Пустощі гімназистів на початку XX століття

Катеринославські гімназисти перед Першою світовою війною мало чим відрізнялися від сучасних пустунів, були винахідливі на витівки і знущалися з учителів, час від часу їх карав за це директор. А якось рішенням начальства весь клас було звільнено з навчального закладу!

Катеринославську класичну чоловічу гімназію цінували високо. І особливо за педагогічний персонал. Там працювали люди глибоко інтелігентні. З проникливими поглядами та чудовими професійними даними. Довго ще після жовтневого перевороту високо цінувалася людина з гімназійною освітою.

З народовольців – у директори

Від 1904 року на чолі Катеринославської класичної чоловічої гімназії стояв досвідчений педагог Микола Пилипович Щербинський.

Трішки про нього. Микола Щербинський народився 1859 року на Вінничині. Його батько Пилип був священником містечка Юзвин Вінницького повіту Подільської губернії. Юзвин мав таку назву в 1758–1946 роках, а по війні радянська влада перейменувала його на Некрасове, бо, бач, за припущенням деяких істориків, поет Микола Некрасов міг народитися саме там. Так досі на українській землі увічнено пам’ять людини, про яку в Журналі (щоденнику) Тарас Шевченко записав: «с успехом доказал Сераковскому, что Некрасов не только не поэт, но даже стихотворец аляповатый…».

Тим часом Микола Щербинський як син священника навчався спершу в Шаргородському духовному училищі, а потім у Кам’янець-Подільській духовній семінарії. 1878 року вступив на історико-філологічний факультет Новоросійського університету в Одесі. За агентурними відомостями, 1879 року відвідував в Одесі зібрання народовольців у С. Герцо-Виноградського; підтримував знайомство з М. Марковичем, В. Мальованим та іншими неблагонадійними особами. Обшуканий 3 липня 1879 р. у містечку Юзвині, де жив на канікулах у батька. Відтак, Щербинського заарештовано, доставлено до Одеси, де до 22 липня того ж року його утримувано в одиночному ув'язненні. У 1883 р. юнак все ж закінчив Новоросійський університет і виїхав з Одеси до Болграду Бесарабської губернії (нині Одеської області), де став учителем гімназії. За розпорядженням Департаменту поліції від 22 лютого 1884 р. негласний нагляд за ним припинено. Напередодні звільнився вчитель російської мови Болградської гімназії Антоновський, і на його місце був призначений «действительный студент Новороссийского университета» Микола Щербинський. Так розпочалася його педагогічна кар’єра. З часом він став виконуючим обов'язки інспектора Болградської гімназії (інспектор – друга особа після директора). Від 1 вересня 1887 року став виконувати обов’язки інспектора Бердянської гімназії. Через два роки, від 1 серпня 1889 року, його переводять до Катеринослава, де він теж став виконувати обов’язки інспектора місцевої гімназії.

Згодом Щербинський дослужився до інспектора 1-ї Рішельєвської гімназії в Одесі, показав себе шанувальником музики і мистецтва. Попередником Одеського музичного училища були Музичні класи Російського музичного товариства. В одній з нещодавно виданих книжок про оргáни в Україні пишеться про те, що музичні класи Одеського відділення РМО отримали два невеликих оргáни – один подарований графинею Оленою Толстою, а другий – Миколою Щербинським. Саме завдяки пожертвам Миколи Пилиповича 1896 року класи в Одесі реорганізовано в Музичне училище!

З 1901 року Щербинський служив інспектором гімназії в Катеринославі. А вже за три роки став директором. 1909 року отримав високий чин дійсного статського радника (цивільного генерала). То була висока повна людина, яка вміла себе тримати з великою гідністю. Того ж 1909 року він видав книжечку «100-летний юбилей Екатеринославской классической гимназии».

Кому погрожував скелет?

У 13–16 років хлопчик починає особливо гостро сприймати життя і все довкілля. А до того ж був період дореволюційного розквіту міста Катеринослави і країни. Недарма комуністи усі свої здобутки порівнювали з показниками 1913 року.

Молоді безтурботні люди тоді якось особливо раділи і радісно сприймали життя. Ну і, як багато школярів, намагалися знайти собі серед вчителів чергову жертву. Діти одного з класів цю роль відвели вчительці французької мови Катерині Іванівні Кранц. Упереджене, неприязне, у багатьох випадках знущальне ставлення до літньої жінки, безперечно, чудового педагога, як згадував один із гімназистів на прізвище Маслов, мало свої причини. Воно виникло опісля заміни дорогої викладачки, молодої та чарівної Тамари Сергіївни Адаменко.

Як педагог вона була ще молода та недосвідчена. Годі говорити, що всі хлопчики 15–17-річного віку були закохані в Адаменко. Після кожного уроку гуртом проводжали її до учительської. І раптом – афронт! Цим французьким слівцем тоді позначали образу. Замість чарівної молодої жінки одного дня на уроці французької мови з'являється нова вчителька – стара сива жінка низького зросту, недбало вдягнена, в блузці, застебнутій на спині безліччю шпильок, які стирчать, – Катерина Іванівна Кранц. Почалися знущання. Спочатку на кшталт фраз «Повторіть ще раз» (у неї був слабкий голос) і знову «Повторіть ще раз» і знову, і знову. Потім дедалі серйозніші випадки.

1898 року історик Дмитро Яворницький написав нарис «Славный город Ногайск, он же город черных пауков». Нарис увійшов до його книжки «По следам запорожцев». Катеринослав теж можна було назвати містом чорних пауків! Соборна площа, на якій розташовувались і гімназія, і очолюваний Яворницьким історичний музей, була позбавлена рослинності. На ній вистачало гнізд, вертикальних «дудок» великих павуків тарантулів. І ось якось у класі виникла ідея наловити цих павуків, якщо не небезпечних через отруйність, то страшних на вигляд. Вирішено наловити їх якнайбільше і випустити на уроці Катерини Іванівни. Ловити тарантулів гімназисти вміли. Треба було мати нитку з голкою на кінці, оточеною восковою кулькою. Після цього слід було знайти «дудку», сісти перед нею навпочіпки з коробкою в руках і, послідовно опускаючи і піднімаючи снаряд, поколювати тарантула, що сидить на дні «дудки» кінчиком голки. Нарешті, йому це набридало, і він намагався ногами відбитися від голки. Як тільки його ноги зав'язали у восковій кульці, його слід було швидко витягнути з «дудки» і помістити в коробку. Там його уже звільняли від воску.

Таким чином старшокласники якось набрали кілька десятків страшних на вигляд великих павуків, принесли їх до класу до задніх парт і на уроці французької мови випустили з коробки! Павуки строєм поповзли вздовж коридору, утвореного партами, до пюпітра, де сиділа Катерина Іванівна. Клас мовчав, і раптом учителька, шалено злякавшись, дико закричала. З учительської з'явився інспектор (друга особа після директора). Тарантулів спіймали, і хоча так і не встановили, звідки вони взялися в гімназії, весь клас узяли на замітку.

Другий випадок переповнив чашу терпіння бідної вчительки. В одному з класів стояла шафа, де містився скелет. До нього дуже майстерно гімназисти простягнули ниточки, смикаючи за які можна було ворушити руки скелета. Одного сумного дня Катерина Іванівна, підійшовши до дошки, щось там розповідала і писала. І ось її погляд упав на шафу, і вона побачила, що скелет погрозливо підняв руку. Вона одразу обернулася обличчям до класу, але учні мовчали. Вона подумала, що їй це здалося. Знову обернулася до дошки, хотіла продовжувати урок, і раптом побачила, що скелет погрозливо підняв над головою вже дві руки. Катерина Іванівна з відчайдушним криком вибігла з класу. Гімназисти принишкли. За кілька хвилин у класі з'явився директор Щербинський у халаті (він був нездоровий і жив у квартирі при гімназії). Микола Пилипович на школярів накричав і повідомив, що всіх учнів цього класу він звільняє з гімназії та відновлюватиме кожного індивідуально, персонально. Ті, дурні, дуже зраділи, що наступного дня не треба йти на заняття. Однак, батьки, звісно, були охоплені жахом. Зрештою Катерину Іванівну з того класу таки було звільнено. Після кількох трійок в атестаті з поведінки все втихомирилося.

А молода вчителька, улюблениця гімназистів Тамара Сергіївна Адаменко через деякий час, як і слід було очікувати, вийшла заміж. «Розгніваний» клас послав їй як весільний подарунок великий кошик майже чорних хризантем!

Дехто з гімназистів любив прислужувати в гімназійній церкві. Законовчителем до останніх днів ліквідованої більшовиками гімназії служив о. Михайло Вікторович Русанов, інтелігентна людина з класичною освітою.

Він помер уже за радянської влади 7 червня 1920 року. Обов’язки прислужника полягали в тому, щоб розпалювати кадило, виносити запалену свічку, тримати таріль із дрібно нарізаною для мирян паскою, гріти причасне (вівтарне) вино тощо. Але дехто з юнаків охоче ставав церковним прислужником, бо так було цікаво… підслухати сповіді знайомих гімназисток: церква хлоп’ячої гімназії обслуговувала також і дівочу. Смішно звучать в російські мові визначення «мужская» і «женская» гімназії, хоча в них навчалися не жінки і чоловіки, а юнаки і юнки… Так ось, підслухавши сповіді знайомих гімназисток, «прислужник» міг потім  знайомих дівчат «інтригувати»!

Молодість, яка бурхає в голові, за словами одного дотепника, у пізнішому віці називається підвищеним тиском.

титульне фото: Катеринославська класична чоловіча гімназія. Фотолистівка поч. XX ст. З фонду ДОУНБ