Острів Городище (Томаківка). Вперше на острові

Час спливає, мов швидкоплинна течія річки. Здається, ніби це було вчора – моя перша подорож на острів Городище (Томаківка), яка справила на мене незабутнє враження на все життя. Насамперед, напевне, мене зачарувала природа цього місця: величні пейзажі, котрі м’яко обіймають острів із південного боку; розкішні краєвиди на річку Ревун; густі плавні з лісом, за якими на невеликому підвищенні проглядають окремі райони міста Марганець і поля, що губляться десь вдалині.

Трохи згодом я дізнався, що саме тут, на цьому острові, колись розташовувалася Томаківська Січ. Адже із самого дитинства був небайдужим до історії… Відтоді минуло приблизно двадцять п’ять років.

Майже щороку я повертався на цей острів, де панувала неповторна атмосфера. Мені пощастило відвідувати острів Городище (Томаківка) в різні пори року – і кожної з них він відкривався по-своєму прекрасним. Подорожуючи островом, я дедалі більше прагнув розгадати його історію. Здавалося, він буквально просякнутий подіями минулого на кожному кроці. Завдяки місцевим мешканцям мені пощастило почути безліч цікавих розповідей.

Більшість із дослідників вивчали острів з метою знайти докази існування Томаківської Січі, одночасно описуючи загальний характер цієї місцевості. Завдяки їхній роботі тепер ми можемо уявно перенестися років на сто назад, прогулятися стежками острова Городище (Томаківка) у тіні крон вікових груш, оглянути кургани, пірнути в річку Ревун, або Річище та з вершини острова побачити Великий Луг Запорозький із його численними річками та озерами.

Уперше мені пощастило побувати на острові наприкінці XX століття, коли мені було близько десяти років. Мій дідусь, Георгій Іванович Корбут, який на той час уже був на пенсії, майже кожного літа косив там сіно, заготовляючи його для наших двох корів. Тоді ми жили в сусідньому з островом селі Мар’ївка (Мар’їнськ, або Очеретькове). Пам’ятаю, ніби це було вчора, як ми з дідусем стояли на вершині острова біля одного зі збережених курганів, звідки, як на долоні, відкривався мальовничий краєвид на річку Ревун, плавні та центральну частину міста Марганець.

Про те, що на острові Городище колись були запорозькі козаки та існувала Томаківська Січ, я дізнався від свого дідуся. Він казав так: «Колись давно тут була Запорозька Січ, а тепер у наші часи половина острова вже затоплена Каховським водосховищем. Уяви, яким він був великим до затоплення». У нашому краї острів Городище, або Томаківка більшість місцевих жителів просто називають «Острів», без будь-яких додатків.

Багато років поспіль я продовжував цікавитися історією цього місця і відвідував острів десятки, а можливо, й сотні разів, адже жив неподалік. Та знаходив, як тоді мені здавалося, беззаперечні докази того, що саме тут знаходилася Томаківська Січ. Однак згодом почав помічати багато невідповідностей у географічних описах, плутанину в назвах одного й того ж острова, а також легенди місцевих жителів, які, хоч і не вигадані, насправді були запозичені з сусідніх сіл і хуторів. Повертаючись до слів мого дідуся про те, що на острові була Томаківська Січ і що він наполовину затоплений, варто зауважити, що мій дідусь не був корінним мешканцем цього краю, хоча й мешкав тут з молодості.

Іван Іванович Недоступ 116-річний старожил із сусіднього з островом селища Червоногригорівка (Чернишівка) історику Дмитру Івановичу Яворницькому розповів, що мешканці Красногригорівки та Городища переважно пришлі. На питання про існування Січі на Томаківському острові він відповідав негативно, додаючи: «Ні не чув, а про те, Бог його зна». У тій же статті місцевий мешканець сусіднього села Грушівка (Гологрушівка), Андрій Печериця, каже: «Хоч я з запорозького краю, але не тут народжений, то нічого й не знаю про Сірка. Наше село панське, і нема в нас нікого, хто б жив тут з прадідів».

Після того, як стало відомо, що навіть наприкінці ХІХ століття історики не змогли від місцевого населення почути перекази про Томаківську Січ на острові Городище (Томаківка), то як тоді можливо не ставити під сумнів розповіді сучасного населення? Адже з часу існування Запорозької Січі минуло багато часу, а кількість прийшлого населення в цих краях лише зростала.

Чимало корінних мешканців у кінці XIX століття загинули у війнах, деякі емігрували, а ті, хто зміг осісти тут на кілька поколінь, можливо взагалі не цікавились історією. Лише уявіть, наскільки малий відсоток людей, які знають справжню версію того, що відбувалося на цих землях у XVI столітті.

Уперше, коли я побачив цей острів, на ньому росло безліч плодових дерев, які збереглися від колишнього саду. Серед них були яблуні, груші, черешні та волоські горіхи. Окрім плодових дерев, на острові росли високі пірамідальні та білі тополі, дуби і в’язи. Ці дерева посадили працівники саду, щоб захистити острів від вітрів. Він був вкритий високою травою, і місцеві жителі пасли тут корів. На вершині острова було невеличке місце, де доїли корів – його називають «тирло», як тут, так і в сусідніх селах.

Мені запам’яталося, як на острові співали птахи, перелітаючи з дерева на дерево. Навколо було багато різної живності: зайці, фазани, куріпки, граки, горобці, синиці, дрозди, одуди, гусениці й равлики. Згодом з’ясувалося, що на острові водяться й косулі. Одну з них мені навіть пощастило побачити ввечері на вершині острова.

З плином часу я дійшов висновку, що до вивчення острова слід підходити глибше, не обмежуючись лише історією запорозького козацтва. Такий однобокий підхід може завести в глухий кут і не дасть однозначної відповіді на питання, чи справді тут була Запорозька Січ.

Деякі історики у своїх роботах називають цей острів Томаківкою, посилаючись на те, що саме тут розташовувалася Томаківська Січ. На «Генеральному плані України» 1648 року, складеному Гійомом Левассером де Бопланом, острів Томаківка зображений на річці Дніпро. Водночас острів Городище розташований на відстані приблизно п’яти кілометрів від русла Дніпра. На старій мапі 1821 року острів підписано як Городище. Далі, на карті 1875 року імені Шуберта, він також позначений як острів Городище. Саме цей острів починає з’являтися на картах і планах із кінця XIX століття, це пов’язано з тим, що окремі історики вважають – саме тут розташовувалася Томаківська Січ.

Історики, які згадували Томаківську Січ, називали один і той самий острів різними іменами: Дніпровський, Буцький, Бучки, Буцько, Томаківка. Острів Городище, у свою чергу, фігурував під назвами: Острів, Комуна, Зміїний, Кохання.

Щоб остаточно не заплутатися в цих назвах, які, можливо, стосуються різних островів, у подальшому ми будемо чітко називати острів, розташований поруч із Красногригорівкою та Марганецькою територіальною громадою, – острів Городище (Томаківка). Попри значний часовий розрив між існуванням давнього городища та Запорозької Січі, є підстави вважати, що йдеться про два зовсім різних поселення, розташованих на суттєвій відстані одне від одного.

Часові межі можуть вводити деяких дослідників в оману. Чітка крапка в цьому питанні могла б зробити подальші дослідження острова значно продуктивнішими. Передусім, необхідно знайти достатньо доказів того, що саме на цьому острові розташовувалася Томаківська Січ, адже це питання на перший погляд здається більш доступним для вивчення, оскільки стосується ближчого до нас історичного періоду, ніж давнє городище.

Цікаво, що фактів, які підтверджують існування Томаківської Січі саме на острові Городище, менше, ніж відомостей про існування тут давнього городища. Це ставить під сумнів версію про розташування тут Томаківської Січі. Постає ще одне питання: на якому ж саме острові знаходилася Січ? Адже на Дніпрі було чимало островів. Важливим фактом є опис Гійома Левассера де Боплана – інженера та військового картографа XVII століття – у його книзі «Опис України». Він зазначає, що острів Томаківка високий і майже круглий, нагадує півсферу, а з його вершини відкривається вид на Дніпро від самої Хортиці до Тавані. Однак слід зауважити, що острів Городище справді за формою нагадує півсферу, але з його вершини не видно Дніпра від Хортиці до Тавані. Це пояснюється тим, що русло Дніпра в цьому місці робить поворот, а через підвищення місцевості з пагорбами та правобережжя попередніх річок, які впадають у Дніпро, огляд річки тут обмежений.

Існує легенда про те, що десь на острові козаки нібито закопали золотого коня. У дитинстві та юності такі історії сприймаються інакше – із захопленням і вірою в дива. Але після того, як я побував на цьому острові, мабуть, понад сотню разів, зрозумів: знайти тут щось матеріальне з тієї епохи надзвичайно складно. Не те що золотого коня, навіть козацьку кулю чи монету того часу знайти майже неможливо.

З часом у моїй бібліотеці почала з’являтися історична література, в якій згадувався острів. Пам’ятаю, як уперше натрапив на згадку про нього в книзі «Великий Луг Запорозький» (1917 рік), автором якої є А.Ф. Кащенко. У своїх записах він описував, як мандрував островом і навколишніми місцевостями. Тоді мене охопило відчуття гордості: наш острів описують у книгах, до нього виявляють зацікавлення!

Згодом я познайомився з численними роботами Д.І. Яворницького, який неодноразово приїжджав і досліджував острів Городище (Томаківка), а також з роботами І. Кареліна, Л. Падалки та інших авторів. З роками мені все частіше траплялися дослідження, присвячені цьому краю. Завдяки цьому з’явилася можливість порівняти знайдені матеріали, переосмислити їх і провести власний аналіз, спираючись на відомі історико-краєзнавчі методи.