Ніна Лунєгова: Театр — це моє життя

Лунєгова Ніна Арсентіївна

  • 24 липня 1948 |
  • Місце народження: м. Перм |
  • актриса

Заслужена артистка України, актриса Академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки м. Кам’янське.

— Пані Ніно, що для Вас театр?

— Театр — дуже ємне слово, це, насамперед, велика праця, постійна робота над собою, магія, натхнення, це — моє життя.

— Як Ви вибрали професію актриси?

— З дитинства я виступала в художній самодіяльності, і коли прийшов час вибирати професію, я точно, знала — буду артисткою. Поїхала в Москву й була впевнена, що поступлю до інституту. А коли приїхала, стало страшно: стільки народу і все виряджені, а я в ситцевому платті, у простих туфлях. На одне місце було 360 осіб, і пройти було просто нереально. Але я не злякалася й показала приймальної комісії все, на що я здатна. Я читала вірші, співала, танцювала. Комісія була просто ошелешена моїм напором. Мене без всяких іспитів зарахували до інституту.

— Ви навчалися у Вищому театральному училищі імені Б. В. Щукіна (тепер Театральний інститут імені Бориса Щукіна). Розкажіть про роки навчання.

— Це був найкращий час у моєму житті. Багато займалися, репетирували, ходили в усі театри Москви. Голодні (отримували 26 рублів стипендії), втомлені, але щасливі ми після занять поверталися в гуртожиток на Трифонівці. Швидко пролетіли роки навчання.

— Хто були Ваші викладачі та з ким ви вчилися на курсі? 

— Дуже добре пам’ятаю викладачів Анатолія Борисова і Володимира Еуфера, вони нас багато чому навчили, головне любити театр, свою професію. Навчалася з Ольгою Науменко, Євгеном Герасимовим, Євгеном Паперним.

— В яких театрах Ви працювали?

— За розподілом, я з однокурсниками поїхала до Новосибірська в театр «Червоний факел». Потім були Пермський обласний театр юного глядача, Куйбишевський академічний театр драми ім. М. Горького.

— У Вас був досвід роботи в кіно. У яких фільмах ви знімалися?

— Ще під час навчання я знялася у двох фільмах: «Путина» режисера Едуарда Гаврилова за участю Лариси Лужиної, Володимира Івашова й «Нічний сеанс» режисера Вадима Гнєдкова за участю Люсьєни Овчинникової. Були кінопроби на роль Лізи Бричкиной у фільмі Станіслава Ростоцького «А зорі тут тихі». Але в інституті не відпустили на дворічні зйомки. У фільмі цю роль зіграла Олена Драпеко. Також пробувалася на роль Зіночки у фільмі «Іван Васильович змінює професію» режисера Леоніда Гайдая. Але не склалося.

— Як потрапили в Дніпродзержинський музично-драматичний театр (тепер Академічний музично-драматичний театр ім. Лесі  Українки м. Кам’янського)?

За сімейними обставинами я поїхала з Новосибірська. І якось в газеті, я побачила оголошення, що в Дніпродзержинську відкривається новий театр і набирається трупа, надається житло. Я поїхала, і мене взяли в театр. Для акторів побудували два будинки на вулиці Костромській, і всі актори жили в одному місці. Ми творили, засиджувалися допізна, складали капусники, сперечалися, у загалі, життя вирувало. Так я працюю в театрі з 1980 року. Це мій дім, у нас дійсно сім’я. Наш директор, Маргарита Кудіна, усе робить для того, щоб і глядачеві, й акторам у театрі було комфортно. Головний режисер театру Сергій Чулков вчить молодь акторської майстерності. Кам’янський театр — один із кращих в Україні. Я щаслива, що працюю в цьому театрі. Театр — це моє життя, якому віддано майже півстоліття.

— Ваша улюблена театральна роль?

— Їх декілька: роль Друце в спектаклі «Свята святих», Інни в «Диявольській спокусі», тітонька в «Тартюфі».

— Напевно, у кожної артистки є роль, яка так і залишилася в мріях… Є у Вас така?

— У мене дуже багато серйозних ролей, навіть трагічних, а хотілося б спробувати себе в легкому жанрі, комедії, у водевілі, наприклад.

— Розкажіть, над чим Ви зараз працюєте?

— Сьогодні в мене одинадцять спектаклів у діючому репертуарі, сподіваюся на головну роль у новому спектаклі.

— Чому люди йдуть у театр? Чи є основний посил часу від театру глядачеві сьогодні?

— Театр — це живий організм, один і той же спектакль кожен раз грається по-різному, і народжується диво спектаклю прямо зараз разом із залом. Театр завжди закликав до кращого, доброго, світлого, давав надію в найскладніші часи.

— Що хочете побажати своїм глядачам?

— Побажати хочу частіше бувати в театрі. Театр внутрішньо збагачує людину, змушує замислюватися про сенс життя, сміятися і плакати разом із героями вистави.
 
Театральні роботи:
Юліана Воляпюк — СІЛЬВА
1-я дама — ТАНГО НА ЗАКАТІ
Фенна Степанівна — ШЕЛЬМЕНКО-ДЕНЩИК
Настасія Петрівна Белугіна — ЖЕНИТЬБА БЕЛУГІНА
Ержі — ПРОКИНЬСЯ І СПІВАЙ
Мати Викрадача — ЯЩІРКА
Валя — КАДРИЛЬ
Софія Іванівна — БУДЬТЕ ЩАСЛИВІ!
Бабуся — жінок ВІСІМ ЛЮБЛЯЧИХ ЖІНОК
Капа — ПАРОПЛАВ ВДОВ
Свиня — КОШКІН ДІМ
Няня — АЛЕНЬКИЙ ЦВЕТОЧЕК
Мачуха — ПОПЕЛЮШКА
Бабуся — В КРАЇНІ КАЗОК
Бабуся — СНІГОВА КОРОЛЕВА
Аріна Пантелеймонова — ЖЕНИТЬБА
Парнель — ТАРТЮФ
ПРИВІТ ВАМ НАМИ З ОДЕСИ
Парасковія Іванівна — ЗВІДКИ БЕРУТЬСЯ ДІТИ
Тітонька Ануш — ХАНУМА
Фільмографія
Оля — Нічний сеанс (короткометражний), 1973
Вікторія Лугова — Путина, 1973

Інтерв'ю

Створено: 03.04.2019.
Редакція від 27.05.2019.
Тетяна Дороніна
Бібліографія:

Нина Лунєгова https://www.kino-teatr.ru/teatr/acter/w/post/299751/bio/
Днепродзержинский театр им. Леси Украинки получил подарки и награды
http://www.sobitie.com.ua/dneprodzerzhinsk/dneprodzerzhinskiy-teatr-im-lesi-ukrainki-poluchil-podarki-i-naghradi
Театры Днепропетровщины. Энциклопедия / Под общ. ред. Т. Шпаковской. — Днепропетровск: Днепрокнига, 2003. — С. 551—603.
Театр, которым гордится Днепродзержинск и любят горожане
http://dndz.com.ua/teatr-kotoryim-hordytsya-dneprodzerzhynsk-y-lyubyat-horozhane/