Фесенко Ніна Романівна
Ніна Фесенко: «Горджуся я, що українка»

Поезія починається з одкровення – спершу для автора, а потім і для читача. Коли читаєш справжню поезію, то складається враження, що спілкуєшся з незвичайною людиною. Саме такою і є жовтоводська поетеса – Ніна Романівна Фесенко. Вона – авторка десяти поетичних збірок. Її творчість відома як у Жовтих Водах, так і за межами, плекає українське слово, обожнюючи українську культуру та традиції. Дуже часто від Ніни Романівни можна почути: «Горджуся я, що українка». Поетеса являється неодноразовим лауреатом Одеського загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання». Збірка її авторських пісень «Співає душа» була відзначена медаллю Т.Г. Шевченка на двадцятому ювілейному конкурсі «Українська мова – мова єднання» 2019 року. Ніна Романівна є співавторкою літературних альманахів «Горизонти», «Наш край», «Осінні барви», «Веселих свят», «Коханим» і «Зоряна криниця». У 2023 році Ніна Романівна Фесенко стала дипломантом Літературно-мистецької премії ім. В. Малика за книгу поезій «Незламна Україна», яка була представлена у номінації «Література та публіцистика». У цій збірці вірші про російсько-українську війну, свідками якої ми стали. В ній біль, жаль, туга, сподівання мільйонів, жадання перемоги. Пропонуємо ближче познайомитися з представницею поетичної плеяди нашого краю – Ніною Романівною Фесенко.

Витинанка життєвої долі талановитої поетеси Дніпровського краю

Ніна Романівна Фесенко народилася 19 червня 1954 року в мальовничому селі Чорнопарівка Дніпропетровської області. У дружній працелюбній і співочій родині завжди панувала доброта, любов до рідної землі музики й пісні. Мабуть тому пісня й музика з народження йшли поруч з маленькою Ніною. Вона знала безліч пісень, дуже любила танцювати та слухати музику.

Отримавши загальну освіту дівчина мріяла вступити до університету на історико-географічний факультет. Але та її мрія не здійснилася. Пізніше Ніна Романівна закінчила заочно Київський автотранспортний технікум з Червоним дипломом. Працювала 17 років у Жовтоводському автотранспортному господарстві на різних посадах.

На життєвому шляху авторки було все: любов, радість, біль та поневіряння. В 62 роки помер батько, згодом паралізувало маму і Ніна Романівна 9 років її доглядала. В складний час вона прийшла до церкви, де стала співати у церковному хорі. А після смерті мами пережила тяжку депресію, довго боролась за власне життя і відразу почала писати вірші, свій перший поетичний твір  присвятила саме мамусі та назвала його «Покаяння».

Вийшовши на пенсію, Ніна Романівна повернулася у храм «Віри, Надії, Любові», куди завжди привозила свою маму. Доля склалася саме так, що у цьому ж храмі вона зустріла свою любов, свою половинку, яку чекала довгих 30 років. Якось під час репетиції церковного хору поетеса поділилася враженнями від поїздки до Карпат, про їхню неймовірну красу та гірські походи. І один із парафіян, Микола Григорович Горлань, виявив неабияке бажання побачити фото та відео з тієї подорожі. Ця зустріч стала початком їхнього кохання і щасливого подружнього життя. 

Невдовзі Микола Григорович запропонував коханій поїхати відпочивати на місяць разом до Алупки. Тут, у цілющих хвойних лісах і горах, морських подорожах і прогулянках по дивовижних казкових місцях під чарівні звуки гітари зароджувалось і міцніло їхнє кохання. Дві самотніх душі нарешті знайшли свої половинки та з’єдналися в одне ціле. 16 лютого 2014 року отець Андрій благословив таїнством вінчання на сімейне життя закохану пару.

У коханні та доброті відігрілися їхня душі та відбулися приємні зміни в житті. Микола Григорович повернувся до своєї улюбленої справи і знову почав працювати в музичній школі викладачем по класу гітари. З ним Ніна Романівна прийшла в інший світ, почала здійснюватися дитяча мрія: вчиться грати на фортепіано та акордеоні. 

Шлях на поетичний обрій

У той же час поетеса стає активною учасницею міської літературної студії «Горицвіт», яка утворилася в Центральній бібліотеці у січні 2013 року. На засіданнях студії вона завжди читала свої ліричні вірші та повчальні байки. Перша збірка поезії «Віддзеркалення» вийшла у світ в липні 2017 року і показала, що в літературу Жовтих Вод прийшла талановита та обдарована поетеса. У 2023 році Ніну Романівну обрано керівником літературної студії «Горицвіт».

Люблю Жовті Води за спокій і тишу,
За те, що тут миром нам сяє блакить.
Тут славу козацьку земля ще колише,
Вона в наших душах продовжує жить.

Краплинами крові в полях квітнуть маки,
Із вітром доноситься тупіт копит,
Чуть стогін минулого, клич до атаки…
В картинах – історії подих, транзит

Не кожна людина може виразити себе в поезії, описати побачене віршами – це може зробити лише чутливий і уважний художник. І саме такою є Ніна Романівна. У її віршах багато щирості, в них букетом розквітає натхнення, віра та любов, вони, як крила, що піднімають її у височінь, завдяки яким вона живе та творить. За переконанням авторки, любов у всіх її проявах визначає зміст і цінність життя. «Вірю і люблю», – цими словами можна назвати поетичне кредо Ніни Романівни Фесенко, бо вся її поезія дихає вірою і любов’ю до світу та до життя. 

Люблю життя таке цікаве,
Різноманітне, як весь світ.
Лишаю в пам’яті – яскраве,
Мій долі шлях, душі політ.

Поезія добра з вірою та любов’ю 

Поетеса сучасна жінка, любляча дружина, щаслива мати і бабуся, яка вміє радіти життю, кохати, мріяти, відчувати, боротися і вірити. Мабуть саме тому вона назвала свою другу збірку «Вірю і люблю». Назва висвітлює ту основну тематичну ниточку, яка проходить через всі вірші від початку і до кінця. Тут любов до рідної землі, до Батьківщини, до народу, до родини, до духовності та культури, до самого життя. І через всі терни і біль, через розчарування і втрати, поетеса не втратила віру в Бога, в силу слова, в світле майбутнє свого народу.

Кричу на весь світ, Україно,
Тебе я всім серцем люблю,
А мову твою солов’їну – 
Душею вдихаю і п’ю.

Багаті, безмежні простори – 
Це Раю куток на Землі.
Смерічки стрімкі й осокори
Величні, немов кораблі.

Усі  наступні збірки Ніни Романівни – це визначний етап її невеличкого поетичного шляху. Вони лягають на чистий аркуш паперу легко і з любов’ю. Відчувається, що коли вона їх пише, то в неї тремтить душа не лише від радості, але й від болю за рідну Україну. Поетеса з вірою у силу Слова вже зараз бачить прекрасне і щасливе, заможне і радісне, мирне і квітуче життя в Україні.

Моя земля, мій рідний край –
Дитинство і надія,
Душі моєї водограй,
Моя яскрава мрія.

Простори рідні і поля,
Зерном налитий колос,
Свята ця батьківська земля –
Її я чую голос. 

Авторка прагне жити, щоб «сяяти й світить», а біль у віршах розчинити. Її поезія добра, світла й чиста – це медовий нектар, а п’є його поетеса з народних джерел і безмежно цінує цей Божий Дар. 

Поезії нектар медовий,
Я із джерел народних п’ю. 
Ціную щедрий Дар чудовий – 
Віночок віршами зів’ю.

Хто схоче той вінок вдягнути – 
Відчує меду аромат.
Його я словом сію всюди – 
Душі безцінний діамант.

Коли читаєш вірші Ніни Фесенко, то бачиш її поетичне обличчя, визначене вже по перших рядках її поезій. Її твори різноманітні, чим і захоплюють читача. Тут і патріотизм, і любов до природи, кохання і душевний біль, гумор і недоліки суспільства, відображені в байках, і звичайно завжди віра в перемогу добра над злом. Особливо варта уваги любовна лірика поетеси – піднесена, трепетна, переконуюча читача в тому, що любов являється найвищою цінністю людини. 

Ловлю я твій промінь кохання,
Бо серденько в ньому бринить,
І ніжністю всю полонить – 
В нім музики чую звучання.

Я дотик його відчуваю,
Мов сонечко, гріє теплом,
Наповнює душу добром – 
Душевний цей промінь вдихаю.

Родзинкою другої поетичної книги стали три проникливі авторські пісні Ніни Романівни: «Вишиванка», «Гірський струмок» та «Я, матусю, покохала». Аранжировку на вірші написала талановита викладачка дитячої музичної школи –  Ірина В’ячеславівна Ушенко. На даний момент поетеса вже написала 20 пісень на власні мелодії та видала їх у пісенній збірці «Співає душа», за яку на конкурсі «Українська мова  – мова єднання» була нагороджена медаллю Тараса Шевченка.

За останні роки талановита поетеса написала та видала ще чотири поетичних збірки, які засвідчують її подальше творче зростання: «Веселі ми і чудернацькі», «Зів’ю віночок», «Срібний дощ» і «Стою посередині».

Перечитуючи поезії талановитої мешканки Жовтих Вод, ми бачимо, що у Ніни Романівні вже дуже добре сформований поетичний характер. Її поезії – це чисте озеро, в якому відбивається увесь її навколишній світ – таким, яким він є насправді, у всій своїй красі. І, пройшовши крізь серце поетеси, він зазнає певної метаморфози. Якої саме? Це залежить від якості та серця.

7 грудня 2019 року в житті Ніни Фесенко сталася важлива подія, до якої вона дуже довго йшла. Її було прийнято до Регіональної спілки письменників Придніпров’я. Ми щиро бажаємо їй подальшої творчої наснаги, успіхів і нових поетичних збірок.