Лідія Іванівна Олефірова, майстер парашутного спорту

Олефірова Лідія Іванівна

  • 24 квітня 1935 |
  • Місце народження: с. Межиріч Павлоградського р-ну |
  • багаторазова чемпіонка світу, Європи, і України, парашутистка

Лідія Олефірова свої ювілейні дні народження відзначила під відкритим куполом парашуту.

Чемпіонка

Павлоградський край багатий на свою історію. Він подарував Україні та світу багато талановитих і цікавих  людей. До таких можна віднести Лідію Олефірову – українську парашутистку, багаторазову чемпіонку світу, Європи, СРСР і України, рекордсменку світу в затяжному стрибку з висоти 9 370 метрів, володарку 30 золотих (з них три нагороди міжнародного рівня), двох срібних і однієї бронзової медалей.

Розмінявши дев'ятий десяток, Лідія Олефірова залишається енергійною, активною, їй цікаво жити, дивуватися і дивувати інших. Себе і подружок-ровесниць називає не інакше як «молодь», а підкорювати небо не припиняє і досі. Свої ювілейні дні народження – 70, 75, 80 років вона відзначила унікально, під відкритим куполом парашута, – здійснила стрибки в тандемі з інструктором з висоти 4 200 метрів. «Погрожує» знову в небі відзначити своє 85-річчя. Що допомагає цій мужній жінці, незважаючи на поважний вік, залишатися енергійною та активною?

Початок дорослого життя

Народилася Лідія Олефірова у мальовничому селі Межиріч на Павлоградщині. Ліді було лише 6 років, коли розпочалася війна. Разом із рідними пережила окупацію, бачила звірства фашистів, була мішенню для німецьких льотчиків, які розстрілювали людей з кулеметів. Батьки працювали у місті, а маленька Ліда до школи жила з бабусею та дідусем. Була допитливою, непосидючою, відчайдушною розбишакою. Згодом батьки забрали дівчинку до Павлограда. Поряд із домівкою була школа, а в ній – спортзал. Відкривши двері спортивної зали дівчинка вперше в житті побачила справжні спортивні снаряди. Ліда з ентузіазмом взялася освоювати бігові доріжки, кільця, бруси та канати. Грала у волейбол і баскетбол. Спритну дівчину, що не боялася ні висоти, ні ризику, помітив учитель фізкультури і запропонував п’ятикласниці зайнятися гімнастикою. І успіхи, і досягнення дуже швидко знайшли юну фізкультурницю. Вже в 12 років Ліда Олефірова стала переможницею республіканських змагань зі спортивної гімнастики, поступившись лише киянці Ларисі Латиніній, а у восьмому класі Ліда виконала нормативи майстра спорту зі спортивної гімнастики. Дівчину запросили до Дніпропетровського фізкультурного технікуму. Це стало початком її дорослого життя. 

  

Дитяча мрія збулася

Уже на першому курсі Лідія Олефірова отримала перший розряд із гімнастики, а на другому виконала нормативи майстра спорту. Але дізнавшись, що до Дніпропетровського аероклубу оголошено набір дівчат, швидко змінила свій вектор спрямованості. Вона поспішила до аероклубу і отримала відмову, бо не підходила ні під які стандарти (мала зріст 1 метр 48 сантиметрів і вагу – 42 кілограми). Але дівчина вперто продовжувала ходити на заняття, її душа рвалася в небо. Вона знову і знову укладала парашути іншим, відпрацьовувала все до дрібниць, доки нарешті тренер Іван Федишин не здався. Їй дозволили стрибати. Дитяча мрія збулася! Перший, такий бажаний, стрибок із парашутом став найщасливішим епізодом її життя. Тренер високо оцінив майстерність дівчини, вміння групуватися, володіти собою. 

Спортивні досягнення

У команді Лідію любили всі. Маленька, вертка, невгамовна, безстрашна, вона своїми дитячими витівками веселила всіх. Спортсменку, яка всього півтора роки тому зробила свій перший стрибок, і мала лише другий розряд, у 1954 році, запросили на Чемпіонат України з парашутного спорту. Маючи в особистому багажі всього 42 стрибка, спортсменка не сумніваючись, поїхала. Неймовірно, їй вдалося обійти титулованих парашутисток і стати абсолютною чемпіонкою України. 

У 1956 році на чемпіонаті Союзу в Москві Лідія Олефірова ставить всесоюзний і світовий рекорд на точність приземлення з висоти 1 000 метрів. Пізніше спортсменка здійснила груповий стрибок із затримкою парашута з висоти більш ніж 11 тисяч метрів, з них 9 700 метрів вона летіла, не розкриваючи парашуту. У тому ж році її зараховують до групи висотників, які здійснюють стрибки зі стратосфери. У командному стрибку зі стратосфери Олефірова встановила ще один світовий рекорд. Для такого стрибка потрібен був спеціальний хутряний комбінезон. Її розміру не знайшлося. Довелося шити під замовлення, до того ж вкорочувати лямки парашутів.

Чемпіонка світу в 23 роки

На ІV чемпіонаті світу та Європи в 1958 році в Братиславі Олефірова виступає вже у складі збірної СРСР. Ці змагання стали найбільшим досягненням спортивної кар’єри спортсменки. Тоді вона ще не знала, що ці змагання принесуть їй не тільки світову славу, а й інвалідність… Намагаючись «погасити» купол, Лідія пропустила момент дотику з землею і сильно вдарилася ногою. За міжнародними нормами спортсмен, який отримав травму, знімався зі змагань. Цього Лідія допустити не могла. З її відходом команді світило лише сьоме місце, а це був би провал радянського спорту. Перемагаючи біль в розпухлій нозі, вона продовжила стрибки. Був ще й третій стрибок, стрибок на межі можливостей. У цьому стрибку вона пошкодила і другу ногу. Наступного дня, підтримувана товаришами по збірній Союзу, Лідія піднялася на вищий щабель пошани і отримала три золоті медалі! В свої 23 роки, вона стала чемпіонкою світу! 

То були радість і горе

Батьківщина зустрічала своїх героїв з почестями. У Кремлі Будьонний особисто вручив спортсменці орден. То були радість і горе, бо ці змагання стали для Олефірової кінцем її спортивної кар’єри. Далі – низка шпиталів, лікарень, два з половиною роки нерухомості ніг. Московські медичні світила пророкували їй повну інвалідність. Ось де знадобилися сила волі і справжня мужність! Лідія не здавалася! Багаторічні болісні вправи, масажі до самокатування, власна методика відновлення дали результат. Через п’ять років Лідія Олефірова стала ходити.

  

Любов до неба не відпускає

А любов до неба не відпускала! І вона повернулася до парашутного спорту. Очолила в Павлограді товариство «Авангард», організувала парашутну секцію. Ця сильна, вольова жінка ще багато років тренувала дітей, солдатів-парашутистів для армії, виховала більше п’яти тисяч парашутистів, серед яких є майстри спорту і навіть чемпіони світу. Вона – суддя міжнародної категорії, а своє захоплення парашутним спортом жінка передала доньці Наталії та онучці Христині.

Не падати духом, лише вперед

У вересні 2018 року вона стала героїнею шоу «Крутіше всіх» на телеканалі «Інтер». Перед телеглядачами з’явилася з парашутом і провела в телестудії майстер-клас. До речі, рюкзак з парашутом важить тридцять кілограмів, а вона піднімає його легко.

З роками люди втомлюються, з’являється бажання пригальмувати, уповільнити ритм життя. Але це не про Лідію Олефірову! Вона до цього часу підтримує спортивну форму – щоранку обливається холодною водою, 30 разів присідає і 150 разів піднімає гантелі. Її знають і шанують у місті. Вона має активну громадянську позицію. Девіз її життя незмінний: «Не падати духом! Лише вперед!». 

А наступного року, на її 85-ти річчя, ми чекаємо від Лідії Олефірової ювілейний, 665-й стрибок із парашутом! 

Талановито! Чи не правда?

Створено: 08.08.2019.
Редакція від 12.08.2019.
Галина Вовк
Бібліографія:

Агафонова Н. Душа, как прежде рвется в небо // ТН-экспресс.– 2013.– №16 (18.04).– С. 8.
Гончар Г. Чемпионка // Західний Донбас.– 2017.– № 7 (15.02).– С. 8.
Гордость Павлограда – чемпионка СССР, Европы и мира // ТН-Экспресс.– 2013.– №31 (01.08).– С. 4.
Николаенко В. На всю жизнь влюбленная в небо // ТН-экспресс.– 2015.– № 17 (22.04).– С. 3.
Николаенко В. Она достойна быть почетным гражданином // ТН-экспресс.– 2015.– № 37 (9.09).– С. 8.
Слободина О. Павлоградская авиатрисса // Західний Донбас.– 2008.– №43 (22.10).– С. 11.
Терещенко Р. «Я освятила вербы и посадила во дворе – растут!» – рассказывает легендарная павлоградка // Популярные ведомости.– 2015.– № 17 (29.04).– С. 5.
Терещенко Р. В 80 лет – под куполом парашюта! // Популярные ведомости.– 2015.– № 32 (12.08).– С. 3.
Терещенко Р. Собкоры центральных телеканалов – в Павлограде! // Популярные ведомости.– 2015.– № 33 (19.08).– С. 3.