Дніпро: сторінки історії міста.  Сторінка перша – козацька

Дніпро: сторінки історії міста. Сторінка перша – козацька

м. Дніпро виникло на місці козацьких зимівників, займищ і слобід. Дата заснування міста поглибилась завдяки дослідженням сучасних археологів та істориків.

А місто зачинали не царі –
козацька почала його сірома:
вона селилась зроду на Дніпрі,
вона отут була у себе вдома.

                     Наталка Нікуліна

Прадавні часи
 

На мальовничих берегах могутнього широкого Дніпра в його середній течії привільно розкинулось одне з найбільших і найкрасивіших міст України – Дніпро. Історія його давня, складна і непроста. Багато десятиліть вчені-історики та краєзнавці ведуть дискусії, коли ж воно виникло, називають різні дати заснування міста. 

Дніпро здавна був важливою транспортною артерією, 
по ньому пролягав торговий шлях «із варяг у греки»

Люди мешкали на цих теренах з давніх-давен. На території міста – на Монастирському острові, Ігрені, Чаплях – краєзнавці  й  археологи здавна виявляли численні стоянки  та поселення людей кам’яної доби. Проживали тут люди в часи неоліту, міді, бронзи, заліза. На гарячих конях пролетіли скіфи, сармати, половці, залишивши по собі кургани, кам’яних мамаїв і легенди. За часів Київської Русі тут оселилися слов’яни. Дніпро здавна був важливою транспортною артерією, по ньому пролягав відомий  торговий шлях «із варяг у греки», Дніпром київські князі вели дружини війною на Візантію, саме цим шляхом пливли до Константинополя лодії княгині Ольги, а згодом – її онука Володимира Великого. Побутують красиві романтичні легенди про заснування ними у IX столітті православного монастиря на острові, що і має назву Монастирського (мав також назви Рябининський, Буряківський, Богомоловський – за прізвищами власників; у радянський час називався Комсомольським). 

Увагу дослідників – археологів та істориків – привертають рештки великого слов’янського поселення, яке існувало приблизно в 800–1300 рр. на піщаних пагорбах Ігренського півострова, острова Чаплі в східній лівобережній частині сучасного міста Дніпро, де Самара впадає у ріку Дніпро. Трохи нижче починалися пороги. Перед тим як проходити їх, кораблі мали зупинитися, перепочити, підготуватися. Тут були зручні місця для перевозів через річки, навколо яких виникали поселення для їхнього обслуговування. Знахідки свідчать про інтенсивні торговельні стосунки як із Київською землею, так і з кочівниками – печенігами, вежі яких стояли поруч із житлами уличів.
 

Запорозьке містечко Самарь з перевозом
 

У XVI–XVIII століттях на Придніпров’ї вирувало запорозьке козацтво. У цей час на території сучасного Дніпра виникли козацькі зимівники, села, слободи та містечка: Старі Чаплі, Діївка, Сухачівка, Таромське, Стара Ігрень (Огрінь), Лоцманська Кам’янка, Мануйлівка, Половиця, Одинківка, Обухівка, Мандриківка, Новобогородицьк, Старий Кодак, Новий Кодак (Нові Кайдаки), які стали основою Дніпра, збереглися, розвинулись і майже всі сьогодні є складниками мегаполісу. 

 Малюнок-реконструкція Богородицької фортеці О. Харлана З сайту: https://uk.wikipedia.org/wiki/Богородицька_фортеця#/media/File:UkrTijden_44.jpgНайдавнішим поселенням на території сьогоднішнього Дніпра є містечко Стара Самарь. Ще видатний катеринославський краєзнавець преосвященний Феодосій (Олександр Макаревський) підкреслював значення «старовинного запорозького міста Самара», де був знаменитий російський «Богородицький ретраншемент з пороховим і селітряним заводами, з величезними магазинами, з цілими кварталами і рядами промислових і торгових будинків і лавок». Пізніше Дмитро Яворницький теж відзначав древність «колишнього запорозького городка Самарі», котрий згодом називався Новобогородицькою фортецею та СТАРО-Самарським ретраншементом. Визначний дослідник запорозької минувшини зазначав, що в Самарі «церква існувала з дуже давніх пір, як здається, ще в ХVІ ст.».

Від початку 2000 року цю територію ретельно досліджують дніпровські археологи. За словами професора Ірини Ковальової, однією з перших знахідок тут стала монета 1509 року, згодом відшукали монети візантійського імператора і татаро-монголів, посуд періоду Київської Русі. Нині величезна колекція знахідок дає підстави стверджувати про безперервне існування козацького містечка Самарь від 1524 року. Саме ним датовані торговельні пломби та монети, які археологи знайшли на території Старої Самарі, що має безперервний археологічний культурний шар.  

 


Що це було місто – свідчить наявність ремісництва та торгівлі. Знахідки підтверджують існування величезної кількості майстерень. Тут будували кораблі для дніпровської флотилії,  були кузні, митниця, перевіз, лазарет (знайдено повний набір хірургічних інструментів). Чимало кахлів свідчать, що будинки були не сільського, а міського типу. 

1688 року на місці козацького міста Самарь за наказом російських царів Івана та Петра і їхньої співправительки Софії була збудована Богородицька фортеця для московського гарнізону. Вважається першою фортецею, збудованою московитами на території Війська Запорозького Низового. Спорудження її було викликане необхідністю зміцнити тилову базу російсько-українських військ у їхній боротьбі проти Кримського ханства, а водночас – посилити контроль московського уряду над Запорозькою Січчю. Створення цього укріплення стало одним із перших актів у наступі царату на території Війська Запорозького.
 
Територія Богородицької фортеці була більшою за фортецю міста Самар й склала 250х300 м. 
Сьогодні неподалік від залишків Богородицької (Новобогородицької) фортеці та міста Самарь розкинулись житловий масив Північний і селище Шевченка.
 

Козацькі займища Таромське, Сухачівка, Діївка 
 

Перша згадка про Таромське зустрічається в «Описі України» Г.Л. де Боплана. Він називає цю місцевість «Таренський ріг» і зазначає, що вона дуже гарна і кращого місця для поселення годі шукати. Єпископ Феодосій назвав це поселення «старовинним запорозьким займищем» і писав, що в 1704 році Таромське вже було обжитою слободою. В урочищі Тарамському при Козиревій балці в реєстрі значилося двісті сорок козаків, які проживали з родинами. Цю місцевість запорозькі козаки вважали однією з найстаріших ділянок Ново-Кодацької паланки.

Відомий місцевий вчитель-краєзнавець Михайло Лоян у минулому столітті записав так: «Старшинам Війська Запорозького Федіру Ярцю та Саливону Глибі було доручено підшукати зручну місцевість для хутора, щоб господарювати: сіяти жито, пшеницю, гречку, просо; розводити велику рогату худобу та овець. Все це потрібне було для харчування Війська Запорозького. Козаки облюбували цю місцевість й почали будувати укріплення».

Висока гора стала початком селища. Згодом поселенці 
спустилися у балку на берег Дніпра. Там і розташувалося 
Таромське, приписане до Ново-Кодацької паланки

Існування фортеці документально не доведено. Але є вірогідність того, що вона існувала. Адже укріплення потрібне було, аби захистити землі від татарських і турецьких нападів. Є припущення, що фортецю розташовували на  Свято-Покровський храм у Таромському. З сайту: https://gorod.dp.ua/photo/fullpic.php?id=6288найвищому пагорбі над Дніпром – Високій горі. Навколо неї викопали рів. Стіни склали з дерев’яного густого частоколу, засипаного землею. Фортеця, площею приблизно п’ятсот квадратних метрів, мала форму семикутника з сімома вежами, в яких чергувала сторожа. З південного боку фортеця доходила до глибокого рівчака Козиревої балки, зарослої величезними деревами та кущами – на Січі укріплення так і називали – Козирева балка. Після кожного руйнування фортеці татарами її відбудовували, бо мала вона оборонне значення. У ній жила залога, навколо почали селитися в землянках родини військових і втікачі з інших країв. 

Висока гора стала початком селища Таромське. Згодом поселенці спустилися у балку на берег Дніпра, де було зручніше господарювати, вирощувати садовину та городину, випасати худобу, там, врешті, й розташувалося Таромське, приписане до Ново-Кодацької паланки.

1764 року селище одержало статус державної військової слободи. У склад сучасного міста Таромське увійшло 1970 року, 2002-го стало мікрорайоном Дніпропетровська.

Сухачівка, західна частина міста Дніпра, заснована 1770 року, за легендою, багатим козаком-чумаком Сохачем (Сухачем). Після розгрому Запорозької Січі в 1775 році тут осіла частина козаків, зокрема історія донесла імена Семена Розтики та Шуланів. Дмитро Яворницький відзначав, що Сохач населив займище своїми родичами і знайомими з-під містечок Сороки та Кобеляки. 
  

Діївка, теж у західній частині сучасного Дніпра, розташована південно-західніше житлових масивів Комунар і Вітрило. За легендою, назву поселення отримало від імені козака Максима Дія, військового старшини, який першим поселився на цьому місці в 1755 році. «Місцевість нинішньої слободи Діївки – найдавніше запорозьке займище, старожитна козацька маєтність» – відзначав у 1880 році відомий краєзнавець єпископ Феодосій. Дмитро Яворницький писав: «Дій завів розширений зимівник», тобто, з дозволу новокодацького  полковника, зайняв собі ділянку землі на захід від Нового Кодака і поселив тут своїх родичів з-під міста Конотопа. 

Спільним для усіх цих козацьких займищ було те, що вони ніколи не знали кріпацтва

Новий Кодак 
 

Центр губернії засновувався двічі. Вперше у 1776 році на лівому березі, у восьми верстах від впадіння у Дніпро Самари, на річці Кільчені, звідси й названий згодом Катеринославом Кільченським, або ж Катеринославом I. Минуло кілька років і виявилось, що місце обране невдало, низинна місцевість затоплювалась під час весняної повені, тож будівництво припинилось. Указ про перенесення міста було видано у січні 1784 року: «Губернському місту під назвою Катеринослав бути задля кращої зручності по правому боку ріки Дніпра біля Кайдака». 

Що ж являв собою Новий Кодак? 

Перша документальна згадка про козацьке містечко Новий Кодак належить до 1645 року. Вже наприкінці XVI – на початку XVII століття поблизу нього почали оселятися запорозькі козаки з родинами, так звані «гніздюки», які займалися конярством, скотарством і хліборобством. Новий Кодак, можливо, був заснований переселенцями з Кодака (Старого Кодака). Та, найімовірніше, село вже існувало раніше, де мешкали будівничі польської фортеці Кодак, а згодом тут були сховища, резерви і городи міста Кодак. Рік заснування містечка можна назвати приблизно – 1600–1635 роки. Історик Катеринославской єпархії єпископ Феодосій вважав, що Новий Кодак з парафіяльною церквою існував уже в 1650 р. Відомий історик Аполлон Скальковський у середині XIX сторіччя стверджував, що до 1656 року Запорожжя вже ділилося на 5 паланок, серед яких була й Кодацька, але точної дати появи укріпленого міста Нового Кодака він не назвав.

Близько 1750 року Новий Кодак іменувався «містом паланковим», 
тут перебували паланковий полковник, осавул і військова канцелярія 
Кодацької паланки, соборна церква святителя Миколая

Значення Нового Кодака як місця перевозу через Дніпро – останнього перед Дніпровими порогами було надзвичайне велике. Майже всі торговці солі, що йшли з Січі, Прогной і Криму до Руського князівства (Гетьманщина) і в Московщину, а також подорожні до Дону йшли через Кам’янський перевіз. З іншого берегу містечка було козацьке селище Кам’янка.
З 1734 року, після остаточного переходу запорожців під російський протекторат, значення Нового Кодака в кордонах Запорозьких вільностей поступово збільшується. По відомостях, преосвященного Феодосія, близько 1750 року Новий Кодак іменувався «містом паланковим», тут перебували паланковий полковник, осавул і військова канцелярія Кодацької паланки, соборна церква святителя Миколи із двома священиками. Значення Нового Кодака як центра паланки визначалося його зручним місцем розташування на «битому козацькому шляху», що, природно, залучало промисловців і торговців.

З початком будівництва Катеринослава Першого на річці Кільчень 1777 року до Нового Кодака перевели Слов’янське духовне правління (Слов’янськом називали місто Нікополь). У 1776–1783 роках тут були повітові установи Саксаганського повіту, що обіймай північну частину Кодацької паланки. У 1783 році Новий Кодак став центром Новокодацького повіту.

На 1779 рік Новий Кодак мав велику фортецю з трьома дерев’яними вежами, валами, обгородженими плетеними турами, касарні, пороховий льох та інші військові споруди, церковне правління, дві церкви, синагогу, православне та єврейське кладовища, військову канцелярію, школу, шпиталь. У ньому проводилися три ярмарки на рік, тобто були: ярмарковий майдан, крамниці, шинки, заїжджі двори, різні майстерні, потрібні для обслуговування ярмарку. Звичайно, були майстерні, які працювали і на ринок. За спогадами Микити Коржа, Лазар Глоба мав у Кодаку майстерню, у якій працювало п’ятнадцять кравців. Були млини, винокурні, інші виробництва із переробки сільськогосподарської продукції. Була переправа через Дніпро, тобто існували пристані, місця для зберігання суден узимку.

Населення Нового Кодака 1779 року становило близько чотирьох тисяч осіб. У то же час у Половиці мешкало десь понад 1,5 тис. осіб. У Лоцкам'янці – близько 500 осіб; а в Старих Кайдаках – приблизно 1200 осіб.
 

Половиця, Мандриківка і Лоцманська Кам’янка
 

За планом князя Григорія Потьомкіна під забудову нового Катеринослава відводилася територія на правому березі Дніпра від Старого до Нового Кодака з центром у слободі Половиці. Слобода розкинулась на березі Дніпра та річки Половиці, на честь якої була названа, та її притоки Жабокряча в низині. Теперішні центральні вулиці Дніпра: Кам’яна, Ливарна, Ламана, Барикадна, Харківська, Ширшова, Колодязна – колишні половицькі вулиці.

Заснування слободи Половиці можна віднести до 1743 року, коли тут поселилося кілька сімей запорозьких козаків, які заснували свої хутори. У Половиці осіли й відомі в нашій історії особи – абшитовані (відставні) козаки Микита Корж і Лазар Глоба. На березі Дніпра навпроти Монастирського острова осавул Лазар Глоба побудував «під скелею» водяний млин та «на байдаках» валюшу. З собою він привів челядь, 15 чоловіків кравців. Тоді ж Корж й Глоба почали розсаджувати дерева на усій горі своєї ділянки.

Близько 1750 року й у 1768 й 1769 роках під час бойових дій, населення місцевості швидко зросло через переселення сюди запорожців-гніздюків й також поповнилось ними після ліквідації Січі у 1775 році. 1779 року тут було 125 дворів козаків і людей із правобережної України. Половиця належала до Кодацької паланки Запоріжжя. 

Назва «Катеринослав» прижилась не відразу, корінні 
мешканці ще довго вживали стару звичну назву «Половиця»

У перші роки будівництва губернського міста Половиця згадується у багатьох документах. У них нараховується 50 дерев’яних хат і 80 мазанок, 3 кузні, 5 водяних млинів. На плані Катеринослава 1786 року слобода, перетнута балками Войцехова і Бобирева (Фабричною та Аптекарською), показана від нинішнього театру опери та балету по річці Половиці до нинішнього парку Шевченка. У довжину вона мала близько 2,5 км, в ширину – 650 м. В «Описании окружностей города Екатеринослава и жительствующих в нем разного звания людей и о протчем» про Половицю згадується так: «Поселена вона біля самої ріки Дніпра, при звивистих її затоках... Вільна рибна ловля, ловиться різного роду риба. Буває на рік 5 ярмарків. Привозять з Криму, Польщі та Росії різних сортів молочні товари, які купують жителі. Всього в межах міста Катеринослава мешкає чоловіків – 1981, жінок – 1639». Поступово слободу поглинуло губернське місто. Назва «Катеринослав» не відразу, але прижилась, хоча корінні мешканці ще довго вживали стару звичну «Половиця». Частина слобідських жителів переселилася до займища Андрія Мандрики, утворивши слободу Мандриківку, яка сьогодні теж є частиною міста. Декотрі з козаків-слобожан перебрались до Сухачівки. 

Крім Половиці до меж Катеринослава також увійшли Мандриківка та Лоцманська Кам’янка. 

«Супроти Станового острова, вздовж правого берега Дніпра, простяглось селище Мандриківка. По скасуванні Січи тут сидів козак Мандрика своїм зимовником; він жив тим, що рибальчив на Дніпрі. Коли слобода Половиця одійшла під город Катеринослав, то до Мандрики прийшло багато половицьких мешканців, які й назвали своє поселення Мандриківкою» – так свідчить Дмитро Яворницький у книзі «Дніпрові пороги». 

Лоцмани у на березі Дніпра оселилися за наказом запорозького коша 1656 року, щоб допомагати суднам проходити через буремні води. Близько 1750 року лоцмани з Ненаситецького порога і запорозької гребної флотилії заснували село. З 1770 року Лоцманська Кам’янка почала активно заселятися. З розвитком губернського міста Катеринослава II і Мандриківка, і Лоц-Кам’янка злилися з містом.  

 

 

Створено: 19.07.2017.
Редакція від 21.09.2017.
Ірина Голуб
Бібліографія:

Бинкевич В.В. Городок старинный запорожский Самарь с перевозом: Краеведческий очерк / В.В. Бінкевич, В.Ф. Камеко.– Дніпропетровськ: Пороги, 2000.– 156 с.
Бінкевич В.В. «...Град ім’ям Пересічень»: Краєзнавчі нариси про пам’ятки Надпорожжя / В.В. Бінкевич, В.Ф. Камеко.– Дніпропетровськ: Пороги, 2008.– 343 с.
Камеко В.Ф. Городок запорозьких козаків Новий Кодак: Краєзнавчі нариси про пам'тки Надпорожжя / В.Ф. Каменко, В.В. Бінкевич.– Дніпропетровськ: Пороги, 2007.– 171 с.
Камеко В.Ф. Городок запорозьких козаків Новий Кодак: Краєзнавчі нариси про пам’ятки Надпорожжя / В.Ф. Камеко, В.В. Бінкевич.– Дніпропетровськ: Пороги, 2007.– 171 с.
Камеко В.Ф. Предтеча Днепропетровска (версия): Краеведческий очерк.– Дніпропетровськ: Пороги, 2013.– 45 с.
Ковальова І.Ф. Каталог старожитностей доби пізнього середньовіччя містечка Самарь та Богородицької фортеці. Вип. 2 / І.Ф. Ковальова, В.М. Шалобудов, О.В. Харитонова.– Дніпропетровськ: Ліра, 2013.– 176 с.
Лоян М.І. Таромське: перегук століть / М.Лоян, З.Шевцова.– Дніпропетровськ: Монолит, 2009.– 704 с.
Лоян М.І. Таромські зошити: 15-тиріччю Незалежності України присвячується.– Дніпропетровськ: Монолит, 2006.– 302 с.
Міляєва В.Ф. Сторінки історії Таромського: Від козацького займища – до житлового масиву міста Дніпропетровська / В.Ф. Міляєва, М.М. Головіна.– 2-ге вид., виправ. та доп.– Дніпропетровськ: Арт-Прес, 2006.– 63 с.
Перлини козацького Присамар’я: містечко Самарь та Богородицька фортеця: Тематичний збірник.– Дніпропетровськ: Видавництво ДНУ, 2008.– 168 с.
Репан О. Палімпсест. Коріння міста: поселення ХVІ–ХVІІІ століть в історії Дніпропетровська / О. Репан, В. Старостін, О. Харлан.– К.: Українські пропілеї, 2008.– 268 с.
Старостін В.С. Столиця степового краю. Дніпропетровськ: Нариси з історії міста.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– 278 с.– (Пізнавай і шануй свій край).
* * *
Букреєва А. У гостях дніпрових лоцманів: [сел. Лоцманська Кам’янка // Вісті Придніпров’я.– 2013.– № 12 (14.02).– С. 18: фот.
Дюжинских О. Свято-Крестовоздвиженский храм: [история сл. Диевки и Свято-Крестовоздвиженского храма] // Зоря .– 2013.– № 75 (27.09).– С. 5: фот.
Романчук Л. Секреты Беспятой балки: [легенды о Криничной балке Новокодак. р-на Днепра] // Днепр вечерний.– 2016.– № 76 (18.10).– С. 23.
Фоменко О. Исторический пригород: [краеведч. экскурсии по маршруту Мандрыковка-Лоцманка-Кодак] // Горожанин.– 2012.– № 47 (22–28.11).– С. 22.
Ченцова Н.В. Козацьке минуле слободи Половиці // Гуманітарний журнал.– 2004.– № 1/2.– С. 81–85.
Шруб К. Еще два казацких следа: [история поселков Диевка и Сухачевка]: Бібліотечка ДВ.– вип. 10 // Днепр вечерний.– 2012.– № 42 (30.03).