«Дивна відпустка». Фільми, які знімались у Дніпрі

Продовжуємо розповідати про фільми, які знімались у Дніпропетровську за радянських часів. Наступна глава – «Дивна відпустка», трисерійний телевізійний фільм 1980 року, знятий на Кіностудії ім. О. Довженка.

Чим може зацікавити фільм сучасних глядачів-дніпрян? Насамперед, це майже три години перегляду краєвидів, архітектурних панорам рідного міста, мальовничих прибережних і річкових пейзажів Дніпра, подорож у минулі часи (як вони там жили у 1980-ті?), знайомство з творчими роботами відомих акторів. Це – ще одна сторінка з історії українського кіно.

Як на мене, наше місто у фільмі має гарний і впевнений вигляд. Камера кінооператора широким «поглядом» охоплює проспекти, новобудови, мости, автомобільні розв’язки. Одразу, з перших кадрів, відчуваються масштаби сучасного великого мегаполісу, яке будується, розвивається, зростає. Приємно бачити тодішні новенькі багатоповерхівки, цікаві архітектурні задумки, згадати знайомі місця, яких, на жаль, вже нині не існує.

Протягом фільму на екрані «засвітилися» житловий масив «Перемога» з його найдовшим будинком в Україні – «Китайською стіною», магазином «Універсам» (це був перший прототип майбутніх супермаркетів, 1975 рік), кінотеатром «Салют» з фонтаном (нині їх уже нема, на їхньому місці новобудови), перший будинок-«свічка» (введений у дію 1979 року) біля розв’язки «Коло». Мерефо-Херсонський і Новий мости на тлі чудової панорами річки.

Декілька разів до картини потрапила ще діюча підвісна канатна дорога і човнова станція. Вдало відображено мальовничі куточки парку ім. Чкалова (нині ім. Л. Глоби) з відомою архітектурною родзинкою міста – літнім театром «Мушля». Гарним вийшов епізод, коли автомобіль ефектно оминає півколо «розв’язки» і прямує вздовж прибережного бульвару житлового масиву «Сонячний» з його новенькими багатоповерхівками (введені в експлуатацію у 1970-тих роках), що виблискують вікнами у променях вранішнього сонця.

Впізнавані на екрані проспект К. Маркса (нині пр. Д. Яворницького), бульвар Набережної, ресторан «Маяк» з його літньою відкритою терасою, алеї парку ім. Т. Шевченка, «кафешка під парасольками» просто неба біля самої дніпровської води. До слова, остання в переліку – одна з улюблених локацій кіношників, яка трапляється у декількох фільмах, які знімали у нашому місті.

Цікаво побачити наш Аеропорт у ті роки. До фільму увійшли кадри будівлі аеровокзалу та злітна смуга з лайнерами тих часів. А от основні події відбуваються на будівельному майданчику житлового масиву «Сокіл-1», будинки якого в процесі зведення. Звідси відкривається мальовничий вид на Дніпро, на забудови масиву «Перемога», берегові ділянки з нещодавно намитого піску.

А ще, приємно зазначити – яким зеленим тоді було наше місто: плівка запам’ятала алеї тополь, акацій, лип, кущів у парках, скверах, на вулицях.
 

Творча команда кінематографістів
 

Роботу над фільмом доручили відомим досвідченим українським фахівцям – режисерам Миколі Засєєву-Руденку й Ігореві Вєтрову.

Микола Вікторович Засєєв-Руденко (1933–2021) – радянський і український актор, кінорежисер, народний артист України. Лауреат Державної премії ім. О. Довженка, Міжнародної премії ім. Сіді Таль. До його творчої скарбниці належать такі популярні кінострічки, як «Без року тиждень» (1982) «Москаль-чарівник» (1995), «Чорна рада» (2000) «Запорожець за Дунаєм» (2007, у співавторстві)та інші.

Ігор Олександрович Вєтров (1924–1998) – український і радянський актор і кінорежисер. Більшість його фільмів – це твори для дітей та юнацтва, зокрема «Ні дня без пригод», «Дума про Британку». Успішною стала картина «Родина Коцюбинських», де він був 2-им режисером.

Оператором на картину було запрошено Олександра Кузьмовича Піщікова (1905–1986), українського кінооператора, який був фронтовим оператором під час Другої світової війни. Першим здійснив повітряні зйомки у кіно. Він також знімав дитячі та юнацькі фільми у 1970-х роках. Саме йому ми завдячуємо мальовничими кадрами з видами нашого міста

Акторський склад підібрався по-справжньому зірковий. Головну роль виконроба Алексєєва виконав Микола Олялін – народний артист УРСР, знакова постать радянського кінематографу, який зіграв пам’ятні ролі у фільмах «Біг», «Назад дороги немає», кіноепопеї «Визволення» та багатьох інших.

Головну жіночу роль доручили на той час молодій, талановитій Наталії Сумській (майбутня провідна актриса театру ім. Франка, народна артистка України). Її персонаж – молода фахівчиня-інженер Ніна Круглікова, яку за призначенням направили на будівництво. Наталія грає майже свою ровесницю, бо лише три роки тому сама закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Але актриса до роботи в Дніпрі вже мала знімальний досвід у попередніх чотирьох картинах.

На ролі другого плану були запрошені теж відомі кіноактори. Федір Шмаков (Федір Іванович, парторг), білоруський актор, народний артист СРСР. Одна з пам’ятних його робіт – Андрій Размьотнов («Піднята цілина»). А ще в «Миргород та його мешканці», «Державний кордон. Рік сорок перший» та багато інших.

Іван Гаврилюк (Важин Ігор Миколайович, начальник управління), популярний український актор, заслужений артист УРСР. За його плечима вже була участь у таких знакових стрічках, як «Анничка», «Ати-бати, йшли солдати», «Вавілон ХХ», «Ті, що йдуть за обрій» та інші.

Юрій Саранцев (Степан Денисович, керівник тресту), народний артист РСФСР, який багато і активно знімався у різних фільмах, переважно втілюючи ролі керівників, військових командирів, зокрема у «Думі про Ковпака», «В бій ідуть тільки старі», «Хвилі Чорного моря».

Навіть на ролі в епізодах погодились популярні та знані актори радянської доби – Юрій Бєлов, Петро Чернов, Юрій Пузирьов, Євгенія Ханаєва, Володимир Трошин, Георгій Єпіфанцев, Ірина Буніна, Юрій Богатирьов.

Про сюжет

Стрічка – це екранізація однойменної повісті Лева Лондона (1910–1995 ), яку автор, разом із Борисом Борисовим, адаптували для кіно, написавши сценарій до фільму. Письменник народився у Києві, за першою освітою був інженером-будівельником і навіть, встиг якийсь час попрацювати за фахом. Тому виробнича тематика була знайома йому не за чутками і саме про події на будівництві йдеться у сценарії.

У місті, біля великої ріки розгорнуте масштабне будівництво житлових кварталів. На одній з ділянок розташувалось «господарство» досвідченого і відомого у галузі виконроба Павла Івановича Алексєєва (М. Олялін). До нього на ділянку за призначенням після інституту приходить молодий фахівець Ніна Круглікова (Н. Сумська), яка одразу стикається з суворими реаліями виробництва, як то – нестача будівельних матеріалів, порушення технологічного процесу, «аврали», неправомірні накази «зверху», тощо. Людям, мешканцям робітничого мегаполісу потрібні нові окремі квартири якомога більше і швидше – ця думка проходить лейтмотивом у стрічці. Але якою ціною? З якими проблемами одразу стикаються новосельці? Зачасто у своїх довгоочікуваних оселях їм доводиться самим щось доробляти, ремонтувати, «діставати». Саме в одному з таких будинків за власним бажанням, за велінням совісті, вирішує провести свою відпустку виконроб Алексєєв, усуваючи недоробки своїх колег. Дивну відпустку…

Враження і відгуки

Прем’єра міні-серіалу «Дивна відпустка» відбулася 25 серпня 1981 року по Четвертій програмі Центрального телебачення тодішньої великої країни. З того часу минуло багато років (майже 45), відбувся злам радянської імперії, який потяг за собою низку трагічних подій у багатьох країнах-«союзницях», з жорстоким відлунням котрих зараз бореться наша держава. Величезні зміни сталися в суспільстві та в житті пересічних громадян, ствердились «високотехнологічні і раціональні» сучасні часи, змістились пріоритети, прискорились ритми… Тим паче приємно дивує, що «старе» кіно ще дивляться – фільм «Дивна відпустка» за три роки в YouTube переглянули майже 800 тис користувачів. І це – не бойовик, не детектив, а стрічка виробничої тематики, про будівництво і будівельників. Безумовно, за відгуками відчувається, що більшість аудиторії – «дорослі» люди, молодість яких припала на 1980-ті роки, які жили у ті часи, працювали, відчували. Тому у дописах присутні ностальгійні нотки, але не за союзом рад, не за «соціалістичним образом життя», тим паче не за ідеологічною складовою. За минулими безтурботними мирними роками, вірними товаришами, людяними стосунками, мріями, впевненістю у світлому майбутньому…

Багатьом дописувачам у фільмі сподобались акторські роботи, і в цьому я цілком приєднуюсь до шанувальників. Усі артисти зіграли добре, фахово, у межах запропонованого матеріалу (а матеріалу, на мій погляд, для розкриття образу інколи явно не вистачало).

Хороші великі плани у Миколи Оляліна, багатозначні паузи (тримати паузу актор вмів талановито!). Чарівна юна струнка Наталія Сумська змусила співчувати і вболівати за свою героїню. Іван Гаврилюк – красень, кумир українських глядачок, втілив образ керівника нового типу, близького до наших часів – напористого, раціонально-цинічного. А «стара» гвардія акторів виконала свої невеличкі ролі бездоганно.

Напружує глядачів у стрічці, що майже усе дійство пов’язано з виробництвом: трудові буденні справи, розмови, наради… «Багато затяжних кадрів, незрозумілих епізодів – все ж таки, що робить виконроб у тій дивній відпусці? Знаємо тільки зі слів…». «Фільм – ідеологічна агітка. Навіть Брежнєва цитують…» Жіноцтво жалкує, що тема кохання головних героїв зовсім коротка, «проходить пунктиром, на рівні поглядів».

Але, не будьмо занадто суворими. Згадаймо, у які роки знято фільм, якими були умови, правила поведінки, хто керував тоді державою? Напевно, так ми і жили…

Титульне фото: колаж до фільму «Дивна відпустка» // https://www.youtube.com/watch?v=9IOevlCjXM8