Самійленко Олександр Андрійович
Олександр Самійленко: магія степу

«Світ широкий, неозорий…»

Такого степу, ну такого степу і не було й не буде вже мабуть…

Борис Чіпа

Олександр Самійленко – яскравий митець Придніпров’я, тут триває значна частина  його життя, хоча народився він у містечку Часів Яр на Луганщині. Олександр Андрійович мешкає в селищі Ігрень, тут він закінчив школу, тут відчув, що може не просто перенести красу землі на полотно або на папір, а створити її образ. Спочатку образотворчому мистецтву навчався в художній школі, потім у студії ПК «Металург», де його вчителем був талановитий майстер і досвідчений педагог Григорій Чернета. Олександр був допитливим учнем, виявляв велику зацікавленість до різних жанрів і напрямків живопису. Цікавився новими концепціями Анатолія Петрицького, знайомився з новаторським прикладним мистецтвом Василя Кричевського, заглиблювався у творчість постімпресіоністів. Великий вплив на його творчість мали енергійні авангардистські пошуки декоративного трактування народного орнаменту Ганни Собачко-Шостак, самобутні новаторські картини Катерини Білокур, живописну графіку Марії Примаченко. Щодня пізнавав різноманітну школу народного мистецтва, багатовікову культуру народу, ретельно вивчав різноманіття візерунків і кольорів українського писанкарства. Студіював історію рідного краю, України та історію мистецтв.

У 70-х роках хлопець робив спробу стати студентом художнього училища, але вступити, на жаль, не вдалося. Тож, повертаючись додому та перетинаючи міст через Самару, він твердо вирішив більше не випробовувати долю, а оспівувати у своїх роботах рідний край на основі традиційної культури та мистецтва. Річка Оріль, розлогі мотиви пріорільськіх сіл стають своєрідним «духовним Барбізоном» Олександра Самійленка, де він знаходить усамітнення для творчого піднесення. Саме на пленерах художник відчуває, що тільки природа дає йому фізичне відчуття істинної свободи. Ліричні краєвиди селищ Нової Ігрені, Рибальського й Одинківки, розташованих уздовж ріки Самари, мальовничих берегів, балок, степів зі ще уцілілими курганами, байраками і ярами були постійним місцем творчості художника. Натура для нього завжди була нескінченно красива, рухлива та мінлива. Митець намагався, фіксуючи певні елементи та фотографічні речі, створити яскраві образи. У краєвидах авторства Олександра Андрійовича – і захмарене небо, і розлогий степ, і байраки та пагорби, тополі, верби, які містять у собі вічне природне начало. Саме степова аура сприяла поглибленню та розширенню уяви митця про характерні природні чинники формування художнього менталітету запорожців, їхнього способу образного мислення і трансформації, набутих у фольклорному орнаментально-декоративному та сюжетному малярстві. Герой оповідання Степана Васильченка «Циганка» каже: «Мені, знаєш, перш усього хочеться вчитись та й учитись, знати все, а тоді що-небудь зробити таке, щоб усі здивувалися…». Ці слова закарбувалися у пам’яті Олександра Самійленка та стали своєрідним кредо у творчому житті митця.

Художник здійснював як індивідуальні поїздки до мальовничих місцин степу, так разом зі своїми друзями-однодумцями, а саме – Володимиром Падуном, Валерієм Гречаним, Євгеном Деркачем. Митців поєднувало не тільки географічне місце проживання, а й особливе світовідчуття, вірність традиціям і відданість натурі, яка стала їхнім головним учителем. Так склалося, що вони з дитинства жили в одному місті, навчалися разом, а потім і працювали. Четверо художників-пейзажистів виїжджали в степ на велосипедах писати етюди та намагалися не просто відтворювати натуру як вона є, а розробити унікальну художню інтерпретацію краєвидів Нижнього Присамар’я. Угрупування об’єднувала ідея нонконформістського опору офіційному мистецтву, бажання відтворити вільний від ідеологічних впливів образ степового краю, спираючись на народну традицію в графіці та малярстві. Досвід інтерпретації притаманних народному мистецтву рис – знакову узагальненість, підвищену декоративність звучання кольору, чітку етнічну прикметність символів і образів – митці намагалися використати в пленерній практиці. Кожний із художників шукав у пейзажах свою ідентичність й основу декоративного письма. Кожен мав власний погляд, власну думку, але всі вони мріяли отримати гармонійний, насичений, оптимістичний колір, який давав би людині надію на яскраве майбутнє. На етюди художники ходили разом у будь-яку погоду. Наприклад, коли йшов дощ, ставили під величезну парасолю в центр етюдники, а самі стояли під дощем і писали колоритні композиції. Прикметною рисою було те, що художники ніколи не дописували етюди в майстерні. Все починалося і закінчувалося на пленері. Поступово кожен обрав для себе улюблені мотиви, які з великим трепетом і любов’ю переносив на полотно, папір, картон, обов’язково виконуючи ідею та задум в матеріалі. Згодом мистецтвознавці визначили цей гурт як «Ігренську школу» («Огрінська школа»).

Людина у пейзажі

Ткалась ніч над Дніпром. Чеберяла на гори.
А над древнім Трипіллям ще небо цвіло.
І промінням багряного лагідні хори.
Видихали над степом осіннє тепло.

Леонід Горлач

Живопис художника Олександра Самійленка за своєю очевидною декоративністю приховує глибину роздумів про Шлях людини, яка вирішила присвятити себе мистецтву, про повну самовіддачу, що часом призводить до фантастичного переселення автора у свій твір. Для митця було важливо проникнути у саму серцевину мотиву твору – збагнути та передати його неповторність зі змінами станів, віднайшовши при цьому ключові ознаки вічності. Глядач бачить у творах автора розлогий простір степу, прозоро-блакитне небо, з застиглими в ньому густими хмарами, поодинокі саманні хати, які причаїлися поміж дерев. Дивлячись на картини, наче сповнюєшся кришталево чистим повітрям рідного краю, занурюєшся в цей дихаючий природною рівновагою світ, щоб віднайти свій зв’язок із самим собою. Пейзажі сповнені непоспішного руху, на полотні наче все оживає й не зупиняється у своєму існуванні. Художникові важливо відтворити чари української природи, щоб викликати у глядача почуття схвилювання та зачарованості сільським краєвидом. Наприклад, картина «Вітер в Одинківці» зачіпає своєю безмежною простотою. Спочатку глядачу здається, нічого в цьому полотні надприродного немає, але воно здатне увійти в саму душу. На полотні показано глибоку широку річку, яка, петляючи між високими піщаними берегами, тече вдалину за обрій. Вода в ній темна, з легким зеленим відтінком. Береги біля річки піщані та досить високі. З одного боку річки стрімкий берег із деревами та домівками. Коли дивишся на цю роботу, відчувається подвійне почуття. Почуття легкості від природи, але, водночас, – почуття тривоги. Художник зобразив усе до найдрібніших деталей. Якщо довго вдивлятися в картину, то здається, що природа жива  й чути тихий шерех різнотрав’я.

Барви на картинах Олександра Самійленка сміливі, контрастні, безкомпромісні. Наприклад, основний настрій картини «Осіннє дерево» – це справжнє свято буття, відчуття захвату перед недовговічною і тендітною красою навколишньої природи. Краса живописного полотна приваблює, захоплює і водночас облагороджує. Природа, зображена на полотні, велична, прекрасна та беззахисна. Виникає відчуття, що жовте і червоне золото розлите в самому повітрі. Самого сонця на полотні не видно, однак, глядач відчуває, що його проміння ніби грає по поверхні всього полотна. Світло-золотиста крона дерева створює радісний настрій. В роботі домінують три кольори – золотий, синій і блакитний з невеликим додаванням зеленого. Ця колірна гамма символізує радість і повноту життя. Осінь зображена в мажорних насичених тонах, сміливі енергійні мазки фарби лягають на полотно легко і вільно, оживляючи осінній гай грою світла і відчуттям легкого подиху вітерця. Картина «Вечірнє сонце», навпаки, сповнена магічної чарівності та казковості. На передньому плані дерево, яке йде в небо своїми гілками, наче просить про допомогу або прихильність. Літній день підійшов до кінця, тож небо осяяне чудовим заходом. Світло заходу сонця настільки дивовижно розфарбувало небо, що, дивлячись на картину, здається, ніби потрапляєш в якусь невідому країну або чарівну казку. Немов, це не реальність, а якийсь вигаданий світ. Художник майстерно додав тепла і казковості в цей тихий краєвид і тонко передав стан природи, використовуючи колір і контраст холодних тіней та теплих світлових плям.

Олександр Андрійович вміє не тільки гарно писати незабутні картини, але й насолоджуватися цим процесом. Тому всі його роботи являють унікальні явища живописного характеру, якими легко милуватися, віддавшись їхній нез’ясовній чарівності. В образах місцевих краєвидів митець втілює безсмертя українського духу та любов до рідної землі. В кожній його роботі відчувається присутність людини, кожен будиночок символізує щасливе життя. Іноді автор показує лише поодинокі силуети, які виконують роль просто кольорових плям у композиції, але все одно це символ потужної сили людини. Саме людина є свідком краси та вічності природи, є уособленням художника на полотні, який у змозі відтворити власний гармонійний світ. Наприклад, картина «Осінній пейзаж з хлопчиком-рибалкою» немов пронизана світлом, в ній багато повітря, яке навіть можна відчути. На передньому плані полотна самотньо бреде малий рибалка зі снастями. Він гармонійно вписується в пейзаж із безмежним лісом і річкою. Картина демонструє важливість природи, її переважання над людським світом. Рибалка йде спокійно і повільно, він не порушує спокій природи.

Дивитися на картини Олександра Самійленка – все одно що розмовляти із самим художником. Лірична творчість його вражає своєю самобутністю та колористикою. В основі його творчості лежить потяг до імпресіонізму який він майстерно доповнює засадами народного мистецтва.

В останні роки організовуються великі персональні виставки картин живописця: «Моє Присамар’я» в музеї «Літературне Придніпров’я», «Краєвиди Присамар’я» в музеї українського живопису, та «Огрінський шлях» у приватній галереї «Fund Art». Виставки мали успіх у мистецьких колах міста, а картини художника, виконані в авторській техніці, знайшли нових прихильників. Також митець брав участь у Міжнародному бієнале живопису «Пан-Україна», Всеукраїнській художній виставці «Чарівні барви Дніпра», обласній виставці «Січеславський пленер» та інших регіональних виставках. Його роботи зберігаються в приватних колекціях України та за кордоном –  США, Канаді, Ізраїлі, Японії.