Марія Дружко: письменниця і муза проекту «VivArt»

Дружко Марія

  • 1 березня 1983 |
  • Місце народження: м. Кам’янське |
  • письменниця, прозаїк, поет

У Кам'янському живе талановита письменниця Марія Дружко. Вона присвячує своє життя літературі та розвитку мистецтва, будучи музою творчого проекту «VivArt».

Дитинство та юність

Марія Дружко народилася 1 березня 1983 р. у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області (тепер Кам’янське), і з самого дитинства у неї проявився поетичний талант. 

Пише з п’яти років. Вважає – в кожній людині від народження є іскра Божа. І вона мусить якось проявитися. Якщо тобі дано писати – пиши, якщо малювати – малюй. Не наступай на горло власній пісні. Не даси розвиватися таланту, вважає Марія, за це матимеш Божу кару. Скільки себе пам’ятає, пише. Це стало невід’ємною часткою її життя. Їй годі уявити, як це можна не писати? З 14 років бере участь у різних конкурсах.

«Я почала писати вірші до того, як навчилася писати, тому перші мої вірші записувала мама в зошит, яка зараз зберігається в сімейному архіві», – розповідає Марія.

Перехворівши в дитинстві, в п’ять років Марія втратила зір. Але не занепала духом (весела думка – половина здоров’я). Завдяки матері, педагогу за фахом, захопилася літературою.

Як вона навчалася? Батьки прийняли рішення, що дівчинка проходитиме курс середньої школи вдома. До неї приходили вчителі місцевої загальноосвітньої школи. А до всього ж мама, тітка, хрещена мати – всі вчителі. Завдяки цьому дівчинка могла отримати освіту і потім їй за успіхи в навчанні вручили золоту медаль. Відтак за співбесідою вступила на факультет української філології та мистецтвознавства Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара. Навчалася на заочному відділенні і закінчила університет у 2005 році.

Перша книга

 Перша книга Марії Дружко «Журливі журавлі» вийшла в 1999 році. Як розповіла поетеса, цю книгу їй подарував її наставник в літературі член Національної спілки письменників України Микола Миколаєнко. «З Миколою Антоновичем я познайомилася під час літературно-мистецького конкурсу «Собори наших душ», де він був членом журі, – розповіла Марія. – Тоді я не зайняла ніяких місць в конкурсі, й мені порадили з ним проконсультуватися з приводу моєї творчості. Близько двох років ми з ним спілкувалися в листуванні, я відправляла йому поштою свої вірші, які він редагував і повертав мені назад. У 1999-му році мені виповнилося 16 років і до дня мого народження Микола Антонович разом зі своїм колегою по перу Григорієм Бідняком подарували мені книгу, де були зібрані всі тексти, які я відправляла йому. Саме він привів мене в професійну літературу».

Творчість

Вступ до Національної Спілки письменників України, який відбувся у квітні 2003 року, письменниця сприймає, як нову сходинку на творчому шляху, сходинку але не фініш. «Сьогодні, коли за душею маю три поетичні збірки, я почала відчувати смак і до прози, – зізнається дівчина. – У житті є таке, що важко передати поетичним словом. До того ж, у прозі також є своя ритміка, мелодія. Щодо поезії, то й тут безмежний простір для пошуку, для створення нового у поєднанні з древнім». Серед новинок, представлених у доробку Марії Дружко, є розробка жанрів симфонії та сюїти у віршах. Як відомо, сюїта і симфонія – давні музичні жанри. Однак трансформація їх у словесне мистецтво – явище не таке вже й розповсюджене. Крім того, приклад Марійчиних літературних авторитетів (Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Василя Стуса, Марини Цвєтаєвої) надихає її на нові творчі ідеї. «Вважаю, що для людини мистецтва найважливішим є рух вперед, – каже письменниця. – Про це, гадаю, недвозначно сказав ще Гете у своєму „Фаусті“. Якщо митець захоче зупинити мить, аби насолодитися досягнутим, неминуче настане його творчий крах».

Про тематичну своєрідність своєї поезії Марія Дружко розповідає: «Одним з головних завдань літератури я вважаю виховання свідомого громадянина своєї держави та людини гуманної, миролюбної. Тому-то пробую свої сили у громадський ліриці («Жорстокий рай», «Україні», «Триптих» тощо), тематика якої виступ проти відмови від Батьківщини, корупції та розпалювання воєн. Крім того, приділяю увагу філософському спрямуванню творів – звідси і наявність поезій-медитацій, спрямованих на переосмислення власного існування та життя оточуючих у контексті вічності, Всесвіту, де важко визначити грань між "Я" автора та ліричного героя («Божевільна», «Поет і свічка», «Сіва», «Казка», «Зерна», «Вогонь і сонях» тощо). Пошуки гармонії з природою спричинилися до написання творів у ключі пейзажної лірики, серед яких найяскравішим є «Симфонія в переспівах весни», а також «Світанкова проща», «Псалми світанню», «Диво», «Жмуток сонця шафранного». Головна тема цих творів – взаємозв’язок природи та внутрішнього світу людини. Дотримання традицій римування не перешкоджає мені урізноманітнювати поетичну форму творів. Тож, крім звичного катрена, послуговуюся сонетом, октавою, тріолетом («Цвітаєвські тріолети») та інше».

Важливими особливостями своєї творчості на даному етапі вважає психологізм та глибоке поєднання слова і ритму – музики та поезії. Як результат – поява жанрів віршованої сюїти, симфонії у віршах.

Марія пише про своє життя так:

Коли сонних садів мандоліну 
Юний Березень ніжно ладнав, 
Принесла мене зграя шпачина 
У відлуннях святошних октав. 

І хоч хуга світи заступила, 
Крізь морозяні пальці її 
Брунькувалась усе ж моя сила, 
Проростали надії мої. 

Споришевих стежок не шукаю, 
Тільки ту, що від Бога дана, 
Кропивою, гірким молочаєм
Поросла нехай густо вона… 

Хай глуха озивається злива, 
Серце гра на мажорах струні, 
Бо життя — нерозгадане диво, 
Бо мотиви шпачині в мені.

Авторка книг “Журливі журавлі” (2000), “Сонячна соната” (2001), “Камертони душі” (2003), “Казочка про рукавички” (2005), “Клепсидра” (2006), «Стрітення» (2012). Пише віршовані та прозові твори для дорослих і дітей. Співавтор літературно-мистецьких збірників “Собори наших душ” (1998–2001), “Неопалима купина” (2004), “Ятрань” (2005), “Весняний цвіт” (2003), “Віварт”, “Січеславці  про Багряного” (2006). Має публікації в альманахах, журналах та газетах “Саксагань”, “Київська русь”, «Дніпро», “Січеслав”, “Бористен”, “Свічадо”, «Гранослов’є», «Свобода», «Степова Еллада» та інших. 

У 2008 році Марія Дружко отримала міжнародну українсько-німецьку премію ім. Олеся Гончара за роман «Шейла». Потім була премія Валеріана Підмогильного (2012).

Марія Дружко переможниця багатьох молодіжних обласних і всеукраїнських літературних конкурсів, у тому числі україно-американського мистецького конкурсу ім. Марусі та Івана Гнибів (2009), премії  в галузі культури, мистецтва та літератури (2014),   переможниця патріотичного літературного конкурсу Дніпропетровщини (2016) та інших. Нагороджена грантом губернатора Дніпропетровської області за громадську діяльність і активну життєву позицію (2004–2005, 2008, 2011).  

У творчому доробку Марії Дружко публікації в багатьох журналах і альманахах і шість персональних книг, одна з яких «Казочка про рукавички», написана для дітей. У 2016 році вірші нашої землячки увійшли до антології сучасної новелістики і поезії України.

У 2017 році Марія закінчила роботу над другим романом «Полювання на тура». «Ця книга виявилася абсолютним експериментом, оскільки написана в новому для мене жанрі вуличного роману, – зізнається авторка. – Крім того, в тексті переплітаються три часові простори: від давнини до наших днів, де поруч із звичайними людьми живуть міфічні герої: мавки, повітрулі, чугайстери, перелесники і таке інше. Події роману відбуваються в чорнобильських лісах». На запитання про що ж її нова книга? Марія загадково відповіла: «Мій роман про те, як просто зруйнувати світ, в якому ми живемо, але його так само легко може врятувати звичайна людина, якій одного разу відкривається чарівництво повернення величних диких турів в рідні чорнобильські ліси».

Марія Дружко закінчила музичну школу, удово грає на роялі, сама пише музику, має справжнє творче обдарування.

Муза «VivArt»

Клуб «VivArt» народився з потреби часу. Обдарованими школярами, підлітками займаються чимало. Але коли ти вибуваєш зі школи, ти випадаєш з творчого життя. У 2005 році, коли Марія закінчила університет, їй запропонували в міській бібліотеці Кам’янського очолити Школу поезії. Правда, вирішили, що школа поезії — визначення не зовсім точне, навчити писати неможливо. Але якщо у когось дар, ти допомагаєш людині випростатися. До творчого гурту прийшли і молоді письменники та художники. Вирішили, що це буде клуб за інтересами, клуб творчої молоді. Разом придумали назву «VivArt». У серпні цього року клубу виповнюється 13 років. Якщо підрахувати всіх творчих людей, які пройшли через її клуб, це буде близько 100 осіб. Керувати творчими людьми нереально, тому вона муза молодіжного культурного проекту “VivArt”, літературний редактор однойменного літературно-мистецького альманаху. 

Дружко активно підтримує популяризацію мистецтва серед молоді. Спільно з клубом «VivArt»  Марія організувала онлайн проект «АртВиклик». Ідея полягає в тому, щоб об’єднати в соцмережах творчих людей, незалежно від напрямку мистецтва, віросповідання та мови, якою розмовляють. Творчі люди передають по ланцюжку відео дзвінок в якому демонструють свій талант, називаючи ім’я того, хто повинен з’явиться в наступному відео. А головна ідея проекту полягає в слогані «Мистецтво єднає світ».

Побачити світло сонця, чаруючу красу землі

Дніпроський поет Григорій Бідняк розповідав: «Вірші Марії Дружко з’явилися з безмежжя ночі. І це тому, що поетеса з п’яти років не бачить світу: ні неба, ні зірок, ні розквітлої яблуньки. Проте внутрішнім зором бачить все, що діється навколо. З дитинства пише вірші. Своєю поезією і саме через поезію Марійка прагне вирватись з безмежжя ночі, побачити світло сонця, чаруючу красу землі».

Побажаємо молодій зірці на ім’я Марія Дружко, що світить на небосхилі вітчизняної літератури, свіжих творчих ідей, енергії і натхнення для їх здійснення.

Створено: 07.09.2018.
Редакція від 25.10.2018.
Тетяна Дороніна

Марія Дружко

Бібліографія:

Твори Марії Дружко:
Вірші // «Весняний цвіт»: Збірник творів Дніпродзержинських поетів.– Дніпропетровськ, 2004.– 201 с.
Журливі журавлі.– Дніпропетровськ, 2000.– 30 с.
Казочка про рукавички / Мал. В. Грінченка.– Дніпропетровськ.– 2005.
Клепсидра: Поезії.– Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2006.– 64 с. (Молода муза).
Кобза: Вірші // Шевченкіана Придніпров’я. Статті, нариси, поезія, проза, есеї, інтервю / Упоряд. та автори предмови Л. Степовичка, М. Чабан.– Дніпропетровськ: Арт-Прес, 2008.– С. 183.
Сонячна соната: Поезії.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2001.– 48 с.
Стрітення.– Дніпропетровськ, 2012.– 75 с.
***
Баллада про скрипку: Вірш // Ліхтарик.– 2006.– 23 черв.– № 25.– С. 6.
День завтрашній нас манить звіддалік: Вірші // Vivart.– 2007.– №2.– С. 40–44.
Жайворонки; Притча про ступку: Оповідання // Факел.– 2006.– № 1–2.– С. 95–99.
Зима: Вірш // Січеслав.– 2007 - №4.– с.8.
Камертони душі. Мій дім: [Вірші] // Січеслав.– 2012.– №1.– С. 18.
Мій дім. Жмуток сонця. Виправдання. Миє. Час – не вода: Вірші // Факел.– 2006.– № 1–2.– С. 91–94.
Святешне: Вірші // Січеслав.– 2009.– № 4.– С. 28–30.
Симфонія в переспівах весни: Фрагменти // Свічадо.– 2006.– №1.– С. 79.
Шейла: Роман // Січеслав.– 2011.– №2.– С. 65–91; № 3.– С.167–186.
Про автора:
Дружко М. Сталася приємна подія – вийшла моя п’ята книжка // Зоря.– 2013.– 2 січня.– с. 5.
Дружко М.О. / Прозаїки, поети, публіцисти… Дніпропетровська організація НСПУ: Наук.-допоміжн. бібліограф. покажчик /Упорядник І. Голуб.– Дніпроперовськ: ДОУНБ, 2006.– С. 38.
Дружко М. Хочу – значит будет: [Интервью] // Событие.– 2009.– №8.– 25 февр.– С. 4.
Мещерякова О. «Казочка про рукавички»: (Нова книжка М. Дружко) // Вісті Придніпров’я.– 2005.– 15 груд.
Прудченко В. Поезії палітра чарівна: [В обласному Палаці студентів відбулася зустріч молодих літераторів з членами НСПУ поетесами Л. Левченко і М. Дружко] // Вісті Придніпров’я.– 2007.– 13 берез.– С. 5.
Тарасюк Г. Високе світло майстра: (М. Дружко – лауреат Міжнародної недержавної українсько-німецької літературної премії ім. О. Гончара за роман «Шейла» // Літературна Україна.– 2008.– 10 квіт.– С. 1.
Чабан М. Людина прийшла у світ радіти життю і розвиватися, вважає поетеса і прозаїк Марія Дружко // Зоря.– 2012.– 11 серп.– С. 8.
http://nspu.org.ua/dovidnyk/Д