Павлоградський театр ім. Б. Захави: класика та сучасність

Павлоградський театр ім. Б. Захави: класика та сучасність

У місті Павлограді вже більше 40 років успішно працює найменший професійний театр в Україні.

Скажіть, чи багато ви знаєте міст обласного підпорядкування з населенням менше 110 тисяч чоловік, де би був власний професійний театр? А от у Павлограді такий заклад є. Ним протягом багатьох років незмінно керує Заслужений діяч мистецтв України Анатолій Рева. Павлоградський драматичний театр імені Бориса Захави є лауреатом і дипломантом десятків конкурсів і фестивалів, у тому числі й міжнародних. При цьому серед тих, хто щотижня виходить на сцену, лише третина працює безпосередньо в театрі, а інші віддають улюбленій справі вільний від основної роботи час. Та це не заважає павлоградським акторам і їх режисерам працювати на високому професійному рівні. 

Унікальність цього колективу полягає в тому, що він виріс із самодіяльної театральної студії. Та Анатолій Рева зумів виховати акторів, котрі можуть стати прикрасою будь-якого професійного, навіть столичного театру. 

Спочатку були “Зорі...”

Павлоградського театру імені Бориса Захави розпочалася 10 грудня 1974 року. Саме в цей день Анатолій Андрійович Рева провів першу репетицію. Він від самого початку налаштовував своїх вихованців на серйозну професійну роботу. Першим серйозним успіхом молодого колективу – тоді ще театральної студії з назвою “Пришельцы” – стала вистава “А зорі тут тихі...” за однойменною повістю Бориса Васильєва. Ця постановка принесла павлоградцям диплом лауреатів обласного конкурсу “Театральна весна”. А зацікавлені глядачі в рідному місті у них уже були.  
Вже у 1980 році театр стає народним. А у 1989 році йому присвоєно ім’я Бориса Євгеновича Захави. І це не випадково, адже видатний театральний актор і режисер, ректор вищого театрального училища ім. Щукіна народився в Павлограді і вперше вийшов на сцену саме в цій будівлі на вулиці Харківській (тут тоді розташовувався аматорський Графський театр, у виставах якого брав участь батько майбутнього видатного режисера). А оскільки на той час Анатолій Андрійович Рева вже вчився заочно в Щукінському училищі, де шанують пам’ять про улюбленого ректора, між славетним столичним навчальним закладом і маленьким провінційним театром зав’язалися теплі стосунки. Протягом кількох наступних років у Павлограді побувають видатні театральні діячі – актори Вахтангівського театру Василь Лановий, Володимир Етуш, Михайло Ульянов, В’ячеслав Шалевич, Анатолій Ромашин; а педагоги “Щуки” Тетяна Коптєва та Наталя Холіна давали захавівцям уроки акторської майстерності. 
Слід зазначити, що в павлоградскьму театрі завжди приділяли багато уваги акторській школі. У програмі репетицій важливе місце посідають акторські тренінги, хореографія, сценічна мова і, звичайно ж, такий важливий розділ, як акторські спостереження. Рівень виконання цих вправ настільки високий, що спостереження неодмінно стають частиною концертної програми, котру колектив дарує глядачам у свій день народження.

Не все було просто

Не все складалося просто. Павлоградський театр переживав злети і падіння. У 1979 році, після бурхливої прем’єри вистави “Ромео і Джульєтта” (Шекспір! У провінційному Павлограді!), фактично весь склад театру-студії вирушив поступати до театральних вузів, і багато хто таки поступив. А керівник театру у вересні починав усе спочатку... У 1991 році театр залишили одразу кілька ведучих акторів, на котрих тримався репертуар. Та саме це дало змогу розквітнути талантові акторів, котрі й зараз працюють на павлоградській сцені. Серед них – Олександр Гуржій, Оксана й Андрій Тищуки, Неля Созінова, Ольга й Олександр Дячкови, Тетяна Тищук, Тарас Похиленко. У 2002 році театр був офіційно визнаний професійним і нині діє як муніципальний драматичний театр.

Справжня акторська школа

Протягом багатьох років при театрі ім. Захави працює театральна студія, де павлоградська молодь вивчає ази акторської майстерності. В студії викладають актори театру, фахівці своєї справи. Наприклад, заняття зі сценічної мови веде режисер Наталя Рева, з хореографії – Тетяна Тищук, хореограф театру, акторській майстерності навчає керівник театру Анатолій Рева. До речі, серед тих, хто зараз вже професійно працює на сцені театру, чимало вихованців театральної студії. Це, наприклад, Злата Харіна, Олена Людера, Яна Олефірова, Сергій Звягельський та інші. Випускники театральної студії успішно вступають до найпрестижніших акторських вузів України, а по їх закінченні працюють не тільки в нашій державі, а й за кордоном. “Багато наших випускників продовжують займатися акторською діяльністю. Нашу школу знають у Харкові, Києві, не кажучи вже про Дніпропетровськ, - каже Наталя Рева, викладач студії, режисер і провідна актриса театру. - Але більше ми цінимо студійців, які не їдуть, а залишаються в Павлограді”. 
Є у театру і проблеми, ніяк з творчістю не пов’язані. Наприклад, однією з найважливіших на даний момент є потреба у ремонті театральної будівлі. Її побудовано у 1896 році, і з того часу тут не було жодного капітального ремонту. У акторів немає нормальних гримерних, костюмерна знаходиться у непристосованому приміщенні, склад декорацій давно вже не вміщує все необхідне. І у таких умовах захавівці примудряються не тільки плідно і творчо працювати, а й створювати вистави, гідні столичного глядача.

У репертуарі – як сучасні, так і класичні п’єси

У різний час в репертуарі театру були вистави як за класичними, так і за сучасними п’єсами. Це і вже згадувані “А зорі тут тихі...” і “Ромео і Джульєтта”, а також “Украдене щастя” Івана Франка, “Скотний двір” Джорджа Оруела, “Дядя Ваня” Антона Чехова, “Остання жінка сеньйора Хуана” Леоніда Жуховицького, “Все в саду” Едварда Олбі, “Мертві душі” Миколи Гоголя, “За двома зайцями” Михайла Старицького, “Хазяїн” Івана Карпенка-Карого, “Любов до трьох апельсинів” Леоніда Філатова, “Мудрець” Олександра Островського та інші. За виставу “Компенсація” за кіносценарієм Олекси Росича “Останній забій” колектив театру був нагороджений вищою театральною премією Дніпропетровщини “Січеславна”. Приз “Січеславни” за найкращий акторський дует була удостоєна вистава “Дон Кіхот” – відзнаку отримали Андрій Тищук (Дон Кіхот) і Тарас Похиленко (Санчо Панса). 
У нинішньому, 43-му театральному сезоні, Павлоградський драматичний театр імені Бориса Захави пропонує до уваги глядачів 14 вистав, серед яких “Чайка” А. Чехова, “Пігмаліон” Бернарда Шоу, “Мартин Боруля” та “Сто тисяч” І. Карпенка-Карого”, “Продавець дощу” Річарда Неша, “Прокинься та співай” Міклоша Дярфаша, “Ласкаво просимо до Матрасентани” Іштвана Еркеня, “Пурпурові вітрила” Олександра Гріна, “Медея” Л. Розумовської та інші. 
Та є серед цих вистав одна, особлива тим, що тримається в репертуарі вже більше 30 років. “Історія коня” за оповіданням Льва Толстого “Холстомер” була поставлена у 1984 році – до 10-річчя театру – й іде досі. Протягом усіх цих років незмінним залишається виконавець головної ролі Холстомера – Василь Асін. Вистава стала свого роду учбовою: через масовку (Хор, він же Табун) проходять майже усі молоді актори павлоградського театру.
Крім того, кожного року театр ставить новорічну виставу для дітей і дарує своїм глядачам три концерти: до Міжнародного дня театру, котрий відзначається 27 березня, до дня народження Бориса Захави – 25 травня та до власного дня народження – 10 грудня. 

"Ми хочемо, щоб Європа була у нашому місті"

У грудні 2017 року театр ім. Бориса Захави відзначив свою 43-ю річницю. За ці 43 роки роботи павлоградського театру тут було поставлено 155 вистав. На 2592 виступах свого часу побувало більше 4 млн  глядачів з Першотравенська, Києва, Москви, Тернополя, Луцька, Дніпра, Тернівки, Покровська (Красноармійська), Сімферополя, Юр’ївського, Павлоградського, Синельниківського районів і т.д. А приблизно у травні 2018 року театр очікує відвідування півмільйонного глядача у своїй власній глядацькій залі.
"Все життя моє пройшло тут, було все: радість, аплодисменти, вдячні очі глядачів... Були й зради..." – сказав засновник і головний режисер театру, Заслужений діяч мистецтв України Анатолій Рева у бесіді з журналістом інтернет-порталу Павлоград.dp.ua. У Павлоград до нас не приїдуть артисти зі столиці, ми виховуємо їх самі. Театрик у нас хоч і невеликий, але проблем вистачає. Нашій будівлі 122 роки, і жодного разу тут не проводився капітальний ремонт. Умови залишають бажати кращого: немає гримерних, немає де навіть просто перевдягатися акторам, зберігати декорації та реквізит. Хоча в художньому плані ми робимо більше, ніж академічні театри. За 43 роки ми жодного разу не зупинялися. Я пишаюся, що в репертуарі є такі вистави, як "Чайка", “Дон Кіхот”, котрі “не потягнуть” багато з іменитих театрів. Важко, але будемо жити далі, будемо працювати і радувати нашого глядача. "Всі прагнуть до Європи, а ми хочемо, щоб Європа була в нашому місті, і для цього ми робимо все".

Створено: 18.09.2018.
Редакція від 18.09.2018.
Наталія Похиленко
Бібліографія:

Гордость Павлограда — самый маленький профессиональный стационарный театр в мире: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://павлоград.dp.ua/36791. - Назва з екрану.
Режисер Анатолій Рева: “Часи змінюються, а “б’ють” одні і ті ж…”: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://павлоград.dp.ua/8710. - Назва з екрану.