Петро Каменський: громадський діяч доби модернізації

Каменський Петро Валерійович

Україна, Дніпропетровська область

  • 1860–1917 |
  • Місце народження: Бахмутський повіт Катеринославської губ. |
  • громадський діяч

До громадської роботи, Петро Каменський ставився серйозно і відповідально, вважав, що особисті інтереси слід підпорядковувати спільним інтересам.

На межі ХІХ–ХХ ст. завдяки стрімкому економічному підйому Катеринославщина увійшла до числа найбільш розвинутих регіонів Російської імперії. В свою чергу, зростання економічного потенціалу, а також реалізація ліберальних реформ Олександра ІІ сприяли пожвавленню соціокультурного та суспільно-політичного розвитку Придніпров’я. Суттєво зросла громадська активність різних категорій населення, особливо дворянства та купецтва.

Активізація громадського життя була б не можлива без появи цілої плеяди діячів, таких як Г.П. Алєксеєв, М.М. Алєксеєнко, М.В. Биков, В.І. Карпов, М.І. Миклашевський, Я.П. Новицький, М.В. Родзянко, А.П. Струков. Завдяки їхній діяльності формувався новий соціокультурний вигляд, або, як нині кажуть, імідж модерного губернського центра Катеринослава та всієї губернії. Серед помітних постатей періоду модернізації варто згадати ще одного напівзабутого на даний час громадського і державного діяча Петра Валерійовича Каменського (1860–1917).

П.В. Каменський народився напередодні скасування кріпацтва у 1860 р. Його батьки штаб-ротмістр Валерій Петрович і Авдотья Миколаївна Каменські належали до великих землевласників Бахмутського повіту. На середину 1880-х рр. В.П. Каменський володів маєтком площею 1 570,1 дес. біля с. Красногорівка, А.М. Каменська – біля с. Борисівка мала 3 011,6 дес.

Належність до заможної родини дозволила Петру Валерійовичу отримати пристойну освіту. Спочатку він закінчив 3-тю Харківську гімназію, а 16.08.1880 р. вступив на юридичний факультет Харківського університету. Навчання дітей землевласників Бахмутського і Слов’яносербського повітів у навчальних закладах Харкова було доволі поширеним явищем, оскільки названі повіти межували з Харківською губернію. Окрім того Харківський університет завжди користувався прихильністю катеринославського дворянства. Свого часу тут вчилися Г.П. Алєксеєв, М.М. Алєксеєнко, Й.В. Гладкий, Г.А. Залюбовський, М.М. Ланшин та багато інших. У Харкові також навчався молодший брат П.В. Каменського Борис.

У 1884 р. П.В. Каменський закінчив університет зі званням кандидата прав і майже відразу поринув в громадську роботу. Наявність юридичної освіти дозволила йому у 1887 р. посісти посаду мирового судді Бахмутського повіту не зважаючи на відсутність відповідного досвіду роботи. У жовтні 1888 р. Бахмутське земське зібрання знову обрало Петра Каменського та його брата Бориса почесними мировими суддями по Бахмутському повіту. Через рік Петро Валерійович став гласним Бахмутського повітового та Катеринославського губернського земств. Ще через рік він увійшов до складу новоствореного Маріупольського повітового земського зібрання, очоливши його, а у вересні 1891 р. був обраний почесним мировим суддею по Маріупольському повіту.

На першому в своєму житті губернському земському зібрані П.В. Каменський був обраний обов’язковим членом Бахмутського повітового у селянській справі присутствія разом із Олексієм Васильовичем Депрерадовичем. На повітових у селянській справі присутствіях лежав важливий обов’язок контролю за селянським самоуправлінням. Тож потрапляння до його складу молодого Петра Каменського свідчило про його авторитет серед гласних.

Через рік, у грудні 1890 р. Катеринославське губернське земське зібрання обрало Петра Каменського почесним попечителем Реального училища. На цій посаді він був затверджений у червні 1891 р. Його ще тричі обирали почесним попечителем училища, і лише у 1902 р., за власним бажанням, він поступився цією посадою М.В. Родзянку. Петро Каменський щиро переймався виховання учнів, здійснював чималі пожертви на розвиток училища. Посада попечителя навчального закладу була обтяжливою і не приносила жодних матеріальних вигод, але була одним із елементів соціального статусу будь-якого громадського діяча другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Нагадаємо, що з 1882 р. по 1890 р. попечителем Реального училища був відомий громадський діяч О.М. Поль.

Таким чином, П.В. Каменський доволі молодим обійняв відразу кілька важливих посад в системі земського і селянського самоврядування. В цьому проявилося стійке бажання Петра Валерійовича служити громаді. Від громадської роботи він ніколи не відмовлявся, хіба що товариство бачило більш гідного кандидата. Через 10 років, коли його вчергове висунули на посаду попечителя Реального училища, він вказав земському зібранню на можливість обрати іншого кандидата. «Я не відмовляюсь від громадської роботи, – заявив він, – але зобов’язаний заявити, що в разі, якщо виборці мають на увазі кандидата, який міг краще ніж я виконувати цей обов’язок, то настійно прошу зібрання назвати його. Дванадцять років громадського служіння настільки виховали мене, що моє самолюбство не буде вражене, якщо буде вказаний такий кандидат».

Попри молодий вік П.В. Каменський в повітовому та губернському земствах діяв доволі активно. Він неодноразово виконував обов’язки секретаря губернського земського зібрання, як наприклад, під час роботи 26 чергової сесії, що відбулась у грудні 1891 р. Регулярно (1899 і 1903 рр.) обирався членом Ревізійної комісії, яка була однією з найважливіших комісій губернського земства. У 1907 р., уже будучі відомим земцем, П.В. Каменський разом із іншими авторитетними губернськими гласними М.М. Алєксеєнком, В.І. Карповим і С.А. Бродницьким був обраний до земської комісії для обговорення питання про законопроєкти уряду, які стосувалися місцевого земського життя.

У перші роки діяльності в складі губернського земського зібрання П.В. Каменський найбільше показав себе під час обговорення так званого «німецького питання». «Німецьке питання» постало на порядку денному дворянського, а згодом і земського губернського зібрань у 1880-х роках. У 1891 р. воно було винесене не розгляд Верхньодніпровського повітового земського зібрання, а також стало предметом обговорення на черговому губернському земському зібранні. Гласні від землевласників розділися на прибічників і противників радикального вирішення цього питання. Гласні П.В. Каменський і А.Л. Нежмаков звернули увагу зібрання, що «дворянству без німців, без їх високої орендної плати, жити у маєтках буле складно, якщо не сказати неможливо».

Питання набуло гострого звучання завдяки позиції губернського маршалка дворян Катеринославської губернії А.П. Струкова, який на черговому дворянському зібранні в січні 1893 р., зробив доповідь «Про розподіл земельної власності в губернії». В доповіді у доволі похмурих тонах було змальовано невтішну для дворян і селян ситуацію в аграрному секторі, яка склалася на початок 1890-х рр. через купівлю землі колишніми німецькими колоністами. Доповідь викликала жваву дискусію, в якій на боці губернського маршалка виступили Г.Г. Коваленський, О.О. Карпов, І.Д. Яковлєв. Натомість П.В. Каменський намагався виправдати німців. Врешті, зібрання висловилося за подання клопотання перед урядом щодо заборони німцям-колоністам купувати землю в Катеринославській губернії. За таке рішення проголосувало 77 дворян, проти – 27.

Для з’ясування ситуації по цьому питанню петербурзький чиновник-ревізор О.О. Палтов обстежив 250 німецьких колоній і за результатами ревізії у 1893 р. під іменем А.А. Вєліцина видав книгу «Немцы России». О.О. Палтов провів доволі ретельне дослідження, подав багато статистичних матеріалів, які доводили, що поселяни-власники, яких він постійно називає німцями збільшують свої земельні володіння за рахунок дворянського і селянського землеволодіння.

У відповідь на появу книги А.А. Вєліцина П.В. Каменський у 1895 р. видав книгу «Вопрос или недоразумение?». Критикуючи А.А. Вєліцина та інших публіцистів, які звинувачували німців у ворожих намірах, Петро Каменський вважав, що вони тим самим хочуть підняти громадську думку проти поселян-власників не маючи аргументованих пояснень.

Наводячи багато фактів, П.В. Каменський відкидав звинувачення німців у політичній неблагонадійності, був переконаний, що селяни спроможні конкурувати з німцями в аграрному секторі, заперечував факт незнання німцями російської мови. П.В. Каменський спростовував два головних аргументи катеринославського дворянства та А.А. Вєліцина. Він не погоджувався зі звинуваченням німців у бажанні захопити поміщицьку землю, а також стверджував, що німецькі колоністи позитивно впливали на селянський благоустрій. Незаперечний факт переходу землі від дворян до німців він пояснював тим, що дворяни самі добровільно продавали свою землю і називав при цьому дві причини. Перша – продаж землі часто рятував землевласника від банкрутства. Друге – землю продавали ті дворяни, які не мали бажання на ній господарювати. Без бажання самих дворян жоден колоніст не зміг би забрати в нього землю, писав П.В. Каменський. Він застерігав, що гнів, піднятий проти німецьких колоністів нашкодить всій державі. Своєю позицією, як пояснював автор, він прагнув лише показати, що підняте німецьке питання в тому вигляді, в якому воно поставлене в останні роки, зовсім не питання, а плід непорозуміння, породжений невдалим долученням наших поселян до германців, нашкодить всій державі.

Така нетипова для катеринославського дворянства позиція в «німецькому питанні» свідчила про намагання П.В. Каменського об’єктивно підійти до його вирішення. Попри те, що він належав до великих землевласників, а також очолював дворянство Маріупольського повіту, він не піддався загальним настроям, які панували в дворянському і земському губернському зібраннях, відстоюючи свою окрему думку. Думка його хоч і була почута, але не була сприйнята дворянством. У першій декаді ХХ ст. антагонізм між дворянами і німецькими поселенцями, який зрів роками, призвів до формування стійкої неприязні, незважаючи на те, що серед самих дворян було багато етнічних німців.

Окрім служби в системі земського і селянського самоврядування П.В. Каменський багато років віддав становому дворянському управлінню, обіймаючи поперемінно посади маршалка і його заступника в Маріупольському повітовому дворянському зібранні. Цій службі він віддав більше 20 років. Вперше Петро Валерійович був обраний кандидатом (заступником) маршалка дворян Олександрівського і Маріупольського повіту (ним тоді став І.В. Канкрін) у вересні 1889 р. Хоча Маріупольський повіт існував ще з 1873 р., станове та земське самоуправління через недостатню кількість землевласників з’явилося тут лише у 1890-х рр. Тому тривалий час для Олександрівського і Маріупольського повіту обирався один маршалок.

У 1893 р. П.В. Каменського знову обирають кандидатом маршалка дворян Олександрівського і Маріупольського повіту. Незважаючи на те, що маршалком був І.В. Канкрін, П.В. Каменський фактично керував справами маріупольського дворянства. Саме він, як вже було вище зазначено, обійняв посаду голови Маріупольського повітового земського зібрання. Цю посаду за законом, як відомо, обіймав маршалок дворянства. Однак повноправним маршалком дворян Маріупольського повіту він став лише у січні 1896 р. під час чергових дворянських виборів.

Перші вибори маріупольського повітового маршалка мали один нюанс. Спочатку за губернським дворянським столом керівником повітового дворянства обрали Бориса Валерійовича Каменський. Однак у момент виборів він перебував за кордоном, і дворянин В.І. Карпов звернув увагу зібрання на цей факт, пославшись на існуючий закон, згідно з яким особа, яка перебуває за кордоном, не може бути обрана на посаду. Губернський маршалок А.П. Струков зауважив, що закон цей прийнятий ще у 1830-х роках, коли виїзд за кордон мав складну процедуру. «В теперішній час, – вів він далі, – коли можна виїздити за кордон і повертатися у будь-який час, закон цей не може бути перепоною для визнання виборів дійсними, на що вказує і практика». Втім, новообраний маршалок через відсутність не міг виконувати обов’язкі, тож виконуючим обов’язки став кандидат на посаду Петро Валерійович Каменський.

Протягом наступних 12-ти років П.В. Каменський очолював Маріупольське дворянство і заслужив високий авторитет серед місцевих землевласників. У січні 1899 р. він знову обійняв посаду повітового маршалка. На святковому обіді, який відбувся з цього приводу за губернським столом 21 лютого 1899 р., його привітали земський начальник Е.А. Іванов, інспектор Таганрозької гімназії В.І. Острославський, протоієрей В. Александров, голова Катеринославської губернської земської управи В.І. Карпов та інші. У відповідь на привітання Петро Каменський підкреслив, що його служіння спрямоване на захист закону, справедливості та спільних, а не свої власних інтересів. «Треба служити справі на началах закону: права і справедливості, – говорив він, – … Маршалок зобов’язаний докладати всіх зусиль для захисту справедливих інтересів населення не зважаючи на віру, національність, стан, статки і становище».

Лише у 1908 р. Петро Валерійович зняв із себе повноваження повітового маршалка, незважаючи на численні прохання залишитися на посаді. Однак через настійні прохання дворянського зібрання він погодився виконувати обов’язки заступника повітового маршалка. П.В. Каменський хоча й обіймав посаду заступника, але по суті став своєрідним почесним керівником маріупольського дворянства.

У рік, коли П.В. Каменський відмовився від посади маршалка, в газеті згадувалося, що він «цілих 18 років виконував тут у вищій ступені відповідальні обов’язки маршалка; цю вкрай обтяжливу за місцевими умовами повинність допомагали йому відбувати незамінні помічники С.В. Ковалевський і С.В. Бахірєв. В останній час вся відповідальність маршалка лягла на цих осіб, оскільки П.В. Каменському довелося присвятити себе виконанню нової місії». Цією новою місією стало обрання до 3-ї Державної Думи.

П.В. Каменський був обраний до складу Державної Думи у 1907 р. Тут він пристав до фракції «октябристів», до якої також входили М.М. Алєксеєнко, О.І. Гучков (голова Думи) та М.В. Родзянко (голова Думи з 1911 р.). У Думі Петро Валерійович суворо дотримувався існуючого законодавства, був, за його власними словами, «суворим конституціоналістом», вважаючи, що Дума має бути лише законодавчим органом.

Ставши думським діячем, П.В. Каменський віднісся до своїх обов’язків настільки ж сумлінно, як він це робив у становому дворянському та земських зібраннях. Він був співавтором кількох законопроєктів, серед яких найбільш відомим і резонансним став законопроект «Про застосування положень про губернські та повітові земські установи», яким пропонувалося введення земств у шести західних губерніях Російської імперії. В Думі очолив комісію з віросповідних питань. Свої погляди на питання релігійного характеру він неодноразово висловлював під час засідань профільної комісії, а також окремо представив у своїй брошурі, опублікованій у Москві у 1909 р.

У 1912 р. Державна Дума третього скликання завершила свою роботу. П.В. Каменський повернувся до рідного краю. Його знову обрали заступником маршалка дворян Маріупольського повіту, а повітове земське зібрання вчергове обрало почесним мировим суддею.

У вересні 1915 р. П.В. Каменський знову повертається у «велику політику», ставши представником Катеринославського губернського земського зібрання в Державній Раді. Однак у цьому органі він пропрацював лише рік. У 1916 р. він серйозно захворів і помер у середині 1917 р.

Громадська діяльність П.В. Каменського припала на складний і суперечливий період розвитку Російської імперії, коли швидкими темпами розвивалась економіка, мінявся політичний устрій держави, відбувалася трансформація соціальної структури суспільства. Хоча він належав до дворянської корпорації, він не вписувався в стереотипний образ дворянина-землевласника, який будь-що намагався зберегти свій вплив у суспільстві. Навпаки, його погляди нерідко суперечили загальній думці більшості губернського дворянського та земського зібрань, як наприклад, в питанні з колишніми німецькими колоністами, скасуванні тілесних покарань для податних станів, запровадженні в початкових школах «базових понять законності».

До громадської роботи, П.В. Каменський ставився серйозно і відповідально. Він вважав, що особисті інтереси слід підпорядковувати спільним цілям. Петро Каменський напряму пов’язував рівень патріотичних почуттів із глибиною задіяності громадян у державному чи громадському житті. За своїми переконаннями він був лібералом, і вважав, що держава має розвиватися еволюційним шляхом.

Перебуваючи в різних самоврядних і державних установах, П.В. Каменський ніколи не прагнув зробити кар’єру, оскільки йому була притаманна питома для дворян недовіра до бюрократії. Він належав до тієї нечисленної групи дворян, які вірили в можливість позитивного вирішення суспільно-політичних і соціально-економічних проблем через особисту участь у різних інституціях: земстві, мировому суді, дворянському самоврядування та державних органах.

Створено: 09.04.2020
Редакція від 05.10.2020
Ігор Кочергін
Бібліографія:

Кочергін І.О. Земський та державний діяч. Каменський Петро Валерійович // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2015 р.: бібліограф. видання / упоряд. І.С. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2014.– С. 231–233.
Кочергін І.О. Каменський Петро Валерійович: земський і державний діяч // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2020 р.: краєзнав. бібліограф. видання / упоряд. М.В. Шилкіна.– Дніпро: ДОУНБ, 2019.– С. 149–152.
***
Кочергін І.О. Громадський діяч доби модернізації. Петро Валерійович Каменський // Гуманітарний журнал.– 2013.– № 1–2.– С. 32–38.