Ераст Бродський: дві сторони медалі

Бродський Ераст Костянтинович

Україна, Дніпропетровська область

  • 20 серпня 1851 – 30 серпня 1919 |
  • Місце народження: с. Іванівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії |
  • український землевласник, підприємець, громадський діяч, меценат, почесний громадянин м. Верхньодніпровська.

Багатогранна діяльність верхньодніпровського землевласника, громадського діяча і мецената Ераста Бродського залишила значний слід у розвитку Придніпров’я.

Великий землевласник і успішний підприємець

Я служив не для отримання посад, а для
користі дворянства і для рідного населення…

Ераст Бродський

 

 

 

 

Говорити про Ераста Костянтиновича Бродського можна багато. Це завдяки йому в степовій зоні України з’явилися виноградники, цитрусові, нові сорти злакових, дивовижні породи тварин (включаючи двогорбих верблюдів і екзотичних поні), високопродуктивні породи корів і тонкорунних овець, табуни породистих коней, сімейства гігантських свиней, зграї пекінських качок. Ці виведені ним породи великої рогатої худоби відзначалися найвищими нагородами на виставках будь-якого рівня і звертали на себе увагу російських імператорів Олександра ІІІ та Миколи ІІ.

Це в його оранжереях росли лимони та апельсини і навіть узимку дозрівала полуниця. До речі, я чула розповідь про те, що теплоносієм Ераст Костянтинович використовував… листя, яке гниє і якого в господарстві було вдосталь. Це на його полях можна було побачити величезні кавуни, дині та гарбузи, великовагову австрійську пшеницю, маньчжурські гаолян та джунгар і новий небачений злак, виведений самим Бродським. Це в його штучно зрошених садах росли запашні ягоди та фрукти, з яких робили смачні консерви і варення. Це в тінистих алеях його парку можна було побачити все, що складало лісову флору Російської імперії: берези та ялини, каштани і пірамідальні тополі, мімози й платани. А верхньодніпровському кизилу заздрив сам відомий український селекціонер Симиренко. Це на загачений Ерастом Бродським ставок і сьогодні прилітають білокрилі лебеді. Цей ставок слугував не тільки для зрошування садків і городів, він ще й постачав воду для паровозів гілки залізниці, прокладеної Бродським через свої землі. До цього ставка від будинку Бродського вела мальовнича алея з пірамідальних тополь.

Племінний бик заводу Е. Бродського //https://www.try.md/prview.php?data=5&id=148148

Це його, подарований повітовому земству породистий бик, запліднював ціле верхньодніпровське стадо. Його племінні бики славилися по всій імперії та завойовували безліч нагород і медалей.

Та, як відомо, кожна медаль має дві сторони. І варто побачити їх обидві. Наприклад, ще й зараз можна почути розповідь про моторошний випадок, який стався під час святкового народного гуляння біля мальовничого ставка. На свято зібралося багато народу, який миттю розбігся, побачивши, що в їхній бік із шаленою швидкістю мчить розлючений бик, який вирвався із господарської стайні. Про лютий норов цього бика ходили легенди. Він нікого не підпускав до себе, крім робітника, що його доглядав. Передбачаючи лихо, той робітник побіг за ним. Раптом бик зупинився і повернувся в бік переслідувача. Робітник стрімголов кинувся у воду. Та вже десь на середині ставка ошаленіла тварина наздогнала його, мотнула головою і за одну мить рогами випустила кишки нещасного…

А ті пірамідальні тополі теж згадуються в зв’язку з неприємними подіями. Під час погромів 1905-го року ця хвиля докотилася і до Іванівки. Майно поміщика почали грабувати, приміщення руйнувати, а добро розтягувати. Ераст дивився на це збоку і казав: – Нічого, нічого – хай беруть. Тільки нехай не рубають тополі, щоб було на чому їх вішати…

Подарунок для перського шаха

Миролюбнішими були інші гігантські тварини – верблюди. Одним із перших їх завіз на наші землі саме Ераст Бродський. І використовував не тільки в своєму господарстві, а й, наприклад, для катання дітей у Катеринославському міському парку.

Верблюди Е.К. Бродського, надані для катання дітей //https://dnpr.com.ua/index.php/post/111-let-nazad-park-globy-v-dnepre-prevratilsya-v-vdnh-unikalnye-foto/amp

Цікаво, як і звідки він їх сюди доправив? Можливо з Азії? Адже ж він був особисто знайомий із персидським шахом Еміром Ус Султаном і навіть отримав від нього орден Лева та Сонця І ступеню. Нагороду, за яку багато хто згоден був заплатити великі гроші.

Я не знаю, які справи занесли цього Султана в наші краї, та достовірно відомо, що його поїзд зупинявся на станції Божедарівка. Можливо, він був тут у справах торгівлі, адже навколо цієї станції виросло ціле комерційне селище. А може йому просто кортіло подивитися на тутешніх аборигенів, які для нього були такими ж екзотичними, як і він для них. Та в будь-якому разі він навряд чи міг очікувати несподіваного сюрпризу, зупиняючись на цій степовій станції.

Місцевий поміщик Ераст Бродський вирішив зробити йому подарунок. Та такий, що в іменитого перса очі спочатку заблищали і на лоб полізли, потім з недовірою витріщилися на дивного благодійника і врешті решт згасли та безнадійно опустилися. Перед ним стояв кремезний чоловік, який пропонував йому в дарунок… дивовижних бика і корову! Звичайно ж, це було дуже заманливим для шаха, у якого таких альбіносів (без жодної плямочки) ніколи в житті не було. Та як їх вмістити в залізничний вагон? Як то кажуть – і хочеться, і колеться. Та Ераст обіцяє пригнати худобу до самого Тегерану. У шаха знову з’являється надія… Та де той Тегеран, а де ця Божедарівка! З тим і поїхав далі. Надія, звичайно, жевріла. Та все ж це так мало вірогідно…

Та породисті бик з коровою таки постали перед Еміром Ус Султаном в його далекій столиці! Для цього погоничам Ераста Бродського довелося 68 днів гнати худобу через поля, ліси, долини, гори… Воно б і нічого – і харчів багато брати не треба (свіже молоко завжди під рукою), і трави по дорозі вдосталь, і поля та долини звичні. А от гори… Не звикли корови по гірському камінню лазити. Та коні ж якось можуть це робити! Чому б не підкувати і бика з коровою? Так і зробили, і доправили подарунок цілим і неушкодженим. Це дійсно було схожим на диво! От і удостоївся Ераст Костянтинович персидського ордена!

Меценат, громадський діяч і промисловець

Вельможна людина Ераст Бродський. Його бабуся була хрещеницею імператора Миколи І, а він сам особисто був присутнім (і передавав вітання від катеринославського дворянства) на урочистостях із нагоди шлюбу Миколи ІІ в Петербурзі та його коронації в Москві. І це він подарував губернському земству 40 десятин своєї землі для будівництва сільськогосподарської школи на честь описаних вище подій. І ця закладена ним школа і сьогодні готує спеціалістів для сільського господарства.

Багато похвали чув на свою адресу Ераст Бродський і у Франції, і в Італії, і в інших європейських країнах. Про нього писали в багатьох закордонних газетах і журналах. Та, перш ніж Європа визнала його, йому довелося в пошуках досвіду і підходящих для України порід тварин обійти Швейцарію, Німеччину, Австрію, Угорщину… Йому доводилося замерзати в бідних італійських селах, топтати важкими дерев’яними «сабо» гній у хлівах і загонах Франції, працюючи з лопатою в руках звичайним скотарем і вивчаючи при цьому передові методи виробництва. І це – молодому кандидатові юридичних наук, випускниковіпрестижного Новоросійського університету! Та державну службу йому довелося залишити. І не тільки через велику любов до сільського господарства. Скоріше, через запальний характер, а може й через надмірну чесність. Займаючи посаду старшого чиновника при Варшавському генерал-губернаторі, він сумлінно виконував свої обов’язки. Проте якось не втримався і заїхав у пику самому начальникові поліції, та так, що в того вилетіло аж два зуби. Це – за спробу дати йому хабара. Отримав поліцейський по заслузі! А Ерастові довелося подавати у відставку.

Звичайно ж, набуті в університеті знання йому знадобилися і на земській службі. Більш ніж чверть століття Ераст Бродський очолював Верхньодніпровське повітове дворянство. Він – почесний громадянин міста Верхньодніпровська.

Будівництво доріг і мостів, шкіл і лікарень, бібліотек і притулків, поповнення скарбниці та боротьба з ховрашками, запобігання епідеміям і пожежам, переселення українських селян на неозорі Тургайські простори – це далеко не повний перелік питань, якими доводилося опікуватися дворянському предводителю. Досягнення Бродського в галузі сільського господарства та громадської діяльності добре відомі. В жовтні 1901 року на черговому засіданні повітового земського Зібрання було запропоновано встановити його портрет у земському будинку. У відповідь Ераст Костянтинович сказав: «Я один із корінних жителів тутешнього повіту, тут народився і, ймовірно, помру. Вам відома моя любов до сільського господарства і до земської справи. Я служив не для отримання посад, а для користі дворянства і для рідного населення, я щиро вдячний Вам. Якщо я взявся за справу – я доводжу її до кінця…»

Якщо вже Бродський брався за якусь справу, він вивчав її досконально. Наприклад, він був одним із перших у повіті, в кого з’явився телефон. Ерастові було недостатньо придбати апарат і навчитися говорити в слухавку. Йому ще треба було детально вивчити атлас креслень, аби власноруч розробляти електричні схеми. Деякі з таких схем зберігаються у його далекої родички Емми Філіппової-Косенкової.

Атлас креслень. Фото з архіву Емми Філіппової-КосенковоїСхеми, накреслені рукою Е.К. Бродського. Фото з архіву Емми Філіппової-Косенкової

Очолюючи верхньодніпровське дворянство, Ераст Бродський не міг залишитися осторонь і від бурхливого розвитку промисловості. Саме його обрали представником повітового земства на З’їздах Гірничопромисловців Півдня Росії. Бродські володіли антрацитовими копальнями на Донбасі, до яких було підведено залізничну гілку. Були там і Ерастівський рудник, і станція Софієво-Бродська, названа так на честь доньки Ераста Костянтиновича.

З роду Ераста Бродського

Син Софії Ерастівни, Ераст Биков, улітку 2006 року вперше відвідав землі свого діда. Точніше, вдруге. Щоправда, першого разу він побував тут лише проїздом. Це було ще в 1949 році, коли він, студент Львівського Політеху, їхав на практику до Дніпропетровська, і паровоз на якийсь час зупинився біля Ерастівського ставка, щоб дозаправитися водою. А через десять років Ерастові Бикову разом із матір’ю довелося назавжди покинути Україну. І вдруге він приїхав сюди вже як громадянин Швеції, що проживав у Польщі. Приїхав на запрошення тодішнього директора Ерастівського сільськогосподарського технікуму Василя Карповича Джміля. На цій зустрічі я не була присутня, бо просто про неї не знала. А коли через рік приїхала до Ерастівки, щоб поспілкуватися з Василем Карповичем і взяти адресу його закордонного гостя, виявилося, що Ераст Биков помер за місяць до цього…

Я записала інтерв’ю з Василем Джмілем, він подарував мені свою брошуру «Гордість землі Катеринославської» про життєвий шлях Ераста Бродського та про приїзд до Ерастівки його онука Ераста Бикова (Бикоффа).

В.К. Джміль. Фото з архіву автора.

Спробувала я й відшукати людей, які зберегли спогади своїх бабусь-прабабусь про часи поміщиків Бродських, зустрілася навіть з родичами другої дружини Ераста Оксани (Ксенії) Євтушенко, зокрема з нащадками її двоюрідної сестри Анастасії Пащенко – Надією Петрівною Євтушенко, Ганною Микитівною Лободою та її донькою Еммою Філіпповою-Косенковою. Ось про що я дізналася. Першою дружиною Ераста Бродського була співачка Ліллі Сатова, з якою він познайомився під час стажування в Італії і привіз до свого маєтку. Коли це сталося, мені з’ясувати не вдалося, та в 1889 році він із нею вже розлучився.

Н.П. Євтушенко. Фото з архіву Емми Філіппової-Косенкової Г.М. Лобода. Фото з архіву Емми Філіппової-Косенкової

У подружжя народився син Воля (Всеволод). Та життя серед степів, свиней і корів не могло задовольнити витонченої натури – незабаром Ліллі знову опинилася в Європі, залишивши і чоловіка, і малого сина. Всеволод виріс і пішов шляхом батька, Ераста Костянтиновича, який більше 25 років обіймав посаду верхньодніпровського предводителя дворянства. В 1908-му році йому знову «поднесли шары», тобто обрали предводителем (за кандидатів на виборні посади голосували кульками: білими – «за», чорними – «проти»). Та Ераст Бродський чомусь відмовився, і ні його самого, ні сина Всеволода серед повітових гласних два роки не було. Куди вони могли подітися? І чому? Для мене це поки що залишається загадкою.

Ераст Бродський був одним із найбагатших людей губернії. І гроші свої він вкладав з розумом. І в сільське господарство, і в гірничовидобувну справу.

У залізорудній промисловості періодично спостерігалися кризи – добуті корисні копалини не мали достатнього ринку збуту. В ті часи навіть приказка з’явилась: «Краще побудувати один прибутковий дім у великому місті, ніж цілий рудник на Кривбасі». Ераст так і зробив! Побудував не один, а цілих три прибуткових будинки в найпрестижнішому районі

Катеринослава – на Соборній площі. В цьому елітному районі міста орендовані квартири були найдорожчими. Варто було один раз вкласти капітал, а потім залишалося тільки підраховувати прибутки… І спокійно займатись улюбленою справою. Я не ставила мети відшукати в архівах рік забудови чи впорядкування садибної ділянки Ераста Бродського в Катеринославі, та впевнена, що коли Бродські зникли з поля зору у Верхньодніпровську, їм було де зупинитися в губернському центрі. А вже в 1911 році Верхньодніпровським предводителем дворянства бачимо Всеволода Ерастовича Бродського.

Та повернімося трохи назад, коли малий Воля залишився без материнського піклування.

У друге Ераст Костянтинович одружився зі Ксенією Євтушенко. Та і цього разу сімейне щастя тривало недовго, близько десяти років – у 1900 році вона померла. Ксенія Дмитрівна була вчителькою в сусідній Комісарівці, а Ераст Костянтинович опікувався освітою в повіті. Та тісніше їх зближення, мабуть, відбулося через Йосипа Пащенка, приятеля Ераста, з яким він часто спілкувався і навіть хотів узяти собі за кума.

Дружиною Йосипа була Анастасія Нещерет, двоюрідна сестра Ксенії Євтушенко. До речі, мати Анастасії, Марія Петрівна, прожила… 126 років! В цьому абсолютно переконані її нащадки, в яких вона доживала свого віку (померла в 1946 році).

Анастаія Пащенко (Нещерет), 1877–1961. Фото з архіву Емми Філіппової-Косенкової

Свою двоюрідну сестру Ксенію Анастасія пережила більш ніж на 60 років і багато про неї розповідала своїй доньці Харитині та онукам Ганні й Надії, з якими мені пощастило поспілкуватися. Вони казали, що Ераст був далеко не однозначною людиною. Господарем він був, безперечно, блискучим. А от його кумом їхній дідусь Йосип Пащенко бути (під різними приводами) не схотів. Бо всі куми Ераста чомусь швидко розорялися… Правда, й сам Йосип був трохи дивним. Пащенки були досить заможними – господарство у них було прибутковим. Та колись, на якесь свято, Харитина делікатно натякнула батькові:

– Тату, он подивіться як гарно вдягнені прості дівчата – свіженькі вишиті сорочки, гарні плаття…

– В тебе що, плаття немає? – щиро здивувався батько.– Зараз буде тобі плаття!

Узяв шматок полотна, перегнув його навпіл, вирізав дірку для голови і простягнув дівчині…

А от Ераст на подарунки не скупився. Кожного разу, коли бував у Комісарівці, з’являлися обновки і в тестя, і в тещі, і в усіх їхніх родичів. Дещо з речей Ераста Бродського до сьогодні зберігає родина Євтушенко-Пащенко. Наприклад, тарілку виробництва знаменитого порцелянового заводу Кузнецова. Посуд цього заводу могли собі дозволити собі тільки дуже заможні люди.

Тарілка Е.К. Бродського. Фото з архіву Емми Філіппової-КосенковоїН. Євтушенко, Х. Євтушенко (Пащенко), Г. Філіппова (Лобода), В. Філіппов і Аня. Фото з архіву Емми Філіппової-Косенкової

Черепки від такого сервізу я відшукала й у Верхньодніпровську, там, де шукала міські маєтності Бродських. Я вже знала, де була садибна ділянка Ераста Костянтиновича, там ще збереглися будівлі того часу. І здогадувалася, де міг бути його будинок. Підтвердження моїм здогадкам я раптово отримала з розмови з Еммою Філіпповою-Косенковою, онукою Харитини Йосипівни. Баба Тіна, як її називає Емма, народилася в рік смерті Ксенії Бродської, що доводилась їй двоюрідною тіткою. Та Ераста Бродського вона добре пам’ятала (в рік його смерті їй було вже дев’ятнадцять років). До того ж, їй багато про це подружжя розповідала її мама Анастасія Петрівна. Свої спогади вона переповідала онуці, що була дуже допитливою. Коли родина жила в Верхньодніпровську, бабуся водила дівчинку вулицями міста і показувала де і що було раніше. В першу чергу те, що належало колись Бродським...

Баба Тіна з онукою Еммою. Фото з архіву Емми Філіппової-Косенкової

У Ераста та Ксенії Бродських народилося четверо дітей, із яких вижила лише донька Софія. Двоє малят померло від менінгіту, а хлопчик Саша (Олексій) впав із коня і помер від струсу мозку. Можливо, саме це і звело в могилу його матір. Нащадки родичів Ксенії кажуть, що в смерті сина вона звинувачувала Ераста – надто вже рано йому хотілося побачити хлопчика справжнім чоловіком. Не треба ще було його на норовливого коня саджати… Після цієї трагедії вона дуже змінилася – стала знервованою і сердитою, нікому не довіряла. Наприклад, пошле дівчат збирати малину і наказує весь час співати – щоб ягоди до рота не могли покласти. До кінця своїх днів так і не скинула траурного одягу. Донечка Софійка була ще маленькою, та на все життя їй запам’ятався образ сумної мами, одягненої в чорне.

Софія Ерастівна. Фото з архіву В. Джміля.

Софія виросла красунею і в усьому наслідувала батька, навіть сільськогосподарські курси в Москві закінчила. В неї було багато залицяльників, а своїм нареченим вона обрала Володимира Виргана – майбутнього генерал-майора Російської армії Врангеля. Їхньому весіллю завадили революція та громадянська війна. Софія разом із батьком переїхала до катеринославського маєтку, а полковник Вирган командував полком кавалерійської дивізії. Революційні події 1917 року змусили Ераста переїхати з донькою до Катеринослава, де завбачливо вже було побудовано власне житло. Думалося, там спокійніше буде, бо там же й поліція, й армія. Та де там! Пристрасті завирували просто під вінками! В прямому розумінні.

Випадково я побачила в Інтернеті надзвичайно цікаве фото. І прочитала під ним коментарі (Зберігаю мову оригіналу):

– Дома какие-то интересные на заднем плане. Ни одного не сохранилось.
– Дома действительно были интересные, богатые своей архитектурой. Город был не бедный и многонациональный. И дома соответственно строили, не скупясь на размах.
– Тем не менее «Южная столица» не состоялась, увы...

Та придивімося до нього уважніше і порівняємо з сучасним фото цього ж місця, тільки трохи з іншого ракурсу.

Соборна площа, 1917 // https://www.facebook.com/groups/421334225037372
Колишні прибуткові будинки Е.К. Бродського на сучасній Соборній площі. Фото з архіву автора.Соборна площа №№8, 9, 9-а. Фото з архіву автора.

Ці споруди існують і в наш час. Правда, середня з них уже зруйнована. І це ніщо інше як прибуткові будинки Ераста Костянтиновича Бродського!

Отже, революційні події наздогнали Бродських і в їхньому останньому пристановищі. Виїхати за кордон завадила хвороба доньки, хоч Ераст і намагався це зробити. Наслідки тих подій були трагічними для сина Всеволода – в тридцяті роки він наклав на себе руки.

Ераста Костянтиновича Бродського не стало в серпні 1919 року, він помер від раку. Донька разом із нареченим перевезла тіло в родовий маєток і поховала в Іванівці. Зі своїм горем їй довелося залишитися наодинці – коханий був змушений повернутися на війну. Софія ще не встигла оговтатися від смерті батька, а на неї вже чекав новий удар – звістка про загибель Володимира Виграна в жорстокій битві за Крим… Тут її вже більше нічого не тримало, вона виїхала до Польщі, а через рік вийшла заміж за болгарина Матвія Бикова.

В.М. Вигран. //https://www.wikiwand.com/ru/%D0%92%D1%8B%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BD,_%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87

А Володимир Вигран, виявляється, не загинув. На початку 1920 року він був тяжко пораненим під Перекопом, за бойові відзнаки проведений у генерал-майори. Після евакуації з Криму опинився в Галліполі, де продовжував командувати зведеною кавалерійською дивізією. Взагалі під час Громадянської війни В.М. Вигран кілька разів був тяжко поранений, втратив око, під ним було вбито вісімнадцять коней! Про це донька Ераста Бродського дізналася значно пізніше, коли вже була заміжньою і мала дітей. Та їхні шляхи все ж знову перетнулись, і до кінця життя вони залишалися добрими друзями та продовжували листуватись. І померли вони в один рік – 1983-й.

Про це розповів її син Ераст Биков під час свого візиту 2006-го року на малу батьківщину матері. Сам він народився далеко від цих місць, та в 1949 році йому вдалося їм вклонитися і під покровом ночі таємно поцілувати цю землю. Вдалося завдяки своєму дідові, що проклав тут колись залізничну гілку і загатив ставок для дозаправки паровозів.

Піклувався Ераст Костянтинович Бродський і про те, щоб прокласти залізничну гілку і через Верхньодніпровськ. Він казав, що був свідком зародження металургійної промисловості на Верхньодніпровщині, побувавши разом із Олександром Полем у всіх відомих місцях покладів залізної руди та інших корисних копалин. За його словами, ще тоді Олександр Поль передбачав північному Пушкарівському району блискуче майбутнє, однак цьому заважала відсутність шляхів сполучення. Планувалося також переобладнання збанкрутілого металургійного заводу поблизу Верхньодніпровська на землях поміщика Корбе під цукровий. Для цього вже навіть було засіяне цукровим буряком експериментальне поле… Та буряк з’їли довгоносики, а корисні копалини так ніхто і не викопав… Це, якщо говорити образно. Проте від правди це недалеко. В мене є оригінали листів, які свідчать і про наявність в околиці Верхньодніпровська покладів корисних копалин, і про невдалий експеримент з посівами цукрових буряків. Ці листи – з сімейного архіву нащадків тих поміщиків Корбе. Дід мого доброго знайомого з Аргентини Сергія Миколайовича Корбе, до речі, був племінником Олександра Поля.

А зв’язок між мешканцями маєтків Корбе та Бродського простежується і після того, як господарі залишили їх назавжди. В 1919 році в колишньому маєтку Корбе було організовано сільськогосподарську комуну «Набат», куди, рятуючись від голоду, перебралися деякі робітники катеринославських заводів. Але обробляти землю вони до пуття не вміли, і допомагали їм у цьому фахівці з Ерастівки. А діти робітників вступали на навчання до сільськогосподарської школи Ераста Бродського, що продовжувала існувати. Про це є свідчення членів комуни «Набат», яка врешті-решт розвалилася.

Можливо, якби не революції та війни, доля нашого міста та краю склалася б зовсім по іншому. Та й тим, що ми маємо сьогодні, завдячуємо нашим землякам Олександрові Миколайовичу Полю та Ерасту Костянтиновичу Бродському. Перший на небувалий рівень підняв розвиток промисловості, а другий – сільського господарства. А разом вони піднесли економіку всього нашого краю.

Будинки Е.К. Бродського. Фото з архіву автора.Будинок О. М. Поля. Фото з архіву автора.

В історичному центрі обласного міста, на Соборній площі, до сьогодні збереглися будинки на колишніх садибних ділянках цих двох непересічних особистостей. По Соборній площі №10 розташований будинок Олександра Поля, а під номерами 8, 9 та 9-а – будинки Ераста Бродського. В одному з них, до речі, в 1980 році знімали деякі сцени фільму «Рідня» Нікіти Михалкова. А сьогодні від цього будинку вже майже нічого не залишилося, крім купи розбитої цегли…

А от інший, наріжний, будинок кольору зрілої вишні красується і сьогодні. В ньому розміщено готель, який так і називається – «Вишня». Найцікавіше в цьому те, що і колишній родовий маєток Бродського – Ерастівка – зараз теж називається «Вишневе»…

Готель «Вишня». Фото з архіву автора. Тут знімалося кіно… Фото з архіву автора.

Звичайний збіг чи прихований натяк на зв’язок із Ерастом Бродським? На будинку О. Поля встановлено меморіальну дошку, і зараз ведеться боротьба за його повернення у власність міста від швейцарських господарів. Та хотілося б, щоб і пам’ять про Ераста Бродського було вшановано не тільки на його малій батьківщині, а й в обласному центрі! Бо ж це про нього казав англійський професор Коуп в 1899 році: «Ераст Костянтинович Бродський – людина, котрою будь-яка країна може пишатися, бачачи у ньому запоруку економічного процвітання; крім того, народ, до якого належать такі люди, як Е.К. Бродський, багато зобов’язаний їм за прокладений ними шлях до культури та прогресу».

 

Створено: 18.08.2021
Редакція від 19.08.2021
Галина Солдатенко-Семенча
Бібліографія:

Эраст Константинович Бродский: Краткий биографический очерк.– Екатеринослав: Типография братства св. Владимира, 1908.
***
Джміль В.К. Гордість землі Катеринославської. (Біографічні нариси про Ераста Костянтиновича Бродського та його родину).– Ерастівка, 2007.
Семенча Г.Н. А было это так…: историко-краеведческие очерки.– Днепропетровск: ЧМП «Экономика», 2011.– 268 с.
Семенча Г. Верхнеднепровское дворянство. Эраст Бродский.– Днепропетровск: ЧМП «Экономика», 2014.– 112 с.
Семенча Г. Якби каміння вміло говорити… Верхньодніпровщина: гіпотези, пошуки, знахідки: історичний нарис.– Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2008.– 352 с.
* * *
Доходные дома Екатеринослава: [Електронний ресурс].– Режим доступа: https://issuu.com/ecosap/docs/_.docx_7af48131dcbb71(дата обращения 16.08.2021)
История в фотографиях. Екатеринослав-Днепропетровск: [Електронний ресурс].– Режим доступа: https://www.facebook.com/groups/421334225037372 (дата обращения 16.08.2021)