Жан Мельников: життя  та сцена

Мельников Жан Олександрович

  • 27 липня 1936 |
  • Місце народження: м. Дніпропетровськ |
  • актор

Жан Мельников – актор, режисер, керівник, який уміє тонко відчувати епоху.

Все почалося з книги…

Є два способи живо зацікавити публіку в театрі: 
за допомогою великого або правдивого. 
Велике захоплює маси, правдиве підкуповує окремих осіб
Віктор Гюго

Подружню пару, Олександра Яковича та Ганну Тихонівну, в будинку на вулиці Упорній знали багато людей. Вони із задоволенням організовували літературні вечори, де вголос читали улюблені твори. В особливій пошані у слухачів був французький письменник В. Гюго, роман якого «Знедолені» байдужим не залишав нікого. Слухаючи уривки з цього роману, люди співчували головному герою Жану Вальжану, який був зрозумілий їм і співзвучний їхнім принципам. Якось Олександр Якович задумливо сказав: «Якщо у мене народиться син, обов’язково назвемо його на честь цього героя! Нехай несе в життя благородство, всепрощення і доброту». І дійсно, 27 липня 1936 року народився хлопчик Жан, який ріс веселим, тямущим, невгамовним шибеником, міг у звичайних, на перший погляд, речах побачити незвичайну картину, нафантазувати історію і донести до інших слухачів.

Вулиця стала для Жана і школою життя, і театром, де він 
міг реалізувати себе як сміливий та кмітливий хлопець

Повоєнне дитинство хлопчика минуло на вулицях Дніпропетровська. Залишившись без батька, він намагався допомогти матері, заробити якусь копійчину. Вулиця стала для Жана і школою життя, і театром, де він міг реалізувати себе як сміливий та кмітливий хлопець. Його дні були наповнені пригодами, грою в футбол, навчанням і, безперечно, театром. Уперше відвідавши виставу, він уповні відчув на собі всю силу мистецтва. П’єса була про війну і партизанський рух, саме тому, те що відбувалося на сцені, юному Жанові було знайомим і близьким. Він ще довгий час не міг забути гру акторів, трагічні сцени та музику, що бентежила його почуття. Саме це дало поштовх для вибору його майбутньої професії.

Роки навчання в Дніпропетровському театральному училищі запам’яталися Жану Олександровичу кропіткими заняттями, участю в масовках у спектаклях професійного театру, спілкуванням із акторами та режисерами трупи, репетиціями. Педагоги ділилися з учнями знаннями про історію театру, спостереженнями за життям і людьми, думками про акторську майстерність. У години бесід із майстрами сцени юний студент вбирав їхні прийоми акторської майстерності, тлумачення класичних образів. З особливим теплом і вдячністю він згадує незабутню атмосферу творчості, здорового суперництва, ентузіазму, яка панувала на театральному відділенні.

Артист завжди цікавився художньою інформацією, стежив за новими знімальними майданчиками. Тому кіноекспедиція фільму «Весна на Зарічній вулиці» не залишилася без уваги юного допитливого актора. Півроку, проведені на зйомках фільму, посприяли розширенню художнього кругозору Жана, змусили його задуматися над специфікою акторської професії.

Життя в мистецтві

Весь світ театр, а люди в ньому – актори...
Вільям Шекспір

Жан Мельников упевнено робить перші значні сценічні кроки. Пластичність, розкутість, природний гумор і прагнення вжитися в роль – всі ці здібності допомагали йому розширювати діапазон зіграних ролей. Актор ніс у собі характерні риси молоді 60-х років, її ідеали та моральні принципи. Його герой з п’єси В. Розова «Нерівний бій» уособлював щиру душевну молоду людину, не згодну змиритися з брехнею, лицемірством. Це був справжній сучасний герой. 

Однак Мельников розумів, що тільки образи з класичної літератури допоможуть йому стати справжнім артистом. Тому, коли йому запропонували роль перукаря Аркадія з оповідання М. Лєскова «Тупейний художник», актор одразу ж погодився. У цій ролі Мельников не соромився виявити відкритий темперамент, у багатьох сценах відчувається енергетичний імпульс, дієвість та душевність, властиві акторові. Робота над цією художньої мініатюрою спонукала його на пошуки психологічної правди і виразності, прагнення знайти непередбачені нюанси драматичного образу, якомога глибше розкрити в інсценуванні внутрішній сенс рядків М. Лєскова.

Робота над виставою «Пастка» за романом Е. Золя принесла актору безліч відкриттів і навичок. Пропадаючи в бібліотеках, Жан читав праці письменника, консультувався з літературознавцями. І хоча належало зіграти невелику роль, він намагався дізнатися якомога більше про французьке середовище, яке потрібно було відтворити на сцені. Герой Мельникова –вуличний пияка Солона Горлянка – дитя паризьких нетрів. Це символ заздрощів і злиднів, він навіть не говорить, а сипить. Сипом п’яничка намагається заглушити сентименти та чутливість, помститися життю за несправедливість і приниження. Готуючись до ролі, актор прагнув побачити трагічній конфлікт свого героя, знайти причини, які зламали його характер, зробили життя порожнім і беззмістовним. 

Він міг зіграти й ад’ютанта німецького барона, 
і приниженого міщанина, і хвацького комбайнера

Згодом у Жана з’являється прагнення працювати в трагедійно-драматичних п’єсах. Як актор великого діапазону він із однаковою майстерністю втілював ролі як трагічного, так і комедійного характеру. Публіка переконалася, що його героїв об’єднує їхня несхожість. Це був справжній тріумф виконавського стилю актора. Він міг зіграти й ад’ютанта німецького барона, і приниженого міщанина, і хвацького комбайнера. У Жана Олександровича завжди була тонка інтуїція, чуйний слух на мелодію людського характеру і незмінне прагнення проникнути в саму суть літературного образу. Тож коли у творчій біографії актора позначилася роль Антифола Эффеського і Антифола Сиракузького з «Комедії помилок» Шекспіра, він відразу почав своєрідно та винахідливо втілювати шекспірівський сюжет і характери. Ці ролі актор грав темпераментно, щиро, дотепно. За зовнішніми веселощами образів глядач відчував життєві протиріччя, які доводиться долати і балакунові, і романтикові. Те, що грав на підмостках Ж. Мельников, не тільки смішило, а й вчило щирості, поваги, терпіння, розуміння складнощів, вміння знаходити вихід із непередбачених ситуацій.

Звертаючись до ролей класичного репертуару, він надає особливого значення почуттю стилю, коли костюм, зачіска, манера говорити, допомагають створити образ. Він не використовує в нових роботах всього того, що одного разу знайшов і застосував у тій чи іншій ролі. Прагнучи створити гострий сценічний характер, актор стає винахідливим і вигадливим, дотепним і жартівливим, сміливим і відважним.

В акторському доробку Ж. Мельникова понад 150 зіграних ролей, серед яких: Сарафанов – у виставі «Старший син» О. Вампілова, Рос – «Макбет», Король Лір – «Король Лір» В. Шекспіра, Едигей – «І понад вік триває день…» Ч. Айтматова, Гаєв – «Вишневий сад» А. Чехова, дядько Лев – «Лісова пісня» Л. Українки, що посіли своє місце в історії сучасного театру України. Відомі також його акторські роботи в кіно: Курт – «Далеко від Батьківщини», Руже де Ліль – «Марсельєза», полковник угорської армії – «Вісімнадцятилітні», пастор Нестор – «Злочин із багатьма невідомими» та інші. Актор був лауреатом багатьох українських і міжнародних театральних фестивалів, а у 1977 році одержав звання народного артиста України.

Театр Жана Мельникова

Я вклоняюся дню сьогоднішньому, 
не заперечуючи дня вчорашнього, 
і з великою надією чекаю завтра ...
Жан Мельников

Присвятивши своє життя театру, Жан Мельников зосередив на ньому свій акторський талант, свої громадянські інтереси, своє розуміння моральних істин та ідеалів. Театр для актора –це минуле і сучасність, це і філософія, і психологія, і життя в усьому його різноманітті, і аналіз соціально-політичних змін, і дискусії про призначення мистецтва. Володіючи майстерністю, досвідом, чудовими сценічними даними, він кожен день багато працює, грає свої спектаклі, зустрічається з глядачами, – ось звичний плин життя не тільки актора, але і художнього керівника трупи Дніпропетровського російського драматичного театру.  

В осмисленні образу Тараса Шевченка режисер зробив 
свіжий хід, який дозволив представити на суд глядачів 
не канонічного Кобзаря, а вірного сина української землі

Для Жана Олександровича дуже важливо, наскільки творчо працює колектив, бо переконаний, що театр має високу місію направляти, розставляти акценти, змушувати глядачів думати і співпереживати. Тож творчий колектив театру намагається представляти публіці високу драматургію. Класика, на думку режисера, виховує не тільки глядачів, а й акторів, допомагає зберегти людину в людині. Як режисер Ж. Мельников намагається використовувати у виставах цікаві експерименти, шукає п’єси, в яких піднімаються високі людські та духовні теми. Наприклад, працюючи над образом Короля Ліра, він створив свій варіант, проаналізувавши шість різних перекладів Шекспіра. Він ретельно відібрав ті нюанси, які найбільш точно передавали трагедію головного героя, його біль через розділ держави, відступництво та зраду близьких людей. Вистава мала назву «Трагедія в Королі Лірі» і розкривала нові рішення класичного образу. Знаковою для Ж.О. Мельникова була постановка вистави «Інші духом», яку було присвячено 200-літтю з дня народження Т.Г. Шевченка. В осмисленні образу Тараса Шевченка режисер зробив свіжий хід, який дозволив представити на суд глядачів не канонічного Кобзаря, а вірного сина української землі.

Як художній керівник Ж. Мельников мріє, щоб театральний будинок був затишним для тих, хто в ньому працює, і привабливим для глядачів. Для нього важлива етика стосунків у колективі – виробнича та творча дисципліна, доброзичлива атмосфера, робота на загальний результат. Театр – це вічний рух і шлях до досконалості. Щоб підтримати своїх шанувальників у економічну кризу, керівництво театру вирішило впровадити в життя  «Соціальну програму», яка дозволяє придбати квитки за доступними цінами. Театр не перериває гастролей, творчість дніпровських артистів високо цінують не тільки в регіоні, але й у столиці.

Ім’я Жана Олександровича Мельникова занесене до Енциклопедії сучасної України та до енциклопедії українського театру. У 2010, 2012 та 2013 роках він став переможцем регіонального конкурсу «Світоч Придніпров’я» у номінації «Кращий діяч культури та мистецтва Придніпров’я». Нагороджений медаллю Дніпропетровської міської ради «За вірну службу рідному місту». У 2014 році нагороджений медаллю Міністерства культури України «За багаторічну плідну працю в галузі культури» та став лауреатом міської мистецької премії ім. народного артиста України, лауреата Державної премії І.Г. Кобринського за досягнення в галузі режисури. У 2015 році нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради. У 2015 році – медаллю Міністерства культури України «За досягнення в розвитку культури і мистецтва». Жан Мельников також Почесний громадянин міста Дніпропетровська.

Створено: 16.01.2018.
Редакція від 11.05.2018.
Оксана Шевченко
Бібліографія:

Тулянцев А. Жан Мельников.– Дніпропетровськ, 2002. – 335 с.
* * *
Бабій Г. Він завжди перший // Театр плюс. – 2012.– № 27. – С. 53.
Кокошко Ю. Мантия для Жана // Днепр вечерний. – 2013. – № 39 (27.03). – С. 1, 11.
Полищук Т. Жан Мельников: «Если за маской и костюмом нет индивидуальности, то такой актер – не интересен!» // День. – 2013. – 17 апр.
Чабан Н. Жан Мельников: В искусстве надо побеждать каждый день // Зоря Город.– 2011. – № 28 (28.07). – С. 13.