Ретро потяг нас везе…

Ретро потяг нас везе: історія Криворізької залізниці у музейних експонатах.

А ви бували в такому музеї, де огляд починається не з кісток доісторичних ящерів і мамонтів, а з ... локомотиву?! Так-так, саме величезний блакитний локомотив зустрічає відвідувачів біля входу в «Музей залізничної слави Криворізького регіону». Локомотив розташовано на тлі макету будівлі залізничного вокзалу станції Кривий Ріг-Головний, який, до речі, є архітектурною пам’яткою. Сьогодні він привітно підморгує вікнами. Ця чудова головна візитівка залізничної станції, виконана у форматі 3-D, занурює нас в атмосферу безперебійного життя залізниці. Замість автозчеплення з вагоном – вхідні двері до приміщення музею. В ньому немає «випадкових» експонатів. Кожен має своє почесне місце і розповідає історію залізниці. Ось, наприклад, емблема Придніпровської залізниці на почесному центральному місці. Вона є символом регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» та втілює у собі тісний зв’язок залізниці з залізорудним виробництвом та її роль у розвитку транспортної інфраструктури України. Емблема містить елементи, що символізують залізничний транспорт і кольорову символіку Придніпровської залізниці.

Вокзальний дзвін і черговий вокзалу

Перший експонат – справжній дзвін, який використовував черговий вокзалу для подання сигналу для пасажирів: «Увага! Потяг прибув!». Завідувачка музею Раїса Вікторівна Борисенко розповіла, що цей дзвін потрапив до музею від начальника станції Єлізарове (Рясне) Леоніда Костенка. Під час бесіди дізнаюся, що дзвін на залізниці того часу виконував важливу функцію, адже він був єдиним джерелом подання сигналу. Але сигнали могли бути різними. Отже, наприкінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя дзвін використовували для:

– оповіщення про прибуття та відправлення поїздів – дзвін сигналізував пасажирам і працівникам станції про рух поїзда;
– попередження про небезпеку – у разі аварій або надзвичайних ситуацій дзвін міг слугувати засобом екстреного сповіщення;
– здійснював координацію роботи залізничників.

Але дзвін «оживав» тільки завдяки черговому вокзалу. Сам черговий поряд – він витягнувся, мов струна, навічно зайнявши свій пост біля дзвону. Я уважно вдивляюсь у кожну деталь одягу цього поважного пана – на ньому формений довгий сурдут з яскравими ґудзиками, класичні штани, кашкет із кокардою. Увесь вигляд чергового авторитетний і відповідальний.

Виявилося, що черговий вокзалу не тільки подавав сигнал про прибуття потягу, він був важливою постаттю, яка забезпечувала порядок і координацію руху поїздів. Пані Раїса розповідає, що обов’язки чергового включали: контроль за прибуттям і відправленням потягів, допомога пасажирам краще зорієнтуватися у головних локаціях вокзалу, оголошення розкладу та важливих повідомлень, спостереження за безпекою на платформі, тому що паровози випускали великі клуби пару, пасажири поспішали і могли не помітити небезпеки, тому пильність чергового вокзалу була надважлива.

Обов’язки чергового вокзалу не втратили своєї актуальності й сьогодні, тільки на допомогу прийшли нові сигнали оповіщення, а на зміну паровозам – сучасні електровози та локомотиви.

Діяльність Олександра Поля. «Залізна лихоманка»

Яскраві, сучасно оформлені інформативні стенди одразу занурюють нас в атмосферу тих далеких років, коли створювались умови для будівництва залізниці на Криворіжжі. Матеріали стенду розповідають, що необхідність створення шляхів сполучення виникла у так званий період «залізної лихоманки». Раїса Вікторівна нагадала, що стрімкому розвитку Кривий Ріг зобов’язаний діяльності Олександра Поля, який доклав багато зусиль для організації промислового видобутку залізної руди та будівництву залізниці. Про криворізьку руду багату на залізо (70%) було відомо в середині століття, давно було відкрито й мінеральне паливо у Донецькому басейні. Але як поєднати ці два важливі один для одного регіони? Уже настав саме той час, коли величезні поклади руди треба було реалізовувати, ставити, так би мовити, на потік.

І ось тут стала у нагоді завзятість Олександра Поля. Він довів царському уряду важливість експлуатації залізних руд Криворізького басейну та клопотався про побудову залізниці, яка з’єднала б кам’яно-вугільні шахти Донецького басейну з покладами залізняку Криворіжжя. Поль вже тоді побачив далеке перспективне майбутнє залізорудного краю, тому його підтримало Катеринославське губернське земське зібрання.

Дізналася потрібні факти зі стендової інформації, а саме: «у 1875 році усе було готове до будівництва, але завадила російсько-турецька війна 1877–1878 років. Але наполегливість Поля дала свої плоди – у 1880 році уряд дав добро на будівництво залізниці. О. Поль залучив багатих інвесторів з Бельгії та Франції, організувавши у Парижі «Акціонерне товариство залізняку Криворіжжя» зі статутним капіталом 5 млн. франків».

Запроваджену в 1884 році в експлуатацію Катерининську залізницю очолив Олександр Аполлонович Верховцев. Вдячні нащадки назвали на честь керівника важливу залізничну станцію. Того року були введені в експлуатацію: станція Довгинцеве (1965 р. перейменована на станцію Кривий Ріг-Сортувальний, а в 1979 р. – Кривий Ріг-Головний; станція Божедарівка, Висунь, Гейківка, Делово (Девладове), станція Кривий Ріг). Таким чином, розвиток залізниці на Криворіжжі був тісно пов’язаний зі збільшенням обсягів видобутку залізних руд.

Біля стенду стоїть скульптурний бюст О. Поля. Раїса Вікторівна розповіла, що матриця для зліпку була знищена скульптором, і додала, що у скульптурі матриця – це форма або шаблон, який використовується для створення копій скульптури. У випадку з експонатом музею матриця була знищена для збереження ексклюзивності – майстер виявив бажання залишити цю скульптуру унікальною саме для музею.

Ланч-бокс початку ХХ сторіччя

Цікаво оформлена частина, що розповідає про побут залізничників. Усі предмети цієї локації принесені залізничниками, які використовувались у їхніх родинах. Мою увагу привертає експонат за склом поряд із формою залізничника – металева скринька, такий собі ланч-бокс або термоконтейнер для їжі. Я дізналася, що залізничники того часу часто використовували металеві або дерев’яні скриньки для зберігання їжі під час довгих поїздок. Вони були міцними, компактними та зручними для транспортування. Зазвичай такі скриньки мали кілька відділень, щоб розділяти їжу, а іноді навіть спеціальні механізми для збереження температури. Раїса Вікторівна розповіла, що ця скринька мала подвійне призначення – вранці робітник клав до неї «тормозок» – їжу для обіду, а ввечері ніс в ній додому дрова для пічки. Залізна скринька для їжі була важливим елементом повсякденного побуту залізничних працівників, особливо у часи, коли вони проводили довгі години або навіть дні в дорозі.

Мою увагу привертає ікона Миколая Чудотворця, історія появи якої у музеї заслуговує уваги. Раїса Вікторівна розповідає: «Одного літа Антоніна Мельникова відпочивала з сім’єю в селі, де жили родичі Георгія Кірпи (тодішнього міністра транспорту України), випадково познайомилися, розговорилися, зайшла мова про музей, господиня винесла ікону й урочисто подарувала її Антоніні Миколаївні. Тепер ця ікона є оберегом музею».

Перша газета залізничників Криворіжжя

Пощастило познайомитися навіть з друкованою «прабабусею» «Придніпровської магістралі» – першим друкованим органом залізничників Криворіжжя «Вісник Катерининської залізниці». Було цікаво дізнатися, що газета стала на той час офіційним друкованим виданням залізниці, перший номер якої вийшов 4 січня 1907 року. Газета друкувалась у спеціально побудованій друкарні та виходила чотири рази на місяць. Вона складалася з двох частин: офіційна частина містила накази та нормативні акти керівництва залізниці, а неофіційна частина висвітлювала життя залізниці та країни.

Безпека на залізниці – важлива!

Є в музеї цікавий експонат – сигнальний ріжок – спеціальний пристрій, який використовувався для подачі звукових сигналів. Сигнальні ріжки були особливо поширені в епоху паровозів, коли не було сучасних електронних систем зв’язку.

Така необхідна річ мала сумну історію впровадження в роботу залізниці. 15 вересня 1830 року в Англії відкрилася залізниця між Ліверпулем і Манчестером. Радісна подія була затьмарена нещасним випадком, паровоз, рушивши в дорогу, наїхав на члена парламенту. Сталося це тому, що на локомотиві не було жодного пристрою, щоб можна було попередити всіх про те, що він починає рух. Після нещасного випадку на залізниці з’явився перший сигнал – духовий ріжок, у який трубив машиніст сповіщаючи про наближення поїзда. Також, як розповіла завідувачка музею, ріжок застосовували під час маневрових робіт – він допомагав координувати рух вагонів і локомотивів та в разі екстреного сповіщення – у випадку небезпеки або аварійної ситуації.

«А як починався музей?»

Це питання мене цікавило з перших хвилин перебування в музеї. Кожен з нас розуміє, що створення музею – це справа не одного дня, яка вимагає від людини пристрасного інтересу до історії, а також організаційних навичок. Саме такими навичками володіла Антоніна Мельникова, яка стала «хрещеною мамою» майбутнього музею. Спочатку була ідея і концепція – визначення тематики музею, його місії та цілей. Великий стенд присвячено створенню самого музею, і саме тій, завдяки кому він з’явився.

Як розповіла пані Раїса, все почалося з великого бажання зберегти пам’ять для нащадків. Антоніна Михайлівна Мельникова, яка працювала в одному з відділів залізниці, довгі роки доводила дирекції, що музей має бути, і ось у травні 2007 року вийшла Постанова адміністрації та Профспілки залізничників і транспортних будівельників України про організацію музею. І робота закипіла! Збір експонатів – справа нелегка та захоплива водночас. Ветерани залізниці, старожили Довгинцівського району, прості мешканці завзято стали відшукувати на горищах, у старших родичів, знайомих цікаві речі, пов’язані із залізницею. Розробка і створення дизайн-проєкту загального вигляду музею, виконання усіх художніх експозицій, вітрин, багаторівневих настінних панно – авторська робота творчої майстерні під керівництвом Олени Анатоліївни Пашкової.

На створення й оформлення музею пішло шість років. І ось нарешті 1 серпня 2013 року була перерізана символічна червона стрічка, і музей запрацював! На сьогодні він – наймолодший у Регіональній філії, але найбагатший на експонати.

Кривий Ріг-Головний – «Залізний вокзал»

На жаль, події лютого 2022 року не оминули і залізничників, болем в душі та сумними звістками відгукнулися вони для багатьох з них. Вокзал Кривий Ріг-Головний, як і багато інших по Україні, відігравав важливу роль в евакуації населення та перевезенні важливих вантажів, забезпечував пасажирів необхідними умовами, включаючи медпункт, кімнату матері та дитини, пункт харчування, посилене патрулювання. Залізничники працювали без вихідних, не рахуючись зі страшною втомою та перевантаженням. Розповідь про те, що колектив вокзалу Кривий Ріг-Головний був нагороджений відзнакою «Залізний вокзал» від Укрзалізниці, знов повернула мене у страшні часи початку повномасштабного вторгнення. Нагороду колектив вокзалу отримав 15 квітня 2022 року за значний внесок у перевезення понад 100 тисяч людей під час війни. Ця нагорода стала символом стійкості та професіоналізму залізничників, які працювали в складних умовах, допомагаючи людям у критичні моменти.

Героїчна праця багатьох залізничників знайшла відображення у випуску спеціальної поштової марки. Одним із таких випусків став поштовий блок «Героїчні професії. Залізні люди», який був введений в обіг до Дня залізничника. Як зазначила пані Раїса, марки цього блоку відображають важливу роль залізничників у забезпеченні перевезень, евакуації та підтримці інфраструктури, особливо в умовах війни. Раїса Вікторівна докладно розповідає про погашення поштової марки – процес, який робить її недійсною для повторного використання. Це необхідно для запобігання шахрайству та підтвердження факту оплати поштових послуг. Штемпельне гасіння – найпоширеніший спосіб, коли на марку ставиться штемпель із датою та місцем відправлення. Урочисте погашення марок відбулося 1 листопада 2023 року на залізничних вокзалах України. Ці марки не лише мають філателістичну цінність, а і є частиною історії залізничників України.

Періоду повномасштабного вторгнення в музеї відведено Куточок пам’яті. Тепер інформація про ці події вкарбована в історію Криворізької залізниці.

Відвідавши Музей залізничної слави Криворізького регіону, я побачила унікальні артефакти розвитку залізниці – документи, квитки, альбоми, прилади, предмети побуту, завдяки чому маю чітке уявлення, як все відбувалося, почула історії династій залізничників, та відомих криворіжців, а також побачила унікальну експозицію паровозів і електровозів у зменшеному форматі. Музей крокує разом із часом, адже у ньому є експонати з періоду початку будівництва залізниці до сьогодення.