Оксана Ботурчук: з Нікополя – до Олімпу!

Ботурчук Оксана Олександрівна

Україна, Дніпропетровська область

  • 12 вересня 1984 |
  • Місце народження: м. Нікополь |
  • Українська легкоатлетка, майстер спорту України міжнародного класу. Паралімпійська чемпіонка 2008 р., срібна та бронзова призерка Літніх Паралімпійських ігор 2008, 2012, 2016, 2020 років.

Мультимедалістка Паралімпійських ігор Оксана Ботурчук надихає та мотивує завжди рухатися вперед!

Спортивна кар’єра починається в дитинстві

Спорт – це завжди випробування на міцність – тут і травми, і програші, але я ніколи не піддаюся. Спорт для мене – це життя і любов. Біг дарує мені крила.

Оксана Ботурчук

Оксана Ботурчук народилася в невеличкому місті Дніпропетровської області – Нікополі – у родині професійних спортсменів. Батько – майстер спорту СРСР із самбо, мати – кандидат у майстри спорту з легкої атлетики, спринтерка. Дівчина з народження була дуже активною дитиною, тому біг спочатку був виходом для її невгамовної енергії, тож мама відвела доньку-третьокласницю до свого тренера Марини Цицарикової, й Оксана відразу закохалася в цей вид спорту. Дівчина з задоволенням присвячувала весь свій вільний час бігу і мріяла про успішну спортивну кар'єру – для цього були всі передумови. Від спортсмена біг вимагає сили, швидкості, тактичного мислення, реакції та, головне, – витривалості. Адже спортивний біг – це, насамперед, результат. І заради нього доводиться, в буквальному розумінні цього слова, здійснювати неможливе. Оксані біг і заняття спортом допомагали навчитися наполегливості та умінню досягати своєї мети. Саме на стадіоні вона практикувалася в завзятості та впевненості у своїх силах. Щоразу під час пробіжки молода спортсменка переживала внутрішню боротьбу: хочеш зупинитися, але не зупиняєшся, думаєш, навіщо все це треба, але врешті-решт доходиш до фінішу й у цей момент отримуєш якесь незвичайне задоволення.

Поступово спорт для Оксани став сенсом життям, засобом для існування. Якщо часом вона не вийшла у визначений день на тренування, відчувала себе не у своїй тарілці. А коли виконувала всі тренувальні плани, відчувала радість і внутрішню гармонію. Але все змінилося в один похмурий день, коли родина Ботурчуків поверталася від бабусі додому. У Вінницькій області, під Немировим, вони потрапили в страшну автомобільну аварію – сталося лобове зіткнення. Семеро постраждалих, але найсерйозніші травми отримали саме Оксана та її мама. Лікарі перший тиждень боялися летального кінця й не давали жодних гарантій, що вони виживуть. І, коли критичний період минув, лікар сказав рідним, що у дівчинки дуже сильний янгол-хранитель і Господь, мабуть, знає щось, раз зберіг їй життя. Через травму голови тринадцятирічна Оксана повністю втратила зір, але немирівські лікарі виявилися справжніми професіоналами: поступово вона стала виходити з темряви. 

Цілий рік провела в лікарнях із вірою в чудо, серед лікувального сну, позитивної музики та систематичних піших прогулянок вона планувала своє повернення в спортивну секцію, бо без спорту не мислила свого життя.

Аварія розділила життя Оксани на «до» і «після», коли всупереч обставинам вона знайшла сили, щоб боротися та працювати над собою. Як тільки медики дозволили дівчині потрошку займатися фізичними вправами, її мама впевнено сказала: «Все, повертаємось до нормального життя!». Тож підтримка близьких і рідних, учителів і однокласників, тренера та команди дала неймовірний поштовх дівчині йти далі до спортивних вершин. Попри всі заборони лікарів Оксана Ботурчук не відмовилася від своєї мрії – отримати Олімпійське золото. Олімпіада в житті кожного спортсмена – найголовніше змагання в житті, тому що після перемоги на чемпіонаті світу вже через деякий час спортсмен стає екс-чемпіоном, а олімпійський чемпіон залишається ним назавжди.

Дівчина розуміла можливі наслідки – взагалі перестати бачити, але її мета була важливіша за все. Бо якщо вона не буде бігати – навіщо взагалі жити? Треба завжди  рухатися вперед, за жодних обставин не опускати руки, а йти далі та продовжувати шлях. У Оксани був талант і здібності, мотивація та рішучість. Вона вдягла кросівки, спортивну форму та з великим бажанням відновити свої фізичні сили почала тренування. Спочатку їй у цьому допомагала сестра, бо дуже важливо було пристосуватися до свого стану, наново навчатися найпростішим звичним речам. Молода легкоатлетка подолала цей психологічний бар'єр і повернутися до своїх старих результатів. Поступово з’явилася сила в ногах, впевненість у рухах і перспектива тренуватися у найкращого тренера Дніпра. Саме мама зателефонувала легендарному Віталію Сорочану. Він усі свої сили, знання, вміння і досвід віддав не одному поколінню спортсменів-легкоатлетів. Спочатку тренер не здогадувався, що займається зі спортсменкою з вадами зору, але, коли правда вийшла назовні, став тренувати Оксану ще з більшої увагою, хвилюванням, вірою та любов'ю. Коли через декілька років Віталію Семеновичу запропонували взятися за тренування паралімпійців, він, не вагаючись, запропонував підопічній бути у його команді.

Живи, мрій, долай!

Я бачу лінії – значить, можу бігти між ними

Оксана Ботурчук

Формування спортивного руху людей із особливими потребами в Україні бере свій початок із 1989 року, коли вперше почали створюватись спортивно-оздоровчі клуби та реабілітаційні центри для інвалідів. Надалі ці об'єднання стали основою для створення національних федерацій спорту інвалідів із різними видами уражень. Пізніше, в 1992 році, ці федерації об'єднались у Національний комітет спорту інвалідів України. У Дніпрі сформувалася паралімпійська команда легкоатлетів, велику допомогу якій надавав Валерій Сушкевич, нині – уповноважений президента України з прав людей з інвалідністю. Саме він свого часу вивів українську паралімпійську збірну на передові рубежі у світовому спорті. Завдяки йому, своєму тренерові, підтримці рідних Оксана Ботурчук знову повірила у свої можливості та стала учасницею численних змагань у категорії людей із порушенням зору. Вона виграла багато міжнародних турнірів, її включили до складу збірної країни.

Першим великим турніром для спортсменки став зимовий чемпіонат світу у Швеції 2006  року. Там вона домоглася перемоги в бігу на 60 і 400 метрів, стрибках у довжину. У тому ж році в Нідерландах проводився літній чемпіонат світу – Оксана Ботурчук виграла забіги на 100 і 200 метрів. Наша землячка була близькою до світового рекорду. У 2007 році її запросили на Кубок світу, й вона виграла забіги на 100 і 200 метрів. А восени стала кращою в турнірі в Чехії, де брали участь представники близько 70 країн світу. Причому Оксана побила два світові рекорди в бігу на 100 і 200 метрів, але через відсутність допінг-контролю їх не зарахували.

На початку травня 2008 року в Англії спортсменка із залізною волею знову перемогла в забігах на 100 і 200 метрів. Наприкінці травня вона вирушила до Хорватії і також виступила досить вдало. Потім були Олімпійські ігри в Пекіні, де дніпрянка завоювала відразу три медалі: одну золоту на 100 метрах, а також срібло на 400 і 200 метрах. І коли урочисто зазвучав гімн, гордо та повільно здіймався прапор над головою, Оксана відчула справжній смак перемоги. Перемоги над медичним діагнозом, над усталеними стереотипами щодо інклюзивного спорту, над життєвими труднощами та перешкодами. В цей момент їй хотілося кричати на весь світ: «Я змогла, я це зробила»!

Спортивне життя дуже бурхливе та насичене, постійно змінюються змагання, сезони та результати. Щоразу треба ставити нову мету – новий чемпіонат світу чи Європи, олімпіада і ще безліч стартів. На чемпіонаті світу з легкої атлетики, що відбувався з 7 по 15 листопада 2019 року в Дубаї, завоювала дві нагороди. 9 листопада виборола срібну нагороду в бігу на 400 метрів, а 12-го – бронзову нагороду в бігу на 200 метрів. 31 серпня 2021 року на Літніх Паралімпійських іграх-2020 в Токіо Оксана виборола срібло у змаганнях з бігу на 400 метрів у класі Т12. 2 вересня отримала бронзу у забігу на 100 м, а 4-го отримала срібло в естафеті на 200 м.

Підготовка до змагань забирає дуже багато часу та сил. Очевидно, що саме спорт дозволив Оксані виробити особливий характер і «укріпити» вроджене прагнення до перемоги. У інтерв’ю дівчина не раз зазначала, що їй не дуже подобається фраза «головне не перемога, а участь», адже завжди йде до перемоги. Навіть, коли шанси в призовій трійці малі, вона не опускає рук заздалегідь. Спорт дуже непередбачуваний, особливо спринтерські дистанції, тож, якщо ти віриш у свої сили, якщо в хорошій спортивній формі, то потрібно прагнути до перемоги. Спортсменка поважає своїх суперників і це дуже загартовує та спрямовує її до нових досягнень, не даючи розслабитися ні на хвилину. На думку спортсменки, сильніші суперники допомагають особистому розвитку, адже з часом стаєш сильнішим не тільки фізично, а й загартуєш характер. Оксана вважає, що одна з головних запорук успіху – черпати натхнення у людей, які вже досягли успіхів. А ще – жити активно, бути в гармонії зі своїм тілом. Незважаючи на брак часу і щільний графік, знаходити час для родини та друзів, читати цікаві книжки і вирушати у пізнавальні подорожі. Оксана почувається щасливою серед близьких людей, саме тоді всередині у неї панує мир і гармонія. 

Буденне спортивне життя стало для легкоатлетки корисною щоденною звичкою. Оксана систематично відвідує тренажерний зал і виконує різноманітні вправи з невеликим навантаженням, але, як зазначає, «не для нарощування м’язової маси, а більше для вибухової сили». Серед її улюблених вправ є стрибкові комплекси, різноманітні вправи на прес, планки тощо. Полюбляє бігати чемпіонка на стадіоні «Олімпійські резерви» у місті Дніпро, Монастирський острів дає їй потужні духовні сили, а мальовничі краєвиди Набережної надихають на нові рекорди. 

Треба зазначити, що проходячи кваліфікацію, спортсмени отримують певні категорії. Так, є повністю сліпі спортсмени, є атлети з середнім і легким ступенем ураження. На 2021 рік зір Оксани Ботурчук становить –5,5, це – середнє ураження категорії Т12, при якому їй можна бігати з «гайдом». Це здорові атлети, які допомагають паралімпійцям орієнтуватися на дистанції, наприклад, не заступити за лінію, бо правила однакові для всіх. Гайд і бігун координуються мотузкою, яку обидва тримають. Гайд – це дуже серйозна перевага для спортсменів із особливими потребами, який зі старту розганяє і «викидає» спортсменку на фініші. Гайди зараз у всьому світі прирівнюються до спортсменів, вони на рівних долають дистанцію поруч, потім разом виходять на нагородження та стоять на п'єдесталі. На жаль, цей напрямок у нас в країні не досить розвинений, спортивні клуби шукають гайдів-волонтерів, а знайти професійного дуже важко. Але Оксані це вдалося. Наприклад, на Паралімпіаді 2016 в Ріо вона взяла срібло на 200 метрів. Разом із нею нагородили і її гайда – Володимира Буракова. А на Паралімпіаді в Токіо 2020 вона бігла з 20-тирічним запорізьким легкоатлетом Микитою Барабановим. Оксана Ботурчук почала виступати з ним ще на Чемпіонаті світу у 2019 році, їй дуже імпонувало бажання Микити зробити все як «слід», його психологічна відповідальність за спільний результат. Легкоатлетка й надалі позитивно розглядає подальшу співпрацю з Микитою у наступному Паралімпійському циклі, адже не планує завершувати кар'єру.

Сьогодні Оксана Ботурчук – титулована спортсменка, кавалер ордена «За заслуги» I ступеня (2016), II ступеня (2012), III ступеня (2008). Вона здобула освіту психолога, працює викладачем фізвиховання у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ. Все це вона вміло поєднує зі щасливим родинним життям: в Оксани двоє дітей і чоловік, також спортсмен – майстер спорту міжнародного класу з боротьби самбо та дзюдо. Її історія життя та успіхи надихають та мотивують. Недаремно, що саме про неї була знята перша українська спортивна драма «Пульс» –про боротьбу та незламний характер паралімпійки.

Оксана Шевченко
Бібліографія:

Алахвердян С. Когда есть повод гордиться собой // Днепропетровская панорама.– 2015.– № 15 (13.11).– С. 17.
Палец А. Мечта казалась недосягаемой, но Оксана Ботурчук пробивалась через тернии к звездам: [премьера худ. фильма «Пульс» о паралимп. чемпионке] // Репортер.– 2021.– № 31 (5.08).– С. 1, 6: фот. цв.
Чаплигіна А. Живи. Мрій. Долай: [Інтерв'ю з О. Ботурчук] // Электрометаллург.– 2021.– № 31 (6.08).– С. 6.
***
Кулай С. Коли бігаю – я живу: історія паралімпійської чемпіонки Оксани Ботурчук [Електронний ресурс].– Режим доступу:https://sport.24tv.ua/koli_bigayu__ya_zhivu_istoriya_paralimpiyskoyi_chempionki_oksani_boturchuk_n1294472
Оксана Ботурчук: «Пока стучит твое сердце ты вправе написать счастливый сценарий своей жизни» [Електронний ресурс].– Режим доступу:https://gorod.dp.ua/news/157865
Створено: 20.09.2021
Редакція від 20.09.2021