Лілія Шепель. Світ у пошуках щастя

Шепель Лілія

  • ХХІ ст |
  • Місце народження: м.Дніпро |
  • театральна арт-терапія

Цей театр, повертає нас у дитинство та до нас справжніх. Він створений у 2015 році трьома сестрами - Лілією Шепель, Ольгою Ткаченко та Олександрою Шепель.

 Світ у пошуках щастя

У піску для мене зосереджено час. І справа навіть не в аналогії з пісочним годинником. Є в русі цих маленьких частинок, якийсь космічний флер, а якщо ще й чути їх шурхіт, то йде найпотужніше налаштування на глибинні речі. Вони вирівнюють відчуття і немов підключають тебе до світобудови, даючи можливість почати все з чистого аркуша. І зустріч з керівником арт-терапевтичного проекту «Світ у пошуках щастя», психологом, арт-терапевтом Лілією Шепель, переконала мене у вірності цих відчуттів.

Дотик до піску та терапія казкою

«Нас три сестри, і кожна в цьому проекті зайнята своєю справою, – розповідає Лілія Шепель. – Ольга – середня, художник за покликанням і за Художник піскової анімації  Ольга Ткаченко, ведуча програм Олександра  Шепель, керівник піскового театру  «Три сестри» Лілія Шепель професією, молодша, Олександра, – журналіст і ведуча наших програм. Моя ж місія полягає в написанні сценарію на хвилюючу тему і у подачі її глядачеві з «терапевтичним ефектом», щоб людям хотілося більше чути один одного, бачити, замислюватися, відчувати і розуміти. Ця мотивація для роботи душі і є головною та  загальною у концепції створення даного проекту.

Ольга довго шукала себе, малювала портрети маслом, вибивала на камені, до речі, виходило дуже талановито. Кілька років тому в одному з дитячих центрів, де я працювала психологом, з’явилася вакансія художника, який знає техніку малюнку на піску. Я запропонувала Ользі спробувати і при першому ж дотику до піску, вона зрозуміла, що це те, що вона так довго шукала для реалізації своїх фантазій у сфері художнього мистецтва. Виконане завдання – портрет на піску – перевершило всі очікування і стало маленьким початком для майбутньої багатогранної та цікавої роботи".

«Казка потрібна не тільки дітям, а й дорослим, – продовжує Лілія. – Вона викликає хвилювання – джерело високих людських почуттів. Вона не дає нам заспокоїтися і показує завжди нові блискучі далі. В цьому її цінність, невимовна словами», – так починається одна з серій наших програм. У цьому зверненні і сконцентрований метод казкотерапії. У поєднанні з «пісочницею» він ще більш дієвий, оскільки дає можливість зіткнутися з органічним матеріалом. А це, в свою чергу, знімає напругу діток з підвищеною тривожністю, емоційно затиснутим, з девіантною поведінкою та дозволяє налаштувати їх до відкритої бесіди, комунікації в групі або адаптації в новому середовищі. Тому я і вибрала цей чарівний метод роботи, де, головне, занурити дитину в світ казки, яка б відображала реальне життя з несподівано хорошим кінцем. І його дієвість перевірена  багатьма роками практики.

Теми казок та ігор на піску вибираємо за запитом батьків, і пов’язані вони з тими чи іншими питаннями, спрямованими на корекцію та розвиток комунікативних навичок, довільної уваги, сенсорної, психомоторної, емоційно-вольової сфер – всього того, що дитині необхідно опрацювати в даний момент, з чим пов’язано його занепокоєння. Для того, щоб посилити можливість комунікації, коригувати страхи, тривожність, встановити нормальне спілкування між дітьми і батьками.

Перед кожною зустріччю я пишу казку, де головний персонаж – це дитина, яка приходить до мене на заняття або консультацію. І цю казку, ми потім разом будуємо і програємо на піску за допомогою маленьких символ-іграшок. Під час цього процесу і моделювання хвилюючих ситуації, дитина звільняється від напруги і несвідомо знаходить для себе ті відповіді, які їй  було складно отримати від дорослих. Адже буває, що вона засмучується і плаче від того, що не змогла висловити те, що хотіла. А в іграх з піском все стає можливим.

Далі, ми почали експериментувати спільні заняття з Олею, на яких казки виконувалися на піску спільно з дітьми, і це було для них новим, незвичайним і чарівним. Включаючись в цей процес, вони фактично придумували свої казки, паралельно засвоюючи техніку образотворчого мистецтва. Ось так об’єдналися терапія і мистецтво. Але відправною точкою створення часових шоу-програм був день народження моєї дочки. Я попросила Ольгу скласти пісочну історію її народження і дорослішання з музичним супроводом і балетним номером. Це справило неймовірне враження на гостей-глядачів нашого свята і на саму Дашу. «Невже зі мною стільки всього сталося і я стільки всього вже можу», – сказала донька в свої 7 років, тим самим, давши нам новий поштовх для подальшої роботи і створення пісочного театру. Це свого роду профілактика проти регресу. Дітям ці пісочні історії здатні дати напрямок того, куди рухатися та посилити погляд на себе з боку».

Арт-терапія та «чистий аркуш»

«До речі, при спостереженні за реакцією гостей, які збираються під час наших піщаних занять в арт-квартирі, з’ясовуються дивовижні речі. Поєднання ​медитативних технік плюс музичний супровід при заняттях піском допомагають нашій свідомості оптично зосередитися на образах і доторкнутися до найтонших граней душі. При цій трансформації відбувається очищення свідомості, як ніби все починається з чистого аркуша, обнуляється. Таким чином, людина, приходячи в зал з вантажем хвилюючих питань і проблем, після нашої програми виходить абсолютно оновленою. Це ефект справжньої арт-терапії, в якому вплив музики спільно зі створенням художніх образів на екрані забезпечує сенсорну стимуляцію, викликаючи позитивні емоції і переживання».

«Червоні вітрила» поза конкуренцією

«Виходити в ефір» потрібно, коли є що сказати – це для нас перше правило. До створення наших програм підштовхнула ситуація в країні і якість інформаційного поля. Ми намагаємося, якщо можна так сказати, конкурувати із засобами масової інформації, переповненими нескінченним негативом, який людей дистанціює, провокуючи сварки і конфлікти. Але ж ми живемо доти, доки в нас присутні позитивні емоції. Зробити так, щоб світ став кращим, а люди в ньому добрішими і ближчими один до одного – це і є головною концепцією нашого проекту.

Тому тематика всіх наших трьох програм спрямована на зближення, родинність. Перша називалася «Етюди новорічних казок і чарівного Різдва». Назва говорить сама за себе і мова ведеться про чудесні історії і народні традиції, на яких ми виросли. Програма «Весняна симфонія любові», звісно, про музику, любов і жінку. У першій частині ми пропонуємо глядачеві вирушити в подорож під назвою «Де живе любов», в якій замальовки до відомих кінофільмів під чарівні звуки музики Мішеля Леграна, Карлоса Гарделя,  Раймонда Паулса, Майкла Уілшоу, Шарля Азнавура.

А в другій частині оживають пісочні образи повісті «Червоні вітрила», створюючи атмосферу справжньої казки, в якій глядач відчуває, що в серці кожного є місце для червоних вітрил надії.

Тобто, знову таки ми робимо акцент на сімейних речах, які об’єднують. Я думаю, це бажання виникає, тому що моя сім’я була багатодітною. Всім нам із різними характерами і віком треба було уживатися разом в одному будинку, а це, часом, було непросто. Адже, жити в мирі та творенні – це щоденна робота і без розвитку у собі духовних і культурних якостей досягти цього неможливо.

Зараз модно стало в ранньому віці залучати дітей до мистецтва. Досить часто можна побачити батьків із шестимісячними малюками на досить складних для дитячого сприйняття постановках оперних або балетних вистав. Але, на мій погляд, потрібно придумувати спільні цікаві, музичні, і більш природні речі і для дітей, і для батьків. Це і буде найголовнішим власною мовою любові, коли родина об’єднується. Щоб раціональне використання часу було в плюс, щоб можна було відпочити від буденної суєти і побути з дитиною в загальному світі мрій. Таким чином, для дітей наші програми мають ефект розвиваючий, а для тата з мамою гармонізуючий та  зцілювальний.

До речі, з програмою «У пошуках щастя» ми виступали у Києві в Палаці Україна. Спонсорів у нас не було, ми шукаємо щастя для всіх за свій рахунок :) У київській програмі брав участь вокальний ансамбль, лауреат міжнародних конкурсів, «Ангелерус» (керівник – Тетяна Стефанишин, солісти – лауреати міжнародних конкурсів: Ксенія Седько, Тетяна Мержанова – фортепіано; Христина Федик – скрипка; Анастасія Батурова – флейта). Були аншлаги. Восени програма буде гастролювати знову. Сценарій і пісочні образи вигадуємо і пишемо втрьох».

«Впевнена, вся суєта, яка відбувається з людьми  у  цьому світі, продиктована пошуками щастя...»

 «Наприкінці травня ми знову виступили з нашою чудовою програмою під назвою нашого проекту – «Світ у пошуках щастя». Це спільний проект з Дніпропетровською обласною філармонією, що народився на хвилі звісток із зони АТО. Впевнена, вся суєта, яка відбувається з людьми у цьому світі, продиктована пошуками щастя. Кожен шукає його за окремим вектором, але нам хотілося б нагадати дорослим, які обростають стереотипами, з чого все почалося. Ми говоримо в цій постановці про фундаменти щастя, коли є світ, сонце, мама, любов, «всі здорові, хліба вдосталь кожному, ось так». Це, як трактат, який проговорюється і промальовується за допомогою дітей, які приймають участь у програмі. А третя частина, це всіма улюблена казка «Жив собі пес» (за мотивами української народної казки «Сірко»).

У першій частині ми працюємо з ансамблем бандуристів і це дуже сильна емоційна фарба, яка робить випуклими все смисли і супроводжує фрагменти, пов’язані з народженням сина, колискової матері. Керівник чудового ансамблю «Чарівниці» – Світлана Овчарова. З нею працюється дуже комфортно, вона підкаже, допоможе і завжди на загальній творчій хвилі, відкрита до всіх пропозицій.

Хочу сказати слова подяки і директору Дніпропетровської обласної філармонії – заслуженому працівнику культури України Ігорю Хінічу, який відразу в нас повірив і підтримав. Він завжди відкритий до обговорення і вирішення питань будь-якої складності. Неможливо уявити собі робочий процес і без заступника директора з організаційних питань Лілії Пенов. Лілія Михайлівна – справжнісінький кризовий менеджер, який перетворює будь-який складний момент на раціо. З нею легко і в якихось питаннях вона психолог, ще крутіший, ніж я.

Взагалі в команді колективу філармонії працювати комфортно і якось по-сімейному. Звичайно, буває всяке, як і в будь-якій сім’ї, і «негода й імла», але, якщо люди налаштовані на творення, то все вирішується спільними зусиллями тут і зараз. Ми рухаємося далі завдяки тій духовній близькості, що не вироблена, а за відчуттями, які нас пов’язують і без яких нічого не можливо».

Імпровізація, мрії і зворотний зв'язок

«У нас був дуже цікавий досвід роботи, коли нас запросили на нараду до Управління культури, національностей та туризму ДОДА, яке відбулося під гаслом «Вплив психологічних інструментів у сфері культури на емоційне благополуччя людей». Захід проводився для всіх начальників управлінь області, під час якого ми з Олею проводили спільний тренінг. У частині наради, де розглядалося розуміння культури, завдяки  асоціативному ряду, вона малювала піском все, що проговорювалося у зв’язку з культурою, а потім ми з цих слів складали разом казку про «Пані культуру». Це була чистісінька імпровізація, але спонтанна творчість дуже добре діє на переключення півкуль. «Пані культура» була представлена у нашій роботі в усіх іпостасях. Цікаво було спостерігати, як у людей, що знаходяться на такому серйозному заході зникають всі блоки і затиски. Нам навіть збільшили заздалегідь відведений час.

Це один із напрямів, який планується розвивати найближчим часом – проведення тренінгів спільно з пісочною анімацією. Готується сюрприз для глядачів програми «Світ в пошуках щастя». Саме для них буде відкритий для відвідування практичний семінар «Діти, а також їхні батьки», в якому буде багато висвітлюватися питань про вікові особливості розвитку дітей, кризові періоди і надані практичні поради, що робити батькам. 

Неймовірно важливий для мене зворотний зв’язок, що виникає під час концертів. Коли я сиджу за режисерським пультом, то спостерігаю за глядацьким залом. Я стежу за тим, щоб зі сцени проговорювалися всі слова, образи, тональність і щоб це була спільна медитація артистів і глядачів. Сталося чи ні, я бачу по обличчях. Відгуки після концерту бувають різними, але я вдячна і за критику в тому числі, тому що це – крок вперед, бажання шукати оптимально нові варіанти для пошуків щастя в цьому світі».

Фото з архіву Лілії Шепель

 

Створено: 07.05.2017.
Редакція від 30.11.2017.
Олена Ємельянова