Кам’яні хрести острова Городище

Більшість людей, які проживали тут, були православними, про що свідчать церковні метричні книги. Через це вони, як і їхні попередники – запорозькі козаки, встановлювали над могилами хрести, здебільшого кам’яні, вирізані з пісковика, видобутого в місцевих каменоломнях, іноді дерев’яні або ковані.

В околицях острова Городище (Томаківка) є чимало старих населених пунктів – хуторів, сіл і поселень, у деяких з них до сьогодні збереглися старовинні хрести. Наприклад, у селах Червоногригорівка (Чернишівка), Городище, Грушівка (Гологрушівка) і селах Мис Доброї Надії, Мар’їнськ, Миколаївка та Трудолюбівка.

Багато з цих чудом збережених хрестів заслуговують особливої уваги з історичної точки зору. Кожен хрест – це ручна й унікальна робота каменяра. Форми деяких хрестів досить цікаві та різноманітні. На жаль, чимало цих пам’яток старовини перебуває в пошкодженому стані, адже вони стоять просто неба, піддаючись впливу снігу та дощу, через що матеріал хрестів із часом руйнується. Інші кам’яні хрести частково пішли під землю через м’який ґрунт і вагу своїх конструкцій. Є й такі хрести, які надбиті або зламані.

Щоб розібратися у питанні існування запорозького козацтва на цих землях, необхідні докази, серед яких можуть бути: історичні свідчення, документи, залишки укріплень і різні археологічні знахідки того часу. Не менш важливим доказом є запорозькі хрести над козацькими могилами, вирізані з вапняку (пісковика). Зазвичай козаки облаштовували цвинтарі на підвищеннях – чи то острів, чи кручі над балкою. Після козаків місцеві сільські жителі також продовжували створювати цвинтарі на підвищеннях, щоб захистити поховання від підтоплення. Однак у деяких місцях вода все ж діставала до старовинних цвинтарів. Високі береги круч не завжди створювали надійний захист, тоді хвилі вимивали дерев’яні домовини, які нерідко падали вниз та розбивались, відкриваючи білі людські кістки. Найчастіше такі випадки траплялися на правому березі Дніпра біля річок Джуган і Тарас. Всі ці річки були затоплені в 1956 році у зв’язку із створенням Каховського водосховища.

1. Запорозьке кладовище на острові Городище (Томаківка).

«На острове находится два продолговатых кургана, или могилы, вероятно Скифского происхождения, в 1½ сажени вышиною и заметно старинное кладбище, бывшее когда-то, как видно по обломкам, с надгробными крестами из местного известняка, в настоящее время уже несуществующими, я видел их, лет 16 назад, то где же находил там и железные картечи, грубо округлённые». (Карелин И. (1872) Старинные пушки / Журнал «Записки Одесского общества истории и древностей» / Том 9).

2. Запорозькі хрести та могили родини лісника Заброди на острові Городище (Томаківка).

«Кроме укрепления, от запорожских козаков на острове Томаковке сохранилось ещё кладбище, находящееся близ восточной окраины острова, за большим курганом, стоящим почти в центре острова. Ещё не так давно, в 1872 году, один из любителей старины, протоирей местечка Никополя Иоанн Карелин, видел на острове Томаковке кладбище с надгробными песчаниковыми крестами, на которых сделаны были подписи, указывавшие на сокрытых под ними запорожцев. В настоящее время ни один из этих крестов не уцелел: все они разобраны крестьянами для фундаментов под дома и амбары. В северо-восточном углу укрепления есть пять могилок, в которых погребена семья крестьянина Фёдора Степановича Заброды, жившего на острове Томаковке, в качестве лесного сторожа казенных плавень, более 25 лет».

Хотілося б відзначити, що Д.І. Яворницький писав про те, що І. Карелін бачив хрести з написами. Однак, як видно з першого пункту, Іоанн Карелін у своїй статті справді згадує кам’яні хрести, але ні слова не свідчить про наявність на них написів. Щоб говорити про те, що ці хрести могли бути часів запорозького козацтва, потрібні написи, яких немає. (Яворницкий Д.И. (1897) История Запорожских казаков / Том 3).

Мар’ївський хрест

3. Хрест в с. Мар’ївка.

«На расстоянии около двух верст от острова Томаковки стоит деревня Марьевка, принадлежащая владелице Е.М. Очеретьковой. Возле Марьевки, в балке Отченашковой, обращает на себя внимание песчаниковый намогильный крест, высоты с небольшим полтора аршина. На нем сделана надпись, к сожалению, попорчена дробью: крест служил мишенью для выстрелов каких-то неучей родственников владелицы. Из попорченной подписи с трудом можно было разобрать только слова: Миръ-рабъ божій козакъ... Павло Горисько... месяца ноября года...»

У 2021 році під час краєзнавчої експедиції, один із місцевих жителів села Мар’ївка – Олександр Любера повідомив, що один із кам’яних хрестів дійсно зберігся до наших днів і лежить на невеликому пагорбі кладовища серед сучасніших могил. Завдяки цим відомостям наша група змогла знайти цей хрест. Щоб переконатися, що це саме той хрест, який описує у своїй книзі Яворницький, можна навести такі збіги: по-перше, кладовище знаходиться у селі Мар’ївка; по-друге, поруч із балкою Отченашевською; по-третє, хрест вирізаний із піщанику; по-четверте, на хресті видно характерні сліди від дробу. На жаль, напис на хресті вже неможливо розібрати. З краєзнавчої точки зору, цей хрест може бути саме тим, який колись відвідав Д.І. Яворницький.

Одна з місцевих мешканок села Мар’ївка, Ілона Голодяєва, надала фотографію, яка на сьогодні є унікальною, адже на ній зображений кам’яний хрест на тому ж кладовищі, де ми проводили експедицію у 2021 році (Яворницкий Д.И. (1888) Запорожье в остатках старины и преданиях народа. – ч. 2).

Під час краєзнавчої експедиції побачити цей хрест не вдалося. Однак була знайдена фотографія радянського періоду, на якій зображений кам’яний хрест, біля якого стоять двоє чоловіків: один з них – Іван Степанович Голодяєв, прізвище другого встановити не вдалося.

На хресті видно вертикальні та горизонтальні лінії, ймовірно, що вони повторюють контур хреста. Напис на ньому розглянути не вдалося. Примітно, що на цьому хресті, як і на раніше знайденому нами, є схожі пошкодження, ніби по ньому стріляли дробом. Того ж року нам вдалося поспілкуватися з ще одним старожилом села Мар’ївки – Василем Григоровичем Васильєвим, який поділився додатковою інформацією...

Василь Григорович – корінний житель села Мар’ївка. За його спогадами, на місцевому кладовищі колись налічувалося близько двох десятків кам’яних хрестів. На запитання, куди ж поділися ці хрести, Василь Григорович відповів, що вони були виготовлені з пісковику – матеріалу, який не відзначається високою міцністю і з часом руйнується.

Ні заперечувати, ні стверджувати, що всі ці хрести належать саме до періоду запорозького козацтва – неможливо. Однак відомо, що місцеві жителі здавна встановлювали надгробні кам’яні хрести, продовжуючи традиції своїх попередників-козаків.

Кам’яні хрести Городища

Поруч із островом Городище (Томаківка) розташоване старовинне село Городище (Чернишівка), де збереглися два старовинних кладовища. Одне з них розташоване неподалік від Свято-Троїцького храму. Це кладовище зараз розділяє дорога, що веде від нового залізничного мосту, побудованого після трагічної ДТП 12 жовтня 2010 року на залізничному переїзді в селі Городище, внаслідок якої загинуло 45 людей і 7 отримали поранення.

Місцеві жителі стверджують, що шлях пролягає безпосередньо по ділянці старого кладовища, де раніше були могили. Це кладовище вважається давнішим, ніж друге, і відзначене на карті Генерального межування 1821 року.

21 лютого 2021 року учасники товариства «Марганець Туристичний» відвідали Свято-Троїцький храм і запропонували отцю В’ячеславу, настоятелю храму, оглянути старовинне кладовище, розташоване неподалік від церкви. Раніше, у 2020 році, учасники нашого товариства вже відвідували це кладовище. Дивно, що воно позначене на старовинній карті, але при цьому майже не збереглося хрестів. З чим це пов’язано – залишається лише здогадуватися. Священник прийняв рішення знайдений нами фрагмент кам’яного хреста взяти для його збереження на територію храму, що й було зроблено.

Інше старовинне кладовище в селі Городище (Чернишівка) розташоване ближче до сучасного центру села, де збереглися кам’яні хрести. Чому його немає на старовинних картах? Існує дві версії: або кладовище тоді ще не з’явилось, або було занадто малим, щоб його позначати.

За переказами, першими, кого тут поховали були троє козаків: десятник і два рядові воїни. Імовірно, це найстаріше кладовище в окрузі. На одному з трьох хрестів чітко видно дату – приблизно 1575 рік. Хоча ця версія і не підтверджена документами, вона має цілком правдоподібний вигляд, особливо з огляду на близькість острова Городище (Томаківка), який деякі історики вважають місцем однієї з перших Запорозьких Січей – Томаківської Січі. Таким чином теоретично можна припустити, що в селі Городище могли бути козацькі зимівники.

Кам’яні хрести у Закам’янці

Як уже згадувалося раніше, села Червоногригорівка та Городище спочатку були одним населеним пунктом, розділеним Чернишівським (Червиним) лиманом. Згодом на їхній території з’явилися райони Закаменка та Максимівка. Цікаво, що на одній зі старих карт Максимівки відзначена вулиця, яка вела з боку нинішнього Городища. Також у районі селища Закаменка на тій же карті вже були позначені будинки. Станом на 1853 рік вся ця територія вважалась єдиним селом – Червоногригорівкою (Чернишівкою). Це допомагає зрозуміти, чому у відносно молодому селищі Закаменка на кладовищі збереглися такі давні хрести. Два запорозьких хрести у балці Кам’янка.

«На расстоянии около пяти верст от села Чернышевки, в балке Каменке, стоят два намогильных запорожских креста с надписями. Из них первый совсем вошел в землю, а другой ещё стоит над землей, в огороде крестьянки Просяничниковой, и имеет с восточной стороны надпись: Здесь опочіваетъ рабъ божій василій колядумишній шкуринскій преставився 1756 году месяца апреля 2 дня» (Карелин И. (1872) Старинные пушки / Журнал «Записки Одесского общества истории и древностей» / Том 9; Яворницкий Д.И. (1888) Запорожье в остатках старины и преданиях народа. – ч. 2).

Кам’яні хрести с. Добра Надія

Навколо старовинного села Добра Надія (село Мис Доброї Надії), з обох берегів балки Березнегувата, розташовані два старовинних кладовища. Одне з них, що ближче до місцевості, яку місцеві називають «старе Яковлеве», має давніший вигляд. За словами корінного жителя Івана Ігнатовича, старе розташування села знаходилось за цим кладовищем. На цьому кладовищі збереглося багато вікових кам’яних хрестів. Серед них трапляються хрести з цікавими формами, наприклад, один нагадує мальтійський хрест. На жаль, напис на цьому хресті не зберігся – час його повністю стер.

Іван Ігнатович розповів, що його колишній сусід Федір Данилович Башлій любив працювати з каменем, добре знав, куди саме і з якою силою вдарити, щоб розколоти на потрібні частини. Ще за життя самостійно вирізав для себе кам’яний хрест. Перед смертю доручив Івану Ігнатовичу відвезти та встановити цей хрест над своєю могилою, при цьому попросив, щоб його ні в якому разі не міняли на плиту. Федір Данилович прожив 91 рік, пішов з життя в 1992 році. За словами Івана Ігнатовича, для встановлення кам’яного хреста знадобилось не менше шести чоловік. Тому не дивно, що років за 30 хрест під своєю вагою помітно просів.

Тут також зберігся хрест, який значно відрізняється своїми розмірами серед інших. Незважаючи на те, що одна з частин хреста пошкоджена, він і досі на вигляд потужний і вражаючий. У нижній частині хреста встановлено кам’яну підставку, ймовірно, щоб він не занурювався в землю під власною вагою. Можна припустити, що це запорозький хрест, але на жаль, напис на хресті не зберігся.

Ковані хрести

Окрім кам’яних хрестів, в окрузі збереглись і ковані, але їх дуже мало через акти вандалізму. Раніше неможливо було навіть уявити таке – щоб православний символ і пам’ятник покійному переплавили у печі. Деякі люди, залежні від алкоголю, переходять усі межі – знімають хрести на кладовищі і здають їх на металобрухт. Це говорить про те, що кованих хрестів у регіоні може не залишитися зовсім.

Ті, що до сьогодення збереглися, є важливою історичною спадщиною, хоч і місцевого значення. Перш за все, хрести свідчать про глибоку прихильність місцевого населення до православної віри, а за складністю виконання, можна судити про високий рівень майстерності місцевих ковалів.

У селі Томаківка на старому кладовищі, розташованому на високому пагорбі серед густих кущів і лісу, ми знайшли чимало кам’яних хрестів, але також побачили численні кам’яні та металеві основи кованих хрестів із залишками викривленого металу, більшість з яких, на жаль, зламано або вирвано. Наразі в Томаківці та сусідніх селах ще збереглися кам’яні хрести, а в інтернеті є метричні книги з прізвищами похованих парафіян.

Хрест козацькому полковнику

У селі Топила (Мирове) учасники товариства «Марганець Туристичний» під час краєзнавчої експедиції, яка відбулася 20 серпня 2023 року, виявили на одному зі старих кладовищ кам’яний хрест, що відрізняється своєю масивністю та виразністю. У сусідньому селі Семенівка (Слонівка) один із корінних жителів Томаківського району, Валерій, поділився з нами цікавою історією, пов’язаною з цим хрестом. За його словами, під час похорон знайомого в селі Мирове йому розповіли, що на цьому кладовищі знаходиться старовинний хрест, під яким покоїться козак. Історія, пов’язана з цим хрестом, сягає корінням приблизно до XIV століття.

По річці Топила з сусіднього села плив козацький полковник на човні. Річка була швидкою і повною кам’яних виступів, подолати її було нелегко. Проте козак зміг проплисти значну ділянку шляху. Наближаючись до сучасного поселення, його човен зіткнувся з величезним виступом гранітного каменю і, на жаль, затонув. Полковник не зміг врятуватися. Місцеві жителі поховали його неподалік від місця трагедії і встановили кам’яний хрест на його пам’ять.

Хоча невідомо наскільки ця історія є достовірною, але вона видається більш правдоподібною, ніж деякі легенди без логічного підґрунтя. Напис на хресті повністю розібрати не вдалося, але одне зі слів схоже на «ЧЕРНОМОРСКИЙ». Можливо, цей козак був із Чорноморського козацького війська, заснованого у 1787 році. Основу цього війська складали колишні запорозькі козаки. Територія війська охоплювала землі між Південним Бугом і Дністром із центром у місті Слободзея.

Хрести в с. Кисличувате

24 вересня 2023 року учасникам товариства «Марганець Туристичний» на одному з кладовищ с. Кисличувата (Томаківка) вдалося виявити три кам’яні хрести. Один із них є особливим – він добре зберігся, і на ньому можна розгледіти дату поховання: «185_». На жаль, останню цифру прочитати не вдалося. Відомо, що село Кисличувате було засноване у 1740 році і до 1920-го входило до складу Томаківки, що підтверджується і картою 1853 року.

За словами Миколи Голоти, на території села Кисличувата (Томаківка) розташовано 17 кладовищ.

«На большинстве кладбищ есть каменные кресты. Но прочесть что-то не возможно. Только на одном написано: Здесь покоится раб Божий Каленик 1905 год. Кладбище находится по ул. Кисличуватская напротив дома жителя села П.И. Евчука. Урочище Камышевата по ул. Чкалова было одно из первых заселенных жителями из урочища Пушкаревка. Это, в основном, родные и близкие между собой жители. Первыми поселенцами были Чипцы, Сараны, Буланы, Шаповалы, Ефименки, Панченки, Голыть и т.д. Каждый заселенный уголок имел свое кладбище, так сказать, семейное. Кладбище было создано при заселении села, а это где-то с 1820 года. Рождаемость в те далекие годы была почти в два раза выше смертности. Десять детей были почти в каждой семье. А у Баршака Игната Федоровича было семнадцать детей. Его потомки и сегодня проживают в селе».

Під час відвідування одного зі старих кладовищ села Кисличувата (Томаківка) учасники нашого товариства провели прибирання навколо кількох могил із кам’яними хрестами: обрізали кущі та прибрали високу траву. Багато сторінок цієї роботи присвячено кам’яним хрестам, які дивом збереглися до наших днів. Деякі з них поступово руйнуються, тому так важливо зберегти ці справжні пам’ятки старовини. На кам’яних хрестах, де ще можна розрізнити дати, жодного поховання, яке однозначно належало б до часу запорозького козацтва, під час наших експедицій не було виявлено. Значна частина хрестів, особливо найстаріших, уже втратила свої написи – вони просто стерлися під впливом часу та природних умов. Теоретично, якийсь із цих безіменних хрестів міг належати запорозькому козакові.

Відомо, що запорозькі козаки розміщували свої зимівники всією територією Великого Лугу та інших суміжних земель. У цих зимівниках вони жили, помирали і, як прийнято за православним звичаєм, були поховані. Над їхніми могилами зазвичай ставили хрести – дерев’яні, ковані або вирізьблені з місцевого каменю. Однак сам факт знаходження козацьких хрестів – навіть на таких важливих об’єктах, як острів Городище (Томаківка) чи інших стратегічно зручних ділянках – ще не є прямим доказом того, що саме тут була одна з Січей.

Історики та краєзнавці справедливо звертають увагу на археологічні сліди, залишки укріплень, писемні джерела та ряд інших факторів. Незважаючи на змістовну та насичену козацьку історію цього краю, питання про точне місцезнаходження Томаківської Січі залишається відкритим і потребує додаткових досліджень.

Пам’ятник Осинському

На кладовищі острова Городище (Томаківка) є цікавий пам’ятник. Хоча він і не старовинний, проте заслуговує на увагу. Пам’ятник вирізьблений із темного каменю й обнесений кованою огорожею. Тут похований відомий свого часу діяч – Олександр Семенович Осинський, письменник, педагог і кореспондент Д.І. Яворницького. Поруч похована його дружина Олександра Василівна Осинська. Цей пам’ятник встановлено на двох. На жаль, світлина Олександра Осинського з пам’ятника відпала.

Олександр Осинський допомагав Дмитрові Івановичу Яворницькому у збиранні фольклорних матеріалів і старожитностей. У 1910 році він подарував музею імені О.М. Поля виготовлену власноруч модель рамкової та дуплянкової пасіки, яка до того експонувалась на сільськогосподарській виставці. Про це Осинський, тодішній учитель Томаківської церковно-парафіяльної школи, писав у листі до директора музею Д.І. Яворницького.