Кузьма Котов та його біографічні вірші й оповідання

Кузьма Єрмолайович Котов

Україна, Дніпропетровська область

  • 1855 – 5 грудня 1938 |
  • Місце народження: невідоме |
  • літератор, громадський діяч, член товариства «Просвіта», редактор і видавець катеринославського часопису «Дніпрові хвилі»

Громадський діяч, народник і просвітянин Кузьма Котов залишив цікаві свідчення про життя Катеринослава кінця XIX – початку XX століття.

Кузьма Котов та його біографічні вірші й оповідання 
 
У  самому центрі нашого міста, в його ядрі, є вулиця Володимира Мономаха, яка довгий час називалася Московською. Вона невелика, бере початок від головного проспекту і тягнеться до Дніпра. У списках мешканців Катеринослава кінця ХІХ – початку ХХ століття на вулиці нараховувалось 20 домоволодінь, що належали дворянам і купцям. Тут були будинки Нестелей, Маламів, Пчолкіних, Макарових, Седакових, Бабкіних. У списку домовласників цієї вулиці значиться і Кузьма Єрмолайович Котов, адреса якого була: Московська, 7.

Довгий час про нього, його рід, будинок було мало що відомо. І, якщо історія міста згадувала його прізвище, то тільки у зв’язку з історією революційного руху. Котов-народник налагоджував зв’язки з військовими, був членом першого Катеринославського військово-революційного гуртка, вів досить широку пропагандистську роботу серед селян. На його хуторі в с. Михайлівка відбувалися таємні зустрічі селян із представниками народників Києва, Одеси, Харкова. «За політичні державні злочини» у 1879 р. його було заарештовано і заслано під гласний нагляд поліції до м. Шенкурська Архангельської губернії на два роки. Після заслання він повертається до Катеринослава, де постійно перебуває під наглядом поліції як «політично неблагонадійний». У 1886 р. його навіть запрошували до Департаменту поліції у Санкт-Петербурзі до розмови про соціал-демократів, звинувачували в тому, що він забезпечує грошима учасників революційного руху. 

Після 1917 р. Котов написав книгу «Записки землевольца», був членом Всесоюзного товариства політкаторжан і зсильнопоселенців, з 1931 року – персональний пенсіонер республіканського значення. Помер у 1938 р., похований за рахунок держави з установленням надмогильної плити з написом «Котов К.Е. – народоволец. 1855–5.12.1938 г.».

Але чи тільки як революціонер увійшов в історію нашого міста Кузьма Котов? Відповідь на це питання допомогли знайти нащадки Котова, які мешкають у Дніпрі. Його невістка, дружина старшого сина Миколи, Флорентина Августівна Котова, у 1980 році передала до історичного музею архів родини. Фотокартки, книги, рукописи, документи стосувались другої половини ХІХ – першої половини ХХ століть, довгий час зберігались у родині. Ретельне опрацювання архіву дало можливість відкрити нові сторінки життя Кузьми Єрмолайовича. Одна з них – участь в місцевому українському житті, про що йшлося в статті «Кузьма Котов і його «Дніпрові хвилі». Перед дослідниками постало питання: звідкіля у Котова така завзятість до усього українського?

Часопис «Дніпрові хвилі», номінальним редактором якого був К. Котов // https://uk.wikisource.org/wiki/%D0%94%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D1%85%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D1%96#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Dniprovi_khvyli_1912.jpg

В одному з листів до Д.І. Яворницького Котов писав: «Скушно мені без Вас – ні с ким душу отвести – побалакати звичайненько. От нічого робити, компаную поганенькі вірші. Як що не погидуєте, прочитайте прилагаємі. Чи не можна було б мої вирши надрюкувать у малор.(осійську) газету?»  (орфографія листа збережена – В.Л.). Це лист від 1906 року. А у 1922 році він писав Дмитру Івановичу: «На Полтавщині я весь час вчителював у сімерічній школі. Я написав цілу поему про своє життя на  Полтавщині. Взагалі за ці часи я чимало нашкрябав поезій й прозою».

Саме ця автобіографічна поема Котова, яка має назву «З згадок про мої дитячі літа й перші кроки парубоцтва» збереглась до сьогодення. До автобіографічних належать також його колишні спогади «Мандрівка до Петербургу 1886 року на допит до Діректора Департамента Поліції». Тут треба додати, що ці два рукописи зберігаються в музеї ще з часів Д.І. Яворницького. А ось зошит віршів К. Котова, в яких чимало автобіографічного, надійшов у 1980 р. Написані  в різний час (1879–1922 рр.), українською і російською мовами, поеми, вірші, спогади розповідають про історію роду Котових та їхню участь у повсякденному житті нашого міста.

Його діди – рідні брати Кирило, Михайло та Іван були кріпаками. Почувши, що в Новоросії людині вільно живеться, вони втекли від поміщика і прийшли в наші краї ще в другій половині ХVІІІ століття. Звідкіля – точно не відомо. Але рядок поеми: «Вже іншим прізвищем назвались, з яким всі й внуки залишались», –  спонукала до пошуків. В листі 1906 р. до Д.І. Яворницького К. Котов підписався так: «От всієї души жму Вашу певну руку; Бувайте здорові. Ваш Котенко».

І далі, на допиті в Департаменті поліції на зауваження щодо відкритості Котова, яка дуже сподобалася директорові департаменту Дурново, Котов зазначає: «Химерний москаль! Схотів знайти в українця відкритості. Навпаки, я більш в нього довідався, ніж він у мене». Та й з фотокарток на нас дивиться людина з довгими «запорозькими» вусами, у брилі, в українській вишитій сорочці. Для свого часу від добре знав українську, писав нею, віршував, розмовляв.

Кузьма Котов. Надано авторкою.  
Та повернімося до предків Кузьми Єрмолайовича які, як ми з’ясували, були українцями. Поселились діди у козацькій слободі Половиці:
 
Казали, правда, що вони
міцні були, немов слони…
А дід по батькові, то він –
був торговельний мещанин.
Дідок Кирило і добрячий,
і дмухнуть чарку не ледачий.

Котов Михайло фельдшер був…
Прийшли, тихенько поселились
Запевне їм тоді й не снилось
Велику ролю в місті грать
І силу грошей наживать.

 


Після Указу Катерини ІІ від 1784 р. про будівництво нового міста на правому боці Дніпра, слобода Половиця була ліквідована, а мешканці її пішли до Сухачівки і Мандриківки. За планом міста архітектора І. Старова 1792 р. територія слободи забудовувалася житловими будинками і отримала регулярну планувальну структуру. У першій половині ХІХ ст. ця територія стає центром розвитку молодого міста, де зосереджувалися економічне, торгівельне і громадське життя. Центр (теперішня площа Героїв Майдану) забудовувався торгівельними рядами – крамницями, магазинами, складами за зразком Гостинних дворів – з аркадами та галереями. Від торгівельних рядів по обидва боки проспекту відводились ділянки землі під житлову забудову. До того ж це були ділянки великі за розмірами, тому тут розводились сади і городи, паслася худоба. Одну з таких ділянок мав і дід Котова – Кирило, від якого вона перейшла у спадок його синові Єрмолаю і онукові Кузьмі. Площа ділянки Котових по вул. Московській складала 342,5 кв. сажні (1 саж. – 2,13 м). На ньому звели будинок, який простояв, як стверджував Кузьма Єрмолайович, понад 100 років (до 1891 р.).

І дід, і батько Котови були землевласниками, мали садибу і в с. Михайлівка, що на Сурі. Головним заняттям родини було хліборобство. Займались також садівництвом, лісівництвом, розводили виноградники, сіяли навіть тютюн. За містом були пасовисько, різниця, а в місті крамниці, де прикажчики вели торгівлю м’ясом. Та ще мали невеликий свічний завод. Торгові лавки Єрмолая Котова були майже поруч із будинком – на Троїцькій площі, де був міський базар – Троїцький. Кузьма Єрмолайович тепло згадує про батька, який помер у п’ятдесят років від гарячки: 

До всіх приємний і добрячий
Хліборобив і купцював
Честь шанував свою найпаче
Вина й горілки не вживав….
 
Батько був письменний, мав гарний природний розум. Двічі одружений, від першого шлюбу мав дві доньки. Другою дружиною Єрмолая і матір’ю Кузьми була Марина Пчолкіна з відомої в місті родини купців Пчолкіних. Кузьма народився у 1855 році.
 
Був хлопчик я меткий і шустрий
Коханець, батьківський мазун
Найбільш за всих свого синочка
Кохав мій батько й дарував
(на спомин дітям я сорочку
ідну гарнесеньку сховав), – 
 
пише про своє дитинство Кузьма. Неслухняний, дуже любив погуляти, зібравши ватагу сусідських хлопців. Жартували, грали у бабки, пускали паперового змія, скакали верхи на ціпках. Але поряд із цими розвагами Кузьма дуже любив перебувати в кухні – слухати селянські казки, пісні, цікаві балачки робітників будинку. Навіть матір, яка не бажала терпіти його «братанья» з наймитами, не змогла його зупинити у цьому. Тоді він навчився розуміти селян, засвоїв чимало простих звичаїв, полюбив просте життя і «зробився народолюбцем».

Саме до дитячих років належать згадки про родичів, яких було «до біса», та місцеве оточення, серед якого він зростав. Це тітки – Килина Кирилівна, Явдоха Єрмолаївна, донька якої Агафія мала за чоловіка Кулабухова Никанора. Це й Давид Васильович Пчолкін, відомий в місті купець і громадський діяч, купець Лука Семенович Бабушкін, в якого він «днював і ночував», грався з його сином Костянтином. Члени родини були ласкаві один до одного, ділили шматок із сусідами, весело проводили свій вільний час – у місцевому ліску, з самоварами, горілкою і вином, піснею і музикою.

Першою школою, де навчався Кузьма, була приватна жіноча школа Ганни Стешенко. Але навчатися він не хотів; коли був час йти до школи, ховався, продовжував бешкетувати. Дійшло навіть до того, що сусіди приходили скаржитись на нього. Тоді хтось порадив батькові віддати сина до школи старого Яхна. Той знав, як приборкати неслухняних. У школі панувала сувора дисципліна, за погану поведінку карали різками. За рік навчання вчитель таки приборкав Кузьму.

Наступним вчителем Котова був німець Вейдле, власник приватної школи (прогімназії). Тут він провчився три роки. Французька і німецька мови, танці – головні і в той же час улюблені предмети Кузьми. У 1865 році, витримавши іспити, він вступає навчатися до третього класу чоловічої класичної гімназії. Убравшись у новенький гімназичний мундир із блискучими ґудзиками, він з гордістю щодня ходив до гімназії.Класична чоловіча гімназія. З фонду ДОУНБ

                                  Стоїть і зараз цей будинок,
                                  неначе справді – той палац,
                                  Соборний рівний проти плац.
                                  Ще й з монументом Катерини…
                                  Широкі, довгі коридори
                                  Вперед ти глянеш, чи назад.
                                  Багато класів і кімнат,
                                  А учнів тута і надворі.


У гімназії полюбив читати книжки, особливо історичні. Добре писав твори – на відмінно, почав писати і вірші. Серед найкращих викладачів Кузьма називає вчителя математики Ю.А. Залюбовського і російської мови П.С. Козловського: «Ну, як добром їх не згадати!». Найсуворішим був викладач іноземної мови Л.Ф. Жирардон.

Навчаючись у гімназії, Котов жив на квартирі у Залюбовських. Відомий народолюбець Григорій Залюбовський, можливо, прищепив Кузьмі любов до української мови, культури. Автор численних казок, народних забавок, які зібрав на Катеринославщині, Залюбовський мав велику бібліотеку, друкував свої твори у багатьох виданнях того часу. Їх читав Кузьма Котов. Наприкінці 1870-х років Залюбовський  став одним з учасників першої Катеринославської Української Громади.
Григорій Залюбовський https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82_%D0%B7%D0%B0%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE.jpg
Закінчивши сьомий клас гімназії у 1872 р., за порадою викладача математики С. Гуссона, він їде за кордон, до Швейцарії, у Цюріх. Про цей період його життя докладно йдеться у монографії С.І. Світленка.
 
Спочатку мати не пускала 
Чого рідня їй не казала!
«Соціалістом  я зроблюсь,
Назад до дому не вернусь» –
 
пише про цей час Котов. Але він повернувся невдовзі – у 1873 р., будучи остаточно сформований як радикальний народник. «Цюріхський дух» не видихався з нього до кінця життя.  Повернувшись до міста, він тривалий час живе і працює на своєму хуторі у Михайлівці. Степ, співи солов’їв, жнива, яблуневий сад, баштани – все подобається і бентежить його:
 
Життя в селі в нас на Вкраїні
Не варт і думати вмирать,
Хіба до города рівнять
Міцні селянські покоління.
 
Поміж господарськими справами знаходився час і для спілкування із селянами. Антиурядовий і антирелігійний характер розмов став приводом для обшуку, арешту і заслання під суворий нагляд поліції на два роки до Архангельської губернії. Цей момент Котов відтворив у вірші «Наши порядки»:
 
Становой наш и урядник вдруг ударили в набат
Что бунтарь я и развратник, социал я – демократ    
И жандармы-сердцеведы мчались в хутор на Суре 
Как в былое время шведы на Полтаву при Петре.
 
До цього періоду його життя належать також вірші «К друзям», «Арестантская песня», «Моим архангельским друзям», «Под арестом».
 
Друзья товарищи, прощайте!
Не Север в ссылку еду я.
Но горю волю не давайте:
Знать доля такова моя.
Прощай, родная Украина,
Быть может даже навсегда,
Но знай, страдаю я невинно,
За то, что честным был всегда
За то, что был нелюб соседям
И деревенским кулакам,
На них смотрел всегда медведем,
Давал советы мужикам,
Что помогал «меньшим» я братьям
И школу им в селе завел.
Да старым вопреки понятьям
С попами дружбы я не вел.
 
Наступний період життя Котова пов’язаний із Катеринославом. Будівельна лихоманка початку 1890-х років захопила і його. Він приймає рішення про зведення нового будинку на своєму дворовому місці. Автор проєкту – міський архітектор Д.С. Скоробагатов. Будівництво надихало Кузьму Єрмолайовича на складання віршів. Завдяки віршу «Дедовский дом», написаному у 1892 році, маємо деякі подробиці з його історії. Наводимо його повністю. (Сьогодні це будинок на вулиці Володимира Мономаха, 7).
Будинок, зведений К. Котовим. Надано авторкою.
Надоел мне дом дедовский
Очень низок, очень мал
Был старинный он, Котовский
Сотню с лишком лет стоял
На прекрасном бойком месте
В центре города совсем
Он еще годов бы двести
Послужил Котовым всем…
Так-то прежде рассуждали…
Но теперь уж век не тот:
Чтоб извлечь большой доход
Все «палаци» строить стали
И наживы вдруг горячка
Охватила весь наш век:
Ниц ложится человек
Перед денежною пачкой.
На других я граждан глядя,
Трехэтажный двинул дом,
Хоть в кредит… С купцами ладя,
Заплатил я им потом…
Тысяч двадцать пять дом стоил
Всем просторно, пусть живут…
И не каюсь, что построил
Для семьи своей приют.
 
Після побудови верхній поверх зайняла родина Котових, середній і нижній поверхи здавались в оренду навчальним закладам.

У тому ж 1892 р. Кузьма одружився. Його дружиною стала донька козака Головіна – Пелагея, яка щойно скінчила Маріїнську жіночу гімназію у Харкові. У січні 1892 р. К. Котов у вірші «Письмо гімназистки» так відтворив цей момент життя Пелагеї:

Прощай, гимназия! 
С тобою свела я счеты навсегда.
Прощайте, милые подруги,
С кем столько лет я провела,
Вот наконец себе супруга,
Мечту и счастье я нашла.
С ним буду счастлива ль? – Не знаю
Укажет время то само.
Пока ж надежду я питаю
Что брак не будет мне ярмом.
 
Тоді Кузьмі було 37 років, а Пелагеї – 18. Разом вони прожили 46 років, мали семеро дітей: 4 сини і 3 доньки, які народжувались кожні 2 роки. У збірці віршів Котова є чимало творів, присвячених дітям: «Детский праздник», «Елка», «Моим детям», в яких згадуються імена дітей – Катерина, Володимир, Петро, Євген, Микола, Валентина і Клавдія.
 
Мужайтесь, дети, и растите
И вечно жизнь всю до конца
Вы будьте честны и любите
Друг друга, матерь и отца.
Но мало этого – стремитесь
Вы также мир весь полюбить
Да жить по правде научитесь,
Любовь других чтоб заслужить.
 
12 лютого 1908 р. Департамент герольдії і Правлячого Сенату надає йому звання особистого почесного громадянина. Кузьма Єрмолайович користується значним авторитетом і популярністю серед городян. Двічі, у 1883 і 1897 роках його обирають гласним міської думи. У думі він не сидів, склавши руки, виступав і відстоював інтереси мешканців міста. Частенько віршував на злободенні теми.
Кузьма Котов // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2_%D0%9A%D1%83%D0%B7%D1%8C%D0%BC%D0%B0_%D0%84%D1%80%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%9A%D1%83%D0%B7%D1%8C%D0%BC%D0%B0_%D0%9A%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2.jpg
Отчего у нас в Управе
Так дела все обстоят,
Что налево и направо
Обыватели кричат?
А кричат они не даром
Просят улицы мостить,
А не то, чтоб только барам
На проспекте угодить.
Есть такие ведь трущобы
Не проехать, не пройти
Много сметки надо чтобы
В грязь по пояс не уйти.
Кроме грязи мрак ужасный
Чуть мерцают фонари
Часто франт иной напрасно
Ищет дома до зари…
Отчего вот нет приказа
Рано улицы мести,
Чтобы пыльная зараза
Не могла нас извести.
Отчего на хлеб печеный
Дума цены не собьет
Сей вопрос – вопрос резонный
Протестует весь народ.


У будинку Котових завжди було людно. Молоді письменники, вчителі, журналісти, купці, родичі та й звичайні люди постійно гостювали у Котових. Кузьма Єрмолайович – балакучий, веселий, гострий на язик, притягував людей до себе. Знав чимало куплетів і висловів з народної творчості, складав їх і сам, завжди і до речі використовуючи їх під час спілкування із людьми. Легко входив до будь-якої компанії, сам шукаючи людей для спілкування і чаркування. Яскравим доказом цього є його розповідь про мандрівку до Петербургу на допит у Департаменті поліції. Подорожуючи з Катеринослава до Петербургу потягом, з пересадками, щоб швидше доїхати, завжди «набігав собі пляшку живучої та цілющої на дорогу, бо тільки чарка-друга горілки й врятовує у довгій дорозі від нудьги», – писав Котов. Щоб скільки-небудь скоротити довгий час мандрівки він «швендив по всіх класах, відшукуючи цікавих людей. Таким чином, поки доїхав до Петербургу, зібрав коло себе гурток чоловік з вісім симпатичних і веселих: вчитель, німець, два студенти, два офіцери і два татарини. Певна річ, ми дуже поприятелювали, бо звісно, ніколи люди так швидко не сходяться, як за чаркою».

Своєю балаканиною він міг розважити кого завгодно – були то «ваньки»*, провідники, сусіди, жандарми. Для останніх, з якими спілкувався на вокзалі у Харкові, він продекламував свій вірш, у відповідь на запрошення випити чарку із побажанням найкращого жандармам:

Чом не пити, як частують 
Чи товариш, чи кума? 
Першу схилиш і другую,
Третя проситься сама.
Першу вип’єш – усміхнешся,
Другу перша нагука,
Третю вип’єш стріпинешся,
А четверта – не зляка.
 
«Корисна людина для громади», – таку характеристику надав К. Котову комітет незаможних селян с. Михайлівки Сурсько-Михайлівської волості у 1921 році на загальних зборах. Саме сюди переїхала родина Котових із 8 душ на жительство, бо будинок у Катеринославі було націоналізовано. Повернули його у наступному 1922 році, у зв’язку із денаціоналізацією житла. Помер К. Котов у своєму будинку, в якому займав лише квартиру під номером «4». Після війни будинок неодноразово перебудовували, в першу чергу зсередини. У 2000–2002 рр. після капітальної реконструкції, його зовнішній вигляд, як і первісне планування, не збереглися. Будинок внесено до списку пам’яток історії  місцевого значення. 

* «Ваньками» в Російській імперії називали візників.

Створено: 19.03.2021
Редакція від 08.04.2021
Валентина Лазебник
Бібліографія:

Лазебник В. Автобіографічні вірші та оповідання Кузьми Єрмолайовича Котова // Моє Придніпров'я. Календар пам'ятних дат області на 2010 рік: Метод.-бібліограф. видання / упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2009.– С. 261–269.
Лазебник В. Автобіографічні вірші і оповідання Кузьми Єрмолайовича Котова // Видатні особистості: музейна персоналістика: (Матеріали обл. музейної наук. конф. до Міжнарод. дня музеїв та 75-річчя Дніпропетров. обл.) / упоряд. В.М. Бекетова.– Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2008.– С. 137–149.
Лазебник В. Кузьма Котов і його «Дніпрові хвилі» // Хроніка 2000. Дніпропетровськ: виміри історичної долі: Український культурологічний альманах. Вип. 73.– К.: Фонд сприяння розвитку мистецтв, 2007.– С. 499–505.
Чабан М. Котов Кузьма Єрмолайович // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника.– Вип. 9.– Львів.– 2002.– С. 155–156.
Микола Чабан. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905–1921) // Іма-прес.– Дніпропетровськ.– 2002.
***
Лазебник В. Кузьма Котов і його «Дніпрові хвилі» // http://www.museum.dp.ua/article0034.html