Герман Бергман – катеринославський землевласник і громадський діяч

Герман Абрамович Бергман

Україна, Дніпропетровська область

  • 12 червня 1850 – лютий 1919 |
  • Місце народження: м. Діршау Гросс-Вердерського округу Західної Пруссії |
  • Землевласник, волонтер, громадський діяч, депутат Державної Думи.

Одним із найуспішніших представників менонітської спільноти Катеринослава був великий землевласник Г.А. Бергман, відомий меценат, філантроп і громадський діяч.

З кінця ХVIII – на початку ХІХ століття у Катеринославі сформувалася нечисленна менонітська громада, яка посідала помітне місце в громадському та соціально-економічному житті міста. Серед її представників були відомі катеринославські підприємці та меценати Г. Фаст, І. Тіссен, П. Гезе, Тевс, які володіли в місті переробними підприємствами, заводами, фабриками, майстернями, торгівельними закладами. В останній половині ХІХ століття вони брали активну участь у діяльності органів місцевого самоуправління – Катеринославської міської думи, входячи до складу численних комісій міської управи,  зробили вагомий внесок у розвиток соціально-економічної, транспортної та промислової інфраструктури міста.

Одним із найуспішніших представників менонітської спільноти Катеринослава був Г.А. Бергман – великий землевласник, депутат ІІІ та VІ Державної думи Російської імперії, відомий меценат, філантроп, громадський діяч, який офіційно представляв інтереси менонітських конгрегацій країни в державних установах імперії.

Герман Бергман народився 12 червня 1850 року в невеликому містечку Діршау Гросс-Вердерського округу Західної Пруссії в заможній менонітській родині, яка успішно займалася сільським господарством в цій місцевості вподовж 200 років. Батьками колоніста були Абрагам Бергман і Зюзанна Фрізен, стійкі послідовники менонітського віровчення, його головних доктрин. Згодом у подружжя народився ще один син – Абрагам. Через прийняття урядом Пруссії, який очолював Отто фон Бісмарк, низки законів, які запроваджували ведення загальновійськової служби для всього чоловічого населення країни, родина Бергманів у 1862 році емігрувала до Російської імперії. Несення військової служби суперечило доктринам менонітського віровчення, представники якого сповідували релігійний пацифізм і категоричну відмову від насильства.

Родина Бергманів переїхала до Катеринославського повіту Катеринославської губернії. Нове місце проживання подружжя обрало цілком усвідомлено, оскільки тут із кінця XVIII століття в невеликих поселеннях проживали меноніти, яким уряд надав різноманітні пільги, включаючи і звільнення від військової повинності. Родина придбала у місцевих дворян поблизу села Солоного великий маєток, загальною площею 4 436 дес. землі. Поблизу розташовувалися менонітські колонії Хортицької волості, а крім того, великі економії заможних менонітських родин Гейнриксів, Петерсів, Фрізенів та інших.

На відстані 20 верств від маєтку Бергманів були менонітські колонії Миколайполя, поруч із ними – велика економія колоніста Даніеля Петерса, дві доньки якого в 1875 році заснували тут колонію Райнфельд (сучасне селище Яворницьке). Сам Петерс у першій третині ХІХ століття придбав за низькими цінами 1000 дес. землі та заклав хутір, який згодом перетворився на невелику колонію Петерсдорф. Поблизу с. Солоного поруч із маєтком Бергманів розташовувались економії Генріха Пеннера (800 дес. землі), Петера Унрау (80 дес.), Абрама Фрізена (258 дес.), Корнеліуса Фрізена (266 дес.), Давида Фрізена (266 дес.), Петера Вілера (580 дес.), Давида Классена (207 дес.), Франца Петерса (1 920 дес.). Загалом у цьому районі менонітам належало на правах приватної власності 34 070 дес. землі.

Купівля родиною Бергманів великого земельного масиву відразу перетворила їх на одну з найзаможніших родин землевласників Катеринославського повіту Катеринославської губернії. Завдячуючи цьому, колоністи досить швидко інтегрувалися до складу місцевого істеблішменту, в руках якого були всі управлінські важелі керівництва повітовими адміністративними установами. На початку 60-х років ХІХ століття маєток Бергманів отримав назву Бергмансталь (в перекладі з німецької – «долина Бергманів»).

 

Невдовзі після еміграції до Російської імперії батько родини Абрагам (Абрам) Бергман помер. Ця  родинна трагедія наклала відбиток на характер молодого Германа, загартувавши його, оскільки юнак змушений був із дитинства брати особисту участь у вирішенні всіх найважливіших господарських справ великого маєтку, власником якого він став разом із молодшим братом.

Громадські традиції менонітів вимагали від удови після закінчення трауру за померлим чоловіком знову вийти заміж. Подібна норма була продиктована прагматичними міркуваннями. Нове заміжжя гарантувало вдові збереження її соціального статусу, майна, земельної власності, охороняло від зазіхань конкурентів і зловмисників. Зюзана Бергман вийшла заміж за власника невеликого маєтку Варкетіна, який виявися хазяйновитим і підприємливим господарем і дав лад великому господарству Бергманів. Проте, наявність синів від першого шлюбу постійно була на заваді господарським ініціативам нового власника маєтку. Варкетіну вдалось умовити дружину відправити своїх синів до однієї з найкращих приватних менонітських шкіл на Півдні України, керівництво якою здійснював видатний педагог Генріх Франц. Приватний навчальний заклад пансіоного типу розташовувався в мальовничому маєтку Розенхоф відомого громадського діяча колоністів Якоба Діка. Саме в цій школі Герман і Абрагам Бергмани здобули пристойну на ті часи освіту й досить суворе релігійне виховання в традиційному для менонітів дусі. Після закінчення навчання вони повернулись до батьківської оселі, де почали займатися господарськими справами: розбудовувати економічну інфраструктуру економії, перейматися проблемами розведення, селекції та утримання тонкорунних овець, коней, великої рогатої худоби, вирішувати численні питання рільництва, садівництва та бджільництва.

Земля маєтку була надзвичайно родючою, шар чорнозему сягав близько 60 см, що гарантувало при дотриманні правильних обробітку ґрунту та культивації рослин великі врожаї. Брати займалися вирощуванням озимої та ярової пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи, заснували в економії великий сад, в якому були висаджені різноманітні плодово-ягідні культури та виноград. Поруч із садом облаштували велику пасіку, яка забезпечувала медом мешканців маєтку, частину продукції бджільництва збували на місцевому ринку.

У цей період в житті молодого Германа Бергмана сталася значна подія – він познайомився зі старшою донькою свого найближчого сусіда заможного землевласника Юліуса Гейнріхса Геленою. Ю. Гейнріхс був головою великої родини, яка мали велику земельну власність на теренах Катеринославської та Таврійської губерній. Гелена Гейнріхс народилася 12 травня 1853 року на хуторі Корніївка Катеринославського повіту Катеринославської губернії. Вже 17 серпня 1872 року Герман і Гелена взяли шлюб, який мав усі підстави бути щасливим із огляду на економічні можливості подружжя та соціальний статус їхніх родин, які користувалися значним авторитетом серед місцевих землевласників і товаровиробників сільськогосподарської продукції. У шлюбі в них згодом народилося 11 дітей, з яких шестеро дожило до дорослого віку, решта – померла немовлятами через різні інфекційні хвороби.

Молодий колоніст на початку 70-х років ХІХ століття розгорнув бурхливу економічну діяльність, ефективно використовуючи господарський потенціал власного маєтку, запроваджуючи у виробництво передові та новаторські аргокультурні прийоми та методи обробітку землі, вирощування сільськогосподарських культур. У господарстві Г. Бергман широко використовував сучасні механізовані агрегати та сільськогосподарський реманент: кінські косарки, жатки, сіялки, снопов’язки, молотарки, що забезпечувало високу агротехніку та вчасне збирання врожаю. Використання модерної сільськогосподарської техніки також дозволяло значно підвищити продуктивність праці, скорочуючи витрати та час на проведення технологічних операцій, що заощаджувало кошти, виключало необхідність наймати додаткову робочу силу, ціна якої зростала під час сезонних польових робіт.

У маєтку практикувався масштабний висів кормових трав і заготівля різних кормів для овець і великої рогатої худоби. Більшу частину зібраного врожаю транспортували до колонії Кічкас – великого торгівельного перевалочного пункту Придніпровського регіону, де розташовувалися пристань і зерносховища. Там хліб продавали за гуртовими цінами перекупникам, які транспортували його на судах у портові міста півдня країни – Одесу, Бердянськ, Миколаїв, Севастополь. У 1880–1890-х роках Бергмани у великих обсягах вивозили за кордон високоякісне борошно та крупи, які виробляли на борошномельних підприємствах маєтку. Орієнтація на переробку сільськогосподарської продукції на місці сприяла загальному зростанню прибутковості підприємства колоністів.

Економічному успіху та процвітанню господарства Бергмана сприяло і надзвичайно зручне географічне розташування його маєтку між великим губернським центром – Катеринославом і повітовим – Олександрівськом. Зручна географічна локація дозволяла колоністові не турбуватися про ринки збуту великих обсягів продукції, яка вироблялася на ланах, пасовищах і переробних підприємствах економії. Попри господарські труднощі через масштабні посухи початку 1870-х років, його господарство, на відміну від сусідніх поміщицьких, демонструвало високі темпи економічного зростання та прибутковості.

Завдячуючи заощадливості та господарській ініціативі колоніста, його економія з часом перетворилася на багатогалузевий сільськогосподарський виробничий комплекс, орієнтований на вирощування різноманітних сільськогосподарських культур, розведення високопродуктивних сільськогосподарських тварин: овець, великої рогатої худоби, коней, свиней, птиці. Головна причина економічного поступу господарства Бергмана наприкінці 1860 – у другій половині 1870-х років крилася в успішному занятті вівчарством, продукція якого користувалася значним попитом на зовнішньому ринку. Зокрема, він займався виробництвом тонкорунної вовни, яку експортував до Великої Британії, Франції та Бельгії. Успішна господарська діяльність завдячувала чудовим знанням економічної кон’юнктури регіону, вмінням оперативно реагувати на її зміни та коливання, викликані сезонним попитом. Господарський прагматизм, ощадливість і обачність, а також простий стиль життя, який виключав великі представницькі витрати, сприяли примноженню матеріальних статків Бергмана. Він був, перш за все, дбайливим господарем і ощадливим власником, який інвестував наявні кошти в розвиток виробничої інфраструктури маєтку, придбання сучасної сільськогосподарської техніки, високопродуктивної великої рогатої худоби, овець, коней.

Завдячуючи продуманій господарській стратегії, Бергманам вдалось акумулювати на своїх рахунках значні кошти, які вони вміло інвестували в купівлю землі, необхідну для екстенсивного збільшення площі пасовищ для овець і ведення у великих обсягах прибуткового рільництва. Згодом Бергман переорієнтує своє господарство на вирощення озимини та злакових культур, які давали більші прибутки, ніж вівчарство.

Набуті капітали дали можливість братам Бергманам упродовж 80–90-х років ХІХ століття займатись активними інтервенціями та фінансовими спекуляціями на земельному ринку Катеринославського повіту. Скориставшись тим, що значна частина дворянських маєтків перебувала в заставі через несприятливі для сільського господарства посухи, колоністи поступово починають скуповувати у дворянства маєтки та землі, зосереджуючи в своїх руках значну за площею земельну власність. Так, у 1880-х – на початку 1890-х років тільки Герман Бергман придбав у приватну власність 4 090 дес. землі, які перетворили його на одного з найбагатших землевласників Катеринославського повіту. За даними фінансової документації менонітських громад, в якій містилася оцінка земельної власності колоністів, на початку ХХ століття загальний розмір земельних володінь колоніста становив уже 9 712 десятин землі.

Паралельно у власному господарстві Герман Бергман досить цілеспрямовано та наполегливо розвивав власну переробну промисловість. Збудував цегельний завод, який забезпечував продукцією навколишні села, маєтки та поселення німців-колоністів, місцевих поміщиків і українських селян. Згодом спорудив у маєтку вітряк, де виробляли високоякісне борошно та крупи, які поставляли на ринки Катеринослава й Олександрівська. Згодом збудував паровий млин, виробнича потужність якого була однією з найбільших у повіті, що дозволило колоністові перетворитися на одного з головних виробників високоякісного борошна в регіоні, отримуючи додатково кошти за переробку зерна місцевих селян і німців-колоністів.

У 1895 році Герман Бергман придбав маєток Олексієвське у Ново-Софіївській волості Катеринославського повіту, загальна площа якого дорівнювала 480 дес. землі. Проте, цим історія купівлі земельних маєтків не обмежилась. У 1901 році він купив великий маєток Розенхоф у Таврійській губернії, де колись навчався у приватній школі. Аналогічні придбання колишньої земельної власності місцевих дворян зробив і його брат Абрагам, який мав власний маєток Ворона з розгалуженою господарською виробничою інфраструктурою.

Досить цікава філантропічна діяльність колоніста, орієнтована на надання систематичної фінансової та матеріальної допомоги місцевому населенню, яке в скрутні часи неодноразово зверталося до власника маєтку. Так, у 1889 році місцева православна громада не мала достатньо коштів на проведення ремонтних робіт у власному храмі. Селяни звернулися за допомогою до Бергмана, який надав її за умови закрити в найближчих населених пунктах терміном на 6 років усі питні заклади, де виробляли та споживали горілку і пиво.

Зростання економічної ваги родини Бергманів у Катеринославському повіті сприяло поступовій інтеграції колоністів у суспільно-політичний і адміністративний простір Придніпровського регіону. В 1890 році Германа Бергмана обирають на посаду гласного (депутата) Катеринославських повітових земських зборів від місцевих землевласників, він бере участь у засіданнях, де опрацьовують концептуальні засади господарського розвитку повіту, формують його загальний кошторис, визначають фінансування пріоритетних соціальних проєктів у галузі початкової освіти, охорони здоров’я, фінансових установ дрібного кредиту, транспортної інфраструктури, будівництва шляхів сполучення, тощо. Маючи значний господарський досвід, успішно керуючи власними маєтками, Г. Бергман зосереджується на фінансових питаннях господарської діяльності Катеринославської повітової земської управи. Його знання та практичний досвід у фінансових справах сприяли тому, що депутати повітового земства доручають Герману Бергману займатися фінансовим супроводом і моніторингом різноманітних проєктів, ініційованих повітовим земством. Ця обставина, в свою чергу, сприяла переходу колоніста на роботу до повітової земської управи, де він активно займається фінансовими справами, демонструючи предметне розуміння складних фінансових питань, успішно здійснюючи численні фінансові операції з реалізації різноманітних земських проєктів. У цей час він придбав невелику земельну ділянку на Катерининському проспекті губернського міста, де згодом звів великий будинок, який став його міською резиденцією в Катеринославі. Так Герман Бергман став містянином.

Саме вправність Г. Бергмана у фінансових справах і операціях, особиста чесність і порядність відіграли в 1891 році вирішальну роль у виборі його кандидатури катеринославським губернатором В.К. Шліппе на посаду уповноваженого зі закупівлі зерна по Катеринославському повіту для голодуючого населення південноукраїнських і волзьких губерній імперії. Масовий голод загрожував підірвати соціальну стабільність держави, тому губернська влада прагнула вжити невідкладних заходів для забезпечення голодуючого населення зерновим хлібом і посівним матеріалом в стислі терміни.

Бергман мав значний досвід проведення торгівельних операцій із продажу-купівлі великих партій зерна на місцевому ринку, досить добре розбирався в кон’юнктурі цін на зерно, особисто знав місцевих великих товаровиробників хліба, предметно розумівся на товарній класності зерна. Ці практичні знання та навички дали йому можливість розгорнути масштабну організаційну й адміністративну діяльність, спрямовану за закупівлю за помірними цінами в стислі терміни у місцевих товаровиробників зерна для голодуючого населення, що заощадило державній скарбниці імперії значні кошти та врятувало тисячі життів голодуючих селян. Заслуги Г. Бергмана високо оцінила адміністрація губернії, за благодійницьку та подвижницьку філантропічну діяльність його нагородили високою державною відзнакою – золотою медаллю на Станіславській стрічці.

Обіймаючи численні посади в органах земського самоуправління Катеринославського повіту, він відмовився від жалування. Всі свої службові обов’язки в земських установах виконував безкоштовно, розглядаючи їх як виконання свого обов’язку перед державою.

Також колоніст активно займався громадською діяльністю, як заможний землевласник обіймав посади попечителя різноманітних освітніх і доброчинних установ повіту та губернії. Впродовж значного часу керував діяльністю каси дрібного кредиту, яка виділяла невеликі грошові позички місцевим товаровиробникам на реалізацію різних господарських проєктів: купівлі невеликих за площею ділянок землі, придбання сучасної сільськогосподарської техніки та реманенту, високоякісного сортового насіння, високопродуктивної великої рогатої худоби та коней, будівництво об’єктів виробничої інфраструктури: зерносховищ, криниць, ставків для зрошення, закладення садів, пасік, тощо.

Разом зі своїм братом Абрагамом і сином Германом Г. Бергман упродовж життя входив до правління різноманітних фінансових установ, які розташовувалися й успішно функціонували в менонітських колоніях Катеринославського повіту. Зокрема, Бергмани були членами ради Хортицького товариства взаємного кредиту, заснованому в 1911 році. Частину фінансових заощаджень родина колоніста інвестувала в статутний капітал цієї установи. Завдяки активній фінансовій діяльності Бергманів Хортицьке товариство взаємного кредиту досить швидко прогресувало, демонструючи стабільне зростання прибутків і валового обсягу фінансових операцій. На момент закриття установа нараховувала 602 постійних члена із загальним статутним капіталом на суму в 133 000 руб.

Як гласний Катеринославського повітового земства колоніст входив до складу наглядових рад і здійснював обов’язки попечителя різних освітніх установ: Солонянського сільського училища, Катеринославського дитячого притулку. Він був постійним донатором дитячого закладу соціальної опіки, систематично забезпечуючи його продуктами харчування, фінансовою допомогою на придбання одягу, постільної білизни, підручників і навчальних посібників, різноманітного канцелярського приладдя.

Опікувався колоніст і проблемами розвитку системи охорони здоров’я, демонструючи високу соціальну відповідальність. Зокрема, він обіймав посаду попечителя Солонянської волосної земської лікарні, на господарчі та медичні потреби якої виділяв власні кошти та невелику ділянку землі, на якій за його безпосередньої участі були збудовані житлові будинки для медичного персоналу й об’єкти господарської інфраструктури: стайні, хліви, криниці, сараї, тощо. Крім того, він пожертвував значні кошти на будівництво самої лікарні й устаткування її сучасним медичним обладнанням. За його пожертви при закладі була збудована і медична аптека.

У період роботи в управі та земських зборах Катеринославського повіту Г. Бергман переймався також проблемами розвитку початкової ремісничої освіти, надавав фінансову допомогу різноманітним громадським установам.

У 1904 році Г. Бергман виявив зацікавленість новою формою альтернативної служби колоністів – санітарною, яка була суголосною морально-етичним імперативам релігійної доктрини менонітської спільноти. М.В. Родзянко, який у цей час обіймав посаду голови Катеринославської губернської земської управи, провів цілу низку зустрічей із колоністом, під час яких обговорювали актуальні проблеми організації волонтерської служби менонітів у складі санітарних загонів, які створювались за кошти губернського земства для забезпечення фронтових потреб російської армії під час російсько-японської війни 1904–1905 років. Як свідчить подальший розвиток подій, у процесі тривалої дискусії були ретельно узгоджені всі вузлові проблемні питання, пов’язані з характером і новою формою організації волонтерської служби, виписані її оптимальні умови, що базувалися на засадничих принципах менонітського віровчення. В серпні 1904 року року санітарний загін, особовий склад якого був укомплектований менонітами-волонтерами, вирушив на Далекий Схід. Менонітські громади Катеринославської губернії зі своїх коштів профінансували придбання медичного устаткування, реманенту та ліків.

На станції Урулга загон розгорнув шпиталь Катеринославського губернського земства, в якому лікували поранених і хворих бійців російської імператорської армії. Г. Бергман не тільки надав матеріальну допомогу волонтерам-санітарам, але за власні кошти придбав для потреб шпиталю пересувний рентгенівський апарат, який за тих часів був справжнім дивом медичної техніки. Де-факто, за фінансової підтримки Г. Бергмана в Катеринославській губернії були закладені підвалини місцевої ренгенографії, яка здійснила справжній прорив у військовій хірургії, оскільки сприяла точнішому діагностуванню вогнепальних поранень. Сам апарат коштував 850 рублів. При цьому колоніст поставив умову: після закінчення військових дій рентгенівський апарат ставав власністю Катеринославського повітового земства та розміщувався в одному з місцевих закладів охорони здоров’я. За свідченнями лікарів шпиталю, саме наявність рентгенівського апарату істотним чином позначилась на характері лікування пацієнтів і успішному проведенню більшості хірургічних операцій.

Наприкінці 1905 року революційні хвилювання перекинулися на село, захопивши у свій вир значні селянські маси. Не виключенням стало й Солоне, де в січні 1906 року відбулись масштабні селянські заворушення, які ледве не призвели до знищення маєтку колоніста. З 1906 року Г. Бергман здебільшого постійно проживає у Катеринославі у власному будинку, який свого часу був споруджений на вулиці Потьомкінській, поруч із жандармським відділком. Мешкаючи у власній садибі в Катеринославі, колоніст бере активну участь у громадському житті міста та численної німецькомовної громади. В 1906 році Г. Бергман входить до складу поміркованої правої Німецької групи катеринославського відділення союзу 17 жовтня (октябристів), бере активну участь в її засіданнях, сповідуючи ліберальні погляди, сутність яких полягала в реалізації реформістського політичного курсу, спрямованого на еволюційні перетворення в політичній і господарській системі країни. Поступово він перетворюється на одного з провідних політичних діячів цієї групи, активно співпрацює з М. Родзянком, поділяючи його погляди і тактику політичної боротьби. Колоніст бере участь у виборах на повітовому з’їзді землевласників Катеринославського повіту, до складу якого входило 110 осіб. Серед виборців було 42 німці і меноніти, загальний розмір земельної власності, яка їм належала, коливався від 200 до 6 170 десятин землі. Активна громадська позиція колоніста висунула його в лідери катеринославських землевласників, майнові інтереси яких він послідовно захищав.

У червні 1907 року Г. Бергман обраний депутатом ІІІ Державної Думи від партії октябристів по землевласницькій виборчій курії Катеринославської губернії. Обрання його депутатом думи було й наслідком багатолітньої дружби з головою Катеринославської губернської управи М. Родзянком, який згодом став одним із очільників фракції октябристів у російському парламенті.

У ІІІ Державній Думі Г. Бергман входить до складу численних парламентських комісій. Особливо плідно він працює в складі комісії з питань віросповідань, де наполегливо, принципово та послідовно відстоює етноконфесійні права колоністів-менонітів, захищаючи їхню свободу совісті та віросповідання. Він доклав значних зусиль для обстоювання права менонітських конгрегацій видавати власні друковані релігійні часописи та газети, які зазнавали систематичних адміністративних і цензурних утисків з боку місцевої губернської влади. Водночас він входить до складу сільськогосподарської, залізничної та продовольчої комісій Думи як один із провідних експертів від октябристської парламентської фракції. Одночасно, перебуваючи в Санкт-Петербурзі в складі партії октябристів, у різноманітних урядових структурах він лобіює інтереси катеринославських підприємців і фабрикантів, що в цілому сприяло динамічнішому розвитку промислової та транспортної інфраструктури міста, яке отримувало завдяки його зусиллям додаткові фінансові дотації та субвенції.

Напередодні виборів до IV Державної Думи Г. Бергман провів 27 вересня 1912 року зустріч із німецькими виборцями, на яку прибуло 25 впливових колоністів Катеринославської губернії. Саме на цих зборах вони висловили свою підтримку кандидатури Г. Бергмана на нових виборах до російського парламенту. Вже 28 вересня 1912 року він одержав блискучу перемогу на виборчих дільницях повіту та губернії. Таким чином, Г. Бергман був обраний депутатом до нової Державної Думи, в якій продовжував відстоювати правові, майнові та релігійні права менонітських громад. У своїй політичній діяльності він орієнтувався на М. Родзянка – одного з провідних лідерів октябристської партії, обраного головою нового російського парламенту.

У 1913 році уряд відзначив багатолітню подвижницьку громадську діяльність колоніста. На честь 300-ліття імператорського дому Романових він отримав особисте дворянство.

Початок Першої світової війни істотним чином змінив життя колоніста, який опинився у самому вирі бурхливих політичних процесів, викликаних воєним конфліктом. Воєні події перетворили колоніста на своєрідного представника та речника менонітських громад країни в російському парламенті. Вже 7 серпня 1914 року в колонії Александерволь (Бердянський повіт Таврійської губернії) було проведено засідання церковного конвенту менонітських громад, у якому колоніст взяв участь. На засіданні заслухали та детально обговорили доповіді проповідника Г. Брауна та Г.А. Бергмана щодо визначення ставлення менонітів до війни і перспектив організації альтернативної військової служби в разі провадження загальної мобілізації чоловічого населення імперії. У процесі бурхливих громадських дискусій навколо аналізу нових реалій суспільно-політичного життя та перспектив їхнього розвитку колоністи опрацювали й узгодили спільне ставлення всіх менонітських громад країни до війни та спричинених нею нових суспільно-політичних викликів, накреслили широкомасштабну програму невідкладних адміністративних заходів, покликаних мінімізувати негативний вплив антиколоністської ксенофобської кампанії та її наслідків на російське суспільство та менонітську спільноту.

У серпні 1914 року Бергман надав власний будинок у Катеринославі в розпорядження менонітського громадського штабу, що займався матеріальним забезпеченням мобілізованих менонітів-санітарів, котрі приїздили до міста для проходження медичної комісії та подальшого розподілу по місцях служби. Одночасно він за власні кошти відкрив і облаштував у місті лазарет для поранених і хворих військових. Медичний заклад розташовувався в будинку відомого громадського діяча, гласного Катеринославської міської думи, підприємця та мецената Тевса на розі Катерининського проспекту та Хрестової вулиці. Уже 23 листопада 1914 року лазарет був урочисто висвячений і відкритий, настоятель Покровської церкви Катеринослава отець Віктор відслужив молебень, в якому взяли участь поранені військові, Бергман, члени його родини, представники медичного персоналу. Завідувачем лазарету призначено відомого в місті доктора Брейтмана. При лазареті відбували військову службу санітари-меноніти та сестри милосердя Катеринославської громади Червоного Хреста, якою він довгий час опікувався. Дружина Бергмана – О.Ю. Бергман при медичній установі виконувала обов’язки завідувачки господарчої частини.

У вересні 1914 року уповноважений менонітських конгрегацій Г.А. Бергман надіслав на ім’я російського імператора Миколи ІІ листа, в якому зокрема йшлося «…за першим викликом, ми, меноніти, вірні давнім заповітам наших батьків, несучи до престолу виявлення вірнопідданських почуттів, висловлюємо готовність пожертвувати всім своїм статком у справі успішного завершення війни». Як засвідчив наступний розвиток подій, висловлені в листах запевнення та сподівання не розійшлись з конкретними справами конгрегацій.

У 1914 році члени Катеринославської повітової управи обирають Г.А. Бергмана до складу губернського земства. З цього ж року він обраний гласним Катеринославських губернських зборів, бере участь в їхніх засіданнях.

На початку Першої світової війни Г.А. Бергман увійшов до складу Катеринославського губернського комітету земського союзу зі забезпечення армії, опікувався здебільшого проблемами організації альтернативної служби менонітів-резервістів у складі мобільних загонів санітарних потягів, забезпеченням військово-медичних установ необхідними фармакологічними та медикаментозними засобами, устаткуванням, продовольством. За активної участі В.П. Каменского, члена Державної ради Російської імперії, відомого суспільно-політичного діяча Маріупольського земства, та підтримки Г.А. Бергмана в менонітських колоніях Катеринославської губернії створені регіональні відділення опікунства імені графа Ф.Є. Келлера. Під егідою Опікунства в колоніях упродовж 1915 року проведені численні гуманітарні акції: видача грошової та продовольчої допомоги родинам військових і біженців, організація заготівлі білизни та полотняних мішків для військових потреб, відкриття й утримання військових лазаретів, чайних, сиротинців, ясел і притулків. Члени місцевих відділень жертвували на доброчинні справи кошти, продовольство, фураж, одяг. Так, наприклад, 186 регіональних відділень опікунства впродовж 1915 року зібрали 132 000 рублів. У середньому на одне відділення припадало близько 2 000 рублів пожертв. З 20 відділень в Катеринославському повіті два були менонітськими, Г. Бергман представляв інтереси менонітів-санітарів у різних установах імперії.

Після прийняття Державною Думою антинімецького законодавства в лютому 1915 року колоніст рішуче виступив проти його поширення на менонітські громади, пояснюючи свою позицію тим, що колоністи мали голландське, а не німецьке походження. В 1916–1917 роках Г. Бергман обіймає низку посад у Катеринославському відділенні Червоного Хреста, якому надає фінансову та матеріальну допомогу, опікуючись матеріальним забезпеченням військових шпиталів, підготовкою сестер милосердя та санітарів.

Після Лютневої революції 1917 року думський депутат-меноніт увійшов до складу Головного Комітету, завданням якого було представляти інтереси колоній у Тимчасовому уряді. При цьому, представники Тимчасового уряду розглядали менонітські конгрегації як цілком самостійний етнос, якому треба було надати право персонального представництва в Установчих зборах для менонітів. Улітку 1917 року колоніст узяв участь у роботі низки представницьких з’їздів і політичних форумів менонітського населення України, де виступив з власним баченням перспектив налагодження тісної співпраці з Тимчасовим урядом і Центральною радою. Прихід до влади більшовиків у жовтні 1917 року Г. Бергман сприйняв вкрай негативно. Напередодні жовтневих подій йому вдалося виїхати з Петрограду до Катеринослава, де він оселився у власному будинку. В період гетьманату П. Скоропадського Г. Бергман співпрацює з німецькою й австрійською окупаційною адміністрацією та військовими, які захищали його маєтки від селянських грабунків.

На початку лютого 1919 року під час переїзду до власного маєтку Розенхоф у Таврійській губернії його затримали місцеві селяни та після нетривалого допиту розстріляли. Аналогічна трагедія спіткала синів думського депутата.

Попри трагічну смерть колоніста його благодійницька та волонтерська філантропічна діяльність була продовжена його нащадками в Канаді та США, куди перебралися дружина і донька Бергмана на початку Громадянської війни. Нащадки колоніста продовжують започатковані ним благодійницькі традиції. Вони беруть активну участь у діяльності менонітських філантропічних і благодійницьких організацій, які надають гуманітарну допомогу населенню України під час російсько-української війни 2022 року, не полишаючи своїх зв’язків із колишньою батьківщиною їхніх предків.

При підготовці статті використані матеріали Державних архівів Дніпропетровської, Запорізької, Одеської областей, статистичні відомості, матеріали праць вітчизняних і закордонних дослідників А. Айсфельда, Г. Плетта, М. Фрізена, А. Безносова, О. Берестень, Ю. Берестеня, Н. Венгер, Л. Герхарда, А. Тевса.

Юрій Берестень
Бібліографія:

Солоне, смт // Пам'ятки історії та культури Солонянського району: (за матеріалами «Зводу пам'яток історії та культури України»). – Дніпро: Журфонд, 2019. – С. 86–99: фот.
У пам'ять про відомих земляків: [дворянські садиби та економії Дніпропетровщини] // Невідома Дніпропетровщина: туристичний буклет / редкол.: Л.А. Гиренко, О.А. Булаєва, В.М. Клімович [та ін.]; упоряд. В.М. Клімович. – Дніпро: [Б. в.], 2020. – С. 20.
***
Букреєва А. Будинок-палац Бергманів-Енгельардтів [садиба у Солоному] // Вісті Придніпров'я. – 2016.– № 16 (10.03). – С. 16: фот.
Маєток Бергманів // Вісті Придніпров'я. – 2018. – № 28 (17.04). – С. 8: фот.
Петренко Г. Якби Тарас оглянувся...: [необхідність реставрації пам'ятки архітектури – будинку Бергманів] // Вперед. – 2019. – № 37 (14.09). – С. 2: фот.
Танасієнко Т. Садиба в Солонянській глибині // Приднепровская магистраль. – 2016. – № 31 (26.08–1.09). – С. 8.
Чабан М. Як німецький землевласник дбав про добробут жителів Солоного і встановив «сухий закон» // Любий Край. – 2017. – № 10 (20.05). – С. 1, 5: фото. – Початок. Закінчення в №11. – С. 6).
Створено: 22.06.2022
Редакція від 22.06.2022