Сергій Жоров. Костянтин Іванченко: «Монте-Карло»

Сергій Жоров. Костянтин Іванченко: «Монте-Карло»

  • Роки життя 25 червня 1986; 1 вересня 1976 |
  • Місце народження: м. Дніпропетровськ |
  • Дует акордеоністів «Монте-Карло»

Коли слухаєш дует акордеоністів «Монте-Карло», нібито перебуваєш на гойдалках емоцій, настроїв почуттів. Відкритий усьому світові.

Дует акордеоністів «Монте-Карло» створено у 2010 році. «Монте-Карло» — є володарем премії за досягнення в мистецтві «Артіс», лауреатом міжнародних конкурсів, володарем премії конкурсу «Ти — зірка України» (2014-й рік), учасником багатьох благодійних концертів.

Назву їхнього колективу було придумано ведучими одного з концертів. Вони не сперечалися. Це сонячне, центрове «ім’я», наче віддзеркалює потік творчої енергії який вони віддають під час своїх виступів. Акордеон «організм» відвертої душі, польоту почуттів, емоцій, настроїв — тут і зараз. Слухаєш і, немов, опиняєшся на гойдалках, відкритий усьому світові.

Вони дуже різні. Костянтин більш емоційний, балакучий, Сергій стриманий, любить слухати. Але ж у дуеті, вони загальний веселковий потік музики.

Музика, футбол, хореографія

Костянтин народився в музичній родині — мати Катерина Петрівна хормейстер — піаніст, батько — Сергій Михайлович — відомий в Україні баяніст, директор музичної школи. Хлопчик займався й футболом, але ж перші успіхи й перемоги на конкурсах у музичній школі, свою справу зробили. Батьки стовідсотково ствердилися в думці про майбутнє сина. З Костянтином це трапиться пізніше, коли він вступить до Дніпропетровського музичного училища, саме тоді йому стало остаточно зрозуміло: шлях обрано вірно. 

Схожа передісторія була й у Сергія. Його мати — Людмила Миколаївна за фахом майстер-перукар, батько Михайло Володимирович Жоров, уродженець Чернігівської області, закінчив музичну школу з класу баяна та два курси Ніжинського музичного училища. Але, любов до музики та цього чудо-інструменту була настільки сильною, що на якомусь генетичному рівні передалася й синові. Хоча, спочатку Сергій узяв до рук інструмент лише щоб не засмучувати батька, а гамми не радували настільки, що хотілося збігти з занять негайно. Як, і Костянтин, він теж обирав, у його випадку, це стосувалося музики або ж хореографії. Нескладно здогадатися, що перемогло.

У тому, що батьки обох посвячені музикою, були свої переваги. Вони могли корегувати перші кроки та давати необхідні професійні поради своїм нащадкам, вберегти від можливих помилок. Так і трапилося. На наше щастя.

Вчителі, дебюти, англійська точність, сльози 

Серед педагогів, які багато чого вклали в професії та в житті, Костянтин згадує викладача музичної школи № 10 Володимира Олександровича Ромащєнка. Він навчив свого вихованця мислити музикою та відчувати баян. Що стосується більш дорослого періоду, тут Костя згадує Андрія Євгеновича Тарасенка викладача в училищі, а пізніше в Дніпропетровській консерваторії імені М. Глінки.

Що стосується Сергія, той закінчив Дніпропетровську музичну школу № 9, де його перші кроки направляв Микола Семенович Анохін. Серед викладачів музичного училища згадує Леоніда Леонідовича Мартиша, натхненного професіонала й одночасно педанта. Мартиш навчив свого підопічного цінувати кожну хвилину часу майже з англійською точністю, річ корисна, погодьтеся. Донецька консерваторія (зараз Донецька державна музична академія ім. С. С. Прокоф’єва, пр.авт.) подарувала Сергію досвід та настанови Віктора Миколайовича Протопопова.

Коли вони говорять про вчителів, це пронизано теплом та вдячністю. І в цій схвильованій уважній пам’яті до своїх наставників багато чого відкривається, з погляду людських якостей музикантів.

Костянтина батько привчав до простору сцени змалечку, зокрема в ракурсі естрадного репертуару. І це було далекоглядною дією, зважаючи на сьогоднішню музичну кар’єру сина. Але ж один із перших виступів завершився втечею зі сцени та сльозами. Костянтину здалося, що брюки якось невірно сидять на ньому, він намагався поправити, чим викликав сміх у залі. Тоді йому здалося, що жартують не з його руху, а з нього самого і відчаю не було міри. Багато років потому, коли він уже був знаним артистом і знов опинився в цій школі, ніхто не міг признати в ньому сором’язливого артиста зі сльозами на очах.

Сергій свій перший виступ і зовсім не пам’ятає. Крок із-за куліс і… він уже дома. Усе. Ось такі хвилі емоцій вирували в душах наших героїв. Але, саме спроможність відчувати, трансформується з часом у захоплюючу енергію музики в кожному виконаному творі.

Народження дуету, імпровізація, етапи

І Костянтин, і Сергій мають досвід викладачів. Костянтин починав із музичної школи і два роки викладав у Дніпропетровській консерваторії. Зараз разом зі своїм партнером викладає в музичній школі № 15, «Монте-Карло» також є колективом Дніпропетровського Будинку органної та камерної музики.

Сергій викладацьку кар’єру починав у музичному училищі, де вони із Костянтином і познайомилися, останній тоді ще навчався. Невдовзі обидва прийшли на роботу до Дніпропетровської філармонії. Тоді Сергій грав у дуеті з педагогом Іванченка — Андрієм Євгеновичем Тарасенком. Через деякий час дует розпався й ось уже вісім років сцени України та Європи підкорює «Монте- Карло».

Розуміння, що це стовідсоткове музичне партнерство прийшло після першого ж виступу. Програму було зроблено за два дні, а коли вийшли на сцену музичне поєднання виявилося беззаперечним.

На сцені Костянтин більший імпровізатор, як вважає Сергій, а в нього більш розвинута гармонійна чуттєвість. Але вони настільки щирі на віддачу, музика настільки бере їх і, так само слухачів, у «полон», що інше — нюанси, на яких вони знаються лише самі.

Етапи конкурсів для них уже в минулому, так, як необхідна професійна сходинка, — це важливо, але ніщо не може зрівнятися зі зворотною енергією залу. Статус, нагороди — це, як крапки досягнення, але ж хочеться три крапки.

Кумири, щастя, творчій потік

Звісно ж, вони рівняються на визнаних майстрів Рішара Гальяно, Юрія Шишкіна, Олександра Склярова. Вони щасливі від того, що музична ідея може наснитися й потім втілитися й буде віддана публіці, вони радіють будь-якій можливості перейняти досвід. А виступати доводиться на дуже статусних, урядових концертах тому досвід та спілкування знані.

Основи щастя для них найпростіші й можна сказати теж єдині: благополуччя та здоров’я близьких. У Костянтина є однорічний син, дружина Марина, до речі теж музикант, бандуристка ансамблю «Чарівниці» Дніпропетровської обласної філармонії. У Сергія коло щастя — це його дружина майстер спорту з акробатики Оксана, донька Катерина та син Дмитро. До речі, діти професійно займаються хореографією, нещодавно повернулися з престижного конкурсу «Ukrainian open 2018» (м. Київ), де отримали перші номінації європейської програми в «латині» та «стандарті». Тобто, як бачимо, нереалізовані вектори батьків відбиваються в долях дітей.

У Костянтина Іванченко є ще одна гордість — вихованка Катерина Машкіна. Невдовзі вона візьме участь у міжнародному конкурсі імені Миколи Різоля, що відбудеться на базі Дніпровської музичної школи № 15. Такий собі творчий безперервний талановитий потік. І ми поринаємо в нього, не перетинаючи межі Дніпра, завдячуючи «Монте-Карло».

Фото та відео з архіву Сергія Жорова та Костянтина Іванченка

Створено: 04.04.2018.
Редакція від 18.06.2018.
Олена Ємельянова