад» – це вже солідний досвід поета. Поетична мова «Маскараду» метафорична, алегорична. Автору властивий романтизм, майже втрачений в наш прагматичний час. Книгу поет присвятив своїй дружині Вероніці Луковській. Ліричний герой, який пережив радянську епоху, марно шукає у житті свою маску, щоб пристосуватися до реалій дійсності. Самозаспокоєння йому приносять лише нетлінні людські цінності: краса природи, любов, мистецтво, нескінченна наступність людського життя. Тут відображена мозаїка життя, її психологія та філософія.

Книга «Моя довіра» «поглибить наше розуміння гіркотної долі народу, в різні часові перебіги, смутних тіней минувшини в рідній нашій хаті, миготіння новітніх лих, що полохливо мерехтять од свіч надій наших і довір», – писав Віктор Корж.

Поезії та панорамні епічні твори Ростислава Маменка найбільш адресовані юному поколінню українців. Автор чує голоси минулого, нинішнього і майбутнього, голоси природи і зоряного космічного безмежжя, голоси світлих надій:

Я душею землю обійму,
А руками край свій приголублю,
Свою козацьку сивину
На хвилину,  мружачись, забуду…
Землю рідну, землю б зберегти!
Щоби вся дісталася онукам.
Потім там, де ковилі, лягти.
Поховать там сумніви і муки.

Актуально сьогодні звучать рядки поезій Маменка:

Росіяни, росіяни, гарна ваша мова,
Та душа лиш чує українське слово!
Вона чує, оживає, розмовляє, питає,
Як хто-небудь попадеться із рідного краю.

                               ***
Чи правда є?
На світі є?
Знов велетень малого бє!
Лиш птах на світ увесь кричить,
А світ завмер, а світ мовчить…

Поезія Маменка щедротно дарує людям дарунки пам`яті пломінкого серця, що провіщає безсмертя роду українського на волелюбній землі настражданої за віки матері – України.

Книга наповнена любов`ю до рідної Батьківщини і болем від нелегкої долі її народу; непохитною вірою в краще майбутнє. Лірика відтворює неповторність рис людської особистості, вона є своєрідним підсумком життєвого досвіду та заповітних мрій.

…Одне повинен пам`ятати,
Що всі ми, всі ми з України!
Навіть на небі у раю,
Ми кожен день благаєм Бога,
За землю, матінку свою.